Постанова № 34597462, 30.10.2013, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 жовтня 2013 року Справа № 901/1240/13

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді:Мирошниченка С.В.,суддів:Барицької Т.Л., Картере В.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Кримського республіканського підприємства "Протизсувне управління"на постановуСевастопольського апеляційного господарського суду від 05.08.2013 р.у справі№ 901/1240/13 господарського суду Автономної Республіки Кримза позовомПриватного підприємства "Фірма "Шарм"доТовариства з обмеженою відповідальністю "Лигурія"; Кримського республіканського підприємства "Протизсувне управління"третя особаГурзуфська селищна радапро визнання договору недійсним

За участю представників:позивача:Чугунов В.М.;відповідача-1:Не з'явилися;відповідача-2:Не з'явилися;третьої особи:Не з'явилися;

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство "Фірма "Шарм" звернулось до господарського суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Лигурія" та Кримського республіканського підприємства "Протизсувне управління в якому просить визнати договір недійсним.

Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від 20.05.2013 р. (суддя С.О. Лукачов) позов задоволено.

Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 05.09.2013 р. (судді: О.Л. Котлярова, І.В. Євдокімов, Н.І. Сікорська) рішення місцевого господарського суду залишено без змін.

Не погоджуючись з постановою апеляційного господарського суду та рішенням місцевого господарського суду, Кримське республіканське підприємство "Протизсувне управління" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати їх та відмовити в задоволені позову повністю.

Ознайомившись з матеріалами та обставинами справи на предмет надання їм господарськими судами попередніх інстанцій належної юридичної оцінки та повноти встановлення обставин справи, дотримання норм матеріального та процесуального права, Вищий господарський суд України дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Як вбачається із матеріалів справи, 23.02.2005 р. між Гурзуфською селищною радою (орендодавець) та приватним підприємством Фірма "Шарм" (орендар) був укладений договір оренди земельної ділянки.

Відповідно до п. 1.1 договору орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку на підставі Закону України "Про оренду землі" та "Про місцеве самоврядування в Україні", Земельного кодексу України на згідно рішення 42-ої сесії 4 (24) скликання Гурзуфської селищної ради від 29 грудня 2004 року № 34, із земель селищної ради, яка розташована за адресою: смт. Гурзуф, Набережна імені О.С. Пушкіна, кадастрові номера ділянок 0111946800:01:006:0087 та 0111946800:01:006:0078.

Згідно п. 2.6 договору на земельній ділянці знаходяться об'єкти нерухомого майна: на земельній ділянці будови та споруди відсутні.

У розділі 5 договору зазначено, що цільове використання землі і її код (згідно з Українським класифікатором цільового використання землі - УКЦВЗ) - "Іншого суспільного призначення", код. 1.12.9. Цільове призначення земельної ділянки для обслуговування пляжу.

Відповідно до п. 3.1 договір укладений строком на 10 років.

Як вбачається з матеріалів справи, приватне підприємство фірма „Шарм" зверталося до КРП "Протизсувне управління" листом № 4 від 18.03.2013 р. про укладення договору експлуатації берегоукріплюючих споруд, розташованих в смт. Гурзуф.

20.03.2013 р. між Кримським республіканським підприємством "Протизсувне управління" (управління) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Лігурія" (користувач) був укладений договір № 26/13 експлуатації берегоукріплюючих, протизсувних та пляжних споруд.

Предметом договору є майно, яке знаходиться на балансі управління: берегоукріплюючі споруди у смт. Гурзуф (м. Ялта) ділянка від буни № 9 (не вкл.) до буни № 10 (вкл.), протяжністю 58 м.

У пункті 31 вказаного додатку зазначені берегоукріплюючі та протизсувні споруди, що належать Автономній Республіці Крим та знаходяться на балансі Кримського республіканського підприємства "Протизсувне управління", а саме: берегоукріплюючі споруди в смт. Гурзуф (м. Ялта) - всього 1-й комплекс протяжністю 0,312 км., рік здачі в експлуатацію 1977, 2-й комплекс протяжністю 0,288 км., рік здачі в експлуатацію 1978 (а.с. 110).

Як вбачається з акту від 15 квітня 2013 року прийому-передачі складу майна, яке надається в експлуатацію Товариству з обмеженою відповідальністю "Лігурія" по договору № 26/13 від 20.03.2013 р., було передано берегоукріплюючі споруди в смт. Гурзуф (Ялта), ділянка від буни № 9 (не вкл.) до буни № 10 (не вкл.), в складі: штучний хвильогасящій пляж; гідротехнічна підпірна стіна 1-го ярусу; набережна.

Враховуючи те, що приватному підприємству Фірмі "Шарм" була надана в оренду земельна ділянка для обслуговування пляжу отже останній є землекористувачем земельної ділянки, а передання об'єкту, який розміщений на земельній ділянці наданій в оренду, в експлуатацію Товариству з обмеженою відповідальністю "Лігурія" без погодження із приватним підприємством фірмою "Шарм" стало підставою звернення останнього з позовною заявою до господарського суду Автономної Республіки Крим.

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з того, що Приватне підприємство фірма "Шарм" є землекористувачем земельної ділянки, а тому передання об'єкту, який розміщений на земельній ділянці наданій в оренду, в експлуатацію ТОВ "Лігурія" без погодження із приватним підприємством фірмою "Шарм" суперечить положенням статті 95 Земельного кодексу України та ст. 187 Цивільного кодексу України.

Відповідно, Вищий господарський суд України погоджується з висновками суддів попередніх інстанцій з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 186 ЦК України, річ, призначена для обслуговування іншої (головної) речі і пов'язана з нею спільним призначенням, є її приналежністю. Приналежність слідує за головною річчю, якщо інше не встановлено договором або законом.

У статті 187 ЦК України визначено, що складовою частиною речі є все те, що не може бути відокремлене від речі без її пошкодження або істотного знецінення. При переході права на річ її складові частини не підлягають відокремленню.

Отже, суди вірно встановили, що земельна ділянка між бунами № 9 та № 10 є головною річчю, а штучний хвильогасящій пляж є її приналежністю та захищає берег від руйнування морем. Тому штучний пляж повинен слідувати за головною річчю - земельною ділянкою та не повинен відокремлюватися.

Відповідно до ст. 95 Земельного кодексу України, землекористувачі, якщо інше не передбачено законом або договором, мають право: самостійно господарювати на землі. Порушені права землекористувачів підлягають відновленню в порядку, встановленому законом.

Згідно статті 13 Закону України "Про оренду землі" договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Відповідно до ст. 27 Закону України "Про оренду землі" орендареві забезпечується захист його права на орендовану земельну ділянку нарівні із захистом права власності на земельну ділянку відповідно до закону. Орендар в установленому законом порядку має право витребувати орендовану земельну ділянку з будь-якого незаконного володіння та користування, на усунення перешкод у користуванні нею, відшкодування шкоди, заподіяної земельній ділянці громадянами і юридичними особами України, іноземцями, особами без громадянства, іноземними юридичними особами, у тому числі міжнародними об'єднаннями та організаціями.

Суди вірно зазначили те, що Приватному підприємству фірмі "Шарм" була надана в оренду земельна ділянка для обслуговування пляжу, а рішення сільської ради та договір оренди земельної ділянки не оскаржені у судовому порядку, що свідчить про те, що останній є землекористувачем земельної ділянки, а тому передання об'єкту, який розміщений на земельній ділянці наданій в оренду, в експлуатацію ТОВ "Лігурія" без погодження із приватним підприємством фірмою "Шарм" суперечить положенням статті 95 Земельного кодексу України та ст. 187 Цивільного кодексу України.

Вищий господарський суд України погоджується з висновком суду попередніх інстанцій, що у даному спорі вбачається порушення прав приватного підприємства фірми „Шарм", як землекористувача, а тому доводи скаржника не знайшли свого обґрунтування.

Таким чином, Вищий господарський суд України дійшов висновку, що постанова апеляційного господарського суду ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають суттєве значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги не прийняті судом до уваги, оскільки не підтверджені матеріалами справи.

З огляду на викладене, доводи скаржника не знайшли свого підтвердження, а тому підстав для зміни чи скасування прийнятих у справі судових рішень Вищий господарський суд України не вбачає.

Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-11, 111-13 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Кримського республіканського підприємства "Протизсувне управління" залишити без задоволення.

Постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 05.08.2013 р. у справі № 901/1240/13 залишити без змін.

Головуючий суддя С.В. Мирошниченко

Судді: Т.Л. Барицька

В.І. Картере