Рішення № 34559288, 22.10.2013, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Київської області

01032, м. Київ - 32, вул. С.Петлюри, 16тел. 239-72-81

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"22" жовтня 2013 р. Справа № 911/3101/13

за позовом Комунального підприємства «Бучанське управління житлово-комунального

господарства» Бучанської міської ради, м. Буча, Київська область;

до фізичної особи-підприємця Гриценка Сергія Сергійовича, м. Буча,

Київська область;

про стягнення 42085,14 грн.

Суддя Т.П. Карпечкін

В засіданні приймали участь:

від позивача: Борисова І.В. (довіреність № 541 від 15.05.2013 р.);

від відповідача: не з'явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Комунальне підприємство «Бучанське управління житлово-комунального господарства» Бучанської міської ради (надалі - позивач) звернулось до господарського суду Київської області з позовом до фізичної особи-підприємця Гриценка Сергія Сергійовича (надалі - відповідач) про стягнення 42085,14 грн.

Позивач свої вимоги обґрунтовує тим, що відповідач в порушення взятих на себе за Договором оренди № 20 від 01.12.2009 р. зобов'язань несвоєчасно і не в повному обсязі за період дії вказаного договору з 01.01.2010 р. до 01.02.2012 р. сплачував орендну плату за користування площами під розміщення рекламних носіїв, внаслідок чого виникла заборгованість у загальній сумі 26330,50 грн. Крім того, за несвоєчасну сплату орендної плати позивачем нарахована відповідачу пеня в сумі 13 186,00 грн. та 3% річних - 2568,64 грн.

Ухвалою господарського суду Київської області від 08.08.2013 р. порушено провадження у справі № 911/3101/13 та призначено судове засідання на 27.08.2013 р.

Ухвалами від 27.08.2013 р., від 17.09.2013 р., від 15.10.2013 р. розгляд справи відкладався, у зв'язку з неявкою в судове засідання відповідача, неподанням витребуваних доказів та необхідністю витребування нових доказів у справі.

Присутній у судовому засіданні 22.10.2013 р. представники позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі, посилаючись на обставини, зазначені в позовній заяві та поясненнях, поданих суду 15.10.2013 р., а також надав витребуваний судом розрахунок суми позовних вимог.

Відповідач у судове засідання жодного разу не з'явився, про причини неявки господарський суд не повідомив, вимоги ухвал суду від 08.08.2013 р., від 27.08.2013 р., від 17.09.2013 р., від 15.10.2013 р. не виконав, витребувані документи та письмовий відзив на позов не надіслав.

Відповідач належним чином повідомлений про призначення справи до розгляду в засіданні господарського суду, про час і місце його проведення.

У відповідності з положеннями постанови пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» від 26 грудня 2011 року № 18, місцезнаходження юридичної особи або місце проживання фізичної особи - підприємця визначається на підставі відомостей, внесених до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців (стаття 17 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців»). Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК. За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Пунктом 11 Інформаційного листа Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році» від 15.03.2007р.01-8/123 передбачено, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

У відповідності до ст. 87 Господарського процесуального кодексу України, ухвали суду від 08.08.2013 р., від 27.08.2013 р., від 17.09.2013 р., від 15.10.2013 р. надсилались відповідачу рекомендованою кореспонденцією з повідомленням про вручення за адресою, що зазначена в позовній заяві.

Оскільки про поважні причини неявки в судове засідання відповідача суд не повідомлений; клопотань про відкладення розгляду справи від відповідача не надходило, тому суд вважає, що, у відповідності до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, справа може бути розглянута за наявними в ній матеріалами, без участі відповідача, яких достатньо для винесення рішення по суті.

Згідно ст. 85 Господарського процесуального кодексу, в засіданні суду була оголошена вступна та резолютивна частини рішення.

Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представника позивача, господарський суд,-

ВСТАНОВИВ:

01.12.2009 р. між позивачем (за договором - орендодавець) та відповідачем (за договором - орендар) було укладено Договір оренди № 20.

Відповідно до розділу 1 договору, орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування площі до 1 м2 під розміщення рекламних носіїв у під'їздах та ліфтах багатоповерхових будинків у місті Буча, що знаходяться на балансі орендодавця, для здійснення орендарем його діяльності. Перелік і адреси будинків, на яких буде розміщено рекламні носії зазначається у Додатку № 1. Термін орендного користування з 01.01.2010 р. до 31.12.2010 р.

Згідно п. 2.1. договору, об'єкти, що орендуються, передаються орендарю у 5-денний строк після набуття чинності договором.

На виконання умов договору, 01.12.2009 р. сторони підписали Акт здачі-приймання, згідно з яким орендар прийняв об'єкти, що орендуються (площі під розміщення рекламних носіїв у під'їздах та ліфтах багатоповерхових будинків у місті Буча, загальною площею 65 кв. м.).

У пунктах 4.1., 4.2., 4.4. договору встановлено, що за орендне користування об'єктами, що орендуються, орендар виплачує орендодавцю договірну орендну плату в сумі 1200,55 грн. за 1 місяць (з урахуванням ПДВ). Орендна плата оплачується на протязі 5 банківських днів після закінчення місяця, за який проводиться оплата. Перший платіж орендарем орендодавцю за користування орендованого приміщення, здійснюється до 5 числа першого місяця оренди.

Відповідно до п. 6.1. договору, останній набуває чинності з моменту його підписання і діє протягом одного року або до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за договором.

Як вбачається з наданих суду доказів, 20.03.2012 р. відповідач звернувся до позивача з заявою про розірвання Договору оренди № 20 від 01.12.2009 р. з 01 лютого 2012 року. Проте, відповідач в порушення п. 3.4. договору акт прийому-передачі майна по договору оренди не підписав.

Позивачем, відповідно до пп. 1.1.4. договору, яким встановлено, що на момент укладення договору орендна плата складала 1200 грн. 55 коп., з урахуванням п. 13 Методики розрахунку і порядку використання плати за оренду державного майна, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.1995 року № 786, та рішення Бучанської селищної ради від 23.12.2003 року № 675-22-ХХІУ «Про Методику розрахунку і порядок використання орендної плати за користування майном територіальної громади м. Буча», здійснено розрахунок орендної плати за кожний наступний місяць шляхом коригування розміру місячної орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за поточний місяць.

Отже, як вбачається з розрахунку позивача, наведеного у позовній заяві, останнім здійснено нарахування орендної плати за договором з урахуванням індексації за період з 01.12.2009 р. до 01.02.2012 р. у загальній сумі 33531,59 грн. Відповідач орендну плату сплатив частково в сумі 8401,64 грн.

Таким чином, на день звернення позивача до суду заборгованість відповідача становила 26330,50 грн.

Згідно ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ст. 174 Господарського кодексу України, однією з підстав виникнення господарських зобов'язань є господарський договір та інші угоди, передбачені законом, а також угоди, не передбачені законом, але такі, які йому не суперечать.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України (ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України).

Згідно ч. 1 ст. 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Згідно з ч. 6 ст. 283 Господарського кодексу України, до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Відповідно до ч. 1 ст. 759 Цивільного кодексу України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Згідно ч. 1 ст. 760 Цивільного кодексу України, предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (неспоживна річ).

При цьому, приписами ч. 1 ст. 761 Цивільного кодексу України встановлено, що право передання майна у найм має власник речі або особа, якій належать майнові права.

Відповідно до ч. 1, 5 ст. 762 Цивільного кодексу України, за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до ч. 3 ст. 18 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», орендар зобов'язаний вносити орендну плату своєчасно і у повному обсязі.

Згідно ст. 286 Господарського кодексу України, орендна плата сплачується орендарем незалежно від результатів його господарської діяльності. Зазначена норма кореспондується з приписами ст. 19 Закону України «Про оренду державного та комунального майна».

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкт господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

Згідно ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Приписами статті 33 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Під час розгляду судом спору по суті відповідач не заперечив факт користування орендованим майном, а також існування вказаної заборгованості, доказів оплати суми боргу не надав.

Водночас, відповідно до ст. 55 Господарського процесуального кодексу України, суд, перевіривши правильність нарахування орендної плати з урахуванням індексації, встановив, що позивачем безпідставно здійснено розрахунок заборгованості, починаючи з 01.12.2009 р. (дати укладання договору), тоді як у п. 1.2. встановлено, що термін орендного користування об'єктами, що орендуються, розпочинається з 01.01.2010 р.

На вимогу суду позивачем здійснено перерахунок суми заборгованості по орендній платі з урахуванням індексації, починаючи з 01.01.2010 р. За розрахунком позивача заборгованість відповідача за період з 01.10.2010 р. до 01.02.2012 р. з урахуванням індексації становить 24297,70 грн. Судом вказаний розрахунок позивача визнається арифметично вірним та таким, що здійснений з урахуванням умов договору.

Отже, виходячи з вищенаведених обставин, суд визнає правомірним стягнення з відповідача заборгованості по орендній платі в сумі 24297,70 грн.

Також, у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань, позивач просить суд стягнути з відповідача пеню в сумі 13186,00 грн. та 3% річних у сумі 2568,64 грн., які нараховані на суму боргу, що виникла окремо за кожний місяць оренди з урахуванням часткових оплат, проведених позивачем.

Відповідно до положень ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

У відповідності до п. 4.3. договору, у разі прострочення сплати орендної плати, орендодавець вправі стягнути з орендаря заборгованість, що виникла, у встановленому чинним в Україні порядку, а також вправі вимагати від орендаря сплати пені у розмірі подвійної ставки НБУ.

Згідно з ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання. У разі, якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність.

Відповідно до ч. 1. ст. 216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

У сфері господарювання, згідно з ч. 2 ст. 217 та ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, застосовуються господарські санкції, зокрема, штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Спеціальним законом, що регулює договірні правовідносини між платниками і одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за невчасне виконання грошових зобов'язань, є Закон України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» від 22.11.1996р. № 543/96, відповідно до статті 3 якого, розмір пені за порушення грошового зобов'язання розраховується із суми простроченого платежу і не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до ст. 55 Господарського процесуального кодексу України, суд, перевіривши правильність нарахування пені, задовольняє її в сумі 2353,42 грн., згідно з розрахунком, наданим позивачем на вимогу суду, що здійснений з урахуванням приписів ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України та уточненої суми боргу, який є арифметично вірним.

Крім того статтею 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, передбачене законом право кредитора вимагати сплати річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть якого полягає в отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Тобто, у разі неналежного виконання боржником грошового зобов'язання виникають нові додаткові зобов'язання, які тягнуть за собою втрату матеріального характеру.

Таким чином, оскільки вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 3 % річних ґрунтуються на законі, а відповідач є таким що прострочив виконання грошового зобов'язання, тому позовні вимоги позивача в частині стягнення 3% річних, підлягають задоволенню в сумі 1682,83 грн., згідно розрахунку позивача, який наданим позивачем на вимогу суду, що здійснений з урахуванням уточненої суми боргу та є арифметично вірним.

Враховуючи вищевикладені обставини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ґрунтуються на вимогах чинного законодавства, підтверджуються належними та допустимими доказами, відтак підлягають частковому задоволенню.

Судові витрати, відповідно до ст. 49 ГПК України, покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених вимог.

Керуючись ст.ст. 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з фізичної особи-підприємця Гриценка Сергія Сергійовича (08292, Київська область, м. Буча, вул. Калініна, 38; код 3035800539) на користь Комунального підприємства «Бучанське управління житлово-комунального господарства» Бучанської міської ради (08292, Київська область, м. Буча, вул. Енергетиків, 2; код ЄДРПОУ 25689882) 24297 (двадцять чотири тисячі двісті дев'яносто сім) грн. 70 коп. боргу з урахуванням індексації, 2353 (дві тисячі триста п'ятдесят три) грн. 42 коп. - пені, 1682 (одну тисячу шістсот вісімдесят дві) грн. 83 коп. - 3 % річних та 1158 (одну тисячу сто п'ятдесят вісім) грн. 33 коп. - витрат по сплаті судового збору.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

4. В іншій частині вимог в позові відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено: 05.11.2013 р.

Суддя Карпечкін Т.П.