Рішення № 34573027, 07.10.2013, Подільський районний суд міста Києва

Справа № 758/10127/13-ц

Категорія 26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

(ЗАОЧНЕ)

07 жовтня 2013 року Подільський районний суд міста Києва у складі:

головуючого судді -Гребенюка В. В. ,

при секретарі - Миколайцю Я. П., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу за первісним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, про стягнення боргу та зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, ТОВ «ФЕЄРІЯ», про визнання договору позики удаваним, -

В С Т А Н О В И В :

В серпні 2013 року ОСОБА_1 (надалі за текстом - ОСОБА_1) звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 (надалі за текстом - ОСОБА_2), про стягнення боргу.

Зазначив, що 07.09.2012 року ОСОБА_1 на підставі нотаріально - посвідченого договору позики від 07.09.2012 року надав ОСОБА_2 кошти у розмірі 255 776 грн., остання зобов'язалася повернути кошти до 07.11.2012 року. Оскільки, ОСОБА_2 у визначений строк не виконала взяті на себе зобов'язання, від виконання своїх зобов'язань ухиляється, в зв'язку з чим ОСОБА_1 звернувся за захистом порушеного права до суду.

До початку розгляду справи по суті, ОСОБА_2 звернулася до суду з зустрічним позовом до ОСОБА_1, ТОВ «ФЕЄРІЯ», про визнання договору позики удаваним. Зустрічний позов обґрунтовувала тим, що ОСОБА_2 є генеральним директором туристичної компанії ПП «Центр оздоровлення» з 10.10.1999 року, предметом діяльності підприємства є надання туристичних послуг, здійснення діяльності на ринку турнистичних послуг вже понад 13 років шляхом співробітництва з іншими суб'єктами туристичної діяльності, посередницька діяльність на підставі договорів про реалізацію послуг, що укладалися між компанією - турагентом і компанією - туроператором, в тому числі і ТОВ «ФЕЄРІЯ». На момент укладання договору позики ОСОБА_1 був та є посадовою особою ТОВ «ФЕЄРІЯ», а метою укладання договору було отримання позики на оплату проживання туристів ТОВ «ФЕЄРІЯ» в готелі «Агава», Хорватія в зв'язку з повною відсутністю повної суми вартості та передачі такої суми компанія «Панорамік», Хорватія. ОСОБА_2 вважає, що договір позики є удаваним правочином, оскільки є таким, що приховує інший, який дійсно мав місце, а саме договір між юридичними особами - ТОВ «ФЕЄРІЯ», в особі директора ОСОБА_4 та ПП «Центр оздоровлення», в особі генерального директора ОСОБА_2, в той час, як ОСОБА_1 є фінансовим директором ТОВ «ФЕЄРІЯ». Викладені вище обставини, на думку ОСОБА_2, підтверджуються електронними листами.

ОСОБА_1 та його представник в судовому засіданні позов підтримали з викладених в ньому підстав, щодо зустрічного позову заперечували у повному обсязі, просили відмовити у задоволенні зустрічного позову.

ОСОБА_2 в судовому засіданні первісний позов не визнала просила відмовити у його задоволенні, зустрічний позов підтримала з викладених у ньому підставах, просила зустрічний позов задовольнити у повному обсязі.

Заслухавши пояснення ОСОБА_1 та його представника, ОСОБА_2, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що первісний позов підлягає задоволенню, а у задоволенні зустрічного позову слід відмовити з наступних підстав.

Як встановлено судом, 07.09.2012 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено договір позики на умовах якого ОСОБА_1 передав у позику ОСОБА_2 грошову суму у розмірі 255 776 гривень, остання зобов'язалася повернути вищевказану суму не пізніше 07.11.2012 року. Договір позики було посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_5 (а.с. 4)

ОСОБА_2, у визначений строк, не виконала взяті на себе зобов'язання, від виконання своїх зобов'язань ухиляється.

Статтею 1046 Цивільного кодексу України (надалі за текстом - ЦК України) передбачено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до норм ч. 1 ст. 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.

Згідно ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

У відповідності до ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред'явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором. Позика, надана за договором безпроцентної позики, може бути повернена позичальником достроково, якщо інше не встановлено договором. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.

Згідно ст. 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов являються неприпустимими, якщо інше не встановлено договором або законом.

У відповідності до ч. 1 ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ст. 527 ЦК України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Відповідно до ст. ст. 610, 612 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання. Боржник вважається таким, що прострочив виконання, якщо він не виконав його у строк, передбачений умовами договору або встановлений законом. Боржник, який прострочив зобов'язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливості виконання, що випадково настала після прострочення.

Статтею 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Однак, згідно ст. ст. 10, 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом.

Відповідно до ст. ст. 27 - 30 ЦПК України засобами доказування в цивільній справі є пояснення сторін і третіх осіб, показання свідків, письмові докази і висновки експертів. Суд приймає до розгляду лише ті докази, які мають значення для справи. Обставини, які за законом повинні бути підтвердженні певними засобами доказування не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування. Кожна сторона має довести ті обставини, на які посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Стаття 57 ЦПК України передбачає, що доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Згідно ч. 4 цієї ж статті доказування не може ґрунтуватися на припущеннях, а відповідно до ч. 2 ст. 59 цього ж Кодексу обставини справи, які за законом мають бути підтверджені засобами доказування, не можуть бути підтверджені іншими засобами доказування.

На основі з'ясованих обставин справи, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин, та правові норми, які підлягають застосуванню, суд приходить до висновку, що позовні вимоги первісної позовної заяви ОСОБА_1 до ОСОБА_2 підлягають задоволенню, а з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню сума позики у розмірі - 255 776 гривень, суму позики з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення у розмірі 767 гривень 33 копійки, суму позики з урахуванням трьох процентів річних від простроченої суми у розмірі - 5 612 гривень 34 копійки.

У відповідності до ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Згідно ст. ст. 6, 627 ЦК України у цивільних правовідносинах проголошений принцип свободи договору в сулу якого сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з у рахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до п. 8 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» № 9 від 9 листопада 2009 року, відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені ст. 203 ЦК України, саме на момент вчинення правочину.

Договір позики був укладений на загальних умовах, додержання яких є необхідним для чинності правочину, що відповідає ч. ч. 1-6 ст. 203 ЦК України.

Згідно ст. 203 ЦК України загальними вимогами, додержання яких є необхідним для чинності правочину: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Судом встановлено, що договір позики був підписаний обома сторонами, тобто за правилом ч. 1 ст. 638 ЦК України є укладеним, оскільки сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору, застережень до договору не висловлювали.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог які встановлені частиною першою - третьою, п'ятою та шостою ст. 203 ЦК України.

Згідно Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує і визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту і угод вимогам закону; додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. При цьому, відповідність чи невідповідність угоди вимогам законодавства має оцінюватися судом стосовно законодавства, яке діяло на момент укладення спірної угоди. У разі коли після укладення угоди набрав чинності акт законодавства, норми якого інакше регулюють договірні відносини, ніж ті, що діяли в момент укладення угоди, сторони вправі керуватися умовами договору, а не цим нормативним актом, якщо останній не має зворотної сили.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у п. п. 7, 8 Постанови № 9 від 6 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом. відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України. Підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені ст. 203 ЦК України, саме на момент вчинення правочину.

До суду, доказів визнання у встановленому законом порядку, недійсним правочину - договору позики, сторонами надано не було.

Безпосередньо зі змісту договору позику вбачається, що він укладений між двома фізичними особами та нотаріально посвідчений. Судом було досліджено зміст роздруківок електронних листів, які були надані ОСОБА_2 на підтвердження обставин викладених у зустрічному позові, з урахуванням яких, суд приходить до висновку, що дані електронні листи, при наявності укладеного між сторонами договору позики, не підтверджують підстав зустрічного позову, а саме визнання укладеного між сторонами договору позики удаваним правочином.

В свою чергу, надані ОСОБА_1 розрахунки, з посиланням на належні та допустимі докази, ОСОБА_2 спростовані не були.

Відповідно до ст. 88 ЦПК України, стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати, а відтак, з ОСОБА_2 підлягають стягненню на користь ОСОБА_1 2 621 гривня 55 копійок судового збору.

Враховуючи вищевикладене, керуючись ст. ст. 6, 15, 203, 215, 526 - 527, 610, 612, 625, 1046 - 1050 ЦК України, положеннями Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» № 9 від 9 листопада 2009 року, ст. ст. 10, 27 - 30, 57, 60, 88, 123, 168, 209, 212 - 215, 218, 223, 294 ЦПК України, -

В И Р І Ш И В :

Первісний позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2, про стягнення боргу - задовольнити;

Стягнути з ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на користь ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2 (ідентифікаційний номер НОМЕР_2) суму позики у розмірі - 255 776 (двісті п'ятдесят п'ять тисяч сімсот сімдесят шість) гривень, суму позики з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення у розмірі 767 (сімсот шістдесят сім) гривень 33 копійки, суму позики з урахуванням трьох процентів річних від простроченої суми у розмірі - 5 612 (п'ять тисяч шістсот дванадцять) гривень 34 копійки;

В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1, ТОВ «ФЕЄРІЯ», про визнання договору позики удаваним - відмовити;

Стягнути з ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на користь ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2 (ідентифікаційний номер НОМЕР_2) судовий збір у розмірі 2 621 (дві тисячі шістсот двадцять одна) гривня 55 копійок;

Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду м. Києва шляхом подання апеляційної скарги через Подільський районний суд м. Києва протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя В. В. Гребенюк