Рішення № 34608970, 29.10.2013, Ленінський районний суд м. Дніпропетровська

29.10.2013 Єдиний унікальний номер 422/4054/12

№ 2-205/1467/2013

№ 422/4054/2012

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 жовтня 2013 року м. Дніпропетровськ

Ленінський районний суд м. Дніпропетровська у складі:

головуючого судді Приходченко О.С.

при секретарі Король Т.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про стягнення суми боргу, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 4 травня 2012 року звернувся до відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про стягнення грошової суми.

Ухвалою судді Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 17 травня 2012 року позовну заяву було залишено без руху та запропоновано позивачу усунути недоліки, які ним було усунуто 23 липня 2012 року.

Позивач у своєму позові, а у ході судового засідання його представник, посилалися на те, що 17 листопада 2008 року позивач надав відповідачу ОСОБА_3 грошові кошти у борг у розмірі 25 000 доларів США у гривневому еквіваленті, які ОСОБА_3 зобов'язався повернути до 31 грудня 2008 року, про що було складено розписку. 17 листопада 2008 року між позивачем та ОСОБА_2 було укладено договір поруки, відповідно до умов якого він поручився перед позивачем за належне виконання ОСОБА_3 своїх зобов'язань по сплаті частки основного боргу у розмірі 1 000 грн. ОСОБА_3 по закінченню терміну повернення боргу, грошові кошти позивачу не повернув. Позивач у своєму позові, а уході судового засідання представник позивача, просили суд стягнути солідарно з відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 грошову суму у розмірі 1 000 грн. в рахунок погашення заборгованості; стягнути з ОСОБА_3 суму боргу у розмірі 198 737 грн. 50 коп., встановленого індексу інфляції у розмірі 51 532 грн. 28 коп., три відсотка річних від простроченої суми зобов'язання у розмірі 17 477 грн. 03 коп., а також судовий збір у розмірі 2 688 грн.

Відповідач ОСОБА_2 у своїй заяві, наданій на адресу суду, зазначав, що між ним та позивачем 17 листопада 2008 року було укладено договір поруки, відповідно до умов якого він поручився перед позивачем за належне виконання ОСОБА_3 своїх зобов'язань, пов'язаних з поверненням суми позики у межах 1 000 грн. Проти позову позивача не заперечував, просив справу розглянути за його відсутності, ухваливши рішення на розсуд суду.

Відповідач ОСОБА_3 та його представник у ході судового засідання позовні вимоги не визнавали та просили суд у задоволенні позовних вимог позивачу відмовити, посилалися на те, що ОСОБА_3 позивача бачив декілька разів, грошові кошти від нього не отримував, з ОСОБА_2 не знайомий. Позивачем при поданні позову до суду було пропущено строк позовної давності, позивачем не надано доказів на підтвердження отримання грошових коштів відповідачем ОСОБА_3, договір поруки вважають штучним, оскільки відповідач ОСОБА_3 не був знайомий з поручителем ОСОБА_2

Перевіривши матеріали справи, оцінивши надані і добуті докази, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню за наступних підстав.

Судом встановлено, що відповідно до розписки від 17 листопада 2008 року ОСОБА_3 взяв у ОСОБА_1 в борг грошову суму, еквівалентну 25 000 доларів США, і зобов'язався її повернути до 31 грудня 2008 року (а.с. 70). У ході судового розгляду представником позивача було вказано на те, що грошові кошти позивачем надавалися відповідачу ОСОБА_3 в гривнях.

На підставі ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобовязується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до ч. 2 ст. 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Таким чином, суд приходить до висновку, що між сторонами було укладено договір позики, оскільки на виконання положень ч. 2 ст. 1046 ЦК України позивачем було передано відповідачу ОСОБА_3 грошові кошти у сумі еквівалентній 25 000 доларів США, і відповідно до ч. 2 ст. 1047 ЦК України його було оформлено належним чином: відповідачем власноруч було підписано розписку.

З метою забезпечення часткового виконання умов боргової розписки від 17 листопада 2008 року, складеної ОСОБА_3, між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено договір поруки № 1 від 17 листопада 2008 року, відповідно до умов якого поручитель поручається за виконання боржником ОСОБА_3 своїх зобов'язань з повернення частини боргу за борговою розпискою, в сумі еквівалентній 150 доларам США або 1 000 грн. на вибір кредитора (а.с. 4).

У зв'язку з тим, що ОСОБА_3 заперечувався факт підписання розписки, за клопотанням його представника ухвалою суду від 17 грудня 2012 року було призначено судову почеркознавчу експертизу для з'ясування чи виконаний підпис на розписці від 17 листопада 2008 року ОСОБА_3 або іншою особою, а ухвалою Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 26 лютого 2013 року за клопотанням представника позивача на вирішення експертів були поставлені додаткові питання.

Разом з тим, згідно з висновком експерта № 825/826-13 від 19 серпня 2013 року встановлено, що не виявилось можливим встановити, чи було виконано досліджуваний підпис ОСОБА_3, та не виявилось можливим встановити, чи було навмисно змінено почерк. Встановлено, що рукописний запис «Дмитриев» та підпис від імені ОСОБА_3 нанесені поверх друкованого тексту першочергово було виконано друкований текст документу, а потім виконані рукописний запис «Дмитриев» та підпис від імені ОСОБА_4 (а.с. 106-128).

Ч. 6 ст. 147 ЦПК України передбачено, що висновок експерта для суду не є обов'язковим і оцінюється судом за правилами, встановленими статтею 212 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

На підставі ч. 1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з ч. 1 ст. 58 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Не зважаючи на те, що відповідачем ОСОБА_3 заперечувався факт підписання розписки, висновком експерта № 825/826-13 від 19 серпня 2013 року не було встановлено, що підпис і напис «Дмитриев» було виконано іншою особою, а будь-які інші належні та допустимі докази на підтвердження своїх заперечень ОСОБА_3 суду надано не було.

Абз. 1 ч. 1 ст. 1049 ЦК України передбачено, що позичальник зобовязаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та порядку, що встановлений договором.

Зі змісту розписки від 17 листопада 2008 року вбачається, що строк повернення позики встановлено 31 грудня 2008 року. У звязку тим, що відповідачем ОСОБА_3 сума боргу тривалий час не поверталася, позивач звернувся до відповідача з вимогою про повернення всієї суми боргу, але грошові кошти не повернуто і до тепер.

Розмір суми боргу складає 199 737 грн. 50 коп.

Відповідно до ч. 1 ст. 553 ЦК України, за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обовязку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобовязання боржником.

На підставі ч. 2 ст. 553 ЦК України порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі.

Ч. 1 ст. 554 ЦК України передбачено, що у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Відповідно до договору поруки № 1 від 17 листопада 2008 року розмір відповідальності поручителя ОСОБА_2 за порушення зобов'язань за розпискою боржником ОСОБА_3 складає 1 000 грн. (а.с. 4).

Таким чином, оскільки відповідальність поручителя ОСОБА_2 передбачена саме у розмірі 1 000 грн., яку і просить позивач стягнути на свою користь, то солідарному стягненню з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 підлягає сума грошових коштів за договором поруки на користь позивача у розмірі 1 000 грн.

Оскільки відповідальність поручителя передбачена лише у розмірі 1 000 грн., то стягненню з відповідача ОСОБА_3 на користь позивача підлягає сума грошових коштів за невиконане грошове зобов'язання у розмірі 198 737 грн. 50 коп.

На підставі реч. 1 ч. 1 ст. 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобовязаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 ЦК України.

Згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Позивачем в позовній заяві ставляться позовні вимоги про стягнення з відповідача трьох процентів річних від простроченої суми боргу у розмірі 17 477 грн. 03 коп., відповідно до розрахунку (199 737 грн. 50 коп. * 3 %) : 12 місяців) * 35 місяців = 17 477 грн. 03 коп., зазначена сума підлягає стягненню з відповідача ОСОБА_3 на користь позивача у повному обсязі.

У зв'язку з тим, що грошові кошти надавалися у борг в гривнях, з відповідача ОСОБА_3 також підлягає стягненню сума боргу з урахуванням індексу інфляції.

Відповідно до розрахунку, зробленого судом, індекс інфляції станом на 30 листопада 2012 року становить 55 640 грн. 93 коп. (а.с. 133-136).

Відповідно до ч. 1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Керуючись положеннями ч 1 ст. 11 ЦПК України та враховуючи те, що позивач у своїх позовних вимогах просив суд стягнути з ОСОБА_3 заборгованість з урахуванням індексу інфляції у межах заявлених позовних вимог, тобто у розмірі 51 532 грн. 28 коп.

Таким чином, загальна сума, яка підлягає стягненню з відповідача ОСОБА_3 на користь позивача, складає 267 746 грн. 81 коп. (198 737 грн. 50 коп. + 17 477 грн. 03 коп. + 51 532 грн. 28 коп. = 268 746 грн. 81 коп.).

Не заслуговують на увагу посилання ОСОБА_3 на пропуск позивачем строку позовної давності, оскільки ст. 257 ЦК України встановлено загальну позовну давність тривалістю у три роки, згідно поштового штемпеля на конверті позовну заяву з додатками позивачем до суду було направлено 28 грудня 2011 року (а.с. 6), останнім днем повернення суми боргу в розписці встановлено 31 грудня 2008 року, тобто останнім днем подання позову до суду є 31 грудня 2011 року. З урахуванням перелічених обставин, позивачем строк позовної давності пропущено не було.

На підставі ч. 1 ст. 88 ЦПК України, стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.

Позивачем при поданні позову до суду було сплачено судовий збір у розмірі 2 688 грн. (а.с. 1), тому з відповідача ОСОБА_3 на користь позивача слід стягнути судовий збір пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а саме: судовий збір у розмірі 2 499 грн. 27 коп., а з відповідача ОСОБА_2 на користь позивача слід стягнути судовий збір пропорційно до розміру задоволених позовних вимог у розмірі 188 грн. 20 коп. У задоволенні інших вимог стосовно стягнення відповідача судового збору позивачу слід відмовити.

На підставі викладеного, керуючись ст. 257, ч. ч. 1, 2 ст. 553, ч. 1 ст. 554, ч. 2 ст. 625, ст. 1046, ч. 2 ст. 1047, абз. 1 ч. 1 ст. 1049, реч. 1 ч. 1 ст. 1050 ЦК України, ч. 1 ст. 11, ч. 1 ст. 57, ч. 1 ст. 58, ч. 1 ст. 60, ч. 1 ст. 88, ч. 6 ст. 147, ч. 1 ст. 212, ст. ст. 209, 212-215, 218 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути солідарно з ОСОБА_3 та ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму боргу у розмірі 1 000 гривень.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 суму боргу у розмірі 198 737 гривень 50 коп, індекс інфляції у розмірі 51 532 гривень 28 коп, три проценти річних від простроченої суми у розмірі 17 477 гривень 03 коп, судовий збір у розмірі 2 499 гривень 27 коп, а всього 270 246 гривень 08 коп.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 188 гривень 20 коп.

У задоволенні інших вимог щодо стягнення судових витрат ОСОБА_1 відмовити.

Рішення може бути оскаржено в апеляційний суд Дніпропетровської області через Ленінський районний суд м. Дніпропетровська протягом десяти днів з дня його проголошення.

Суддя