Постанова № 34580524, 18.10.2013, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2; e-mail: inbox@adm.lv.court.gov.ua; тел.: (032)-261-58-10 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 жовтня 2013 року № 813/5926/13-а

Львівський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого - судді Гулкевич І.З.,

за участю секретаря - Бравчук Д.Є.

за участю представника позивача Суховолець Р.М.

представника відповідача Задорожнього І.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою ввідповідальністю «Проспер Вінд» до Державної податкової інспекції у Личаківському районі м.Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області про скасування податкового повідомлення-рішення №0000172240 від 12.06.2013 року, -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Проспер Вінд» звернулося до Львівського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Личаківському районі м.Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області про скасування податкового повідомлення-рішення №0000172240 від 12.06.2013 року.

Позивач свої позовні вимоги обґрунтовує тим, що він не погоджується із висновками відповідача викладеними у акті позапланової виїзної перевірки від 23.05.2013 р. №227/22-40/20857872, з питань підтвердження господарських відносин із платником податків ТОВ «Сіріус Техно», їх реальності та повноти відображення в обліку за період квітень 2012 року. Позивач вважає, що оскаржуване рішення підлягає скасуванню, як таке що суперечить чинному законодавству та прийняте з перевищенням службових повноважень. Позивач вважає, що господарські операції з ТОВ «Сіріус Техно», що відбувалися у перевіряємому періоді, носять реальний характер та підтверджені належними первинними документами, які фіксують факт вчинення господарської операції, а первинні документи в свою чергу складені у відповідності до вимог чинного законодавства. А тому, позивач вважає, що податковий кредит щодо господарських операцій з його контрагентом ним було сформовано у повній відповідності з положеннями Податкового кодексу України.

Представник позивача в судовому засіданні підтримав позовні вимоги, просив суд задоволити адміністративний позов повністю.

Відповідач проти позову заперечував, зазначивши, що порушення, встановлені в ході перевірки позивача, зафіксовані належним чином в акті перевірки, а оскаржуване податкове повідомлення-рішення прийняте на законних підставах, просив у задоволенні позову відмовити.

Суд, розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши долучені до матеріалів справи докази, оцінивши їх в сукупності та встановивши наступні фактичні обставини справи вважає, що позов підлягає до задоволення з огляду на наступне:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Проспер Вінд» взято на податковий облік в ДПІ у Личаківському районі м.Львова ГУ Міндоходів у Львівській області 22.09.1995 року за №3077.

Державною податковою інспекцією у Личаківському районі м. Львова Львівської області ДПС було проведено позапланову виїзну перевірку ТзОВ «Проспер Вінд» з питань взаємовідносин з ТОВ «Сіріус Техно» за період квітень 2012 року, за результатами якої складено акт від 23.05.2013 р. №227/22-40/20857872.

Проведеною перевіркою встановлено порушення позивачем п.п. 14.1.181 п.14.1 ст.14, 185.1 ст.185, 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 ст.198 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено податковий кредит всього в сумі 39 145,00 грн, в тому числі за квітень 2012 року на суму ПДВ 39 415,00 грн.

На підставі висновків акту відповідачем прийняте податкове повідомлення - рішення від 12.06.2013 р. № 0000172240, яким позивачу збільшено суму податкового зобов»язання з ПДВ в сумі 49 269,00 грн.

Підставою для прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення слугував висновок податкового органу про порушення контрагентом позивача ТОВ «Сіріус Техно» та своїх податкових зобов'язань, приписів господарського та цивільного законодавства (моральних засад).

Відповідно до п. 44.1 ст.44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Відповідно до статті 1 Закону України від 16.07.1999 року №996 (далі - Закон № 996) первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення, господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

З урахуванням пункту 2 статті 3 закону №996, відповідно до якого фінансова, податкова та інші види звітності, що використовують грошовий примірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Відповідно до пунктів 1 та 2 статті 9 Закону №996 підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують, факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи повинні мати такі обов'язкові реквізити:

назву документа (форми);

дату і місце складання;

назву підприємства, від імені якого складено документ;

зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції;

посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення;

особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно з пунктом 2 „Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку", затвердженого Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року №88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 5 червня 1995 року за № 168/704 (із змінами і доповненнями) (далі - Положення) первинні документі - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов'язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами Податкового кодексу України.

Положеннями Податкового кодексу України передбачено, що податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу ( п.п. 14.1.181 п. 14.1 ст.14 Податкового кодексу України).

Відповідно до п. 198.2 ст.198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з п. 198.3 ст.198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно п. 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи непідтверджені митнимидеклараціями, іншимидокументами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Відповідно до п. 201.10 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Таким чином, наявність у платника податку (позивача у справі) виданих йому податкових накладних і сплата вартості отриманого товару з ПДВ є достатніми підставами для визначення податкового кредиту з урахуванням підтвердження реального здійснення господарської операції та з метою подальшого використання отриманого товару в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Як вбачається з матеріалів справи, у перевіряємому періоді ТОВ «Проспер Вінд» (Покупець) мало фінансово-господарські відносини з ТОВ «Сіріус-Техно» (Продавець) на підставі договору купівлі-продажу №11/5/2 від 02 квітня 2012 року, відповідно до умов якого Продавець зобов'язався поставити і передати у власність Покупця будівельні матеріали в обумовлених цим Договором порядку, а Покупець - прийняти товар та оплатити його в порядку та на умовах, визначених цим Договором.

На підтвердження факту здійснення господарських операцій позивача з ТОВ «Сіріус-Техно» в матеріалах справи містяться надані позивачем копії первинних бухгалтерських документів, а саме: податкові накладні, видаткові накладні, товаро-транспортні накладні.

Факт оплати грошовими коштами у безготівковій формі позивачем придбаного у ТОВ «Сіріус-Техно» товару підтверджується наданими до суду копіями платіжних доручень.

Вищевикладені обставини придбання товару позивачем підтверджені належними та допустимими доказами, не викликають у суду будь-яких сумнівів в реальності здійснення позивачем господарської діяльності та тих операцій, в межах яких сформовано податковий кредит при обчисленні податку на додану вартість по взаємовідносинам з ТОВ «Сіріус-Техно».

Суд зазначає, що укладений договорів купівлі-продажу №11/5/2 від 02.04.2012 року не визнаний у встановленому законом порядку недійсним, інших відомостей, які б свідчили, зокрема, про необґрунтоване завищення позивачем в цьому випадку податкового кредиту з податку на додану вартість - матеріали справи також не містять.

Разом з тим суд відмічає, що відповідачем не надано доказів фактичного нездійснення господарської операції, суми за якими позивач включив до складу податкового кредиту при обчисленні податку на додану вартість. Наявні в матеріалах справи та досліджені в ході судового розгляду первинні документи за змістом відповідають вимогам законодавства, що пред'являються до первинних документів, доказів недостовірності даних в цих документах відповідачем не надано.

Підстав для висновку про те, що позивачем сформовано податковий кредит з податку на додану вартість в межах виконання угод, які суперечать вимогам Цивільного кодексу України та іншим актам цивільного законодавства, а тому є нікчемними, судом не встановлено, а відповідачем в свою чергу не доведено.

Суд зазначає, що висновки відповідача про порушення позивачем вимог податкового законодавства ґрунтується виключно на судженнях про нереальність здійснення господарських операцій по взаємовідносинах контрагента позивача - ТОВ «Сіріус-Техно».У зв'язку з цим суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Належними та допустимими в розумінні ст.124 Конституції України та ст.70 КАС України доказами факту відображення в обліку показників господарських операцій, які в дійсності не відбулись, можуть бути або обвинувальний вирок суду по кримінальній справі (бо діяння платника податків по протиправному заволодінню майном іншої особи або ухиленню від сплати податків є об'єктивною стороною злочинів, передбачених ст.191 КК України та ст. 212 КК України), або рішення суду у справі про стягнення одержаного за нікчемним правочином (бо наслідком вчинення платником податків нікчемного правочину відповідно до ст. ст. 207, 208, 250, Господарського кодексу України, є застосування конфіскаційного заходу у вигляді стягнення одержаного за нікчемним правочином), або рішення суду про визнання правочину недійсним (бо відповідно до ч. 3 ст.228 Цивільного кодексу України вчинення платником податків правочину, котрий суперечить інтересам держави і суспільства, є підставою для звернення до суду з вимогою про визнання такого правочину недійсним).

Між тим, в акті перевірки позивача не зазначено жодних доказів порушення кримінальної справи відносно посадових (службових) осіб позивача чи його контрагентів або за викладеними в акті фактами їх діяльності, наявності обвинувального вироку суду, рішення суду про стягнення одержаного за нікчемним правочином або наявності рішення суду про визнання правочину недійсним.

В силу положень Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" ТОВ «Проспер Вінд» та його контрагент є окремими суб'єктами права, а отже, за змістом Податкового кодексу України, - окремими платниками податку на додану вартість. За таких обставин, межі юридичної відповідальності кожного платника податку на додану вартість, яка відповідно до ст.61 Конституції України має індивідуальний характер, поширюються на діяння, що визнаються законом протиправними та були вчинені саме цим платником. Притягнення суб'єкта права до юридичної відповідальності за діяння, що було вчинено іншою особою, згідно з законом є неможливим. Висновок про те, що платник податків не несе відповідальності за порушення, допущені його контрагентом узгоджується з практикою Європейського Суду (Рішення Європейського Суду від 22 січня 2009 року у справі "Булвес" АД проти Болгарії (заява № 3991/03), відповідно до п. 714 якого, визначено, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків щодо своєчасного декларування ПДВ і, як наслідок, сплачувати ПДВ повторно разом із пенею. Суд визнав, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності.

За встановлених в ході судового розгляду обставин щодо реальності здійснених позивачем господарських операцій, які підтверджені належним чином складеними первинними документами суб'єктів господарювання, що на час вчинення спірних господарських операцій мали необхідний обсяг правоздатності та були зареєстровані в якості платників податку на додану вартість, за відсутності фактів вчинення позивачем нікчемних угод або угод, які суперечать інтересам держави та суспільства, інші доводи заперечень відповідача на висновки суду не впливають.

Відповідно до положень ч. 2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Проте, відповідачем не доведено належними та допустимими доказами правомірність висновків акту перевірки від 23.05.2013 року № 227/22-40/20857872 року, правильність та законність прийнятого податкового повідомлення-рішення.

Таким чином, суд дійшов висновку про необґрунтованість та безпідставність прийнятого відповідачем податкового повідомлення-рішення від 12.06.2013 року №0000172240, у зв'язку з чим підлягає скасуванню.

Відповідно до ч. 2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 3 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

З урахуванням викладеного, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню, факти порушень вимог законодавства позивачем не знайшли свого підтвердження матеріалами судової справи, що дає суду підстави для задоволення позову в повному обсязі.

Відповідно до ч. 1 ст.94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

Керуючись ст.ст. 7-14, 69-71, 86, 94, 128, 159-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ :

Адміністративний позов задоволити повністю.

Скасувати податкове повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Личаківському районі м. Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області від 12.06.2013 р. №0000172240.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Проспер Вінд» (ЄДРПОУ 20857872, вул. Тершаківців, 2, м. Львів) 492,69 грн. судового збору.

Апеляційна скарга на постанову суду подається протягом десяти днів з дня її проголошення до Львівського апеляційного адміністративного суду через Львівський окружний адміністративний суд.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Львівського апеляційного адміністративного суду.

У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Постанова набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 254 КАС України.

Повний текст постанови виготовлено 23 жовтня 2013 року.

Суддя Гулкевич І.З.