Постанова № 34568167, 05.11.2013, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"05" листопада 2013 р. Справа№ 910/15995/13

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Калатай Н.Ф.

суддів: Баранця О.М.

Пашкіної С.А.

при секретарі Царук І. О.

за участю представників:

від позивача: Андрієнко Ю. А. - представник за довіреністю № 169 від 30.09.2013

від відповідача: не з'явились

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ПЗУ Україна»

на рішення господарського суду міста Києва від 11.09.2013

у справі № 910/15995/13 (суддя Куркотова Є. Б.)

за позовом Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Український страховий стандарт»

до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ПЗУ Україна»

про стягнення 20 539,13 грн.

ВСТАНОВИВ:

Позов заявлено про стягнення з відповідача суми страхового відшкодування в розмірі 20 539,13 грн., яку позивачем як страховою організацією за умовами договору добровільного страхування транспортного засобу № 0112-0114-000414 від 06.04.2009 та у відповідності до рішення Оболонського районного суду м. Києва від 13.12.2012 у справі ун. № 2605/16058/12, пр. №2/2605/6241/12 виплачено в зв'язку з пошкодженням автомобіля «Мазда 3», державний номерний знак АА 3282 НС, який належить Охмак Олені Анатоліївні, внаслідок ДПТ, що сталася з вини Гавриша Олександра Петровича - власника автомобіля «Пежо 605», державний номерний знак АА 9953 ІА, цивільно-правова відповідальність якого застрахована у відповідача.

Рішенням господарського суду міста Києва від 11.09.2013, повний текст якого підписаний 11.09.2013, у справі № 910/15995/13 позов задоволено частково, до стягнення з відповідача на користь позивача присуджено страхове відшкодування в сумі 20 029,13 грн., в задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Рішення суду ґрунтується на тому, що матеріалами справи належним чином підтверджується заборгованість відповідача перед позивачем щодо розміру збитків, завданих пошкодженням транспортного засобу, проте, позивачем при зверненні до суду не враховано, що розмір заявленої до стягнення суми підлягає зменшенню на франшизу, що її передбачено умовами укладеного між відповідачем та Гавришом О. П. полісу.

Не погоджуючись з вказаним рішенням, Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «ПЗУ Україна» звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 11.09.2013 по справі № 910/15995/13 та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог позивача до відповідач відмовити в повному обсязі.

В апеляційній скарзі відповідач посилається на те, що суд першої інстанції помилково дійшов висновку про те, що у спірних правовідносинах строк позовної давності за вимогою позивача щодо стягнення страхового відшкодування розпочався з 14.03.2013, тобто з дати виплати спірного страхового відшкодування своєму страхувальнику, оскільки строк позовної даності розпочався з 13.01.2010, тобто з дати спірної ДТП.

Відповідач в судове засідання представників не направив, про причини неявки представників у судове засідання суду не повідомив.

Враховуючи належне повідомлення всіх учасників про час і місце судового розгляду апеляційної скарги, а також те, що явка представників сторін в судове засідання не визнана обов'язковою, колегія суддів дійшла висновку про розгляд апеляційної скарги у відсутність представника відповідача за наявними матеріалами апеляційного провадження.

Під час розгляду справи представник позивача проти задоволення апеляційної скарги заперечив, просив залишити її без задоволення, а оспорюване рішення суду першої інстанції - без змін.

Дослідивши матеріали апеляційної скарги, матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, з урахуванням правил ст. ст. 99, 101 Господарського процесуального кодексу України, згідно яким апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення господарського суду у повному обсязі, колегія суддів встановила наступне.

06.04.2009 Акціонерна страхова компанія «АЙС-Поліс», правонаступником якої є позивач, як Страховик, та Охманюк Олена Анатоліївна як Страхувальник уклали договір добровільного страхування транспортного засобу № 0113-0114-000414 (далі Договір 1) (а.с. 34-45), предметом якого є страхування майнових інтересів страхувальника, що не суперечать законодавству України, пов'язаних з володінням, користуванням та розпорядженням транспортним засобом - автомобілем «Мазда 3», реєстраційний номер АА 3282 НС (далі Автомобіль).

Строк дії Договору 1 сторонами погоджений в п. 15 Договору 1 та становить з 00 год. 00 хв. 11.04.2009 до 24 год. 00 хв. 10.04.2010.

Згідно з п. 5.1 Договору 1 до керування Автомобілем допущені Охманюк Олена Анатоліївна та Алпатов Дмитро Вікторович.

13.01.2010 о 14 год. 20 хв. на Майдані Незалежності в м. Києві сталась дорожньо-транспортна пригода (зіткнення автомобілів) за участю Автомобіля під керуванням Алпатова Дмитра Вікторовича та автомобіля «Пежо 605», державний номерний знак АА 9953 ІА, (далі Автомобіль 1) під керуванням Гавриша Олександра Петровича.

В результаті ДТП пошкоджено застрахований позивачем Автомобіль.

За замовленням позивача, Національним центром незалежних експертиз, а саме Суб'єктом підприємницької діяльності-фізичною особою Руденко Ю. В. (сертифікат суб'єкта оціночної діяльності № 8006/08 від 18.11.2008) проведено оцінку визначення вартості матеріального збитку, завданого власнику Автомобіля внаслідок вказаного ДТП, та 27.01.2010 складено відповідний Звіт (далі Звіт) (а.с. 59-80), згідно з яким матеріальний збиток, завданий власнику Автомобіля внаслідок його пошкодження складає 26 305,49 грн.

Згідно з абз. 4 ст. 3 Закону України «Про страхування» (в редакції на дату укладення Договору 1) страхувальники мають право при укладанні договорів страхування інших, ніж договори особистого страхування, призначати фізичних осіб або юридичних осіб (вигодонабувачів), які можуть зазнати збитків у результаті настання страхового випадку, для отримання страхового відшкодування, а також замінювати їх до настання страхового випадку, якщо інше не передбачено договором страхування.

Зі змісті Договору 1 слідує, що Охмінюк О. А. призначила в якості вигодонабувача за Договором 1 АКБ «Правекс-Банк».

Згідно ч. 1 ст. 25 Закону України «Про страхування» (тут і далі в редакції чинній на дату спірної ДТП) здійснення страхових виплат і виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з договором страхування на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхового акта (аварійного сертифіката), який складається страховиком або уповноваженою ним особою (аварійним комісаром) у формі, що визначається страховиком.

Як слідує з матеріалів справи, в добровільному порядку позивач не виплатив Охманюк О. А. страхове відшкодування в сумі, яка була нею заявлена, наслідком чого стало звернення останньої до суду з відповідним позовом, за результатами розгляду якого 13.12.2012 Оболонським районним судом м. Києва винесено рішення у справі ун. № 2605/16058/12, пр. №2/2605/6241/12 (а.с. 82-86), яким позовні вимоги задоволено частково, до стягнення з позивача на користь Охманюк О. А. присуджено, серед іншого, страхове відшкодування в сумі 20 539,13 грн.

Зі змісту вказаного рішення, серед іншого, слідує і те, що вигодонабувач за Договором 1 дав згоду на виплату страхового відшкодування безпосередньо Охманюк О. А.

Відповідно до ч. 4 ст. 35 ГПК України рішення суду з цивільної справи, що набрало законної сили, є обов'язковим для господарського суду щодо фактів, які встановлені судом і мають значення для вирішення спору.

З огляду на вищевикладене, при вирішенні даного спору колегія суддів приймає як доведене, що розмір страхового відшкодування, на яке має право Охманюк О. А. внаслідок спірної ДТП, дорівнює 20 539,13 грн.

Зазначене судове рішення позивачем виконано 14.03.2013, про що свідчать наявні в матеріалах справи копії платіжного доручення № 11264 від 14.03.2013 та постанови про закінчення виконавчого провадження від 29.03.2013 (ВП № 36919272) (а.с. 88-89).

За таких обставин, колегія суддів вважає доведеним, що позивач за наслідками спірної ДТП має витрати, пов'язані з відшкодуванням завданої Страхувальнику шкоди, в розмірі 20 539,13 грн.

Статтею 993 ЦК України передбачено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Відповідно до ст. 27 ЗУ «Про страхування», до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Відповідно до ч. 1 ст. 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме, шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.

Винуватцем дорожньо-транспортної пригоди, внаслідок якої пошкоджено Автомобіль, визнаний Гавриш О. П., що підтверджується постановою Шевченківського районного суду м. Києва від 12.02.2010 у справі № 3-1939/2010 та довідкою про дорожньо-транспортну пригоду № 8552636 від 05.02.2010 (а.с. 55-58).

Відповідно до ч. 2 ст. 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Станом на 13.01.2010 (дата ДТП) цивільно-правова відповідальність Гавриша О. П. як власника Автомобіля 1 була застрахована відповідачем відповідно до полісу № ВА 213505, що сторонами не заперечується і підтверджується доданим до матеріалів справи на запит суду, витягом з електронної бази Моторного (транспортного) страхового бюро України (а.с. 146).

Пунктом 3 частини другої статті 11 ЦК України передбачено, що завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі є підставою виникнення цивільних прав і обов'язків.

Відносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, зокрема, порядок виплати такого відшкодування та дії сторін при настанні страхового випадку, регулюються Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі Закон).

За правилами ст. 22 Закону (тут і далі в редакції, чинній на момент виплати позивачем страхового відшкодування), обов'язок відшкодувати шкоду при настанні страхового випадку покладено на страховика, яким застраховано цивільно-правову відповідальність особи, винної у настанні такого випадку.

Згідно ч. 4 ст. 36 Закону виплата страхового відшкодування (регламентна виплата) здійснюється безпосередньо потерпілому (іншій особі, яка має право на отримання відшкодування) або погодженим з ним особам, які надають послуги з ремонту пошкодженого майна, сплатили страхове відшкодування за договором майнового страхування, лікування потерпілих та інші послуги, пов'язані з відшкодуванням збитків.

Відповідно, вказані особи мають право на звернення до страховика з відповідними вимогами.

Пунктом 22.1 ст. 22 Закону передбачено, що при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.

Згідно з полісом № ВА 2135035, ліміт відповідальності відповідача за шкоду, заподіяну майну, дорівнює 25 500 грн., франшиза - 510грн.

Таким чином, відповідач як страховик цивільно-правової відповідальності власника Автомобіля 1 - Гавриш О. П. є особою, зобов'язаною відшкодувати завдані спірною ДТП збитки відповідно до положень Закону у межах, передбачених полісом № ВА 2135035.

Як вбачається з матеріалів справи, з метою отримання спірного страхового відшкодування, позивач направив відповідачу заяви про виплату страхового відшкодування № 391/2013 (вих. № 1069) від 22.04.2013 та № 391/2013 (вих. № 1606) від 01.07.2013 (а.с.91-99), в яких просив перерахувати в добровільному порядку за вказаними позивачем реквізитами спірне страхове відшкодування в сумі 20 539,13 грн.

Листом № 4370-31 від 05.07.2013 (а.с. 99) відповідач, з посиланням на Постанову Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01.03.2013 № 4 «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» та ст. ст. 256, 257 ЦК України, відмовив у виплаті страхового відшкодування через пропуск позивачем трирічного строку позовної давності зазначивши, що оскільки спірна ДТП трапилася 13.01.2010, строк на звернення до відповідач з вимогою про виплату компенсації закінчився 13.01.2013.

З посиланням на вказані обставини відповідач як у відзиві на позов, так і в апеляційній скарзі просить відмовити позивачу у позові.

Суд першої інстанції вказані посилання відповідач до уваги не прийняв, з чим колегія суддів погоджується з огляду на наступні обставини.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Статтею 257 ЦК України встановлено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно з ч. 6 ст. 261 ЦК України за регресними зобов'язаннями перебіг позовної давності починається від дня виконання основного зобов'язання.

Отже, відповідно до вищенаведених вимог закону, право зворотної вимоги до особи, відповідальної за завдану шкоду, позивач отримав після виплати страхового відшкодування.

За таких обставин, суд першої інстанції, дійшов обґрунтованого висновку про те, що за регресними зобов'язаннями перебіг позовної давності починається від дня виконання основного зобов'язання, а не з моменту настання страхового випадку, а отже, позивачем не пропущено строк позовної давності для звернення до суду з даним позовом.

Таку правову позицію висловив Верховний Суд України у постанові від 28.08.2012 у справі № 5023/4833/11.

Статтею 29 Закону встановлено, що у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки.

За правилами абз. 2 п. 12.1 ст. 12 Закону, сума спірного страхового відшкодування має бути зменшена на суму франшизи.

Відповідно до п. 36.6 ст. 36 Закону сума франшизи, якщо вона була передбачена договором страхування, має бути компенсована страхувальником або особою, відповідальною за завдані збитки.

Про необхідність зменшення суми страхового відшкодування, що підлягає стягненню зі страховика, на суму франшизи зазначено й в листі Верхового суду України від 19.07.2011 «Судова практика розгляд цивільних справ, що виникають з договорів страхування».

При зверненні до суду з цим позовом позивач заявив до стягнення 20 539,13 грн., які є сумою страхового відшкодування, виплаченого позивачем відповідно до рішення Оболонського районного суду м. Києва від 13.12.2012 у справі ун. № 2605/16058/12, пр. №2/2605/6241/12.

Втім, як вірно встановлено судом першої інстанції, позивач при визначенні суми страхового відшкодування, яку відповідач має сплатити, не вирахував встановлену Полісом № ВА 2135035 франшизу в сумі 510 грн.

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про часткове задоволення позовних вимог позивача та стягнення з відповідача 20 029,13 грн. (20 539,13 -510).

З огляду на вищевикладене, апеляційна скарга Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ПЗУ Україна» задоволенню не підлягає, рішення господарського суду міста Києва від 11.09.2013 у справі № 910/15995/13 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам і матеріалам справи, підстав для його скасування не вбачається.

Судові витрати на подачу апеляційної скарги, відповідно до ст. ст. 44, 49 ГПК України, покладаються на Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «ПЗУ Україна».

Керуючись ст.ст. 101-105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Просто-страхування» на рішення господарського суду міста Києва від 11.09.2013 у справі № 910/15995/13 залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду міста Києва від 11.09.2013 у справі № 910/15995/13 залишити без змін.

3. Повернути до господарського суду міста Києва матеріали справи №910/15995/13.

Головуючий суддя Калатай Н.Ф.

Судді Баранець О.М.

Пашкіна С.А.