Рішення № 34601305, 29.10.2013, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29.10.2013 р. Справа № 914/3362/13

Господарський суд Львівської області у складі судді Р.Матвіїва при секретарі судового засідання М.Скірі розглянув матеріали справи

за позовом: Товариства з додатковою відповідальністю «Шляхове ремонтно-будівельне управління № 65», м. Львів;

до відповідача: Кам'янка-Бузької міської ради, м. Кам'янка-Бузька Львівської області;

про: стягнення 16 176 грн. 42 коп.

У судовому засіданні взяли участь представники:

позивача: не з'явився;

відповідача: Шпирка О.М. - представник на підставі довіреності № 56 від 05.01.2013 року.

Обставини розгляду справи. Ухвалою господарського суду від 02.09.2013 року прийнято до розгляду позовну заяву та порушено провадження у справі за позовом Товариства з додатковою відповідальністю «Шляхове ремонтно-будівельне управління № 65» до Кам'янка-Бузької міської ради про стягнення 16 176 грн. 42 коп. Розгляд справи призначено на 02.10.2013 року.

У судовому засіданні 02.10.2013 року представник позивача подав документи на виконання попередньої ухвали суду. Представник відповідача у судове засідання не з'явився, подав клопотання про відкладення розгляду справи. Судом відкладено розгляд справи на 11.10.2013 року.

У судове засідання 11.10.2013 року сторони явки представників не забезпечили, клопотань не подавали. Враховуючи неявку представників сторін, судом відкладено розгляд справи на 29.10.2013 року.

У судовому засіданні 29.10.2013 року представник позивача не з'явився. Представник відповідача подав відзив на позовну заяву.

Відповідно до п. 3.9.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 N 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

У судовому засіданні судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Від фіксації судового процесу технічними засобами представник сторони відмовився.

Представнику відповідача, що брав участь у судовому засіданні, роз'яснено зміст ст. ст. 20, 22 Господарського процесуального кодексу України щодо його прав та обов'язків, зокрема про право заявляти відводи судді.

Суть спору. Товариство з додатковою відповідальністю «Шляхове ремонтно-будівельне управління № 65» (надалі по тексту рішення - позивач) звернулося до суду з позовом до Кам'янка-Бузької міської ради (надалі по тексту рішення - відповідач) про стягнення 16 176 грн. 42 коп., з яких 4 792 грн. 44 коп. інфляційних втрат, 4 671 грн. 41 коп. 3 % річних та 6 712 грн. 57 коп. пені.

Відповідач на виконання рішення суду від 29.09.2011 року зобов'язаний був сплатити суму заборгованості за договором. Однак погасив заборгованість лише у березні-квітні 2013 року. У зв'язку з цим позивач нарахував на суму заборгованості штрафні санкції, інфляційні втрати і 3 % річних.

Представник позивача явки представника у судове засідання не забезпечив, клопотань не заявляв.

Представник відповідача проти позовних вимог заперечив з підстав, наведених у відзиві від 29.10.2013 року, а також заявив про сплив позовної давності для звернення позивача з вимогою про стягнення пені.

У процесі розгляду справи суд встановив наступне. У вересні 2010 року між Відкритим акціонерним товариством «Шляхове ремонтно-будівельне управління № 65», правонаступником прав, обов'язків і майна якого є Товариство з додатковою відповідальністю «Шляхове ремонтно-будівельне управління № 65», було укладено договір № 15/09/2 на виконання робіт з поточного ремонту дороги по вул. Івана Франка в м. Кам'янка-Бузька. У зв'язку з невиконанням умов договору відповідачем позивач звернувся до суду з позовом до Кам'янка-Бузької міської ради про стягнення заборгованості у розмірі 74 882 грн. 20 коп. Рішенням господарського суду Львівської області від 29.09.2011 року даний позов було задоволено у повному обсязі, на його виконання було видано наказ від 10.10.2011 року. Копії вказаних документів долучені до позовної заяви.

На виконання рішення суду та відповідного наказу відповідач заборгованості не погасив і почав сплачувати борг лише протягом березня-квітня 2013 року, що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями банківських виписок за 13.03.2013 року, 26.03.2013 року, 04.04.2013 року, 23.04.2013 року на загальну суму 74 882 грн. 20 коп.

За період невиконання відповідачем зобов'язання по погашенню заборгованості позивач нарахував на суму боргу пеню, інфляційні втрати і 3% річних, розрахунок яких долучений до позовної заяви.

Під час розгляду справи судом доказів сплати вказаних сум відповідач не подав.

Дані факти матеріалами справи підтверджується, сторонами не заперечувались та документарно не спростовувались.

Дослідивши представлені суду докази, заслухавши пояснення представників сторін, суд вважає позовні вимоги підставними, обґрунтованими та такими, що підлягають до задоволення частково з огляду на наступне.

Факт порушення відповідачем прав позивача у зв'язку з невиконанням умов договору № 15/09/2 встановлений рішенням господарського суду Львівської області від 29.09.2011 року у справі № 5015/5424/11. Рішенням було зобов'язано відповідача сплатити суму заборгованості за договором. Згідно з ч. 2 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України факти, встановлені рішенням господарського суду під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Однак, протягом довгого часу відповідач заборгованості не сплачував, у зв'язку з чим позивач просить стягнути з боржника за цей період інфляційні втрати, 3 % річних і пеню.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Як зазначено в абзацу 6 п. 2 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 17.07.2012 № 01-06/928/2012 «Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права» зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України). При цьому чинне законодавство не пов'язує припинення грошового зобов'язання з наявністю судового рішення про стягнення боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох процентів річних від простроченої суми чи відкриттям виконавчого провадження з примусового виконання такого рішення. Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Відповідно до п. 9 Оглядового листа Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування господарськими судами законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» від 29.04.2013 № 01-06/767/2013, за змістом статей 598-609 ЦК України рішення суду про стягнення боргу не є підставою для припинення грошового зобов'язання. Наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє зобов'язальних правовідносин сторін договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України. Право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору (див. постанову Вищого господарського суду України від 01.11.2012 № 5011-32/5219-2012).

Зазначену правову позицію наведено також у постановах Верховного Суду України від 20.12.2010 № 10/25, від 04.07.2011 № 13/210/10, від 12.09.2011 № 6/433-42/183, від 14.11.2011 № 12/207, від 23.01.2012 № 37/64.

Як встановлено з матеріалів справи судом, підстави звернення позивача є правомірними.

Стосовно правильності нарахування інфляційних втрат і 3 % річних за прострочення виконання зобов'язання, суд зазначає наступне. При розрахунку інфляційних втрат позивач не врахував наявність дефляційних процесів, що передбачено абз. 2 ч. 2 Інформаційного листа Вищого господарського суду України «Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права» від 17.07.2012 № 01-06/928/2012, а саме, що сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція). Відповідно до здійсненого судом перерахунку інфляційних втрат стягненню підлягають 2 546 грн. 03 коп.

Здійснивиши перерахунок суми 3% річних у відповідності до вимог законодавства, судом встановлено, що стягненню підлягає 4 665 грн. 61 коп.

Стосовно стягнення пені у розмірі 6 712 грн. 57 коп., суд звертає увагу на наступне. Правила нарахування пені передбачені ч. 6 ст. 232 Господарського процесуального кодексу України. Згідно з п. 4 Інформаційного листа Вищого господарського суду України «Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права» від 17.07.2012 № 01-06/928/2012, у вирішенні питань, пов'язаних із застосуванням частини шостої статті 232 ГК України, господарським судам слід враховувати викладене в пункті 6 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 21.11.2011 № 01-06/1624/2011 "Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права" та, що нарахування неустойки за прострочення виконання зобов'язання за шість місяців, що передують моменту звернення з позовом, можливе лише в тому випадку, якщо період нарахування неустойки не перевищує одного року від дня, коли зобов'язання мало бути виконано, тобто сторони у договорі можуть визначити початок нарахування пені інакше, ніж від дня, коли зобов'язання мало бути виконано, але в межах одного року від цього дня. Відповідно до ст. 253 Цивільного кодексу України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок. У відповідності до вказаної норми, зобов'язання вважається простроченим, а відповідач - таким, що прострочив виконання зобовязання, з 11.01.2011 року, тобто розрахунок пені мав здійснюватися за період з 11.01.2011 року по 11.07.2011 року, а не з 15.08.2012 року по 22.04.2013 року, як зазначив позивач у розрахунку.

Крім цього, відповідно до ч. 2 п. 1 ст. 258 Цивільного кодексу України до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік.

Відповідно до ч. 3 ст. 267 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

У зобов'язальних правовідносинах, в яких визначено строк виконання зобов'язання, перебіг позовної давності починається з дня, наступного за останнім днем, у який відповідне зобов'язання мало бути виконане ( п. 4.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» від 29.05.2013 № 10).

Як зазначено в п. 5.1 договору № 15/09/2 на виконання робіт, оплата прийнятих робіт здійснюється на умовах відтермінування платежу на чотири місяці з моменту підписання актів виконаних робіт та довідки про вартість виконаних підрядних робіт, тобто до 10.01.2011 року, оскільки дані акти складені 10.09.2010 року. Відповідно з наступного дня - 11.01.2011 року почався перебіг позовної давності тривалістю в один рік стосовно пред'явлення вимоги про стягнення пені і закінчився такий термін 11.01.2012 року.

Враховуючи наведене, зокрема неправильно визначений період для нарахування пені та сплив позовної давності для пред'явлення вимоги про стягнення пені, про що заявив представника відповідача, суд вважає за необхідне в частині позовної вимоги про стягнення 6 712 грн. 57 коп. пені відмовити.

Зі встановлених судом дійсних обставин справи, підтверджених належними та допустимими доказами у справі, суд прийшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Судові витрати, у відповідності до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, суд покладає на відповідача пропорційно задоволеним вимогам.

Керуючись ст. ст. 33, 34, 43, 49, 82-85, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд -

в и р і ш и в :

Позов задоволити частково.

Стягнути з Кам'янка-Бузької міської ради Львівської області (80400, Львівська область, м. Кам'янка-Бузька, вул. Шевченка, 2, код ЄДРПОУ 04056196) на користь Товариства з додатковою відповідальністю «Шляхове ремонтно-будівельне управління № 65» (79058, м. Львів, Шевченківський район, проспект Чорновола, буд. 63, код ЄДРПОУ 03448630) 2 546 грн. 03 коп. інфляційних втрат, 4 665 грн. 61 коп. 3 % річних та 774 грн. 23 коп. в рахунок відшкодування сплаченого судового збору.

В задоволенні позовних вимог в частині стягнення 6 712 грн. 57 коп. пені, 2 246 грн. 41 коп. інфляційних втрат, 5 грн. 80 коп. 3 % річних відмовити.

Наказ видати після набрання судовим рішенням законної сили, в порядку статті 116 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 85 Господарського процесуального кодексу України, може бути оскаржене до Львівського апеляційного господарського суду в порядку і строки, передбачені ст. ст. 91 - 93 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складене та підписане 04.11.2013 року.

Суддя Р.Матвіїв