Рішення № 34552341, 29.10.2013, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/16795/13 29.10.13

за позовом публічного акціонерного товариства «Банк «Таврика»

до публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Хрещатик»

про стягнення 503 644,20 грн.

Суддя Удалова О.Г.

Представники сторін:

від позивача Орендівський В.І. (за довіреністю)

від відповідача Онищук Д.В. (за довіреністю)

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Публічне акціонерне товариство «Банк «Таврика» звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Хрещатик» про стягнення 503 644,20 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідачем були отримані кошти на виконання умов договору, який в подальшому не було укладено. Оскільки у відповідача відпала підстава для набуття коштів, він, за твердженням позивача, зобов'язаний був повернути їх позивачу в порядку ст. 1212 Цивільного кодексу України.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.09.2013 р. порушено провадження у справі № 910/16795/13 та призначено її розгляд на 26.09.2013 р.

Представник відповідача надав відзив на позов, в якому позовні вимоги відхилив, зазначивши, що оскільки у позивача існує заборгованість перед відповідачем, підтверджена судовим рішенням, отримані кошти були зараховані на її погашення.

У судовому засіданні оголошувались перерви на підставі ст. 77 ГПК України.

У судовому засіданні 29.10.2013 р. представник позивача підтримав позовні вимоги, представник відповідача позовні вимоги відхилив.

Розглянувши надані документи та матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд встановив:

30.11.2012 р. між публічним акціонерним товариством «Банк «Таврика» (далі - ПАТ «Банк «Таврика) та публічним акціонерним товариством «Комерційний банк «Хрещатик» (далі - ПАТ «КБ «Хрещатик) було досягнуто домовленості щодо укладення договору від 30.11.2012 р. № 109 на здійснення касового обслуговування, на виконання якої позивач направив на адресу відповідача факсову копію тексту договору.

30.11.2012 р. позивач перерахував на користь відповідача 500 000,00 грн. (разове підкріплення позивача грошовими коштами) та 150,00 грн. (комісійну винагороду за надання послуг).

У подальшому сторони не підписали договір на здійснення касового обслуговування.

Відповідно до ст. 35 ГПК України факти, встановлені рішенням господарського суду під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Факт не укладення договору № 109 на здійснення касового обслуговування від 30.11.2012 р. встановлено рішенням суду від 03.06.2013 р. у справі № 910/6051/13 за позовом ПАТ «Банк «Таврика» до ПАТ «Комерційний банк «Хрещатик».

04.12.2012 р. позивач звернувся до відповідача з листом № 3545 від 04.12.2012 р., в якому просив повернути кошти з метою виконання зобов'язань за договором № 109 від 30.11.2012 р.

05.12.2012 р. листом № 83/1697 відповідач повідомив позивача про те, що у останнього існує заборгованість в розмірі 2 194 831,43 грн. за договором неттінгу та за міжбанківськими угодами від 23.11.2012 р., запропонував врахувати заборгованість ПАТ «КБ «Хрещатик» в розмірі 500 000,00 грн. та негайно погасити залишок заборгованості перед ПАТ «КБ «Хрещатик» в розмірі 1 694 831,43 грн.

06.12.2012 р. позивач повторно направив відповідачу лист-вимогу з проханням виконати умови договору від 30.11.2012 р. № 109 на здійснення касового обслуговування, а саме видати готівкові кошти в розмірі 500 000,00 грн., а також повідомив відповідача про те, що взаємозарахування однорідних вимог потребує додаткового погодження з правлінням ПАТ «Банк «Таврика».

03.01.2013 р. позивач направив відповідачу претензію про наявність у останнього заборгованості за договором № 109 на здійснення касового обслуговування від 30.11.2012 р. та необхідність її погашення у 30-тиденний термін. Претензія залишена без задоволення.

04.06.2013 р. з урахуванням встановлення факту не укладення договору від 30.11.2012 р. № 109 позивач направив відповідачу листа з вимогою повернути помилково перераховані кошти, отримані 30.11.2013 р., в розмірі 500 150,00 грн. Лист залишено без відповіді та задоволення.

Позивач, звертаючись до суду з даним позовом, просить стягнути з відповідача вказані кошти, посилаючись на те, що відповідач не має правових підстав для їх утримання, оскільки договір, на підставі якого кошти було перераховано, не укладався.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог з огляду на наступне.

Статтею 11 Цивільного кодексу України передбачено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Частиною першою статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору.

Згідно зі статтею 173 Господарського кодексу України один суб'єкт господарського зобов'язання повинен вчинити певну дію на користь іншого суб'єкта, а інший суб'єкт має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Відповідно до ст. 1212 Цивільного кодексу України встановлено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути потерпілому майно і тоді, коли підставам, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Відповідно до статті 598 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Відповідно до ч. 3 ст. 203 Господарського кодексу України, господарське зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічної однорідної вимоги, строк якої настав або строк якої не зазначений чи визначений моментом витребування; для зарахування достатньо заяви однієї сторони.

Аналогічні положення визначені в ст. 601 Цивільного кодексу України.

Вимоги, які можуть підлягати зарахуванню, мають відповідати таким умовам: бути зустрічними; бути однорідними (правило про однорідність вимог розповсюджується на їх правову природу, але не стосується підстави виникнення такої вимоги); строк виконання щодо таких вимог настав, не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги.

Стаття 602 Цивільного кодексу України містить перелік випадків за наявності яких не допускається зарахування зустрічних вимог, а саме, не допускається зарахування зустрічних вимог: 1) про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю; 2) про стягнення аліментів; 3) щодо довічного утримання (догляду); 4) у разі спливу позовної давності; 5) в інших випадках, встановлених договором або законом.

За правовою природою припинення зобов'язання зарахуванням зустрічної вимоги - це одностороння угода, яка оформляється заявою однієї з сторін. Спеціального порядку та форми здійснення відповідної заяви як одностороннього правочину не передбачено законодавством. За загальними правилами про правочини здійснення відповідної заяви про зарахування на адресу іншої сторони як односторонній правочин слід вважати зробленою та такою, що спричинила відповідні цивільно-правові наслідки, в момент вручення однією стороною іншій стороні повідомлення, що містить письмове волевиявлення на припинення зустрічних вимог зарахуванням. Моментом припинення зобов'язань сторін в такому разі є момент вчинення заяви про зарахування у визначеному порядку.

Якщо інша сторона не погоджується з проведенням такого зарахування, вона вправі на підставі статті 16 Цивільного кодексу України та статті 20 Господарського кодексу України звернутися за захистом своїх охоронюваних законом прав до господарського суду.

Суду не надано доказів звернення відповідача до позивача з заявою про зарахування зустрічних позовних вимог.

Також судом враховано наступне.

20.12.2012 р. постановою правління Національного банку України № 548 на підставі пункту 2 частини п'ятої статті 12 та статті 34 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб ПАТ «Банк «Таврика» віднесено до категорії неплатоспроможних.

20.12.2012 р. виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення № 33 «Про виведення з ринку та здійснення тимчасової адміністрації», п.п. 2, 3 якої вирішено, що тимчасова адміністрація запроваджується строком на 3 місяці з 21.12.2012 р. по 20.03.2013 р., а також призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб за тимчасову адміністрацію в АТ «Банк «Таврика».

Відповідно до ч. 5 ст. 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» під час тимчасової адміністрації не здійснюється: задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку; примусове стягнення коштів та майна банку, звернення стягнення на майно банку, накладення арешту на кошти та майно банку; нарахування неустойки (штрафів, пені), інших фінансових (економічних) санкцій за невиконання чи неналежне виконання зобов'язань перед кредиторами та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів); зарахування зустрічних однорідних вимог, якщо це може призвести до порушення порядку погашення вимог кредиторів, встановленого цим Законом.

Фактично відповідач без погодження з позивачем, в односторонньому порядку прийняв рішення про зарахування коштів, не визначивши підстав виникнення такого зобов'язання, що суперечить вимогам законодавства та є підставою для задоволення вимоги позивача про повернення безпідставно набутих коштів в розмірі 500 150,00 грн.

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача 3% річних в розмірі 3 494,20 грн.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно зі ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь період прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимог, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає з договору, або акту цивільного стану.

Зобов'язання відповідача повернути безпідставно набуті кошти в силу ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України виникло з 12.06.2013 р. (04.06.2013 р. дата направлення вимоги + 7 днів)

За розрахунком суду за період з 12.06.2013 р. по 29.08.2013 р. до стягнення підлягає 3 247,55 грн. 3% річних.

У задоволенні вимог про стягнення 246,65 грн. 3% річних судом відмовлено.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному та об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги про стягнення 500 150,00 грн. основного боргу та 3 247,55 грн. 3% річних підлягають задоволенню. В іншій частині позову судом відмовлено.

Відповідно до ст. 49 ГПК України судовий збір покладається відповідача.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 4, 49, 82-85 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Хрещатик» (01001, м. Київ, вул. Хрещатик, 8-а, код 19364259) з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання рішення, на користь публічного акціонерного товариства «Банк «Таврика» (01135, м. Київ, вул. Дмитрівська, 92-94, код 19454139) 500 150 (п'ятсот тисяч сто п'ятдесят) грн. 00 коп. основного боргу, 3 247 (три тисячі двісті сорок сім) грн. 55 коп. та 10 067 (десять тисяч шістдесят сім) грн. 95 коп. витрат по сплаті судового збору.

3. В іншій частині позову відмовити.

Повне рішення складено 04.11.2013 р.

Суддя О.Г. Удалова