Постанова № 34598712, 05.11.2013, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 листопада 2013 року Справа № 914/1366/13 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів :

головуючого Овечкіна В.Е.,суддівЧернова Є.В., Цвігун В.Л.,за участю представників:позивача -Чекалов А.В.,відповідача третьої особи-не з'явились, -не з'явились,розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Львівського комунального підприємства "Львівелектротранс"на постановуЛьвівського апеляційного господарського суду від 27.08.2013у справі№914/1366/13 за позовомПАТ "Просто-страхування"до (третя особаЛьвівського комунального підприємства "Львівелектротранс" - ТОВ фірма "Експертиза")про відшкодування 11524,24 грн. шкоди в порядку регресувстановив:

Рішенням господарського суду Львівської області від 28.05.2013 (суддя Станько Л.Л.), залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 27.08.2013 (судді: Гнатюк Г.М., Кравчук Н.М., Мирутенко О.Л.), позов задоволено повністю у зв'язку з обґрунтованістю позовних вимог.

Львівське комунальне підприємство "Львівелектротранс" в поданій касаційній скарзі просить рішення та постанову скасувати, прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову, посилаючись на порушення та неправильне застосування судами норм матеріального права, а саме ст.ст.993,1191 ЦК України та ст.27 Закону України "Про страхування". Зокрема, скаржник вважає, що між сторонами виникли не регресні відносини, а відносини суброгації, строк позовної давності у зв'язку з настанням якої обчислюється з моменту виникнення страхового випадку. Крім того, заявник наголошує на тому, що вказаними вище нормами передбачається право страховика на отримання виплаченого страхового відшкодування в межах фактичних затрат, але з матеріалів справи не вбачається здійснення позивачем відповідної виплати на користь страхувальника, відтак, і не понесені жодні витрати, які б мали бути компенсовані за рахунок винної сторони.

Колегія суддів, перевіривши фактичні обставини справи на предмет правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, заслухавши пояснення присутнього у засіданні представника позивача, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а оскаржувані рішення та постанова - скасуванню з передачею справи на новий розгляд до господарського суду Львівської області з наступних підстав.

Залишаючи без змін первісне рішення про задоволення позову, апеляційний господарський суд виходив з того, що:

Між ЗАТ „ПРОСТО-страхування" та Степаник Н.М. 25 листопада 2009 року було укладено договір добровільного страхування наземних транспортних засобів №197639 серії АТК, предметом якого є страхування транспортного засобу"Тойота Кемрі", державний №ВС0033СА.

25 січня 2010 року на перехресті вул.Шевченка-Пстрака в м.Львові відбулась дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля "Тойота Кемрі", державний №ВС0033СА під керуванням водія Карпи Н.С. та трамваю "КТ-4СУ", бортовий №1090 під керуванням водія Іськів Л.С. (винуватець ДТП). Трамвай "КТ-4СУ", бортовий №1090 належить ЛКП "Львівелектротранс".

Згідно довідки ВДАІ та постанови Личаківського районного суду м.Львова від 11.03.2010, вищевказана дорожньо-транспортна пригода відбулась внаслідок порушення водієм Іськів Лілією Семенівною вимог п.п.1.5,13.1 ПДР України, внаслідок чого і було завдано механічних пошкоджень застрахованому за договором добровільного страхування №197639 серії АТК автомобіля "Тойота Кемрі", державний № ВС0033СА.

26 березня 2010 року позивачем на підставі висновку експертного автотоварознавчого дослідження №29 від 08.02.2010 було складено страховий акт та розрахунок страхового відшкодування до нього (а.с.12-22).

На підставі вищевказаних документів позивач здійснив виплату страхового відшкодування в сумі 11524,24 грн., шляхом проведення заліку взаємних однорідних вимог, що підтверджується розпорядженням №001933 від 06.04.2010 (а.с.23), картою договору та карткою рахунку (а.с.41-44).

На адресу відповідача була направлена претензія №2038/547-П про відшкодування збитків (в порядку регресу) на суму виплачену позивачем постраждалій особі (а.с.24). У відповідь на претензію відповідач відмовився відшкодовувати задану шкоду, посилаючись на те, що відповідно до постанови суду винуватця ДТП (Іськів Л.С.) було звільнено від адміністративної відповідальності за малозначністю правопорушення (а.с.25).

Враховуючи, що страховик потерпілого (позивач) виплатив страхове відшкодування страхувальнику (потерпілому у ДТП), останній втратив право вимоги до винуватця ДТП про стягнення збитків, витрачених на відновлення автомобіля, в той час як страховик з моменту виплати страхового відшкодування набув право регресної вимоги до винуватця ДТП в частині понесених збитків.

Крім того, згідно з приписами ч.6 ст.261 ЦК України за регресними зобов`язаннями перебіг позовної давності починається від дня виконання основного зобов`язання, а оскільки позивач здійснив відшкодування страхувальнику 06.04.2010р. і звернувся з регресними вимогами до відповідача 01.04.2013р., строк позовної давності не пропущено, у зв'язку з чим, доводи апелянта в цій частині визнано необґрунтованими.

Касаційна інстанція погоджується з висновком апеляційного суду про регресний характер спірних правовідносин сторін, що також підтверджується позицією Верховного Суду України, який, приймаючи постанову від 07.08.2012 у справі №12/207 зі спору, що виник з подібних правовідносин, пов'язаних із застосуванням позовної давності до вимог про стягнення страхового відшкодування в порядку регресу, скасував постанову Вищого господарського суду України від 05.03.2012 та спростував покладений в її основу помилковий висновок касаційної інстанції про врегулювання ст.993 ЦК України та ст.27 Закону України "Про страхування" відносин суброгації, строк позовної давності у зв'язку з настанням якої обчислюється з моменту виникнення страхового випадку.

Однак, колегія не може погодитися з передчасними висновками судів про наявність підстав для задоволення позову з огляду на таке.

Згідно з ч.1 ст.1191 ЦК України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Відповідно до ст.993 ЦК України та ст.27 Закону України "Про страхування" до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

Відповідно до ч.1 ст.1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.

В основу оскаржуваних рішень покладено висновок судів про перехід до позивача права зворотної вимоги (регресу) до відповідальної особи (заявника), який (перехід) відбувся після здійснення страховиком виплати страхового відшкодування у розмірі 11524,24 грн. здійснено шляхом взаємозаліку зустрічних однорідних вимог, що підтверджується розпорядженням начальника відділу виплат по регіональній мережі Малого К.В. від 06.04.2010 №001933 (а.с.23), картою договору та карткою рахунку (а.с.41-44).

Разом з тим, відповідно до ст.ст.601,602 ЦК України зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги. Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін. Не допускається зарахування зустрічних вимог: 1) про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю; 2) про стягнення аліментів; 3) щодо довічного утримання (догляду); 4) у разі спливу позовної давності; 5) в інших випадках, встановлених договором або законом.

Згідно з ч.ч.3,4 ст.203 ГК України господарське зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічної однорідної вимоги, строк якої настав або строк якої не зазначений чи визначений моментом витребування. Для зарахування достатньо заяви однієї сторони. Господарське зобов'язання може бути припинено зарахуванням страхового зобов'язання, якщо інше не випливає з закону або змісту основного чи страхового зобов'язання.

Відповідно до ст.ст.34,43 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Згідно з ч.2 ст.101 та п.7 ч.2 ст.105 ГПК України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі. У постанові мають бути зазначені обставини справи, встановлені апеляційною інстанцією, доводи, за якими апеляційна інстанція відхиляє ті чи інші докази, мотиви застосування законів та інших нормативно-правових актів.

Отже, чинне законодавство про страхування не забороняє страховику здійснювати припинення зобов'язання по виплаті страхувальнику страхового відшкодування в межах одного чи декількох договорів страхування шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог або в рамках інших договорів (кредитування, оренди) шляхом зарахування основного та страхового зобов'язання, чим спростовується твердження заявника про те, що відсутність в матеріалах справи доказів здійснення позивачем виплати страхового відшкодування на користь страхувальника вказує на відсутність понесення позивачем фактичних затрат, які б мали бути компенсовані за рахунок винної сторони.

З врахуванням наведених вище норм матеріального та процесуального права, колегія вважає передчасними висновки судів попередніх інстанцій про доведеність виникнення у позивача з 06.04.2010р. права регресу (зворотної вимоги) до роботодавця винної у вчиненні ДТП особи у зв'язку із зарахуванням зустрічних однорідних вимог, оскільки в матеріалах справи відсутні як заява страховика (позивача) чи страхувальника про зарахування зустрічної однорідної вимоги на спірну суму, так і докази її направлення (пред'явлення) іншій стороні за договором страхування, як того вимагають ч.3 ст.203 ГК України та ч.2 ст.601 ЦК України.

Відповідно до ч.7 ст.3 ГК України внутрішньогосподарськими є відносини, що складаються між структурними підрозділами суб'єкта господарювання, та відносини суб'єкта господарювання з його структурними підрозділами.

В зв'язку з цим, за умов відсутності відповідної заяви касаційна інстанція визнає помилковим прийняття судами розпорядження начальника відділу виплат по регіональній мережі Малого К.В. від 06.04.2010 №001933, карти договору та картки рахунку (а.с.23,41-44) в якості належних доказів зарахування зустрічних однорідних вимог страховика (ПАТ "Просто-страхування") та страхувальника (Степаник Н.М.) на суму 11524,24 грн., оскільки вказане розпорядження має суто внутрішньогосподарський характер та адресоване бухгалтерії ПАТ "Просто-страхування", а не безпосередньо страхувальнику. В свою чергу, карти договору та картки рахунку (а.с.41-44) є внутрішніми документами бухгалтерського обліку товариства та, на відміну від банківських виписок, не можуть з достовірністю підтверджувати проведення господарських операцій по рахунках, рух коштів тощо.

При цьому, якщо подані сторонами та іншими учасниками судового процесу докази є недостатніми, господарський суд в силу приписів ст.65 ГПК України може за власною ініціативою витребувати в порядку підготовки справи до розгляду необхідні для цього письмові і речові докази, інші матеріали, не лише від учасників судового процесу, а й від інших підприємств, установ, організацій, державних органів, а також вирішити питання про виклик посадових та інших осіб для дачі пояснень по суті справи.

За наведених обставин, місцевий господарський суд не був позбавлений можливості з метою забезпечення правильного і своєчасного вирішення господарського спору витребувати в порядку ст.65 ГПК України у страхувальника (Степаник Н.М.), як контрагента позивача, письмові пояснення з приводу зарахування зустрічних однорідних вимог на суму 11524,24 грн. задля достеменного встановлення таких обставин, оскільки чинне цивільне законодавство допускає можливість оспорювання іншою стороною одностороннього правочину про зарахування зустрічних однорідних вимог в судовому порядку.

Таким чином, судами першої та апеляційної інстанцій залишено поза увагою недотримання позивачем приписів ч.3 ст.203 ГК України та ч.2 ст.601 ЦК України, що впливає на передчасність висновків судів про набуття позивачем права регресної вимоги до відповідальної особи з моменту вчинення страхової виплати шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог сторін договору добровільного страхування наземних транспортних засобів №197639 від 25.11.2009.

Отже, наведене вище вимагає від суду касаційної інстанції встановлювати фактичні обставини справи, зокрема, щодо доведеності чи недоведеності належними доказами зарахування зустрічних однорідних вимог страховика і страхувальника на спірну суму та пов'язаного з цим набуття позивачем права регресної вимоги, що безумовно виходить за межі перегляду справи в порядку касації (ч.2 ст.1117 ГПК України) та є підставою для часткового скасування рішення і постанови з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції у зв'язку з неповним встановленням та з'ясуванням судами обставин справи, які мають істотне значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до п.3 ст.1119 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції і передати справу на новий розгляд, якщо суд припустився порушень норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Вказані вище процесуальні порушення, які були допущені судами першої та апеляційної інстанцій, неможливо усунути на стадії касаційного перегляду справи в силу недопустимості виходу касаційної інстанції за межі перегляду справи в порядку касації, оскільки відповідно до імперативних приписів ч.ч.1,2 ст.1117 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Зважаючи на вищенаведене, колегія вбачає підстави для часткового задоволення скарги.

Враховуючи викладене та керуючись ст.ст.1115,1117-11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Львівського комунального підприємства "Львівелектротранс" задовольнити частково.

Рішення господарського суду Львівської області від 28.05.2013 та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 27.08.2013 у справі №914/1366/13 скасувати з передачею справи на новий розгляд до господарського суду Львівської області.

Головуючий, суддя В.Овечкін

Судді: Є.Чернов

В.Цвігун