Постанова № 34597242, 23.09.2013, Миколаївський окружний адміністративний суд

Миколаївський окружний адміністративний суд вул. Заводська, 11, м. Миколаїв, 54001 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Миколаїв

23 вересня 2013 року справа № 814/2959/13-а

Суддя Миколаївського окружного адміністративного суду Марич Є. В. розглянув у порядку письмового провадження справу за

адміністративним позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "ЮГЕВРОТРАНС", пров. Очаківський, 42-А, м. Миколаїв, 56036

доДержавної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області, вул. Потьомкінська, 24/2, м. Миколаїв, 54030

провизнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень від 26.06.2013 № 0005962220, від 26.06.2013 № 0005972220

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "ЮГЕВРОТРАНС", звернувся до суду з позовом до відповідача, Державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області (правонаступник Державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби), про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 26.06.2013 № 0005962220, від 26.06.2013 № 0005972220.

Позов обґрунтовано тим, що податкові повідомлення-рішення прийняті відповідачем без достатніх правових підстав, з перевищенням своїх повноважень, отже, є протиправними і підлягають скасуванню. У позивача є у наявності всі первинні документи, які підтверджують факт отримання товару; відповідач не подав будь-яких доказів, які б вказували на невідповідність договору купівлі-продажу вимогам законодавства.

Відповідач подав письмові заперечення проти позову, в яких зазначив, що актом перевірки встановлено неправомірне віднесення позивачем до складу валових витрат і витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування, вартість придбаних товарів, а також завищення податкового кредиту по взаємовідносинах з контрагентом. Оскаржувані податкові повідомлення-рішення відповідач вважає правомірними, в задоволенні позову просив відмовити (том справи 1, арк. 196-198).

Сторони подали клопотання про розгляд справи у порядку письмового провадження.

За приписами частини 4 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України особа, яка бере участь у справі, має право заявити клопотання про розгляд справи за її відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі особи, які беруть участь у справі, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Суд дослідив матеріали і обставини справи, якими обгрутовуються позовні вимоги та заперечення, і встановив наступне.

З 29.05.2013 по 03.06.2013 фахівцем відповідача проведена документальна позапланова невиїзна перевірка Товариства з обмеженою відповідальністю "ЮГЕВРОТРАНС" з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість за період листопад 2011 року та з податку на прибуток за період ІІ-ІV квартали 2011 року по взаємовідносинам з платником податків контрагентом-постачальником ТОВ "САНОІЛ ТОРГ" за період листопад 2011 року та контрагентами-покупцями.

Під час перевірки встановлено порушення позивачем ст. 22, п. 185.1 ст. 185, п. 187.1 ст. 187, п. 188.1 ст. 188, п. 198.3 ст. 198, п. 200.1 ст. 200 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість за листопад 2011 року на суму 315 433 грн та грудень 2011 року на суму 50 009 грн; п. 44.1 ст. 44, п. 134.1 ст. 134, п. 138.1, п. 138.2, п. 138.6, п. 149.1 ст. 149 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток за ІV квартал 2011 року в сумі 420 258 грн (том справи 1, арк. 72).

За результатами перевірки складено Акт від 10.06.2013 № 538/22-200/35989513 (далі - акт) (том справи 1, арк. 38-73).

Відповідно до акта перевірки та заперечень відповідача позивач штучно сформував податковий кредит по податку на додану вартість по взаємовідносинах з ТОВ "САНОІЛ ТОРГ" на суму 365 442 грн за листопад, грудень 2011 року (при цьому, у акті зазначено, що придбаний товар фактично був реалізований позивачем через комісіонера ТОВ "ЮГЕКОТОП" Компанії-нерезиденту "OREXIM LIMITED", однак податковий кредит за листопад 2011 року сформований за рахунок підприємства ТОВ "САНОІЛ ТОРГ", яке, в свою чергу, в якості транзитного підприємства задіяне в злочинному ланцюзі мінімізації податкових зобов'язань за участю підприємств з ознаками фіктивних ТОВ "ИНФИНИТИ", ПП "ТОЭРИС"; на підставі актів ДПІ у Шевченківському районі м. Києва ДПС, ДПІ у Ленінському районі м. Миколаєва Миколаївської області ДПС, ДПІ у Жовтневому районі м. Миколаєва МО ДПС зроблено висновок про неможливість підтвердження фактів реального здійснення господарської діяльності Товариства з обмеженою відповідальністю "ЮГЕВРОТРАНС" з контрагентом ТОВ "САНОІЛ ТОРГ") внаслідок включення до складу податкового кредиту суму ПДВ по операціям, проведеним з контрагентом-постачальником, що не мали товарного характеру.

Крім того, відповідно до акта, перевірка достовірності відображених показників у податковій декларації з податку на прибуток підприємства за ІІ-ІV квартали 2011 року, поданої до відповідача, розглядалася в межах взаємовідносин ТОВ "ЮГЕВРОТРАНС" із контрагентом-постачальником ТОВ "САНОІЛ ТОРГ" за період листопад 2011 року. Перевіркою повноти визначення суми податку на прибуток встановлено його заниження у сумі 420 258 грн за ІV квартал 2011 року, оскільки позивач відніс до складу витрат, витрати не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами.

На підставі даних, отриманих за наслідками перевірки, винесено податкове повідомлення-рішення від 26.06.2013 № 0005972220 про збільшення суми грошового зобов'язання зі сплати податку на прибуток за основним платежем у розмірі 420258 грн (том справи 1, арк. 10) та від 26.06.2013 № 0005962220 про збільшення суми грошового зобов'язання зі сплати податку на додану вартість за основним платежем у розмірі 365442 грн та штрафної (фінансової) санкції (штрафу) у розмірі 91360,50 грн (том справи 1, арк. 12).

Аналіз Податкового кодексу України свідчить про таке.

Документальна позапланова перевірка здійснюється за наявності хоча б однієї з таких обставин: за наслідками перевірок інших платників податків або отримання податкової інформації виявлено факти, що свідчать про можливі порушення платником податків податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на обов'язковий письмовий запит органу державної податкової служби протягом 10 робочих днів з дня отримання запиту (пп. 78.1.1 п. 78.1 ст. 78 Податкового кодексу України).

У наказі від 22.05.2013 № 620 "Про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ "ЮГЕВРОТРАНС" підставою проведення перевірки вказаний пп. 78.1.1 ст. 78, ст. 79 Податкового кодексу України та неповне подання ТОВ "ЮГЕВРОТРАНС" пояснень та документального підтвердження на письмовий запит позивача (том справи 2, арк. 12).

При цьому, позивач листом від 16.04.2013 № 54 подав на запит відповідача від 28.03.2013 № 1678/10/22-222 всі наявні у нього документи у 10-денний строк, тобто ТОВ "ЮГЕВТРОТРАНС" своєчасно подало пояснення та їх документальні підтвердження (том справи 2, арк. 16).

Суд погоджується з твердження позивача про відсутність законних підстав для проведення перевірки на підставі п.78.1.1 п.78.1 ст.78 Податкового кодексу України.

З приводу інших тверджень позивача слід зазначити, що об'єктом оподаткування можуть бути майно, товари, дохід (прибуток) або його частина, обороти з реалізації товарів (робіт, послуг), операції з постачання товарів (робіт, послуг) та інші об'єкти, визначені податковим законодавством, з наявністю яких податкове законодавство пов'язує виникнення у платника податкового обов'язку (п. 22.1 ст. 22 Податкового кодексу України).

Об'єктом оподаткування є операції платників податку з: а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу; б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу (п. 185.1 ст. 185 Податкового кодексу України).

Датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку (п. 187.1 ст. 187 Податкового кодексу України).

База оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів. До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу у зв'язку з компенсацією вартості товарів/послуг. До бази оподаткування враховується вартість товарів/послуг, які постачаються за будь-які кошти (за виключенням суми компенсації на покриття різниці між фактичними витратами та регульованими цінами (тарифами) у вигляді виробничої дотації з бюджету та/або суми відшкодування орендодавцю - бюджетній установі витрат на утримання наданого в оренду нерухомого майна та комунальних послуг і енергоносіїв), та вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платникові податку безпосередньо отримувачем товарів/послуг або будь-якою третьою особою як компенсація вартості товарів/послуг, поставлених таким платником податку. У випадках, передбачених статтею 189 цього Кодексу, база оподаткування визначається з урахуванням положень статті 189 цього Кодексу (п. 188.1 ст. 188 Податкового кодексу України).

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку (п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України).

Сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду (п. 200.1 ст. 200 Податкового кодексу України).

Для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту (п.44.1 ст. 44 Податкового кодексу України).

Об'єктом оподаткування є: прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135-137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138-143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу; дохід (прибуток) нерезидента, що підлягає оподаткуванню згідно зі статтею 160 цього Кодексу, з джерелом походження з України (п. 134.1, 134.2 ст. 134 Податкового кодексу України).

Витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6-138.9, підпунктами 138.10.2-138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті:інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу. Витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу(п. 138.1, 138.2, 138.6 ст. 138 Податкового кодексу України).

Податковою базою для цілей цього розділу визнається грошове вираження прибутку як об'єкта оподаткування, визначеного згідно із статтею 134 цього Кодексу, з урахуванням положень статей 135-137 та 138-143 цього Кодексу (п. 149. 1 ст. 149 Податкового кодексу України).

Форма та порядок заповнення податкової накладної затверджуються центральним органом державної податкової служби (п. 201.2 ст.201 Податкового кодексу України).

Виходячи зі змісту наведених вище норм законодавства, право на віднесення сум ПДВ, сплачених при придбанні товару, до податкового кредиту виникає у суб'єкта господарювання у разі дотримання ним наступних умов: 1) фактичності придбання такого товару, тобто, реальності відповідної господарської операції; 2) наявності податкових накладних, складених особою, зареєстрованою платником податку, чи митних декларацій на підтвердження придбання такого товару та сплати відповідної суми ПДВ; 3) подальшого використання придбаного товару в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності підприємства.

З матеріалів справи вбачається, що позивач мав взаємовідносини з ТОВ "САНОІЛ ТОРГ" за договором купівлі-продажу.

Позивач, виступаючи покупцем товарів, отримав від контрагента відповідний товар, що підтверджується первинними документами.

З огляду на зазначене вище, суд звертає увагу, що придбанням товарів/послуг - правочин. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (стаття 203 Цивільного кодексу України).

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (стаття 215 Цивільного кодексу України).

Правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним (частини 1, 2 статті 228 Цивільного кодексу України).

Таким чином, при визначенні правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо. Тобто, факт порушення публічного порядку повинен бути доведеним певними засобами доказування.

На підтвердження зазначеного свідчить позиція Вищого адміністративного суду України, викладена у постанові від 14.11.2012 № К/9991/50772/12: "…правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаним судом недійсним (частина 1 статті 204 Цивільного кодексу України).

Головною підставою вважати правочин нікчемним являється її недійсність, встановлена законом. Саме законом, а не актами, які б факти в цьому акті не були відображені. Вказані ж в акті висновки є суто суб'єктивною думкою державного податкового ревізора-інспектора, оскільки були зроблені за відсутності інформації, яка надається в передбаченому законодавством порядку.

Крім того, відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України N 9 від 06.11.2009 було звернено увагу на наступне: "…вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду у разі наявності відповідної суперечки. Такий позов може пред'являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. В цьому випадку в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або відмову в цьому. Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги у разі нікчемності правочину і наявності рішення суду про визнання правочину недійсним. Наслідком визнання правочину (договору) недійсним не може бути його розірвання, оскільки це взаємовиключні вимоги. Якщо позивач посилається на нікчемність правочину для обґрунтування іншої заявленої вимоги, суд не має права посилатися на відсутність судового рішення про встановлення нікчемності правочину, а повинен дати оцінку таким аргументам позивача. Відповідно до статей 215 і 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним і про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину можуть бути заявлені як однією із сторін правочину, так і іншою зацікавленою особою, права і законні інтереси якої порушені здійсненням правочину".

Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність".

Відповідно до частини 2 статті 61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Тобто, чинним законодавством України відповідальність юридичної особи за зобов'язаннями іншої особи не передбачена.

За приписами частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони відповідно до вимог статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, обов'язок доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Як наслідок, сторони договору діяли виключно для досягнення економічних результатів, договір позивача з контрагентом спрямований на реальне настання наслідків, обумовлених ним, відповідає положенням цивільного, господарського і податкового законодавства, яке не встановлює обов'язку для платника податку з'ясовувати дефекти у правовому статусі його контрагента.

Згідно з положеннями Податкового кодексу України право суб'єкта господарювання на отримання бюджетного відшкодування з податку на додану вартість, безперечно, залежить від сплати вказаного податку у ціні придбання товару, використання придбаного товару у господарській діяльності та підтвердження вказаної операції відповідними первинними документами. Суб'єкт господарювання не несе відповідальності за зобов'язаннями контрагента. Якщо останнім було порушено норми чинного законодавства, то саме він повинен нести встановлену відповідальність (рішення Європейського суду з прав людини у справі за позовом товариства "Інтерсплав" проти України (2007 рік) та у справі за позовом товариства "Булвес" проти Болгарії (2009 рік)).

З урахуванням викладеного, суд вважає, що фактичне здійснення господарських операцій позивача зі своїм контрагентом підтверджене належним чином, а саме: податковими накладними, видатковими накладними, товарно-транспортними накладними, актами виконаних робіт, договорами, актами приймання-передачі, платіжними дорученнями.

Наведені документи містять необхідну для цілей оподаткування інформацію щодо змісту спірних операцій та мають усі необхідні реквізити первинних документів, що дозволяють ідентифікувати учасників цих операцій та встановити факт надання послуг, тому позивачем підтверджено факт реальності спірних операцій з контрагентом та правомірність формування валових витрат з податку на прибуток та податкового кредиту.

Разом з тим, відповідач не довів, що при здійсненні господарської діяльності, навіть за наявності усіх первинних документів, платник податків здійснив незаконну господарську діяльність, що була спрямована на отримання податкової вигоди за рахунок чи переважно з бюджету, тому позовні вимоги є обґрунтованими та їх належить задовольнити.

Згідно з частиною 1 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Керуючись статтями 11, 71, 94, 122, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області від 26.06.2013 № 0005962220.

3. Скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області від 26.06.2013 № 0005972220.

4. Зобов'язати Головне управління Державної казначейської служби України у Миколаївській області стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ЮГЕВРОТРАНС" судові витрати із Державного бюджету України в сумі 2294 грн шляхом їх безспірного списання з рахунку Державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області.

Постанова суду першої інстанції, якщо інше не встановлено цим Кодексом, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження. Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Є. В. Марич