Постанова № 34554583, 01.11.2013, Первомайський міськрайонний суд Миколаївської області

Провадження № 2-а/484/258/13 р.

Справа № 484/4853/13-а р.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01.11.2013 року суддя Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області Мельничук О.В. розглянувши в письмовому провадженні в місті Первомайську справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Миколаївського обласного військового комісаріату, головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

08.10.2013 року ОСОБА_1 звернувся до Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області з позовом про визнання протиправною бездіяльності Миколаївського обласного військового комісаріату (далі - Миколаївський ОВК) щодо відмови направити на адресу Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області (далі - ГУПФУ в Миколаївській області) документи щодо призначення йому з 20.07.2013 року пенсії за вислугу років з врахуванням загального трудового стажу 25 років згідно п. «б» ст. 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та деяких інших осіб» від 12.04.1992 року №2262-ХІІ (із змінами внесеними Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про пенсійне забезпечення військовослужбовців та осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ» від 04.07.2002 року №51-IV), зобов'язання Миколаївського ОВК направити на адресу ГУПФУ в Миколаївській області документи щодо призначення йому з 20.07.2013 року пенсії за вислугу років з врахуванням загального трудового стажу 25 років згідно п. «б» ст. 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та деяких інших осіб» від 12.04.1992 року №2262-ХІІ (із змінами внесеними Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про пенсійне забезпечення військовослужбовців та осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ» від 04.07.2002 року №51-IV), визнання протиправною бездіяльність ГУПФУ в Миколаївській області щодо відмови у призначенні та виплаті йому з 20.07.2013 року пенсії за вислугу років з врахуванням загального трудового стажу 25 років згідно п. «б» ст. 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та деяких інших осіб» від 12.04.1992 року №2262-ХІІ (із змінами внесеними Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про пенсійне забезпечення військовослужбовців та осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ» від 04.07.2002 року №51-IV) та зобов'язання ГУПФУ в Миколаївській області призначити та виплачувати йому з 20.07.2013 року пенсію за вислугу років з врахуванням загального трудового стажу 25 років згідно п. «б» ст. 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та деяких інших осіб» від 12.04.1992 року №2262-ХІІ (із змінами внесеними Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про пенсійне забезпечення військовослужбовців та осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ» від 04.07.2002 року №51-IV).

Позивач у судове засідання не з'явився, у поданій суду заяві повністю підтримав свої позовні вимоги та просив провести судовий розгляд за його відсутності.

Представник відповідача Миколаївського ОВК у судове засідання не з'явився, направив суду заперечення на позовні вимоги у якому просив відмовити в задоволенні позову.

Представник відповідача ГУПФУ в Миколаївській області у судове засідання не з'явився, направив суду заперечення на позовні вимоги у якому просив відмовити в задоволенні позову.

Суд дослідивши матеріали справи приходить до наступного.

Відповідно до ч.4 ст. 128 КАС України у разі неприбуття відповідача, належним чином повідомленого про дату, час і місце судового розгляду, без поважних причин розгляд справи може не відкладатися і справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.

Отже, враховуючи вище викладене, суд вважає за можливе розглядати справу в порядку письмового провадження відповідно до ч.6 ст. 128 КАС України.

Із ксерокопії паспорта громадянина України серія НОМЕР_1 виданого 6.03.1996 року Первомайським РВ УМВС України в Миколаївській області видно, що ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_1 року та 26.12.2012 року йому виповнилось 48 років.

Ксерокопія послужного списку майора запасу ОСОБА_1 та ксерокопія військового квитка серія НОМЕР_2 виданого 08.11.2011 року Первомайським ОМВК свідчить, що він з 5.08.1982 року по 2.04.1997 року проходив військову службу на різних посадах у Збройних Силах СРСР та Збройних Силах України.

З ксерокопії наказу Начальника Генерального штабу Збройних Сил України - першого заступника Міністра оборони України (по особовому складу) від 3.03.1997 року №81 видно, що п. 16 зазначеного вище наказу майор ОСОБА_1 відповідно до Тимчасового положення про проходження військової служби особами офіцерського складу звільнений в запас за пунктом 65, підпункт «с» - за службовою невідповідністю.

Ксерокопією наказу Первомайського міського військового комісара від 2.04.1997 року №45 підтверджується, що з 2.04.1997 року майор ОСОБА_1 виключений зі списків особового складу Первомайського міського військового комісаріату.

Таким чином, його стаж військової служби у Збройних Силах складає 14 років 7 місяців 27 днів

З ксерокопії трудової книжки серія НОМЕР_3 видно, що позивач з 1.02.2001 року по теперішній час працює на різних посадах в різних установах та організаціях.

Таким чином, трудовий стаж ОСОБА_1 складає на день звернення за призначенням пенсії 10 років 06 місяців 21 день.

Відповідно до викладеного вище загальний трудовий стаж позивача складає 25 років 2 місяці 18 днів.

Ксерокопія листа Миколаївського ОВК від 08.08.2013 року №3864/4 свідчить, що позивачу відмовлено у задоволенні його заяви та зазначено, що на момент досягнення ним 45-річчя його загальний трудовий стаж складає 22 роки 4 місяці 17 днів.

Із ксерокопії листа ГУПФУ в Миколаївській області від 31.07.2013 року №1177-К-07 видно, що йому також відмовлено у задоволенні його заяви та зазначено, що на день звільнення з військової служби він досяг 32-річного віку і не мав 25 років стажу та страховий стаж 25 років 2 місяці 18 днів він набув лише у 2013 році.

Вважаю бездіяльність Миколаївського ОВК та ГУПФУ в Миколаївській області щодо відмови у призначенні йому пенсії згідно п. «б» ст. 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та деяких інших осіб» від 12.04.1992 року №2262-ХІІ протиправною він звернувся до суду.

Відповідно до ст. 17 Конституції України Держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Згідно з ст. 11 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 12.04.1992 року №2262-ХІІ законодавство про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, базується на Конституції України і складається з цього Закону, Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та інших нормативно-правових актів України, прийнятих відповідно до цих законів.

Ст. 22 Конституції України гарантує, що права та свободи людини є невідчужуваними та непорушними.

При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Відповідно до ст. 8 Конституції України норми Конституції України є нормами прямої дії.

Згідно рішення Конституційного Суду від 13.05.1997 року №1-зп, стаття 58 Конституції України року закріплює один з найважливіших загальновизнаних принципів сучасного права - закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Це означає, що вони поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності.

Закріплення названого принципу на конституційному рівні є гарантією стабільності суспільних відносин, у тому числі відносин між державою і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього закону чи іншого нормативно-правового акта.

Ст. 12 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 року №2011-XII вказує, що військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.

У зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації, які не можуть бути скасовані чи призупинені без їх рівноцінної заміни.

Нормативно-правові акти органів державної влади та органів місцевого самоврядування, які обмежують права і пільги військовослужбовців та членів їх сімей, є недійсними

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 року №2011-XII ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України.

Пункт «б» ст. 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та деяких інших осіб» від 12.04.1992 року №2262-ХІІ (із змінами внесеними Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про пенсійне забезпечення військовослужбовців та осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ» від 04.07.2002 року №51-IV) зазначає, що особи офіцерського складу, прапорщики і мічмани, військовослужбовці надстрокової служби та військової служби за контрактом, особи, які мають право на пенсію за цим Законом, звільнені зі служби незалежно від підстав та часу звільнення і досягли 45-річного віку, крім осіб, позбавлених військових або спеціальних звань, а також звільнених із служби у зв'язку з засудженням за умисний злочин, вчинений з використанням свого посадового становища, або вчиненням корупційного діяння, а ті з них, що є інвалідами війни, - незалежно від віку, і мають загальний трудовий стаж 25 календарних років і більше, з яких не менше 12 календарних років і 6 місяців становить військова служба, служба в органах внутрішніх справ або служба в державній пожежній охороні.

Пункт 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 15.04.2005 року №4 «Про окремі питання застосування судами України законодавства про пенсійне забезпечення військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової служби), осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та деяких інших осіб» вказує, що відповідно до статей 1, 2, 12 Закону №2262-XII право на довічну пенсію за вислугу років набувають військовослужбовці та інші особи, які мають право на пенсію згідно з цим Законом, за наявності на день звільнення зі служби встановленої вислуги: 20 років і більше - на підставі п. «а» ст. 12 Закону №2262-XII. Військовослужбовці, які звільняються зі Збройних Сил України у зв'язку з реформуванням останніх, мають право на цю пенсію за наявності 15 років вислуги й за умови, що їм виповнилося 45 років (п. 11 ст. 1 Закону від 15 червня 2004 р. №1763-IV «Про державні гарантії соціального захисту військовослужбовців, які звільняються із служби у зв'язку з реформуванням Збройних Сил України, та членів їхніх сімей»; (далі-Закон №1763-IV).

Виняток із цього правила встановлено п. «б» ст. 12 Закону №2262-XII (в редакції Закону України від 4 липня 2002 року №51-IV «Про внесення змін до Закону України «Про пенсійне забезпечення військовослужбовців та осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ», який набув чинності 6 серпня 2002 року) для військовослужбовців та осіб, які мають право на пенсію згідно з цим Законом, раніше звільнених зі служби. На підставі цього Закону починаючи з 6 серпня 2002 року незалежно від підстав та часу звільнення їм може бути призначена пенсія за умови, що цим особам виповнилося 45 років (а інвалідам війни - незалежно від віку) і що вони мають загальний трудовий стаж 25 календарних років і більше, з яких не менше 12 календарних років і шести місяців становить військова служба або служба в органах внутрішніх справ чи в державній пожежній охороні.

Пунктом 2.2 Рекомендацій президії Вищого адміністративного суду України від 23.08.2007 року №07.2-10/1 «Про деякі питання практики розгляду справ, пов'язаних з перерахунком пенсій деяким категоріям осіб публічної служби та науковим (науково-педагогічним) працівникам» визначено, що при вирішенні спорів за позовами фізичних осіб - військовослужбовців, службовців органів внутрішніх справ, державної пожежної охорони про визнання неправомірною відмови у призначенні пенсії слід враховувати, що відповідно до пункту "б" частини першої статті 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» в редакціях Закону України від 23.11.95 (456/95-ВР) та від 04.04.2006 (3591-15) особа, якій надається право на пенсію за вислугою строків служби, повинна відповідати встановленим наведеною нормою вимогам саме на день звільнення.

Згідно пункту «б» частини першої статті 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» в редакції Закону України від 04.07.2002 №51-IV відсутня вимога про те, що особа, якій надається право на пенсію за вислугу років, має відповідати встановленим пунктом «б» частини першої статті 12 даного Закону вимогам саме на дату звільнення.

Таким чином, незастосування відповідачами до спірних правовідносин п. «б» ст. 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та деяких інших осіб» від 12.04.1992 року №2262-ХІІ (із змінами внесеними Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про пенсійне забезпечення військовослужбовців та осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ» від 04.07.2002 року №51-IV) є такою, що не відповідає конституційним принципам, а також принципам, закріпленим у ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Виходячи з принципу верховенства права, положень ст. ст. 21, 22 Конституції України щодо непорушності конституційних прав особи, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка гарантує права особи на доступ до суду і справедливий розгляд його справи судом, слід дійти висновку про пріоритетність права особи на судовий захист своїх прав, свобод та інтересів, у тому числі шляхом оскарження рішень, дій або бездіяльності суб'єктів владних повноважень у сфері публічно -правових відносин.

Органи державної влади повинні керуватися нормами Конституції України і законів України виходячи з соціальних гарантій, встановлених законами України, і не можуть порушувати норми статті 22 Конституції України, які є нормами прямої дії. Інакше при наявності конституційного права на соціальний захист невикористання гарантій, визначених законом, є порушенням державою своїх конституційних зобов'язань перед громадянами України.

При вирішенні справи суд має керуватися принципом верховенства права (ст. 8 КАС України), відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики та рішень Європейського Суду з прав людини на підставі положень Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 року №3477-IV, який регулює відносини, що виникають у зв'язку з обов'язком держави виконати рішення Європейського суду з прав людини у справах проти України; з необхідністю усунення причин порушення Україною Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод і протоколів до неї; з впровадженням в українське судочинство та адміністративну практику європейських стандартів прав людини; зі створенням передумов для зменшення числа заяв до Європейського суду з прав людини проти України.

Так, статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

З огляду на це, суд зазначає, що правовідносини, які виникають в процесі реалізації права особи на соціальний захист та справедливе пенсійне забезпечення основані на принципі юридичної визначеності.

Зазначений принцип не дозволяє державі та її органам посилатися на відсутність певного нормативного акта, який визначає механізм реалізації прав та свобод громадян, закріплених у конституційних та інших актах. Як свідчить позиція Суду ЄС у справі Yvonne van Duyn v. Home Office (Case 41/74 van Duyn v. Home Office) принцип юридичної визначеності означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатися на зобов'язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов'язання містяться у законодавчому акті, який загалом не має автоматичної прямої дії. Така дія зазначеного принципу пов'язана з іншим принципом - відповідальності держави, який полягає у тому, що держава не може посилатися на власне порушення зобов'язань для запобігання відповідальності. При цьому, якщо держава чи орган публічної влади схвалили певну концепцію, в даному випадку це зарахування до кола учасників бойових дій осіб які проходили службу на території інших країн, де в цей період велися бойові дії, то така держава чи орган вважатимуться такими, що діють протиправно, якщо вони відступлять від такої політики чи поведінки, зокрема, щодо фізичних осіб без завчасного повідомлення про зміни в такій політиці чи поведінці, оскільки схвалення такої політики чи поведінки дало підстави для виникнення обґрунтованих сподівань у фізичних осіб стосовно додержання державою чи органом публічної влади такої політики чи поведінки.

Також суд бере до уваги практику Європейського суду з прав людини, зокрема, справа «Кечко проти України», «Бурдов проти Росії», №59498/00, пар. 35, ECHR 2002-ІІІ (mutatis mutandis), справа Yvonne van Duyn v. Home Office (Case 41/74 van Duyn v. Home Office; справа про принцип юридичної визначеності). Про першу, зокрема, зазначено у листі Верховного суду України від 07.2006 року №1-5/400. Зазначеним листом Верховний суд України акцентує увагу на те, що реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актів національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань. Крім того, у випадках коли з набуттям чинності певним законом, його нормами призупиняється або скасовується дія положень закону, що був прийнятий раніше, до спірних правовідносин застосовується закон, що діяв на момент виникнення у особи відповідного права.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють чи прийняті (вчинені) вони зокрема у відповідності до частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до ч.1 ст.71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно з ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З урахуванням всіх обставин справи, суд вважає, що відповідачі не довели суду правомірність прийнятого оскаржуваного рішення, діяли необґрунтовано, без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, без дотримання розумного балансу між публічними інтересами та інтересами конкретної особи, несправедливо.

Таким чином, суд вважає, що позивач має право на призначення йому пенсії згідно п. «б» ст. 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та деяких інших осіб» від 12.04.1992 року №2262-ХІІ (із змінами внесеними Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про пенсійне забезпечення військовослужбовців та осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ» від 04.07.2002 року №51-IV).

Оцінивши за правилами, встановленими ст. 86 КАС України наявні у матеріалах справи докази, надані по справі, суд вважає, що заявлений адміністративний позов є обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню в цілому.

Відповідно до зазначеного вище Миколаївський ОВК та ГУПФУ в Миколаївській області повинні здійснити дії щодо призначення позивачу пенсії відповідно до п. «б» ст. 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та деяких інших осіб» від 12.04.1992 року №2262-ХІІ (із змінами внесеними Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про пенсійне забезпечення військовослужбовців та осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ» від 04.07.2002 року №51-IV).

Керуючись ст.ст. 2, 7, 71, 86, 159, 160, 161, 162, 163, 185, 186 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність Миколаївського обласного військового комісаріату щодо відмови направити на адресу Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області документи щодо призначення з 20.07.2013 року ОСОБА_1 пенсії за вислугу років з врахуванням загального трудового стажу 25 років згідно п. «б» ст. 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та деяких інших осіб» від 12.04.1992 року №2262-ХІІ (із змінами внесеними Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про пенсійне забезпечення військовослужбовців та осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ» від 04.07.2002 року №51-IV).

Зобов'язати Миколаївський обласний військовий комісаріат направити на адресу Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області документи щодо призначення з 20.07.2013 року ОСОБА_1 пенсії за вислугу років зврахуванням загального трудового стажу 25 років згідно п. «б» ст. 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та деяких інших осіб» від 12.04.1992 року №2262-ХІІ (із змінами внесеними Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про пенсійне забезпечення військовослужбовців та осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ» від 04.07.2002 року №51-IV).

Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області щодо відмови у призначенні та виплаті з 20.07.2013 року ОСОБА_1 пенсії за вислугу років з врахуванням загального трудового стажу 25 років згідно п. «б» ст. 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та деяких інших осіб» від 12.04.1992 року №2262-ХІІ (із змінами внесеними Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про пенсійне забезпечення військовослужбовців та осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ» від 04.07.2002 року №51-IV).

Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області призначити та виплачувати з 20.07.2013 року ОСОБА_1 пенсію за вислугу років з врахуванням загального трудового стажу 25 років згідно п. «б» ст. 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та деяких інших осіб» від 12.04.1992 року №2262-ХІІ (із змінами внесеними Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про пенсійне забезпечення військовослужбовців та осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ» від 04.07.2002 року №51-IV).

Апеляційну скаргу на постанову суду може бути подано протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі прийняття постанови у відсутність осіб, які приймають участь у справі, апеляційна скарга може бути подана протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя: підпис.

Копія вірна: Суддя: