Ухвала суду № 34553911, 16.10.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 жовтня 2013 року м. Київ К/800/41007/13

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі Приходько І. В. Бухтіярової І. О. Костенка М. І., розглянувши в попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Шепетівської об'єднаної державної податкової інспекції Хмельницької області Державної податкової служби

на постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 29.04.2013 р.

та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 10.07.2013 р.

у справі № 822/1455/13-а

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Понінківська картонно-паперова фабрика»

до Шепетівської об'єднаної державної податкової інспекції Хмельницької області

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И Л А:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Понінківська картонно-паперова фабрика» (далі - позивач, ТОВ «Понінківська картонно-паперова фабрика») звернулось до Хмельницького окружного адміністративного суду з позовом до Шепетівської об'єднаної державної податкової інспекції Хмельницької області (далі - відповідач, ОДПІ) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 28.01.2013 р. № 0000022301, № 0000032301, № 0000042301, № 0000052301 та № 0000062301.

Постановою Хмельницького окружного адміністративного суду від 29.04.2013р., яка залишена без змін ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 10.07.2013 р., позовні вимоги задоволено у повному обсязі.

Не погоджуючись із прийнятими рішеннями суду, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, з посиланням на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просив скасувати постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 29.04.2013 р. та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 10.07.2013 р. і прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Позивач надав заперечення на касаційну скаргу за № 1/120-1 від 23.08.2013 р., в яких просив залишити рішення судів попередніх інстанцій в силі, оскільки вони прийняті у відповідності до норм матеріального права.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи касаційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що посадовими особами ОДПІ проведена планову виїзну перевірку ТОВ «Понінківська картоно-паперова фабрика» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 12.01.2012 р. по 30.09.2012 р., за результатами якої складено акт від 09.01.2013 р. № 21/22/37993343 та встановлено порушення позивачем вимог:

- пп. 14.1.36, пп. 14.1.185 п. 14.1 ст. 14, ст. 44, п. 138.2, п. 138.10 ст. 138, пп. 138.10.3 п. 138.10 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України (далі - ПК), в результаті чого встановлено заниження позивачем від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток в сумі 694 970 грн.;

- пп. 14.1.36, пп. 14.1.185, пп. 14.1.191 п. 14.1 ст. 14, ст. 44, ст. 185, ст. 186, п. 186.1 ст. 186, ст. 188, ст. 189, п. 192.1 ст. 192, п. 198.1, п. 198.2, п. 198.6 ст. 198, п. 201.1, п. 201.2, п. 201.4, п. 201.10 ст. 201, п. 11 підрозділу 2 розділу XX ПК, в результаті чого встановлено заниження позивачем податку на додану вартість в сумі всього 90 760 грн.;

- пп. 14.1.36, пп. 14.1.185, пп. 14.1.191 п. 14.1 ст. 14, ст. 44, ст. 185, ст. 186, п. 186.1 ст. 186, ст. 188, ст. 189, п. 192.1 ст. 192, п. 198.1, п. 198.2, п. 198.6 ст. 198, п. 201.1, п. 201.2, п. 201.4, п. 201.10 ст. 201, п. 11 підрозділу 2 розділу XX ПК, в результаті чого встановлено зменшення позивачем залишку від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду (рядок 22-рядок 23) (значення цього рядка переноситься до рядка 21.2 декларації наступного звітного (податкового) періоду з рядка 24) з податку додану вартість в сумі 37 683 грн.;

- п. 323.1 ст. 323, п. 324.1 ст. 324, п. 325.1, п. 325.2 ст. 325, п. 326.10 ст. 326, п. 327.1, п. 327.3 ст. 327 ПК, в результаті чого встановлено заниження позивачем збору за спеціальне використання води на загальну суму 332 797,15 грн.

На підставі зазначеного акту відповідач 28.01.2013 р. прийняв спірні податкові повідомлення-рішення: № 0000022301, яким зменшено позивачу суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 694 970 грн.; № 0000042301, яким збільшено позивачу суму грошового зобов'язання за платежем з податку на додану вартість в розмірі 113 450 грн., в тому числі за основним платежем в розмірі 90 760 грн., та застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 22 690 грн.; № 0000062301, яким зменшено позивачу суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на додану вартість у розмірі 37 683 грн.; № 00000032301, яким збільшено позивачу суму грошового зобов'язання за платежем із збору за спеціальне використання води в розмірі 415 996,44 грн., в тому числі за основним платежем в розмірі 332 797,15 грн., та застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 83 199,29 грн.; № 00000052301, яким до позивача застосовано штрафні (фінансові) санкції в розмірі 510 грн.

Суди попередніх інстанцій, задовольняючи позовні вимоги виходили з дотримання позивачем передбачених законом умов для формування валових витрат та податкового кредиту.

Колегія суддів касаційної інстанції погоджується з такою позицією судів з огляду на наступне.

Відповідно до п. 138.2 ПК витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Згідно пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Відповідно до п.198.1 ст.198 ПК право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, серед іншого, з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно п.198.6 ст.198 ПК не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст.201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п.201.11 ст.201 цього Кодексу.

Отже, предметом доказування у відповідній категорії спорів є реальність господарських операцій, що є підставою для формування валових витрат, виникнення права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування; добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій господарській меті, а також реальність усіх даних, наведених у документах, що надають право на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування.

Як встановлено судами та підтверджено матеріалами справи, позивач у межах своєї господарської діяльності мав взаємовідносини з ФОП ОСОБА_4, ФОП ОСОБА_5, ТОВ «Аерок», ПАТ «Промметалургмаш», ТОВ «Промислові мастила», ВАТ «Луцький картоно-руберойдовий комбінат», Понінківський картоно-паперовий комбінат», ТОВ «Торгово-виробнича компанія».

Судами попередніх інстанцій з врахуванням положень п.п. 1, 2 ст.9 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» досліджено питання щодо реального вчинення зазначених правочинів та за наявності доказів: податковими і видатковими накладними, актами здачі-приймання робіт (послуг), товарно-транспортними накладними та платіжними дорученнями, що підтверджує факт реальності зміни майнового стану позивача тощо, та встановлено факт реального вчинення позивачем господарських операцій, за наслідками яких сформовано спірний податковий кредит.

При цьому, суд касаційної інстанції зауважує, що платник податків, який придбав товар в особи, що порушує вимоги податкового законодавства, не повинен притягуватися до відповідальності в тому випадку, якщо він здійснював реальну господарську операцію та не знав про певні порушення правил ведення господарської діяльності та оподаткування своїм контрагентом. Такі висновки не можуть ґрунтуватися на припущеннях, а можуть ґрунтуватися лише на належних, достатніх, а також тих доказах, які одержані з дотриманням закону.

Відповідачем не надано жодних доводів та не подано будь-яких доказів, які б могли свідчити про наявність обставин, що виключають обґрунтованість заявлених позивачем вимог, як-то безтоварності та/або фіктивного характеру здійснених позивачем операцій, розірвання, визнання недійсними чи неукладеними правочинів укладених між зазначеними контрагентами.

Колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про наявність порушень з боку позивача, щодо віднесення сум податку на додану вартість згідно податкових накладних по взаємовідносинах із ВАТ «Луцький картоно-руберойдовий комбінат», ТОВ «Понінківський картоно-паперовий комбінат», реєстрація яких у Єдиному реєстрі відсутня та двічі включення позивачем суми податку на додану вартість у податкову декларацію по взаємовідносинах із ТОВ «Промислові мастила».

Проте, встановивши невідповідність частини рішення суб'єкта владних повноважень вимогам чинного законодавства, наслідком такого є визнання акта частково протиправним, при умові, що цю частину може бути ідентифіковано (виокремлено, названо) та що без неї оспорюваний акт в іншій частині (частинах) не втрачає свою цілісність, значення. Зокрема, частково протиправним можна визнати якусь частину (пункт, речення) рішення або рішення в частині нарахування певної суми штрафних (фінансових) санкцій.

Оскільки, як вірно зазначено судами, недійсну частину не можна видокремити, ідентифікувати, це рішення має бути визнано недійсним в цілому.

З огляду на викладене, суд касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про наявність підстав для визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 28.01.2013 р. № 0000042301, № 0000062301 та № 0000022301.

Щодо податкового повідомлення-рішення № 00000032301 від 28.01.2013 р. колегія суддів зазначає, що оскільки на підставі договору суборенди №1-01/03 від 01.03.2012 р. та додаткової угоди №1 про внесення змін до договору суборенди № 1-01/03 від 01.03.2012 р. користувачем водозабірних споруд і відповідного обладнання для забору води є позивач, який подавав звітність про використання води до податкового органу, що в свою чергу виключає обов'язок позивача сплачувати до податкового органу збір за спеціальне використання води, оскільки це призведе до подвійної сплати даного податку.

Щодо податкового повідомлення-рішення № 00000052301 від 28.01.2013 р. колегія суддів зазначає, що оскільки позивач надав посадовим особам державного податкового органу всі наявні документи для проведення перевірки, ненадання їх копій не є порушенням в розумінні пункту 121.1 статті 121 Податкового кодексу України, а відтак виключає підстави для застосування штрафних фінансових санкцій.

З огляду на викладене, суд касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що податковий орган не довів при вирішенні справи правомірність та законність оскаржених рішень.

Згідно приписів ч.2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Пунктом 1 частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Оскільки судами встановлено невідповідність законодавству винесених податкових повідомлень-рішень від 28.01.2013 р. № 0000022301, № 0000032301, № 0000042301, № 0000052301 та № 0000062301, вимоги щодо їх скасування були обґрунтовано задоволені.

Враховуючи викладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій виконано всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевірено обставини справи, вирішено справу у відповідності до норм матеріального права, постановлено обґрунтовані рішення, в яких повно відображені обставини, що мають значення для справи. Порушень норм матеріального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішень судів попередніх інстанцій не встановлено.

На підставі викладеного, керуючись статтями 220, 220-1, 223, 224, 230, 231, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Касаційну скаргу Шепетівської об'єднаної державної податкової інспекції Хмельницької області Державної податкової служби - відхилити.

Постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 29.04.2013 р. та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 10.07.2013 р. - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення. Заява про перегляд судового рішення в адміністративній справі Верховним Судом України може бути подана з підстав, в порядку та у строки, що встановлені статтями 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя (підпис) І. В. Приходько Судді: (підпис) І. О. Бухтіярова Помічник судді (підпис) М. І. Костенко З оригіналом згідно Т. В. Давидовська