Постанова № 3460666, 16.03.2009, Вінницький окружний адміністративний суд

а

ВІННИЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

м. Вінниця,    вул. Островського, 14

тел/факс (0432) 55-15-10, 55-15-15, e-mail: inbox@adm.vn.court.gov.ua

____________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 

16 березня 2009 р.                                                                                  Справа № 2-а-415/09/0270

Вінницький окружний адміністративний суд в складі

Головуючого судді Курко Олега Петровича,

при секретарі судового засідання:   Савченко Олені Олегівні 

за участю представників сторін:

позивача      :   Горового С.І., Тартачного В.М.

відповідача :   Попової О.В., Миколенка Р.Л.

розглянувши матеріали справи

за позовом: Теплицької районної спілки споживчих товариств  

до:   Гайсинської міжрайонної державної податкової інспекції 

про: визнання недійсним рішення  про застосування штрафних санкцій № 0000442306/0 від 29.10.2008р.

ВСТАНОВИВ :

 Подано позов про визнання недійсним рішення Гайсинської міжрайонної державної податкової інспекції № 0000442306/0 від 29.10.2008р. про застосування до Теплицької районної спілки споживчих товариств 600665 грн. штрафних (фінансових) санкцій за порушення п. 1 ст. 3 Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг".

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на те, що орендна плата отримана ним як орендодавцем від орендарів, не є розрахунковою операцією яка має проводитись з застосуванням РРО згідно вимог Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг", так як договір найму (оренди) не є договором про надання послуг в розумінні Цивільного кодексу України.

Відповідач проти позову заперечив з підстав, викладених письмово та доданих до матеріалів справи (а.с. 42-43), зазначивши про правильність застосування штрафних санкцій до позивача. При цьому наголосив, що відповідно до затвердженого наказом Держстандарту від 30.12.1997р. № 822 Державного класифікатора продукції та послуг (ДК 016-97) який є складовою частиною Державної системи класифікації і кодування техніко-економічної та соціальної інформації, здавання під найм (в оренду) приміщень відноситься до сфери послуг, у зв’язку з чим та згідно п. 1 ст. 3 Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" плата за нарахування таких послуг повинна проводитись через  зареєстрований належним чином РРО.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив, що за результатами проведеної Гайсинською МДПІ перевірки за дотриманням Теплицькою райспоживспілкою порядку проведення розрахунків за товари (послуги), вимог з регулювання обігу готівки, наявності торгових патентів і ліцензій, висновки якої відображені в акті перевірки № 0006/02/18/23/01741951 від 30.10.2008р., відповідачем прийнято рішення № 0000442306/0 від 29.10.2008р. про застосування до позивача штрафних (фінансових) санкцій на загальну суму 600665 грн.

Як вбачається з акта перевірки, підставою для застосування вказаної суми санкцій,  було порушення, на думку податкової інспекції, пункту 1 статті 3 Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг", що полягало в незастосуванні позивачем реєстратора розрахункових операцій при проведені розрахункової операції за надані послуги  оренди приміщення.

А саме, проведеною перевіркою встановлено, що за період з 01.01.2008р. по 09.10.2008р.  позивачем отримано в касу підприємства 120133 грн. готівкових коштів за надані послуги з оренди приміщень, без застосування реєстратора розрахункових операцій, з оформленням приходних касових ордерів.

У зв’язку з цим до позивача за виявлене порушення застосовані штрафні санкції згідно п. 1 ст. 17 Закону України  "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" в п’ятикратному розмірі  суми непроведеної операції 600665 грн. ( 120133 грн. х 5 = 600665).

Розглянувши спір по суті, суд визнав заявлені вимоги щодо скасування прийнятого відповідачем на підставі складеного акту перевірки від 20.10.2008 р. рішення № 0000442306/0 обґрунтованими виходячи з наступного.

Основним нормативним документом який визначає правові засади застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг є Закон України від 06.07.95р. № 265/95-ВР "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" (далі –Закон № 265).

Статтею 1 цього Закону встановлено, що реєстратори розрахункових операцій застосовуються фізичними особами - суб'єктами підприємницької діяльності або юридичними особами (їх філіями, відділеннями, іншими відокремленими підрозділами), які здійснюють операції з розрахунків у готівковій та/або безготівковій формі (із застосуванням платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг.

Визначення поняття "розрахункова операція" дано в абзаці 3 статті 2 Закону № 265, якою визнається приймання від покупця готівкових коштів, платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо за місцем реалізації товарів (послуг). А місцем проведення розрахунків згідно цієї ж статті визнається  місце, де здійснюються розрахунки із покупцем за продані товари (надані послуги) та зберігаються отримані за реалізовані товари (надані послуги) готівкові кошти, а також місце отримання покупцем попередньо оплачених товарів (послуг) із застосуванням платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо.

Як свідчать матеріали справи отримання позивачем готівкових коштів за надані послуги оренди приміщень здійснювалось в межах виконання умов укладених з орендарями договорів.

У відповідності до статей 759, 760 Цивільного кодексу України за  договором  найму  (оренди)  наймодавець  передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (неспоживна річ).  Предметом договору найму можуть бути майнові права.

В той же час правовідносини щодо надання послуг врегульовані главою 63 ЦК України. Так, за змістом статті 901 цього Кодексу за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Таким чином предметом договору про надання послуг та договору найма є різні об’єкти цивільних прав. Так, предметом договору найма є неспоживча річ, що в даному випадку - приміщення (статті 760 Кодексу), а предметом договору про надання послуг є послуга, яка споживається в процесі  вчинення певної дії або здійснення певної діяльності (статті 901 Кодексу).

Аналіз наведених приписів закону свідчить, що договір найма (оренди) не можу бути віднесений до договору про надання послуг, а орендно-правові відносини, які виникли у позивача з орендарями і відносини в сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, мають різне правове походження, а тому не підпадають під дію Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг".

Закон про РРО не містить прямого визначення поняття послуги, що в ньому вживається, а системний аналіз положень цього Закону свідчить, що даний термін в його розумінні є похідним від здійснення операцій з продажу товарів у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, однак аж ніяк не застосовується до правовідносин, пов’язаними з виконанням договорів оренди приміщень, що регулюються цивільним законодавством.

Основним актом цивільного законодавства України, що регулює цивільні правовідносини, в тому числі і орендні, є Цивільний кодекс України. (ст. 4 ЦК України), який має вищу юридичну силу в порівняні з  наказом Держстандарту від 30.12.1997р. № 822, а тому посилання відповідача на затверджений цим наказом Державний класифікатор продукції та послуг (ДК 016-97), у відповідності з яким передача в оренду приміщень відноситься до сфери послуг, не заслуговує на увагу та не може бути підставою для висновку про регулювання орендних правовідносин Законом України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" .

Господарським кодексом України передбачено притягнення до господарсько-правової відповідальності учасників господарських відносин за правопорушення у сфері господарювання. Зокрема, статтею 217 ГК України до виду господарсько-правової відповідальності законодавцем віднесено застосування адміністративно-господарських санкцій відповідно до встановленого законом порядку уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування.

Стаття 218 ГК України встановлює підстави господарсько-правової відповідальності. Так, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

За порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб'єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб'єкта господарювання та ліквідацію його наслідків (ст. 238 ГК України).

Відповідно до положень, закріплених статтею 11 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Пунктом 1 статті 17 Закону "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" передбачено, що у разі непроведення розрахункових операцій через реєстратори розрахункових операцій, у разі нероздрукування відповідного розрахункового документа, що підтверджує виконання розрахункової операції, або проведення її без використання розрахункової книжки до суб'єктів підприємницької діяльності, які здійснюють розрахункові операції за товари (послуги), за рішенням відповідних органів державної податкової служби України застосовуються фінансові санкції у п'ятикратному розмірі вартості проданих товарів (наданих послуг).

Враховуючи відсутність факту порушення позивачем пункту 1 статті 3 Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг", помилкове застосування відповідачем до орендних правовідносин положення закону, що їх не регулює, суд прийшов до висновку, що податковою інспекцією неправомірно застосовано до Теплицької районної спілки споживчих товариств відповідальність, передбачену цим Законом.

Частиною 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Суд також бере до уваги, що згідно з ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони зокрема:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В той же час згідно ч. 2 ст. 71 цього Кодексу в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Доказів правомірності прийнятого рішення відповідач в судовому засіданні не надав.

Враховуючи вищевикладені обставини, суд вважає, що позов обґрунтований, а тому підлягає задоволенню, а понесені позивачем судові витрати по сплаті судового збору при звернені до суду згідно зі ст. 94 КАС України підлягають стягненню з Державного бюджету.

 Керуючись ст.ст. 70, 71, 79, 86, 94, 158, 162, 163, 167, 255, 257  КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ :

Позов задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення Гайсинської міжрайонної державної податкової інспекції про застосування штрафних (фінансових) санкцій № 0000442306/0 від 29.10.2008р.

Стягнути з державного бюджету України на користь Теплицької районної спілки споживчих товариств 3,40 грн. понесених судових витрат по сплаті судового збору.

Відповідно до ст. 186 КАС України постанова може бути оскаржена протягом 10 днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до ст. 160 цього Кодексу - з дня складення в повному обсязі шляхом подачі заяви про апеляційне оскарження. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. При цьому апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження , якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження. Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються до суду апеляційної інстанції через суд , який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Відповідно до ст. 254 КАС України постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений цим Кодексом, постанова або ухвала суду першої інстанції набирає сили після закінчення цього строку.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

  Згідно положень ч.3 чт.160, ч.4 ст.167 КАС України постанова суду складена в повному обсязі   17.03.09 

Суддя                                           Курко Олег Петрович