Постанова № 34626699, 29.10.2013, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 жовтня 2013 р. Справа № 804/10059/13-а Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Коренева А.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську в приміщенні Дніпропетровського окружного адміністративного суду адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Інструментально-Механічний завод» до Нікопольської об'єднаної державної податкової інспекції ГУ Міндоходів у Дніпропетровській області про скасування податкових повідомлень-рішень від 01.07.13 №0001242201 та №0001252201, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач, ТОВ «Інструментально-Механічний завод», звернувся до суду з позовом до Нікопольської об'єднаної державної податкової інспекції ГУ Міндоходів у Дніпропетровській області про скасування податкових повідомлень-рішень від 01.07.13 №0001242201 та №0001252201. На обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що висновки акту перевірки, на підставі якого відповідачем прийняті оскаржувані рішення, не відповідають дійсним обставинам господарських взаємовідносин позивача з ТОВ «Дидактика». Так, проведені між ТОВ «Дидактика» та ТОВ «ІМЗ» господарські операції є наслідком укладеного між сторонами договору поставки, належним чином відображені в бухгалтерському та податковому обліках товариства, а тому - є легальними та легітимними. Також позивачем зазначено, що перевіряючими особами податкового органу повністю підтверджено рух придбаних позивачем у ТОВ «Дидактика» активів, майна та зобов'язань, підтверджено відображення їх руху на рахунках бухгалтерського обліку, достовірно встановлено форму та обсяг проведених із продавцем - ТОВ «Дидактика» розрахунків: розрахунки були здійснені в безготівковій формі шляхом перерахування грошових коштів на банківський рахунок продавця (відомості про розрахунки наведені на сторінці 8 акту перевірки). Наведене, на думку позивача, повністю спростовує висновки відповідача щодо безтоварності відображених в обліку ТОВ «ІМЗ» господарських операцій. В судових засіданнях 02.10.13 та 16.10.13 представником позивача позовні вимоги підтримані та наведені доводив їх обґрунтування, викладені в позові.

29.10.13 до канцелярії суду від позивача надійшло клопотання про розгляд справи в порядку письмового провадження.

Відповідач, Нікопольська ОДПІ ГУ Міндоходів у Дніпропетровській області, яка є правонаступником Нікопольської об'єднаної державної податкової інспекції Дніпропетровської області ДПС, просив відмовити в задоволені позову з підстав, наведених в запереченнях (а.с.129-132). Мотиви незгоди зводяться до того, що позивачем не надано для перевірки документальних доказів факту отримання товару від ТОВ «Дидактика», тому правочини між останнім та позивачем не мали реального товарного характеру, а саме: операції з придбання TOB «ІМЗ» товару у ТОВ «Дидактика» не підтверджуються стосовно врахування реального часу здійснення операцій, наявності трудових ресурсів, виробничо-складських приміщень та іншого майна, які економічно необхідні для виконання такої діяльності, що свідчить про відсутність необхідних умов для результатів відповідної господарської, економічної діяльності, технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів, складських приміщень і транспортних засобів. Відповідачем також зазначено, що позивачем до перевірки не надало специфікації або заявки на товар, які зазначені у договорі поставки № 29/01-М, а товарно-транспортні накладні: від 20.01.2012 № 1, від 24.01.2012 № 2 не містять розшифровок підписів посадових осіб ТОВ «Дидактика» у графі здав, у графі відпуск дозволив, а також посадових осіб у графі вантаж одержав і графі прийняв водій-експедитор. Крім того, відповідачем наголошено, що відповідно до системи АІС «Податковий блок» встановлено, що кількість контрагентів, з якими ТОВ «Дидактика» задекларовано податковий кредит та податкові зобов'язання у січні 2012 року склала 89 підприємств, у березні 2012 року - 109 підприємств, у квітні 2012 року склала 106 підприємств, а той факт, що данні підприємства знаходяться у різних містах України, унеможливлює здійснення фінансових операцій відносно реального часу її здійснення. В судових засіданнях 02.10.13 та 16.10.13 представником відповідача наведені доводи, викладені в запереченнях та акту перевірки.

29.10.13 до канцелярії суд від відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку із відпусткою державного інспектора, який супроводжує дану справу, В'юнченка О.А. Відповідно до ч.4 ст.128 КАС України у разі неприбуття відповідача, належним чином повідомленого про дату, час і місце судового розгляду, без поважних причин розгляд справи може не відкладатися і справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів. Враховуючи, що державний інспектор юридичного відділу В'юнченко О.А. не є єдиним фахівцем юридичного відділу ОДПІ, а причини неможливості прийняття участі в даній справі іншими фахівцями юридичного відділу відповідача останнім не повідомлено, суд не визнає причину неявки представника відповідача поважною, та з огляду на наявні в даній адміністративній справи докази, надані в тому числі і відповідачем, суд доходить до висновку, що справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів. Крім того суд зазначає, що згідно з положення ч.2 ст.49 КАС України особи, які беруть участь у справі, зобов'язані добросовісно користуватися належним їм процесуальними права і неухильно виконувати процесуальні обов'язки.

З огляду на приписи ст.41, ст.122, ч.6 ст.128 КАС України суд вважає за можливе здійснити судовий розгляд справи в порядку письмового провадження за наявними у справі доказами, які повно та всебічно висвітлюють обставини спірних правовідносин, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального засобу не здійснюється.

Вивчивши доводи позову та заперечень, заслухавши пояснення представників сторін та свідків ОСОБА_2 та ОСОБА_3, дослідивши матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд при винесені постанови виходить з наступних підстав та мотивів.

Судовим розглядом справи встановлено, що відповідачем на підставі наказу ОДПІ від 23.05.13 №621 та відповідно до пп.78.1.1 п.78.1 ст.78 ПКУ проведено позапланову документальну виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства в частині повноти нарахування та сплати податку на прибуток на податку на додану вартість по взаємовідносинам з ТОВ «Дидактика» за період з 01.01.12 по 30.06.12 у фактичних періодах їх здійснення. Результати перевірки оформлені відповідним Актом від 06.06.13 №1588/221/36453164 (а.с.14-22). За висновками згаданого Акту перевіркою встановлено порушення позивачем вимог: - п. 135.1, пп. 135.5.4 п. 135.5 ст. 135, п. 137.1 ст.137, п.138.1, 138.2 ст.138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст.139 ПКУ, в результаті чого позивачем завищено рядок 05.1 Декларації «собівартість придбаних (виготовлених) та реалізованих товарів 01.01.12 по 30.06.12 в сумі 668 166,84 грн., та, як наслідок, занижений податок на прибуток за період з 01.01.12 по 30.06.12 в розмірі 308 693,07 грн.; - ст. 185, ст. 188, ст. 198, 201 ПКУ в результаті чого підприємством завищено податковий кредит в сумі 133 633,36 грн. та, як наслідок, занижений податок на додану вартість за перевіряємий період на суму 133 633,40 грн., в тому числі за січень 2012р. - 46 466,70 грн., за березень 2012р. - 57 500 грн., за квітень 2012р. - 29 666,66 грн.

Наведені висновки зроблені відповідачем з посиланням на акт про результати документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «Дидактика» за взаємовідносинами з ТОВ «Інфотерм», ПП «СВ «Гермес», ПВП «Форест» - червень 2011р., ТОВ «Олімп», ТОВ «Пасіфік», БПП «Сура» - вересень 2011р., ПП СВ Гермес» за березень 2011р., ТОВ «Кафепродакши» - січень 2011р., якою встановлено відсутність об'єктів оподаткування по операціях з продажу товарів підприємствам - покупцям в грудні 2011р. - червні 2012р., оскільки в ході перевірки не встановлено факту поставок товарів товариству «Дидактика». Враховуючи положення вказаного акту перевірки відносно ТОВ «Дидактика», відповідачем зазначено про не підтвердження реальності здійснення господарських відносин позивача з ТОВ «Дидактика» та про дефектність первинних документів позивача за такими відносинами.

На підставі згаданого Акту перевірки відносно позивача податковим органом прийняті: - податкове повідомлення-рішення від 01.07.13 №0001242201, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 167 041 грн. 70 коп., у т.ч. за основним платежем - 133 633,36 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 33 408,34 грн., та податкове повідомлення-рішення від 01.07.13 №0001252201, яким позивачу збільшена сума грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств у розмірі 385 866 грн. 14 коп., у т.ч. за основним платежем - 308 693,07 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 77 173,27 грн.

Перевіряючи юридичну та фактичну обґрунтованість вказаних висновків відповідача і винесених на підставі таких висновків спірних актів індивідуальної дії на відповідність вимогам ч.3 ст.2 КАС України, проаналізувавши положення законодавчих актів, якими врегульовані спірні правовідносини, суд зауважує на наступному.

Як встановлено в ході розгляду справи, спірні суми витрат в розмірі 668 166,84 та податкового кредиту в розмірі 133 633,36 грн. сформовані позивачем за взаємовідносинами з ТОВ «Дидактика», які мали місце у січні, березні, квітні 2012р.

На підтвердження існування зазначених взаємовідносин та правомірності формування витрат та податкового кредиту позивачем подані до суду: - Договір поставки від 29.01.12 №29/01-М, за яким постачальник - ТОВ «Дидактика» зобов'язується передати покупцю - ТОВ «ІМЗ» товари, у кількості, асортименті і по цінах, згідно з накладними, що є невід'ємними частинами цього Договору, а покупець (позивач у справі) зобов'язується прийняти товар та своєчасно сплатити його. Товар постачається окремими партіями у відповідно з накладними (специфікаціями) на основі узгоджених заявок покупця (а.с.57); - видаткові накладні до вказаного договору; - товарно-транспортні накладні, за якими товар від ТОВ «Дидактика» транспортувався до АДРЕСА_1 автопідприємством ФОП ОСОБА_3; - Договір оренди від 01.01.12 №1/01-12, за яким орендодавець - ФОП ОСОБА_3 передає орендатору - позивачу приміщення, що розташовані за адресою АДРЕСА_1 для використання під офісні приміщення та під виробничі приміщення; - Договір від 01.01.12 №12/02, за яким, замовник - позивач замовляє у виконавця - ФОП ОСОБА_3 надання послуг технікою, а також акти здачі-прийняття робіт (надання послуг) до вказаного договору, за якими виконавець надав позивачу товарно-транспортні послуги у спірних періодах; - Рахунки-фактури до вказаного Договору від 29.01.12 та платіжні відомості, що підтверджують здійснення позивачем оплати таких рахунків; - податкові накладні, виписані ТОВ «Дидактика» на адресу позивача, за договором від 29.01.12 №2901М, реєстри отриманих та виданих податкових накладних (а.с. 51-125). Крім того, позивачем додані до матеріалів справи штатний розклад по товариству, за яким на підприємстві рахується 14 штатних одиниць, а також перелік основних засобів на підприємстві (а.с.125-126).

Розв'язуючи спір, суд зазначає, що порядок формування платником податків витрат та податкового кредиту за спірний період за вказаними господарськими взаємовідносинами визначений приписами Податкового кодексу України.

Згідно з п. 14.1.36 ст. 14 ПК України, господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами. За змістом п. 22.1. ст. 22 ПК України, об'єктом оподаткування можуть бути майно, товари, дохід (прибуток) або його частина, обороти з реалізації товарів (робіт, послуг), операції з постачання товарів (робіт, послуг) та інші об'єкти, визначені податковим законодавством, з наявністю яких податкове законодавство пов'язує виникнення у платника податкового обов'язку.

Відповідно до п. 138.2 ст. 138 ПК України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу. У разі якщо платник податку здійснює виробництво товарів, виконання робіт, надання послуг з довготривалим (більше одного року) технологічним циклом виробництва за умови, що договорами, укладеними на виробництво таких товарів, виконання робіт, надання послуг, не передбачено поетапної їх здачі, до витрат звітного податкового періоду включаються витрати, пов'язані з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг у цьому періоді. Платник податку для визначення об'єкта оподаткування має право на врахування витрат, підтверджених документами, що складені нерезидентами відповідно до правил інших країн.

Приписами пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України визначено, що витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку, не включаються до складу витрат. У разі втрати, знищення або зіпсуття зазначених документів платник податку має право письмово заявити про це органу державної податкової служби та здійснити заходи, необхідні для поновлення таких документів. Письмова заява має бути надіслана до/або разом із поданням розрахунку податкових зобов'язань за звітний податковий період. Платник податків зобов'язаний відновити втрачені, знищені або зіпсовані документи протягом 90 календарних днів з дня, що настає за днем надходження такої заяви до органу державної податкової служби, митного органу. Якщо платник податку поновить зазначені документи в наступних податкових періодах, підтверджені витрати включаються до витрат за податковий період, на який припадає таке поновлення.

На підстави наведених законодавчих положень суд доходить до висновку, що при складанні податкової звітності з метою правильного відображення господарської операції повинні враховуватись відповідні документи первинного обліку, а саме по зазначених операціях придбання товарів повинні бути в наявності первинні документи, що підтверджують здійснення платником податку витрат на такі товари, отримання позивачем таких товарів, використання їх у господарській діяльності позивача.

Як вбачається з Довідки з ЄДРПОУ відносно позивача(а.с.39), видами діяльності позивача є механічне оброблення металевих виробів, виробництво машин, інструментів, інших готових металевих виробів, ремонт і технічне обслуговування машин тощо. Придбаний позивачем за первинними документами, наведеними вище, товар (довбяк, фреза червячна, свердло, фреза кінцева) відповідає господарській діяльності позивача.

Факт реальності виконання господарських зобов'язань та отримання позивачем від ТОВ «Дидактика» товару підтверджується наявними в матеріалах справи копіями видаткових накладних та товарно-транспортних накладних. Недоліки в оформленні таких товарно-транспортних накладних, на які посилається податковий орган, свідчать про допущення порушень правил заповнення накладних, встановлених Правилами перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затвердженими наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 року № 363 та зареєстрованими в Міністерстві юстиції України 20.02.1998 року за № 128/2568, проте не спростовують факту перевезення товарів за вказаними товарно-транспортними накладними. Допитаний в якості свідка водій ОСОБА_3 надав чіткі та повні пояснення з приводу обставин транспортування товару від ТОВ «Дидактика» до позивача, зазначивши, що саме він в спірному періоді здійснював транспортування спірного товару на своєму транспорті Камаз 55111, реєстраційний номер НОМЕР_1. Як встановлено судом, відповідно до Свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_2 (копія якого наявна в матеріалах справи), вказаний транспортний засіб дійсно належить ОСОБА_3 За даними прибуткових касових ордерів від 29.03.13 та 30.03.13 (а.с.174) послуги за автоперевезення в 2012р. в сумі 7 360 грн. та орендна плата за оренду приміщення в 2012р. в сумі 3 600 грн. оплачені позивачем ФОП ОСОБА_3 в повному обсязі, що визнається останнім.

Допитаний в якості свідка ОСОБА_2, який виконував обов'язки директора в період укладання договору з ТОВ «Дидактика» та отримання від ТОВ «Дидактика» товару, пояснив, що ним отримувався товар за відповідними довіреностями та попередньо на адресу ТОВ «Дидактика» були направлені заявки на придбання такого товару. Представником позивача долучені до матеріалів справи копії таких заявок за підписом в.о. директора ОСОБА_2 (а.с.170-172).

Суд відмічає, що відповідно до ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» № 996-XIV (далі - Закон № 996-XIV) господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення; фінансова звітність - бухгалтерська звітність, що містить інформацію про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства за звітний період. Згідно зі ст. 3 Закону № 996-XIV метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства. Приписами ст.9 Закону № 996-XIV визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

З огляду на викладене, суд констатує, що події отримання позивачем товарів від ТОВ «Дидактика» в січні, березні, квітні 2012р. з метою їх використання у власній господарській діяльності, оплати таких товарів оформлені первинними документами, наведеними вище, копії яких наявні в матеріалах справи, що містять усі обов'язкові реквізити, визначені ч. 2. ст. 9 Закону № 996-XIV, а відтак є належними доказами реальності спірних господарських операцій.

Відповідно до ч.2 ст. 48 Закону України «Про автомобільний транспорт» документами для юридичної особи, що здійснює вантажні перевезення, є посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, ліцензійна картка, дорожній лист, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж. Згідно з п. 11.1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 року № 363 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 20.02.1998 року за № 128/2568 основними документами на перевезення вантажів є товарно-транспортні накладні та дорожні листи вантажного автомобіля. Відповідно до абз.27 п. 1 Правил товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи. Як зазначено вище, факт перевезення придбаних позивачем товарів від ТОВ «Дидактика» підтверджується наявними в матеріалах справи копіями товарно-транспортних накладних.

Приписами Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей, затвердженої наказом Мінфіну України «Про затвердження Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей» від 16.05.1996 року № 99 (зареєстровано в Мін'юсті України 12.06.1996 року за № 293/1318, зі змінами та доповненнями (далі - Інструкція № 99), дія якої поширюється на підприємства, установи та організації, їх відділення, філії, інші відокремлені підрозділи та представництва іноземних суб'єктів господарської діяльності, регламентовані умови та порядок видачі довіреностей на одержання товарно-матеріальних цінностей. Відповідно до п. 3 Інструкції № 99 сировина, матеріали, паливо, запчастини, інвентар, худоба, насіння, добрива, інструмент, товари, основні засоби та інші товарно-матеріальні цінності, а також нематеріальні активи, грошові документи і цінні папери (далі - цінності) відпускаються покупцям або передаються безплатно тільки за довіреністю одержувачів. Видача бланків довіреностей здійснюється після їх реєстрації у журналі реєстрації довіреностей. Довіреність на одержання цінностей видається лише особам, які працюють на даному підприємстві. Згідно з п. 6 Інструкції № 99 довіреність на одержання цінностей від постачальника за нарядом, рахунком, договором, замовленням, угодою або іншим документом, що їх замінює, видається довіреній особі під розписку і реєструється в журналі реєстрації довіреностей. За приписами п. 10 Інструкції № 99 особа, якій видано довіреність, зобов'язана не пізніше наступного дня після кожного випадку доставки на підприємство одержаних за довіреністю цінностей, незалежно від того, одержані цінності за довіреністю повністю або частково, надати працівнику підприємства, який здійснює виписування та реєстрацію довіреностей, документ про одержання нею цінностей та їх здачу на склад (у комору) або матеріально відповідальній особі. Згідно із вимогами п. 13 Інструкції № 99 довіреність незалежно від строку її дії залишається у постачальника при першому відпуску цінностей. У разі відпуску цінностей частинами на кожний частковий відпуск складається накладна (акт приймання-здачі або інший аналогічний документ) із зазначенням на ній номера довіреності та дати її видачі. У цих випадках один примірник накладної (або документа, що її заміняє) передається одержувачу цінностей, а інший - додається до залишеної у постачальника довіреності й використовується для спостереження і контролю за відпуском цінностей згідно з довіреністю, а також для проведення розрахунків з одержувачем. Після закінчення відпуску цінностей служби, що здійснювали їх відпуск, здають довіреність разом з документами на відпуск останньої партії цінностей працівникам, на яких покладено обов'язки з ведення бухгалтерського обліку.

Враховуючи наведені законодавчі приписи, суд відмічає, що факт наявності Довіреностей на ОСОБА_2 на час отримання товарно-матеріальних цінностей підтверджується наявною в матеріалах справи копією витягу з журналу реєстрації довіреностей за 2012р. (а.с.50).

Згідно з п. 185.1 ст. 185, п. 187.1 ст. 187, п. 188.1 ст. 188 ПК України, об'єктом оподаткування податком на додану вартість є операції платників податку, окрім іншого, з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України. Датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, або дата відвантаження товарів. База оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів.

За приписами п. 201.1, 201.4, 201.6 ст. 201 ПК України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну. Податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця та є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця. Пунктом 200.1 ст. 200 згаданого Кодексу встановлено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду. В свою чергу, право на віднесення сум податку до податкового кредиту, згідно п. 198.1 ст. 198 виникає, окрім іншого, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг. При цьому, відповідно до п. 198.2, 198.3, 198.6 ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: або дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг, або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною. Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за встановленою ставкою, протягом такого звітного періоду, окрім іншого, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст. 201 Кодексу). Положеннями п. 44.1 ст. 44 ПК України визначено, що для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Як вбачається з матеріалів справи, ТОВ «Дидактика» були виписані на адресу позивача податкові накладні, на підставі яких позивачем сформований податковий кредит у січні, березні, квітні 2012р. на загальну суму 133 633,36 грн. Факт наявності таких податкових накладних був встановлений і відповідачем в ході проведення перевірки позивача, про невідповідність таких податкових накладних приписам ПК України відповідачем не зазначено, а судом в ході розгляду справи не встановлено. За даними податкового органу на час виконання спірних господарських взаємовідносин та виписки податкових накладних, сторони були зареєстровані у встановленому законом порядку платником податку на додану вартість.

Як зазначено, вище, підстави для виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит, порядок його формування, а також порядок виникнення від'ємного значення, визначені ст. 198, п. 200.1 ст. 200 ПК України.

За умови відсутності законодавчо визначених обставин, які б позбавляли платника податку (покупця) права на формування податкового кредиту, зокрема за відсутністю з боку платника порушення вимог п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 ПК України при формуванні податкового кредиту останній має право на податковий кредит, на який зменшується податкове зобов'язання звітного періоду за правилом пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14, п. 200.1 ст. 200 ПК України.

Судом в ході розгляду справи не встановлено жодного фактичного порушення позивачем вимог наведених норм законодавства, яке б позбавляло його права на податковий кредит. За умови реального здійснення господарської операції, яка призвела до об'єктивної зміни складу активів платника податків - покупця, що встановлено податковим органом під час перевірки, будь-які порушення постачальниками товару податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не можуть бути підставою для позбавлення покупця права на податковий кредит.

Суд зважує, що платник податку на додану вартість (покупець товару) не має обов'язку та повноважень здійснювати контроль за дотриманням постачальниками товару вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності, дотримання вимог податкового законодавства тощо і в подальшому зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на податковий кредит за можливу неправомірну діяльність будь-кого з контрагентів. Такий платник не повинен притягуватися до відповідальності в тому випадку, якщо він здійснював реальну господарську операцію. Лише встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісними постачальниками з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями постачальників чи сприяння ухиленню постачальниками товару від виконання податкових зобов'язань може слугувати підставою для відмови у праві на податковий кредит. При цьому такі висновки не можуть ґрунтуватися на припущеннях, а можуть ґрунтуватися лише на належних, достатніх, а також тих доказах, які одержані з дотриманням закону. Відповідачем не наведено доводів та доказів тому, що позивач діяв без належної обачності та був обізнаним про допущення його контрагентом певних порушень законодавства при створенні підприємства чи веденні господарської діяльності.

З приводу посилань відповідача на Акт перевірки ТОВ «Дидактика» від 21.12.12, яким визначена нереальність правочинів та їх безтоварність з огляду на відсутність трудових ресурсів, виробничо-складських приміщень та іншого майна, які економічно необхідні для виконання такої діяльності, що свідчить, на думку податкового органу, про відсутність необхідних умов для результатів відповідної господарської, економічної діяльності, технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів, складських приміщень і транспортних засобів, суд зазначає таке. Зазначаючи про не спрямованість правочинів між ТОВ «Дидактика» та продавцями, а також ТОВ «Дидактика» та позивачем, на реальне настання правових наслідків, податковим органом не враховано, що правочини, які вчинені без наміру створення правових наслідків, що обумовлені ними, визначаються законом як фіктивні (ст.234 ЦК України). Фіктивні правочини не віднесені законом до нікчемних, їх недійсність визнається тільки судом. Доводи податкового органу про відсутність власних основних фондів, технічного персоналу, власних виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів у контрагента позивача, за належним їх документальним підтвердженням, можуть служити доказами фіктивності або удаваності цих правочинів (ст.234, 235 ЦК України) при оспорюванні їх в судовому порядку, але не є підставою для самостійного констатування податковим органом факту нереальності правочину. Рішення суду про визнання правочинів між ТОВ «Дидактика» та продавцями та ТОВ «Дидактика» та позивачем недійсними внаслідок їх фіктивності ОДПІ до суду не надано, в акті перевірки про наявність такого рішення не зазначено, судом на виконання вимог ст.11 КАС України існування такого рішення не встановлено.

Натомість позивачем, на підтвердження реальності і фактичності здійснених господарських операцій за договірними відносинами з ТОВ «Дидактика», були надані суду належним чином засвідчені копії документів, які відповідають вимогами первинності в розумінні ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», і являються підставою для бухгалтерського та податкового обліку. Зазначені докази у їх сукупності та взаємозв'язку, на думку суду, спростовують твердження податкового органу про «нереальність» здійснення операцій позивачем з ТОВ «Дидактика» та наведені в акті перевірки порушення позивачем положень ПКУ: - п. 135.1, пп. 135.5.4 п. 135.5 ст. 135, п. 137.1 ст.137, п.138.1, 138.2 ст.138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст.139 ПКУ, що призвело до заниження податок на прибуток за період з 01.01.12 по 30.06.12 в розмірі 308 693,07 грн.; - ст. 185, ст. 188, ст. 198, 201 ПКУ, що призвело до заниження податку на додану вартість за вказаний період на суму 133 633,40 грн.

З урахуванням встановлених обставин, суд дійшов висновку про те, що фактичні обставини справи об'єктивно засвідчують здійснення господарської діяльності між позивачем та його контрагентом ТОВ «Дидактика», правомірність віднесення позивачем відповідних сум до складу витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування, та формування податкового кредиту з податку на додану вартість, відповідно до первинних бухгалтерських документів та по податковим накладним, які виписані на виконання умов викладених вище договірних відносин. Отже, спірні податкові повідомлення-рішення від 01.07.13 № 0001242201 та № 0001252201 прийняті відповідачем не обґрунтовано, без урахування всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, а обґрунтування відповідача, наведене в акті перевірки, не відповідає вимогам чинного законодавства та носить характер суб'єктивних припущень. Беручи до уваги наведене, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Інструментально-Механічний завод» підлягають задоволенню в повному обсязі.

Судові витрати підлягають розподілу відповідно до ст.94 КАС України.

Керуючись ст.ст. 2, 8-12, 69, 71, 94, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Нікопольської об'єднаної державної податкової інспекції Дніпропетровської області ДПС від 01.07.13 № 0001242201 та № 0001252201.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Інструментально-Механічний завод» (код ЄДРПОУ 36453164) витрати по сплаті судового збору в розмірі 2 294 грн. (дві тисячі двісті дев'яносто чотири гривні).

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції за правилами, визначеними ст.186 КАС України.

Постанова суду набирає законної сили згідно зі ст.254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя А.О. Коренев