Ухвала суду № 34564966, 21.08.2013, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №784/2392/13 21.08.2013 21.08.2013 21.08.2013

Провадження № 22ц/784/2081/13 Головуючий в першій інстанції Луста С.А.

Категорія 37 Доповідач в апеляційній інстанції Довжук Т.С.

У Х В А Л А

Іменем України

21 серпня 2013 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області в складі:

головуючого - Довжук Т.С.,

суддів: Лівінського І.В., Базовкіної Т.М.,

при секретарі судового засідання Яценко Л.В.,

без участі сторін,

розглянула у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу представника позивачки ОСОБА_3 - ОСОБА_4

на рішення Березнегуватського районного суду Миколаївської області від 30 квітня 2013 року по справі за позовом

ОСОБА_3

до

управління праці та соціального захисту населення Березнегуватської районної державної адміністрації

(далі - Управління праці)

та Березнегуватської районної державної адміністрації Миколаївської області (далі - Березнегуватська райдержадміністрація)

про визнання заповіту та свідоцтва про право на спадщину за заповітом недійсними,

ВСТАНОВИЛА:

24 січня 2013 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до Управління праці та Березнегуватської райдержадміністрації про визнання заповіту та свідоцтва про право на спадщину за заповітом недійсними.

Позивачка зазначала, що ІНФОРМАЦІЯ_1 року померла її бабуся - ОСОБА_5. Після її смерті відкрилася спадщина у вигляді земельної частки (пай) площею 8,2 умовних кадастрових гектар, яка перебувала у колективній власності КСП «Україна» та знаходиться на території Мурахівської сільської ради Березнегуватського району Миколаївської області. 12 серпня 1999 року ОСОБА_5 було складено заповіт, яким вона заповіла право на вищезазначену земельну частку (пай) Управлінню праці. Вказаний заповіт був посвідчений секретарем Мурахівської сільської ради Березнегуватського району Миколаївської області за реєстром № 42. 25 вересня 2002 року державним нотаріусом Березнегуватської державної нотаріальної контори Миколаївської області було видано свідоцтво про право на спадщину за заповітом № 242313, на вказане спадкове майно. Згідно цього свідоцтва спадкоємцем зазначеної земельної частки (паю) є Управління праці. Про існування заповіту та свідоцтва про право на спадщину за заповітом вона дізналася лише в березні 2011 року.

Посилаючись на те, що відповідно до норм Земельного Кодексу України, Управління праці, як державне (комунальне) підприємство не має права володіти земельними ділянками, просила позов задовольнити.

Рішенням Березнегуватського районного суду Миколаївської області від 30 квітня 2013 року в задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено.

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_3 - ОСОБА_4 просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову ОСОБА_3 в повному обсязі. На думку апелянта рішення суду є незаконним, ухваленим з порушенням норм матеріального і процесуального права.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши надані докази та перевіривши законність і обґрунтованість рішення місцевого суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_5 12 серпня 1999 року склала заповіт на користь Управління праці та соцзахисту населення, за яким заповіла останньому своє право на земельну частку (пай) площею 8,2 умовних кадастрових гектар, яка перебувала у колективній власності КСП «Україна» та знаходиться на території Мурахівської сільської ради Березнегуватського району Миколаївської області.

ІНФОРМАЦІЯ_1 року ОСОБА_5 померла (а.с. 8) та на час смерті постійно проживала в стаціонарному відділенні Управління праці (а.с. 25).

Цивільний кодекс України набрав чинності з 01 січня 2004 року.

Згідно ч. 1 п. 5 Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України правила книги шостої ЦК застосовуються також до спадщини, яка відкрилась, але не була прийнята ніким із спадкоємців до набрання чинності цим Кодексом.

Матеріалами справи підтверджується, що 25 вересня 2002 року Управління праці отримало свідоцтво про право на спадщину за заповітом (а.с. 12), тобто спадщина була прийнята до набрання чинності ЦК України, а тому ці правовідносини регулюються Цивільним кодексом України 1963 року.

Відповідно до ч. 1 ст. 48 ЦК України (в ред. 1963 року) недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону, в тому числі ущемлює особисті або майнові права неповнолітніх дітей.

Згідно ст. 534 ЦК України (в ред. 1963 року) кожний громадянин може залишити за заповітом усе своє майно або частку його (не включаючи предметів звичайної домашньої обстановки і вжитку) одній або кільком особам як тим, що входять, так і тим, що не входять до кола спадкоємців за законом, а також державі або окремим державним, кооперативним та іншим громадським організаціям.

Тобто, ЦК України в редакції 1963 року передбачав право громадянина заповідати своє майно окремим державним організаціям, якою є Управління праці.

Крім того, матеріалами справи підтверджується, що при складанні заповіту на земельну частку (пай) та його посвідченні законодавство, яке діяло на той час, порушено не було.

Таким чином, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про необґрунтованість позовних вимог, а тому правильно відмовив в задоволенні позову.

Крім того, відповідно до ст. 529 ЦК України (в ред. 1963 року) при спадкоємстві за законом спадкоємцями першої черги є, в рівних частках, діти (у тому числі усиновлені), дружина і батьки (усиновителі). До числа спадкоємців першої черги належить також дитини померлого, яка народилася після його смерті. Онуки і правнуки спадкодавця є спадкоємцями за законом, якщо на час відкриття спадщини немає в живих того з батьків, хто був би спадкоємцем; вони успадковують порівну в тій частці, яка належала б при спадкоємстві за законом їх померлому родителю.

Згідно ст. 548 ЦК України (в ред. 1963 року) для прийняття спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв, а згідно ст. 549 ЦК України (в ред. 1963 року) визнається, що спадкоємець прийняв спадщину: якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини. Зазначені дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.

Як вбачається з матеріалів справи, батько позивачки - ОСОБА_6 (син ОСОБА_5) помер ІНФОРМАЦІЯ_2 року (а.с. 9), тобто раніше своєї матері.

Виходячи з положення ст. 529 ЦК України (в ред. 1963 року) позивачка є спадкоємцем за законом, проте, у встановлений законом строк з заявою про прийняття спадщини не звернулась.

З листа Управління праці вбачається, що спірне право на земельну частку (пай) ним передано державі (а.с. 14).

Посилання в апеляційній скарзі, що Управління праці не мало право успадковувати право на земельну частку (пай) ґрунтується на помилковому тлумаченні закону та спростовується вищезазначеним.

Доводи апеляційної скарги, що рішення суду є незаконним, ухваленим з порушенням норм матеріального і процесуального права є безпідставними та спростовуються матеріалами справи.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що рішення суду є законним і обґрунтованим, а тому відсутні підстави для його скасування.

Керуючись ст.ст. 307, 308, 313, 315 ЦПК України, колегія суддів

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу представника позивачки ОСОБА_3 - ОСОБА_4 відхилити, а рішення Березнегуватського районного суду Миколаївської області від 30 квітня 2013 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий

Судді