Рішення № 34586453, 04.11.2013, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м. Донецьк, вул. Артема, 157, тел. 381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04.11.2013 Справа № 905/7363/13

Господарський суд Донецької області у складі: судді Фурсової С.М.,

при секретарі судового засідання Степанян К.Р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні господарського суду справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Петрол-Парк» (04070, місто Київ, вулиця П.Сагайдачного, будинок № 25-Г; код ЄДРПОУ - 38092323)

до товариства з обмеженою відповідальністю «Нафтолюкс» (86500, Донецька область, місто Сніжне, вулиця Серго, будинок № 24; код ЄДРПОУ - 36548753)

про стягнення 160 765,40 гривень,

за участю представників сторін:

від позивача: Зелененький М.М. (довіреність № 137/10 від 25.10.2013)

від відповідача: не з'явився

С У Т Ь С П О Р У :

Товариство з обмеженою відповідальністю «Петрол-Парк» звернулося до господарського суду Донецької області з позовом, в якому просить стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Нафтолюкс» суму заборгованості у розмірі 160 765,40 гривень.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов договору поставки № ПП-122 від 19 березня 2013 року, та нормативно обґрунтовує свої вимог статтями 509, 526, 530, 625 692 Цивільного кодексу України та статтею 193 Господарського кодексу України.

Ухвалою господарського суду Донецької області від 22 жовтня 2013 року позовна заява прийнята до розгляду, порушено провадження у справі та її призначено до розгляду у судовому засіданні на 04 листопада 2013 року.

Представник позивача Зелененький М.М. в судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі, надав пояснення, аналогічні викладеним у позові.

Відповідач не скористався правом, наданим йому статтею 59 Господарського процесуального кодексу України (далі по тексту - ГПК України), і не надав господарському суду відзив на позовну заяву та документи, що підтверджують заперечення проти позову. Про дату, час і місце розгляду справи повідомлявся своєчасно та належним чином за адресою місцезнаходження, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, проте явку уповноваженого представника в судове засідання не забезпечив.

У пункті 11 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15 березня 2007 року № 01-8/123 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році» зазначено, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Крім того, в інформаційному листі Вищого господарського суду України від 14 серпня 2007 року № 01-8/675 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2007 року» (пункт 15) зазначено, що відповідно до пункту 2 частини другої статті 54 Господарського процесуального кодексу України позовна заява повинна містити, зокрема, місцезнаходження сторін.

Водночас законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України, не зобов'язує й сторону у справі, зокрема позивача, з'ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно із згаданою статтею 93 Цивільного кодексу України) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.

Згідно приписів абзацу третього пункту 3.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідно інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи.

За приписами пункту 32 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 29 вересня 2009 року № 01-08/530 «Про деякі питання, порушені у доповідних записках господарських судів України у першому півріччі 2009 року щодо застосування норм Господарського процесуального кодексу України», якщо відмітка про відправку, зроблена у встановленому порядку на першому примірникові процесуального документа, оформлена відповідним чином, вона, як правило, є підтвердженням розсилання процесуального документа сторонам та іншим особам, які брали участь у справі, а коли йдеться про ухвалу, де зазначається про час і місце судового засідання, - підтвердження повідомлення про час і місце такого засідання.

Ухвала господарського суду Донецької області від 22 жовтня 2013 року надсилалися за адресою відповідача, що зазначена в позовній заяві і співпадає з даними в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців (довідка серії АГ № 517072 станом на 30 жовтня 2013 року), про що свідчить відмітка на звороті ухвал суду (а.с. 1).

При цьому, з огляду на правову позицію Вищого господарського суду України, сформульовану в пункту 3.9.1 постанови Пленуму «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» від 26 грудня 2011 року № 18, таке повідомлення вважається належним.

Відповідно до пункту 3.9.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Процесуальним законодавством встановлено принцип оперативності господарського процесу.

Статтею 77 ГПК України передбачено право суду на відкладення розгляду справи в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні, та не ставиться в залежність від наявності клопотання сторони тощо.

Отже, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. При цьому питання про те, що певні обставини перешкоджають розгляду справи, вирішується судом залежно від конкретних обставин справи.

Зважаючи на те, що матеріали справи в достатній мірі характеризують взаємовідносини сторін, господарський суд вважає за можливе розглянути справу в порядку статті 75 ГПК України за наявними у справі матеріалами, оскільки їх цілком достатньо для правильної юридичної кваліфікації спірних правовідносин, а неявка без поважних причин належним чином повідомленого відповідача, і ненадання ним певних документів, істотним чином не впливають на таку кваліфікацію і не може вважатися підставою для подальшого зволікання з вирішення спору.

Заслухавши уповноваженого представника позивача, вивчивши та дослідивши матеріали справи, повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши надані суду докази в порядку статті 43 ГПК України, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, вирішивши питання чи мали місце обставини, якими обґрунтовувались вимоги, та якими доказами вони підтверджуються, яки є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, господарський суд -

В С Т А Н О В И В :

Частиною першою статті 67 Господарського кодексу України (далі по тексту - ГК України) передбачено, що відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів. Підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов'язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України (частина друга статті 67 ГК України).

Згідно зі статтями 11, 629 Цивільного кодексу України (далі по тексту - ЦК України), договір є однією з підстав виникнення зобов'язань та є обов'язковим для виконання сторонами.

Статтею 202 ЦК України передбачено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до пункту 7 статті 179 ГК України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

19 березня 2013 року між товариством з обмеженою відповідальністю «Петрол-Парк» (далі по тексту - постачальник або позивач) та товариством з обмеженою відповідальністю «Нафтолюкс» (далі по тексту - покупець або відповідач) укладено договір поставки № ПП-122 (далі по тексту - Договір), за умовами якого постачальник зобов'язується передати, а покупець прийняти й оплатити нафтопродукти (товар) в кількості, асортименті, по цінам, в терміни, відповідно до умов Договору, додатків та/або видаткових накладних, що є невід'ємними частинами цього Договору (пункт 1.1 Договору) (а.с. 8-15).

Пунктами 3.2, 3.3 Договору передбачено, що одиниця виміру кількості товару та кількість поставки кожної партії товару, що поставляється за договором, визначається в Додатках та/або видаткових накладних. Зобов'язання постачальника по поставці товару в рамках даного Договору виникає тільки після підписання сторонами відповідного додатку до даного Договору, в якому сторони фіксують конкретний об'єм партії товару.

Умови постави визначено розділом 5 Договору.

Згідно пункту 7.1 Договору покупець зобов'язується оплатити товар на умовах 100 % попередньої оплати партії товару, якщо інше не передбачено сторонами в додатках до даного Договору. У випадку якщо товар було поставлено покупцю без попередньої оплати його вартості, покупець зобов'язаний сплатити постачальнику вартість товару протягом одного банківського дня з моменту його отримання.

Цей Договір вважається укладеним з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін і проставлення печаток сторін та діє до кінця календарного року, в якому підписано Договір (пункт 12.6 Договору).

Відповідний договір, в силу статей 173, 174, частини першої статті 175 ГК України, є підставою для виникнення у сторін у справі майново-господарських зобов'язань.

Враховуючи статус сторін та характер правовідносин між ними, останні (правовідносини) регулюються, насамперед відповідними положеннями Господарського і Цивільного кодексів України та укладеним між ними Договором.

Договір підписаний сторонами без розбіжностей та скріплений печатками підприємств, а тому зазначені зобов'язання сторін є чинними, та в силу положень статей 525, 526 ЦК України обов'язковими до виконання.

Предметом позову, як вимоги про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу, є спосіб захисту цього права чи інтересу. Підстава позову - це фактичні обставини, на яких ґрунтується вимога позивача.

Спір у даній справі виник у зв'язку з невиконанням відповідачем зобов'язань за вищевказаним Договором.

Предмет позову у даній справі становить вимога про стягнення заборгованості за договором поставки № ПП-122 від 19 березня 2013 року у розмірі 160 765,40 гривень.

Згідно видаткових накладних № РН-180502 від 18 травня 2013 року, № РН-240502 від 24 травня 2013 року та № РН-230707 від 23 липня 2013 року, підписаних уповноваженими особами сторін та скріплених печатками підприємств, позивач передав, а відповідач прийняв товар (дизпаливо) на загальну суму 984 711,62 гривень (а.с. 16-18).

У накладних сторонами були узгоджені: назви та реквізити продавця та покупця, найменування товару, його кількість, одиниця виміру, ціна за одиницю та загальна сума товару.

Статтею 688 ЦК України на покупця покладено обов'язок повідомити продавця про порушення договірних зобов'язань щодо кількості, асортименту, якості, комплектності товару в розумний строк після того, як порушення могло бути виявлене відповідно до характеру і призначення товару.

Господарський суд приймає до уваги, що покупцем (відповідачем) при отриманні товару не подавалося жодних заперечень щодо неналежності виконання постачальником (позивачем) прийнятих договірних зобов'язань з поставки товару, відповідачем не надано доказів на підтвердження встановлення позивачу строку для передання документів, що стосується товару.

Оскільки суду не надано доказів незгоди відповідача щодо належного виконання позивачем прийнятих на себе зобов'язань, не надано доказів відмови від цього товару та прийняття його в установленому порядку, господарський суд дійшов висновку, що свої зобов'язання позивач виконав належним чином.

Враховуюче вищенаведене, господарський суд вважає, що зобов'язання сторін виникли в порядку статті 11 ЦК України з дій юридичних осіб, які в силу загальних начал і змісту цивільного законодавства породжують зазначені права та обов'язки, а укладений між ними правочин за своєю правовою природою є договором поставки та підпадає під правове регулювання норм статей 712, 655-697 ЦК України та статей 264-271 ГК України.

До виконання господарських договорів застосовується відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей встановлених цим Кодексом, що передбачено приписами другого абзацу пункту першого статті 193 ГК України.

Частиною другою статті 11 ЦК України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до частини першої статті 712 ЦК України та частини першої статті 265 ГК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупцю для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з його особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Саме такі взаємні права та обов'язки передбачені Договором між сторонами.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

За приписами статті 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною першою статті 173 ГК України передбачено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплати гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до статті 175 ГК України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямованих на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (стаття 626 ЦК України).

Частина перша статті 193 ГК України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною другою наведеної статті визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Статтею 509 ЦК України передбачено, що зобов'язання є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

За приписами статей 525, 526 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 530 ЦК, якщо в зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Зобов'язання припиняється на підставах, встановлених договором або законом (частина перша статті 598 ЦК України).

Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).

Як випливає з правової позиції Верхового Суду України, висловленої в постановах № 6-49цс12 від 06.06.2012; № 6-40цс11 від 14.11.2011, правовідношення, в якому боржник зобов'язаний передати гроші як предмет договору або сплатити їх як ціни договору, є грошовими зобов'язаннями.

Відповідно до частини першої статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод: «кожна фізична та юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права». Європейський суд з прав людини під терміном «власність» розуміє також грошові кошти, що підлягають оплаті. Невиконанням обов'язку щодо оплати наданих послуг відповідач порушує права позивача, безпідставно не передаючи грошові кошти (вартість послуг) у власність позивача.

Господарським судом встановлено, що позивач договірні зобов'язання виконав належним чином, а саме поставив відповідачу товар, що підтверджується матеріалами справи, у тому числі підписаними видатковими накладними, а відповідач порушив договірні зобов'язання, та не здійснив своєчасну та повну оплату вартості отриманого товару, що й зумовило звернення до господарського суду з цим позовом.

З наявних в матеріалах справи копій виписок з особового рахунку вбачається, що відповідачем здійснено часткову оплату вартості отриманого товару на загальну суму 823 946,22 гривень, а саме: 18 травня 2013 року - 211 187,12 гривень, 20 травня 2013 року - 100 000,00 гривень, 24 травня 2013 року - 307 759,10 гривень, 25 липня 2013 року - 50 000,00 гривень та 26 липня 2013 року - 155 000,00 гривень (а.с. 43-47).

Посилаючись на неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань щодо оплати переданого товару, позивач звернувся до господарського суду та просить стягнути з відповідача виниклу заборгованість у розмірі 984 711,62 - 823 946,22 = 160 765,40 гривень, де:

- 984 711,62 гривень - вартість поставленого відповідачу товару;

- 823 946,22 - сума оплаченого товару.

Відповідно до частини другої статті 34 ГПК України, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Доказами поставки товару є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій, тобто документи, що підтверджують факт поставки позивачем товару визначеної вартості та факт прийняття вказаного товару відповідачем.

Визначаючи обґрунтованість доводів позивача щодо поставки ним товару на загальну вартість 984 711,62 гривень, господарський суд виходить з наявних в матеріалах справи первинних документів (видаткових накладних), що підтверджують вказану обставину.

Надавши оцінку переліченим первинним документам, господарський суд дійшов висновку, що вони мають необхідні реквізити відповідно до пункту 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, тому є належними доказами того, що фактично відбулась господарська операція (в даному випадку - передача/прийняття товару за договором поставки № ПП-122 від 19 березня 2013 року), і, відповідно - є доказом зобов'язання відповідача перед позивачем відповідно до положень статті 509 ЦК України та статей 173-174, 193 ГК України.

Відтиск печатки відповідача, наявний на первинних документах (видаткових накладних), є свідченням участі такого підприємства, як юридичної особи, у здійсненні певної господарської операції (у даному випадку - прийнятті переданого товариством з обмеженою відповідальністю «Петрол-Парк» товару).

У претензії № 1 за вихідним № 119/09 від 30 вересня 2013 року, отримання якої відповідачем підтверджується описом вкладення у цінний лист та фіскальним чеком від 30 вересня 2013 року, позивач вимагав оплати відповідачем суми заборгованості за товар у розмірі 160 765,40 гривень (а.с. 36-38).

Матеріали справи не містять доказів надання позивачу відповіді на вказану претензію.

Крім того, в оглядовому листі Вищого господарського суду України № 01-06/767/2013 від 29 квітня 2013 року викладено наступну позицію суду касаційної інстанції з приводу застосування господарськими судами статей 692 та 530 ЦК України: строк виконання грошового зобов'язання, що випливає з правовідносин купівлі-продажу та поставки, встановлений спеціальною нормою статті 692 ЦК України та не може ставитися в залежність від звернення кредитора до боржника з вимогою в порядку частини другої статті 530 ЦК України.

Частиною першою статті 222 ГК України унормовано, що учасники господарських відносин, що порушили майнові права або законні інтереси інших суб'єктів, зобов'язані поновити їх, не чекаючи пред'явлення їм претензії чи звернення до суду.

Відповідно до матеріалів справи дії сторін, зокрема, передача позивачем товару відповідачу за видатковою накладною, прийняття товару відповідачем, свідчать про виникнення між ними правовідносин поставки.

За таких обставин факт отримання товару відповідачем і видаткові накладні, надані позивачем на підтвердження своїх вимог, є самостійними підставами для виникнення обов'язку у відповідача здійснити розрахунки за отриманий товар.

Аналогічної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України у постанові від 20.09.2012 у справі № 12/5026/556/2012.

На момент прийняття рішення у цій справі, матеріали справи не містять доказів оплати спірної заборгованості у розмірі 160 765,40 гривень, а тому грошове зобов'язання відповідача, всупереч нормам законодавства та умовам Договору перед позивачем залишилося невиконаним.

За приписами статті 43 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Завданням суду при здійсненні правосуддя, в силу статті 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» є забезпечення кожному права на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією України і Законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. За змістом положень вказаних норм, право на пред'явлення позову до господарського суду наділені, зокрема, юридичні особи, а суд шляхом вчинення провадження у справах здійснює захист осіб, права і охоронювані законом інтереси яких порушені або оспорюються.

Відповідно до пункту 2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23 березня 2012 року № 6 «Про судове рішення», рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Відповідно до пунктів 2-4 частини 2 статті 129 Конституції України, статей 4-2, 4-3, 33 ГПК України, основними засадами судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом та судом. Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободі в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

За наведених обставин позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача суми заборгованості у розмірі 160 765,40 гривень є правомірними та обґрунтованими, а тому підлягають задоволенню в повному обсязі.

Судові витрати покладаються на відповідача відповідно до приписів статті 49 ГПК України, оскільки спір виник внаслідок його неправильних дій.

Керуючись статтями 33, 34, 43, 49, 75, 82, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд -

В И Р I Ш И В :

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Нафтолюкс» (86500, Донецька область, місто Сніжне, вулиця Серго, будинок № 24; код ЄДРПОУ - 36548753, відомості про рахунки в установах банків відсутні) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Петрол-Парк» (04070, місто Київ, вулиця П.Сагайдачного, будинок № 25-Г; код ЄДРПОУ - 38092323, відомості про рахунки в установах банків відсутні) суму заборгованості у розмірі 160 765,40 гривень, судовий збір у розмірі 3 215,31 гривень.

Після набрання рішенням законної сили видати наказ в установленому порядку.

Рішення суду набирає законної сили через десять днів з дня складення та підписання повного його тексту та може бути оскаржене через господарський суд Донецької області до Донецького апеляційного господарського суду протягом десяти днів з дня складення та підписання повного тексту рішення.

У судовому засіданні 04.11.2013 проголошено та підписано вступну та резолютивну частину рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 06.11.2013.

Суддя С.М. Фурсова