Ухвала суду № 34615253, 05.11.2013, Апеляційний суд Київської області

Справа № 1028/730/12 Головуючий у І інстанції Кисіль О.А.Провадження № 22-ц/780/5949/13 Доповідач у 2 інстанції ІгнатченкоКатегорія 26 05.11.2013

УХВАЛА

Іменем України

5 листопада 2013 року м. Київ

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області в складі:

Головуючого судді : Ігнатченко Н.В.,

суддів : Поліщука М.А., Малорода О.І.,

при секретарі : Лопатюк В.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Апеляційного суду Київської області цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Яготинського районного суду Київської області від 11 вересня 2013 року у справі за позовом ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» про визнання кредитного договору недійсним, стягнення коштів, -

в с т а н о в и л а:

У листопаді 2012 року позивач звернулася до суду з зазначеним позовом, обґрунтовуючи його тим, що 31 липня 2006 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір № К3JWAK23214843, за яким позивачу надано кредит на придбання автомобіля в сумі 49 900 дол. США та 54 211,50 грн. на сплату страхових платежів, зі сплатою відсотків та з кінцевим терміном повернення 31 липня 2013 року. В рахунок забезпечення виконання зобов'язань за вказаним кредитним договором, цього ж дня між сторонами було укладено договір застави рухомого майна, згідно якого позивач надала в заставу автомобіль марки «Хюндай», 2006 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1, який належить ОСОБА_1 на праві власності.

Позивач вказала, що кредитний договір повинен бути визнаний недійсним, оскільки сторонами не узгоджені істотні умови договору, свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу було раніше оформлено ніж кредитний договір. Договір застави та страхування транспортного засобу було внесено в реєстр обтяжень після укладення даних договорів у 2012 році. Відрахування за договором страхування транспортного засобу, відбувалися у строки, які не відповідають договору страхування. Крім цього, позивачу взагалі не було відомо про договір страхування та вона не підписувала даний договір. Під час оформлення договору споживчого кредиту, договору страхування та застави, порушувалися права позивача як споживача. Крім цього, вказані договори є також недійсними, оскільки були укладені внаслідок обману. Позивач вважає, що достроково погасила кредит, тому просила суд визнати недійсним кредитний договір, договір застави та стягнути з ПАТ КБ «ПриватБанк» зайво стягнені кошти на її користь.

В ході розгляду справи ОСОБА_1 уточнила позовні вимоги та просила визнати недійсним кредитний договір та повернути зайво стягнені кошти, мотивуючи це тим, що кредитний договір є змішаним, так як містить в собі кредитний договір не відновлювальної кредитної лінії, договору застави рухомого майна та договору страхування транспортного засобу. При цьому даний договір містить грубі порушення, адже має суперечності, а саме: не визначено ціну в договорі та не було проведено переддоговірну роботу, даний договір був підписаний під впливом обману. Крім цього, сторонами не було досягнуто істотних умов договору, що стосується розміру відсоткової ставки, ціни договору, розміру фактичного здорожчання кредиту та не враховано строки внесення страхових платежів та строки зазначені в кредитному договорі. Таким чином, договір страхування є недійсним, оскільки послуги по страхуванню не надавались, доповнення та зміни в договір чи додатку до нього не вносилися і кошти на сплату страхових платежів в сукупності вартості кредиту банком не враховані, доручення страхового агента на право надання послуг недійсне.

Рішенням Яготинського районного суду Київської області від 11 вересня 2013 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним рішенням, позивач подала апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати, з мотивів порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, та ухвалити нове рішення про задоволення позову. В обґрунтування апеляційної скарги ОСОБА_1 зазначила аналогічні підстави для її задоволення що й в уточненому позові, додатково вказавши, що судом не перевірено та звернуто уваги на ряд обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід відхилити з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права рішення суду без змін. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Так судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 31 липня 2006 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № К3JWAK23214843, який підписаний сторонами, та за яким позивачу надано кредит на придбання автомобіля в сумі 49 900 дол. США та 54 211,50 грн. на сплату страхових платежів, зі сплатою 1,23 % на місяць та з кінцевим терміном повернення 31 липня 2013 року.

В забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором, цього ж дня між сторонами було укладено договір застави рухомого майна, згідно якого позивач надала в заставу автомобіль марки «Хюндай», 2006 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1, який належить ОСОБА_1 на праві власності.

З матеріалів справи вбачається, що 31 липня 2006 року між ЗАТ «Страхова компанія «Інгосстрах» та ОСОБА_1, на виконання вищевказаного договору застави, був укладений договір страхування наземного транспортного засобу № K3JWAK23214843 зі страховим тарифом 5 %, страховим платежем 7 495 грн. та з розміром страхової суми 149 900 грн.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що кредитний договір був вчинений сторонами з дотриманням вимог чинного на той час законодавства, тому підстави для визнання його недійсним відсутні.

Розглядаючи спір, судова колегія вважає, що районний суд повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частиною першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

За приписами ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави, суспільства, його маральним засадам.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 230 ЦК України якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша ст. 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним.

Відповідно до постанови Пленуму Верховного суду України № 9 від 06.11.2009 року "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.

На підставі вищезазначеного вбачається, що правочин може бути визнаний вчиненим під впливом обману у випадку навмисного цілеспрямованого введення іншої сторони в оману щодо фактів, які впливають на укладення правочину. Крім того, відповідні обставини наявності умислу, істотність значення обставин, щодо яких введено в оману, і сам факт обману, повинна довести сторона, яку введено в оману.

Згідно ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 212 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Позивачем по справі вказані обставини не доведені, а посилання на те, що спірний кредитний договір містить суперечливі та дискримінаційні положення, не можуть розцінюватися судом як навмисне введення в оману, оскільки у позивача існувала можливість при належній турботливості та обачності при підписанні договорів отримати всю необхідну їй інформацію та передбачити розмір процентної ставки та сукупну вартість кредиту.

Відповідно до ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За правилами ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Крім того судом встановлено, що рішенням Апеляційного суду Київської області від 8 листопада 2011 року рішення Яготинського районного суду Київської області від 14 вересня 2011 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким в позові ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет застави відмовлено, а зустрічний позов ОСОБА_1 до ПАТ КБ «ПриватБанк» про визнання недійсним кредитного договору та договору застави задоволено частково та визнано недійсним п.п. 2.2.9 та 2.3.8 кредитного договору. В решті зустрічного позову відмовлено.

Апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції, зокрема, встановив, що укладений кредитний договір не містить положень, щодо яких у відповідності до вимог ст.ст. 203, 215 ЦПК України є підстави до визнання їх недійсними, крім п.п. 2.2.9 та 2.3.8, які суперечать ч. 1 ст. 628 ЦК України.

Відповідно до вимог ч. 3 ст. 61 ЦПК України - обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Таким чином судом чітко встановлено, що укладений 31 липня 2006 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 кредитний договір № К3JWAK23214843 ніяким чином не збільшено обсяг відповідальності або ж порушено права ОСОБА_1, як позичальника.

За таких обставин докази та обставини, на які посилається апелянт в апеляційній скарзі були предметом дослідження судом першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом були дотримані норми матеріального та процесуального права.

Інші доводи, які спростовували б законність і обґрунтованість ухваленого судом заочного рішення, апеляційна скарга не містить.

Відповідно до п. 1 ст. 307 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право постановити ухвалу про відхилення апеляційної скарги і залишення рішення без змін.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 303, 307-308, 313 - 315, 316, 319 ЦПК України, колегія суддів,-

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Рішення Яготинського районного суду Київської області від 11 вересня 2013 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий

Судді: