Рішення № 34558569, 22.10.2013, Київський районний суд м. Харкова

Справа № 2018/2-4586/11

н/п 2/640/101/13

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 жовтня 2013 року Київський районний суд м. Харкова у складі:

головуючого - судді Чередник В.Є.

при секретарі - Кривенко Т.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Харкові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Надра" про визнання договору "Автопакет" недійсним, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом, в якому просила прийняти визнати недійсним Договір «Автопакет» №6/2/26/2007/980-К/998 від 17.12.2007 року, укладений між позивачем та відповідачем, звільнити її від сплати судового збору.

При цьому, позивач посилалась на те, що 17.12.2007 року між нею та ПАТ КБ «НАДРА» Харківська філія ПАТ КБ «Надра» ХРУ в особі начальника відділення №26 Доброскок Олексія Олександровича, що діяв на підставі довіреності, посвідченої 07.06.2006 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_3, за реєстровим №4930 було укладено кредитний договір №6/2/26/2007/980-К/998 (далі Договір). За умовами п.1.1.2. Договору Банк надав Позичальнику кредит для придбання Автотранспортного засобу.

Відповідно до п. 1.1. цього договору Банк мав наміри (але не зобов"язався) надати Позичальникові кредитні кошти з 17.12.2007 року і терміном погашення по 16.12.2014 року включно у сумі 189711,00 гривень. Відповідно до п. 1.1.3.1. Позичальник зобов'язується сплатити відсотки за користування кредитом у розмірі 19,9% річних. У п. 2.2.1. та 2.2.3. договору зазначено, що Позичальник зобов'язується щомісяця в термін до 18 числа кожного місяця здійснювати погашення заборгованості по кредиту у складі щомісячного платежу, розмір якого за цим Договором становить 4244.00 гривень.

Проте, позивач вказує, що підписання зазначеного договору про надання споживчого кредиту стало наслідком чисельного порушення норм чинного законодавства та прав Позичальника як споживача кредитної послуги, з боку ВАТ КБ «Надра», а саме: 1) позивачу не була надана в повному обсязі інформація, яку згідно з п. 2. ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов'язаний був повідомити у письмовій формі; 2). В порушення вимог ч.1 ст. 1054 ЦК України у тексті Договору відсутнє зобов'язання Банку надати кредит; 3). В порушення вимог ст. 627 ЦК України, ч. 2 ст. 6 Закону України «Про страхування», у тексті пп. 4.2.7, пп. 4.3.17 Договору Банк позбавляє позичальника права вільно вибирати страхову компанію на весь період дії кредитного Договору; 4). У тексті пп.4.2.2 договору Банк надає собі права будь-коли, безпідставно, на власний розсуд вимагати повернення всього кредиту, або звернути стягнення на заставлене майно; 5). У тексті п. 4.2.5 договору Банк встановлює занадто жорсткі умови виконання зобов'язання, та надає собі права будь-коли на власний розсуд вимагати повернення всього кредиту, або звернути стягнення на майно; 6). У тексті пп. 4.2.7 договору Банк зафіксував незаконну можливість зміни укладеного договору у випадку припинення позивачем перерахування Банку заробітної плати; 7). В порушення ст. 61 Закону України «Про банки і банківську діяльність» у тексті пп. 4.2.8 договору Банк закріпив за собою право на незаконне розкриття банківської таємниці у власних комерційних інтересах; 8). У тексті пп. 4.3.6, 4.3.14, 4.3.10, договору Банк надає собі повноваження, яки не передбачені Законом - виконувати грошову оцінку та робити висновки щодо зменшення вартості майна. Транспортний засіб знижує свою ринкову вартість на протязі часу, навіть, якщо не експлуатується взагалі. Позичальнику фактично забороняється використовувати предмет застави та зобов'язують завжди мати додаткове забезпечення; 9). В порушення абз. 2 п. 4 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» у тексті пп. 4.3.16 договору Банк зобов'язує споживача нести витрати, не вказуючи їх розмір і зв'язок з відсотковою ставкою;10). У тексті пп.4.3.8 договору Банк виключив свободу волевиявлення позичальника, зобов'язавши його на вимогу Банку з'явитися до Банку для підписання додаткової угоди, в якій визначено розмір відсоткової ставки за користування кредитом; 11). У тексті пп. 5.2, 4.3.1 договору Банк вимагає уплати штрафу в розмірі 18971,10 гривень у разі ненадання Позичальником реквізитів (рахунку) для перерахування коштів; 12). У тексті пп.5.2., 4.3.2. Договору Банк вимагає уплати штрафу в розмірі 18971,10 гривень взагалі і будь-коли, якщо Банку це буде потрібно; 13). У тексті пп. 5.2., 4.3.7 договору Банк вимагає уплати штрафу в розмірі 18971,10 гривень якщо Позичальник не повідомить Банк наприклад про зміну номеру телефону; 14). Порушено також вимоги законодавства у пп. 4.3.10 вказаного Договору. Умова щодо необхідності наявності додаткового забезпечення не заявляється і не перевіряється Банком до надання кредиту. Транспортний засіб знижує свою ринкову вартість на протязі часу, навіть, якщо не експлуатується взагалі. Позичальнику невідомо, що щоб отримати кредит йому обов'язково завжди треба мати додаткове забезпечення, інакше він платить штраф 18971,10 гривень; 15). Незаконними є також положення пп. 5.3 Договору, відповідно до яких у разі подання Позичальником недостовірної інформації (навіть помилково або несвідомо) Банк фактично вимагає сплати 100% від суми наданого кредиту, що є лише штрафною санкцією, і не звільняє Позичальника від виконання основного зобов'язання (повернення всього кредиту та відсотків); 16). Позивач також вказує, що з пп.5.4, 5.1 Договору випливає, що Банк в порушення статті 61 Конституції України намагається отримувати подвійну пеню за одне і те саме порушення і від Позичальника і від Поручителя. При цьому зобов'язання Поручителя перевищують зобов'язання Позичальника, оскільки Поручитель, у разі виконання зобов'язань, має сплатити пеню і за Позичальника і за себе. Банк нараховує пеню не на суму простроченого зобов'язання, а на всю суму боргу по договору, що, на думку позивача, є безпідставним.

Позивач також зазначив, що усі зазначені положення кредитного договору пов'язані між собою та з іншими пунктами договору, тому треба застосовувати п. 6 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів»: у разі коли зміна положення або визнання його недійсним зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача: 1) такі положення також підлягають зміні; або 2) договір може бути визнаним недійсним у цілому.

Наслідком укладання кредитного договору стало обмеження можливості Позичальника мати не заборонені законом цивільні права, а саме: 1. Вільно укладати цивільні угоди щодо страхування майна (пп. 4.2.7.; пп. 4.3.17.; пп. 4.2.2.; пп. 5.2, кредитного договору). 2. Вільно розпоряджатися майном (грошима), що належить Позичальнику на праві приватної

власності (пп. 4.2.7. кредитного договору). 3. Мати захист персональної інформації, що складає банківську таємницю (пп. 4.2.8. кредитного договору).

Також, договір, на думку позивача, суперечить ст. 41 Конституції України (право приватної власності є непорушним), оскільки зобов'язує Позичальника перераховувати заробітну плату та інші регулярні надходження безпосередньо Кредиторові (пп. 4.2.7. кредитного договору). Отже рішення щодо того, куди спрямувати гроші і як їх отримувати приймає не власник, а Кредитор.

В ході розгляду справи, позивач подала доповнення до позовної заяви, в яких зазначила, що згідно з п.2.2.1 Договору щомісячна сума мінімально необхідного платежу складає 4244,00 (чотири тисячі двісті сорок чотири) гривни. Розрахунку зазначеної суми до Договору не додавалось.

Як вбачається зі змісту Договору, відсотки за користування Кредитом розраховуються Банком на підставі відсоткової ставки у розмірі 19,90 % відсотків на рік (п. 1.1.3.1. Договору). Загальний строк надання кредиту складає 84 місяці (п. 1.1.4. Договору).

Зробивши перерахунок щомісячної суми мінімально необхідного платежу, позивач встановила, що відповідач увів її в оману, зазначивши суму до сплати у розмірі 4244,00 гривень. У дійсності за зазначеними у Договорі умовами щомісячна сума мінімально необхідного платежу складає 4201,35 гривень. Враховуючи, що загальний строк кредитного договору становить 84 місяця, вона має переплатити Банку 3582,60 гривень.

В обґрунтування своїх доводів позивач посилалася на п. 4 статі 11 Закону України «Про захист прав споживачів», п. 2.1, 2.2 «Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту», що затверджені Постановою Правління Національного банку України від 10 травня 2007 р. N 168 та зареєстровані в Міністерстві юстиції України 25 травня 2007 р. за№ 541/13808.

Розрахунку платежу, що був визначений банком як мінімально необхідний та детального розпису загальної вартості кредиту в порушення зазначених нормативних актів у договорі відсутні.

Фактично сума мінімально необхідного платежу дорівнює іншій відсотковій ставці у розмірі 20,2729 %. Тому позивач вважає, що сторони не дійшли згоди щодо відсоткової ставки і такий договір не можна вважати дійсним.

Позивач, посилаючись на пп. 19, 20 Постанови Пленуму ВСУ №9 від 06.11.2009р., ст. 229-233 ЦКУ, вказала, що Банк приховав від неї реальну відсоткову ставку з ціллю отримання додаткового незаконного прибутку за цим договором, шляхом визначення щомісячного платежу, що не відповідає відсотковій ставці, визначеної за договором. Якби вона в момент підписання

договору знала, що насправді щомісячний платіж відповідатиме ставці 20,2729%, а не 19.90%, як зазначено в договорі, то не підписала б договір. Підписання договору з прихованою банком умовою переплати (дарування) Банку суми у розмірі 3582,60 гривень є для неї істотною обставиною. (а.с. 37-38)

В судовому засіданні представник позивачки ОСОБА_5, який діє на підставі довіреності, позовні вимоги та доповнення до позову підтримав, зазначивши крім того, що істотними умовами укладеного сторонами кредитного договору, зокрема, є відсоткова ставка та ціна договору. В момент укладення кредитного договору між сторонами, позивач був введений в оману відповідачем щодо істотних умов договору - ціни та відсоткової ставки, а тому волевиявлення позивача на укладення кредитного договору в вигляді та розмірах, які фактично встановлені шляхом експертного дослідження, суперечили його волевиявленню на його укладення саме на таких умовах. Умови кредитування, які реально встановлені, не відповідають умовам кредитного договору. Зазначене свідчить, що узгоджена сторонами у договорі відсоткова ставка не відповідає витратам позивача. Наслідком таких дій відповідача є 2641,8 гривень, які позивача безпідставно зобов'язали переплатити відповідачу.

Представник відповідача проти позову заперечував, просив суд у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі, посилаючись на те, що, маючи намір отримати кредит в сумі 189 711,00 грн. ОСОБА_1 звернулась з анкетою-заявою на оформлення кредиту до філії ПАТ КБ "Надра" Харківське РУ, яка містила клопотання щодо отримання кредиту. Заява на оформлення кредиту подається клієнтом до банку після його ознайомлення з умовами кредитування, проведення передкредитної роботи фахівців з кредитування установи банку з клієнтом. На цьому етапі та в подальшому кредитний працівник надає клієнту всю вичерпну інформацію про умови кредитування, механізму отримання кредиту, та подальшого виконання зобов'язань Позичальником. Отже, необхідно звернути увагу, що з моменту звернення з анкетою-заявою на оформлення кредиту до установи банку ОСОБА_1 мала майже неділю для визначення необхідності отримання кредиту та мала можливість звернутися до банку за роз'ясненнями, запитами або з відповідними пропозиціями щодо укладення кредитного договору. Але жодних вказаних дій Позивачем вчинено не було та, керуючись принципом свободи договору згідно ст. 627 ЦК України ОСОБА_1 було укладено кредитний договір з ПАТ КБ «Надра» предметом якого згідно п. 1.1. договору є зобов'язання банку надати Позичальнику на умовах забезпеченості, повернення, строковості та платності грошові кошти в сумі 189 711,00 грн. (надалі - Кредит) строком до 16.12.2014 р. зі сплатою 19,9% річних, а Позичальник, згідно п.п. 4.3.2.-4.3.4., зобов'язується суворо дотримуватись положень Договору, забезпечити повернення кредиту та сплату відсотків на умовах та в строки, обумовлені в Договорі та у випадку порушення виконання зобов'язань, передбачених цим Договором, сплатити Банку штрафні санкції.

Зобов'язання по кредитному договору № 6/2/26/2007/980-К/998 від 17.12.2007 року щодо надання коштів Банк виконав у повному обсязі, що підтверджується копією меморіального ордеру №1 від 17.12.2007 року.

Представник відповідача також вказав,що застосування Закону України «Про захист прав споживачів» до спорів, які виникають з кредитних правовідносин, можливе в тому разі, якщо предметом і підставою позову є питання надання інформації споживачеві про умови отримання кредиту, типи відсоткової ставки, валютні ризики, процедура виконання договору тощо, які передують укладенню договору. Після укладення договору між сторонами виникають кредитні правовідносини, тому до спорів щодо виконання цього договору застосуванню підлягає спеціальне законодавство в системі кредитування.

Правова природа кредитних правовідносин урегульована в нормах цивільно- правового зобов'язального інституту "Позика. Кредит. Банківський вклад" (глава 71 ЦК України), Закону України "Про банки і банківську діяльність" та інших відповідних правових актах. Цивільний кодекс прямо не визначає будь- яких істотних умов кредитного договору. Разом з тим, зі змісту ст. 1054 ЦКУ можна зробити висновок, що істотними умовами кредитного договору є: сума кредиту, проценти за його використання та обов'язок позичальника повернути суму кредиту, що повинен бути виконаний у певний час. Як вбачається з вищевикладеного, сторонами оспорюваного кредитного договору на момент його укладення була досягнута згода по всім істотним умовам.

Щодо несправедливих умов договору та обмеження умовами кредитного договору прав Позичальника мати не заборонені законом цивільні права представник відповідача зазначив, що позивач не довів, в чому саме полягає несправедливість, протизаконність наведених у позові пунктів кредитного договору. Перелічені в позовній заяві пункти кредитного договору стосуються: п 4.3.17,- умов та предмету страхування (перед укладенням договору страхування банк надав позичальнику цілий перелік страхових компаній, акредитованих банком, з якого позивач на власний розсуд обрав страхову компанію)-, п. 5.2, 5.3, - відповідальність сторони; п. 4.2.2., 4.2.3, 4.3.10 - надання додаткового забезпечення (у разі погіршення фінансового стану), п. 4.2.5, 4.2.7 - чітко передбачені права банку (у разі неналежного виконання позичальником зобов'язань за договором)', п. 4.2.8 - на передачу інформації, що стосується позичальника, іншим особам (де позичальник добровільно надає згоду на це), п. 4.3.2, 4.3.6, 4.3.7, 4.3.8, 4.3.14 - чітко передбачені обов'язки позичальника (які позивач зобов'язався виконувати)', п. 4.3.16 - обов'язок позичальника внести плату за нотаріальне посвідчення договорів, які можуть укладатись в майбутньому і пов'язані з виконанням цього договору (банк не буде отримувати за цим пунктом якихось надходжень, такі платежі не входять до суми кредиту, позичальник буде їх вносити тільки на користь держави). Згідно ст. 638 ЦК України, істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнення згоди. Банк не позбавляв, не обмежував Позичальника у його цивільних правах, позичальник мав право та можливість, у разі незгоди з цими умовами кредитного договору, не підписувати його взагалі. Тому, твердження позивача про те, що кредитний договір обмежує позичальника в можливості мати не заборонені законом цивільні права, на думку представник відповідача, є безпідставними.

У своїх письмових доповненнях представник відповідача також вказав, що мінімально необхідний платіж як і розмір відсоткової ставки це є істотні умови кредитного договору, про розмір яких сторони досягли згоди при укладанні кредитного договору, вони становлять відповідно: 4244,00 грн. - мінімально необхідний платіж та 19,9% - відсоткова ставка. Банк надав суду Розрахунок заборгованості, в якому заборгованість розраховується з врахуванням погодженого сторонами кредитного договору мінімально необхідного місячного платежу на підставі існуючих істотних умов договору. Сума мінімального необхідного платежу у розмірі 4201,35 грн., яку застосовує позивач у своєму розрахунку, не має жодного відношення до кредитного договору, є необгрунтований умовами кредитного договору варіант розрахунку позивача, в якому він в односторонньому порядку змінив істотну умову договору - розмір мінімально необхідного платежу та на цих умовах зробив хибний розрахунок .

Хибність розрахунку позивача підтверджується фактом обчислення відсотків, який не відповідає порядку; досягнутому сторонами та передбаченому кредитним договором, а саме: відсотки за користування кредитом розраховуються банком на підставі відсоткової ставки у розмірі 19,9% відсотків на рік та здійснюються за фактичну кількість днів у періоді (28-29-30-31/360) на залишок заборгованості (п. 1.3.1. Договору). Тобто, не враховує фактичну кількість днів у обчислюваних періодах, що призводить до неправильного визначення розміру суми відсотків оскільки місяці року мають різну кількість днів (28-29-30-31 днів у місяці) та, як слідство, до неправильного визначення розміру залишку заборгованості та до неправильного розрахунку в цілому.

Суд, вислухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, вважає позові вимоги такими, що підлягають задоволенню з наступних підстав.

В судовому засіданні встановлено, що 17.12.2007 року між ОСОБА_1 (до шлюбу ОСОБА_1, що підтверджується свідоцтвом про шлюб - а.с. 16) та ПАТ КБ «НАДРА» Харківська філія ПАТ КБ «Надра» ХРУ (дані Банк) в особі начальника відділення №26 Доброскок Олексія Олександровича, що діяв на підставі довіреності, посвідченої 07.06.2006 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_3, за реєстровим №4930 було укладено кредитний договір №6/2/26/2007/980-К/998 (далі Договір).

Відповідно до пп.1.1, 1.1.2., 1.1.4 Договору Банк надає Позичальнику у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості та платності грошові кошти у сумі 189 711,00 гривень для придбання Автотранспортного засобу терміном погашення до 16.12.2014 року.

Відповідно до п. 1.1.3.1. Позичальник зобов'язується сплатити відсотки за користування кредитом у розмірі 19,9% річних. Нарахування відсотків за користування кредитом здійснюється за фактичну кількість днів у періоді (28-29-30-31/360) на залишок заборгованості.

У п. 2.2.1. та 2.2.3. договору зазначено, що Позичальник зобов'язується щомісяця в термін до 18 числа кожного місяця здійснювати погашення заборгованості по кредиту у складі щомісячного платежу, розмір якого за цим Договором становить 4 244, 00 гривень. (а.с. 9-15)

Ст.628 ЦК України встановлено, що зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Таким актом цивільного законодавства є Закон України «Про захист прав споживачів», згідно з ч. 4 ст. 11 якого в кредитному договорі повинно зазначатися - сума кредиту; детальний розпис загальної вартості кредиту для споживача; дата видачі кредиту або, якщо кредит видаватиметься частинами, дати і суми надання таких частин кредиту та інші умови надання кредиту; право дострокового повернення кредиту; річна відсоткова ставка за кредитом; інші умови, визначені законодавством.

Ч. 3 ст. 203 ЦК України визначає, що волевиявлення учасника правочину повинно відповідати його внутрішній волі.

З кредитного договору вбачається, що при його укладенні сторони домовилися про суму кредиту в розмірі 189 711,00 гривень та розмір відсотків - 19,9%.

За клопотанням представника позивача Ухвалою від 26.04.2012 року у справі була призначена (а.с. 60) та проведена судова фінансово-економічна експертиза №5183 від 25.09.2012 року, в ході якої досліджено та визначено реальну відсоткову ставку, відповідність вимогам законодавства використання відповідачем рахунків для руху коштів для погашення процентів по кредиту та тіла кредиту та інші його умови (а.с. 68-72).

За клопотанням представника позивача Ухвалою від 14.06.2013 року у справі була призначена (а.с. 117) та проведена судова фінансово-економічна експертиза №5728 від 20.08.2013р., в ході якої досліджено та визначено реальну відсоткову ставку, відповідність вимогам законодавства використання відповідачем рахунків для руху коштів для погашення процентів по кредиту та тіла кредиту та інші його умови, виходячи з умови, що у році 365 днів (а.с. 121-127).

Згідно з висновками судово-економічної експертизи №5728 від 20.08.2013р встановлено, що розмір щомісячного мінімального платежу відповідає сумі, строку та відсотковій ставці за користування кредитом, передбачені пунктами 1.1., 1.1.4. та 1.1.3.1 Кредитного договору № №6/2/26/2007/980-К/998 від 17.12.2007 року, виходячи з умови, що у році 365 днів та складає 4212,55 грн.

Вказаний висновок є чітким та конкретним, обгрунтованим та достатньо мотивованим, виконаний на підставі відповідних методик, а тому суд приходить до висновку, що він. з точки зору ст.ст. 58 та 59 ЦПК України, є належним та допустимим доказом у справі

Ст. 638 ЦК України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами укладеного сторонами кредитного договору, зокрема, є відсоткова ставка та ціна договору.

Судом встановлено та не заперечували представники сторін, при укладенні оспорюваного позивачем кредитного договору сторони у належній формі дійшли згоди щодо умов кредитування, визначених у кредитному договорі, а саме: ціни договору та відсоткову ставку за користування кредитними коштами.

Приведений вище експертний висновок підтверджує, що під час укладення кредитного договору відповідач приховав від позивача повну та об'єктивну інформацію щодо кінцевої сукупної вартості кредиту, вказав у договорі занижені значення показників суттєвих умов договору, чим ввів позивача в оману щодо реальної відсоткової ставки та кінцевої загальної суми кредиту, яку позивач сплатив би відповідачу, погашаючи кредит у порядку, визначеному Графіком погашення заборгованості.

Згідно з ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Відповідно до ч.ч.1,3 ст.215 кодексу підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Враховую викладене вище, суд приходить до висновку, що в момент укладення кредитного договору між сторонами, позивач був введений в оману відповідачем щодо істотних умов договору - ціни та відсоткової ставки, а тому волевиявлення позивача на укладення кредитного договору в вигляді та розмірах, які фактично встановлені шляхом експертного дослідження, суперечили його волевиявленню на його укладення саме на таких умовах, а тому приходить до висновку про обґрунтованість його вимог.

Суд не приймає до уваги заперечення представника відповідача в судовому засіданні, виходячи з наступного.

Згідно з ч.ч.1, 3 ст.10 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом.

В п.27 постанови №2 Пленуму Верховного Суду України від 12.06.2009 року "Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції " роз'яснено, що виходячи з принципу процесуального рівноправ'я сторін та враховуючи обов'язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається, необхідно в судовому засіданні дослідити кожний доказ, наданий сторонами на підтвердження своїх вимог або заперечень, який відповідає вимогам належності та допустимості доказів.

Як зазначається в ст.57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Посилаючись на те, що при укладенні кредитного договору позивач був ознайомлений з його умовами, підписав його, а тому зобов'язаний виконувати, представник відповідача не довів, що волевиявлення позивача, виходячи з висновку експертизи, було направлене саме на укладення кредитного договору на умовах, які фактично мали місце.

Суд зважає, що відповідно до ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Заперечуючи проти вимог позивача, будь-яких доказів, які спростовували його твердження та висновок судово-економічної експертизи в частині визначення ціни та відсоткової ставки за умовами договору, а, виходячи з цього, обману позивача при його укладенні, представник відповідача не надав.

В ч.2 ст.11, ч.1 ст.6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» зазначено, що фінансові послуги врегульовують питання щодо відомостей, які кредитодавець має повідомити споживачеві при укладенні договору споживчого кредиту.

Захист інтересів споживачів фінансових послуг є метою державного регулювання ринків фінансових послуг відповідно до п.2 ст.19 Закону.

Відповідно до ч.3ст.12 Закону фінансова установа до укладення з клієнтом договору про надання фінансової послуги додатково надає йому інформацію про: фінансову послугу, що пропонується надати клієнтові з зазначенням вартості цієї послуги для клієнта, умови надання додаткових фінансових послуг та їх вартість.

Відповідно до п.23 ст.1 Закону України «Про захист прав споживачів»споживчий кредит - це кошти, що надаються кредитодавцем (банком або іншою фінансовою установою) споживачеві на придбання продукції.

При цьому, з точки зору закону, позивач, як споживач, не може бути примушений під час виконання договору сплачувати платежі, встановлені на незаконних підставах.

Суд вважає, що твердження представника відповідача не можуть бути прийняті до уваги, т.я., підписуючи кредитний договір, позивач підтвердив ознайомлення лише з тією інформацією, яка була викладена в самому договорі, розробленому відповідачем, тобто з інформацією, яку надав йому банк, і яка, як встановлено вище приведеними доказами, була неповною та недостатньою для здійснення свідомого вибору.

Враховуючи, що кредитний договір розроблявся саме відповідачем, суд вважає, що відповідальність щодо його змісту повністю покладається на відповідача.

Оскільки всі розбіжності у розрахунках у погашення кредиту та погашення заборгованості здійснені виключно на користь відповідача, суд приходить до висновку про обґрунтованість тверджень представника позивача щодо того, що підписання оскаржуваного кредитного договору було здійснено позивачем під впливом обману з боку відповідача.

Мотивом обману, в даному випадку, було отримання відповідачем прихованого додаткового прибутку в вигляді завищеної процентної ставки.

Згідно з п.20 Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 06.11.2009 року правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину.

Ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину.

Факт приховування важливої інформації перед підписанням договору та невідповідність встановленим між сторонами у договорі умовам до фактично встановлених з метою отримання прихованого прибутку, в даному випадку і є умислом в діях відповідача.

Згідно ч.1 ст.230 ЦК України якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним.

Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Відповідно до ч.1 ст.236 ЦК України недійсний правочин є недійсним з моменту його вчинення.

Відповідно до ст.88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.

Виходячи з цього та висновку суду про задоволення вимог позивача суд приходить до висновку про стягнення з відповідача судового збору в розмірі, що діяв на момент звернення позивача до суду, а саме 9818 грн. на користь держави.

На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 10, 11, 60, 88, 208, 209, 212-215, 218 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 - задовольнити.

Визнати недійсним договір "Автопакет" № 6/2/26/2007/980-К/998 від 17.12.2007 р., укладений між ОСОБА_1 та Відкритим акціонерним товариством комерційний банк "Надра"

Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Надра"/ код за ЄДР 20025456 м. Київ, вул. Артема, 15/ на користь ОСОБА_1 / АДРЕСА_1/ судові витрати в розмірі 9818 грн.

Рішення може бути оскаржено шляхом подачі протягом 10 днів з дня проголошення рішення до Київського районного суду м. Харкова апеляційної скарги.

Суддя -