Постанова № 34550431, 23.10.2013, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 810/3432/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Терлецька О.О.

Суддя-доповідач: Саприкіна І.В.

ПОСТАНОВА

Іменем України

23 жовтня 2013 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді: Саприкіної І.В.,

суддів: Ісаєнко Ю.А., Федотова І.В.,

при секретарі: Погорілій К.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу приватного підприємства «Гермес-2000» на постанову Київського окружного адміністративного суду від 31.07.2013 року по справі за їх позовом до Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Київської області Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И Л А :

ПП «Гермес-2000» звернулися до Окружного адміністративного суду м. Києва з адміністративним позовом до ДПІ у Києво-Святошинському районі Київської області ДПС про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень від 10.01.2013 року № 0000132301 та від 28.03.2013 № 0001212301.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 31.07.2013 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з таким судовим рішенням, ПП «Гермес-2000» подали апеляційну скаргу, в якій просять скасувати незаконну, на їх думку, постанову суду першої інстанції та постановити нову про задоволення позову в повному обсязі. При цьому апелянт посилається на незаконність, необґрунтованість та необ'єктивність оскаржуваного рішення, неповне з'ясування всіх обставин, що мають значення для вирішення справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що є підставою для скасування оскаржуваної постанови.

Заслухавши суддю-доповідача, учасників процесу, що з'явилися в судове засідання, дослідивши доводи апеляційної скарги та перевіривши матеріали справи, колегія суддів знаходить, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Суд першої інстанції прийшов до висновку про законність спірних рішень податкової інспекції, а тому відмовив в їх скасуванні. Апеляційна інстанція не може погодитися з такою правовою позицією, з огляду на наступне.

З матеріалів справи вбачається, що податковим органом у період з 12.12.2012 по 18.12.2012 була проведена документальна позапланова виїзна перевірка Приватного підриємства «Гермес-2000» з питань правомірності нарахування, правильності обчислення та повноти сплати до бюджету податку на прибуток підприємства та податку на додану вартість по взаємовідносинах з ПП «Клер Шато Фиорд», ТОВ «Проммаст Стандарт», ПП «Алмаз 2006», ТОВ «Різано Трейд», ТОВ «Маркой Груп Ко», ТОВ «ТПК «Техномашпостач», ТОВ «Компанія «Вайліс», ТОВ «Промелектро-75», які мали місце протягом 2009-2011 років.

У ході вказаної перевірки податковим органом встановлено порушення позивачем: ч. 5 ст. 203, ч. 1. 2 ст. 215. ст. 216 ЦК України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання наслідків, що обумовлені ними, здійснених ПП «Гермес-2000» при придбанні товарів, товар (послуги) по вказаним правочинам переданим не був; п. п. 3.1.1. п. 3.1. ст. З, п.4.1. ст. 4. п. п. 7.4.1. п. п. 7.4.5. п. 7.4. п. п. 7.5.1 п. 7.5. п. п. 7.7.1. п. 77 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» та п. 185.1. ст. 185. п. 188.1. ст. 188. п. 198.2. п. 198.3. п. 198.6. ст. 198, п. 200.1, 200.2, 200.3 ст. 200, п. 201.1, 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України, в результаті чого підприємством занижено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість, яка підлягає сплаті до бюджету, на загальну суму 236 942,00 грн.; п. п. 14.1.27. п. п. 14.1.36. п. 14.1 ст. 14, п. п. 138.1.1. п. 138.1. п. 138.2 ст. 138, пп. 139.1.9. п. 139.1. ст. 139 Податкового кодексу України, в результаті чого було занижено податок на прибуток, яка підлягає сплаті до бюджету, на загальну суму 288 613,00 грн.

В Акті перевірки податковий орган встановив вказані порушення та зазначив, що оскільки за перевіряємий період позивачем задекларований податковий кредит не відповідає дійсності, так як його контрагенти ПП «Клер І Паю Фиорд». ТОВ «Проммаст Стандарт», ПП «Алмаз 2006», ТОВ «Різано Трейд». ГОВ «Марком Груп Ко», ТОВ «ТПК «Техномашпостач», ТОВ «Компанія «Вайліс», ТОВ «Промелектро-75», мають ознаки фіктивності та як наслідок укладені договори позивачем із вказаними контрагентами є нікчемними а операції по таких договорах - безтоварними.

Згідно інформаційного листа Вищого адміністративного суду України від 20 липня 2010 року № 1112/11/13-10 «Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби» процесуальна діяльність суду із встановлення обґрунтованості права платника податку на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування з податку на додану вартість повинна включати такі етапи: встановлення факту здійснення господарської операції; встановлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції; встановлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг) спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг) і господарською діяльністю платника податку; встановлення дотримання платником податку спеціальних вимог щодо документального підтвердження сум податкового кредиту та/або бюджетного відшкодування з податку на додану вартість.

Суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні позову взяв за основу висновки актів перевірок контрагентів позивача.

В даному випадку, апеляційна інстанція не може не може не зауважити, що судом першої інстанції було залишено поза увагою той факт, що в зазначених вище актах перевірок предметом дослідження не були безпосередньо господарські операції між позивачем та його контрагентами, а тому вказані документи жодним чином не є належними доказами підтвердження безтоварності господарських операції позивача з його контрагентами.

Слід зауважити, що співставлення даних податкової звітності з бази автоматизованого контролю, як етапу контроль-перевірочної роботи не передбачає здійснення податковим органом оцінки дотримання платником вимог податкового законодавства та аналізу змісту та характеру правовідносин, що стали підставою для формування даних податкового обліку платника. Адже питання правильності відображення платником в обліку проведених господарських операцій досліджуються податковим органом при проведенні податкової перевірки платника з дослідженням фінансово-господарських документів, пов'язаних з нарахуванням і сплатою податку.

У податковому праві визначається критерій добросовісності платника, який передбачає законність дій платника у сфері податкових правовідносин (у тому числі і щодо формування даних податкового обліку), доки це не спростовано у порядку, встановленому Податковим кодексом України.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 13.02.2013 року по справі № К/9991/74156/12.

За пп. 14.1.181 п.14.1ст.14 ПК України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема, з придбання або виготовлення товарів та послуг (п. 198.1. ст.198 Кодексу). Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п. 198.2. ст.198 ПК України).

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Виходячи з положень п. 201.10 ст. 201 ПК України, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Згідно п. 201.4 ст. 201 ПК України, податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Пунктом 201.6 ст. 201 ПК України встановлено, що податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Для підтвердження включення до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість сплачених позивачем у складі ціни за придбану продукцію та виконані роботи, необхідні первинні документи, оформлені відповідно до вимог Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні».

Відповідно до п. 1 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України «Про затвердження форми податкової накладної та Порядку заповнення податкової накладної» № 1379 від 01.11.2011 року (далі - Порядок), податкову накладну заповнює особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі та якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість. Податкова накладна вважається недійсною у разі її заповнення іншою особою, ніж зазначена у цьому пункті.

Підпунктом 6.3 пункту 6 Порядку встановлено, що не дає права покупцю на віднесення сум податку на додану вартість до податкового кредиту: відсутність факту реєстрації платником податку - продавцем товарів/послуг податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних; порушення порядку заповнення податкової накладної; податкова накладна виписана платником, звільненим від сплати податку за рішенням суду, після набрання чинності таким рішенням суду.

Визначальною умовою правомірності формування витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, є їх здійснення для провадження господарської діяльності платника податку та підтвердження первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Вищого адміністративного суду України від 22.06.11 року по справі К/9991/15429/11 та ухвалі цього ж суду від 05.10.11 року по справі К 9991/14602/11.

За пп. 134.1.1 п. 134.1ст. 134 ПК України об'єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135 - 137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138 - 143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

На час проведення господарських операцій контрагенти позивача були належним чином зареєстровані платниками ПДВ та згідно ЄДР були зареєстровані за місцем знаходження, являються юридичними особами, наділеними правоздатністю та дієздатністю, мали право укладати з позивачем будь-які договори, нараховувати податок на додану вартість та складати податкові накладні, до того ж видані податкові накладні, на основі яких сформовано податковий кредит, відповідають вимогам, встановленим чинним законодавством, що не заперечується сторонами.

Також, за ст.1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

У відповідності до ч. 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факт здійснення господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

При цьому в п. 187.1 ст. 187 ПК України передбачено, що датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Аналіз наведених норм чинного законодавства дає підстави для однозначного висновку, що єдиною підставою для виникнення у платника права на податковий кредит є виписана йому продавцем товарів (робіт, послуг) податкова накладна.

Окрім того, за п. 18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 р. №9 «Про судову практику розгляду справ про визнання правочинів недійсними»:… при кваліфікації правочину за ст. 228 Цивільного кодексу України має враховуватись вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі.

Однак, відповідачем не було надано доказів наявності вироку суду відносно будь-кого з контрагентів за ознаками злочину, передбаченого ч. 2 ст. 205 КК України (фіктивне підприємництво), а договори, укладені позивачем з даними товариствами до теперішнього часу у судовому порядку не визнано недійсними.

Укладаючи угоду зі своїми контрагентами, позивач мав всі документальні підтвердження господарської правосуб'єктності контрагентів: здійснювати господарську діяльність, реалізовувати господарську компетенцію, мати зобов'язання, нести за ними відповідальність тощо.

Колегія суддів приходить до однозначного висновку, що позивачем були вчинені всі необхідні дії та досягнуто конкретних результатів, які визначають саме поняття господарської операції - факти підприємницької та іншої діяльності. Крім того, позивач не зобов'язаний перевіряти наявність у свого контрагента наміру здійснення господарської діяльності, а також фіктивність створення останнього, оскільки дані питання входять до компетенції інших державних органів. Правочини укладалися з юридичною особою, при наявності всіх необхідних документів, а тому позивач жодним чином не міг і не повинен був передбачити дотримання чи недотримання своїм контрагентом вимог податкового законодавства.

Слід відмітити, що податковим органом не було надано рішення суду у цивільній чи господарській справі, вироку суду у кримінальній справі або іншого належного доказу на підтвердження «фіктивності» здійснених позивачем господарських операцій.

Не надано також добутих у визначений процесуальним законодавством спосіб доказів підробки документів або складання фіктивних документів на підтвердження здійснених позивачем господарських операцій. Зазначене вказує на необґрунтованість тверджень відповідача про фіктивність проведених позивачем господарських операцій.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 25.03.2008 року по справі № К-23642/07.

Судом першої інстанції в оскаржуваній постанові зауважено на відсутності первинних документів, які підтверджують реальність здійснення операцій, а саме: підтверджуючи документів про рух, зберігання та використання товару.

В свою чергу, судова колегія не може в даному випадку не зазначити, що відсутність товарно-транспортної документації не може бути доказом для визнання правочину недійсним.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 19.07.2012 року у справі № К-30744/10.

Крім того, Правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджені Наказом Міністерства транспорту України № 363 від 14.10.1997 року не встановлюють правил податкового обліку валових витрат платників податку, а лише встановлюють права, обов'язки та відповідальність власників автомобільного транспорту (перевізників). При цьому, документи, обумовлені вказаними правилами, зокрема, товарно-транспортна накладна та подорожній лист, не є документами первинного бухгалтерського обліку, що підтверджують обставини придбання та продажу товарно-матеріальних цінностей.

Невиконання контрагентом своїх обов'язків перед бюджетом не може бути підставою для неможливості формування валових витрат та податкового кредиту на підставі господарських операцій інших суб'єктів господарювання, оскільки відповідно до ст. 61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер, а тому до відповідальності може бути притягнутий лише порушник, яким у даному випадку позивач не є.

Висновок судової колегії щодо товарності та реальності господарських операцій між позивачем та його контрагентами також підтверджують надані суду апеляційної інстанції копії видаткових накладних, банківських виписок, карток кількісно-сумового обліку товарів на складі та журналів руху товарів по складу, тощо, які не були прийняті судом першої інстанції.

За ч. 2 ст. 195 КАС України суд апеляційної інстанції може дослідити докази, які не досліджувалися у суді першої інстанції, … або необґрунтованим відхилення їх судом першої інстанції.

Окрім вищевикладеного судова колегія вважає за необхідне відзначити слідуюче:

Відповідно до ч. 2 ст. 215 ЦК України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч. 1-3, 5. 6 ст. 203 цього Кодексу (ч. 1 ст. 215 ЦК України).

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ч. 3 ст. 215 ЦК України).

Згідно зі ст. 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний судом недійсним (ч. 3 ст. 228 ЦК України).

Відповідно до ст. 204 Цивільного кодексу України діє презумпція правомірності правочину, тобто правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Головною підставою вважати правочин нікчемним являється його недійсність, встановлена законом. Саме законом, а не актами, які б факти в цьому акті не були відображені. Вказані ж в акті висновки є суто суб'єктивною думкою державного податкового інспектора, оскільки були зроблені за відсутності інформації, яка надається в передбаченому законодавством порядку.

Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в дохід держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

Інший підхід потенційно надасть можливість посадовим особам державних органів на власний розсуд оголошувати будь-який правочин недійсним (нікчемним) без звернення до суду, що не є правильним виходячи з загальних засад судочинства.

Дана правова позиція викладена в постанові Вищого адміністративного суду України від 14.11.2012 року № К/9991/50772/12.

Крім того, як зазначено в інформаційному листі Вищого адміністративного суду України від 20.07.2010 року № 1112/11/13-10 «Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби», якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Зазначена правова позиція повністю відповідає рішенню Європейського суду з прав людини від 22.01.2009 року у справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява № 3991/03), згідно якого Європейський суд з прав людини визнав, що «справедливий баланс» не додержується, коли платника ПДВ позбавляють права на податковий кредит (бюджетне відшкодування) за відсутності доказів його залучення до протиправної діяльності, пов'язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування, чи доказів того, що йому було відомо про таку діяльність його постачальників.

Таким чином, податковий орган не подав жодних доказів на підтвердження того, що позивач діяв без належної обачності й обережності і йому мало бути відомо про порушення, які допускають його контрагенти, а також не зазначено інших обставин, які могли б свідчити про недобросовісність позивача. Також не надано жодних доказів, які б свідчили про наявність обставин, що виключають обґрунтованість заявленої позивачем податкової вигоди - як-то безтоварний та/або фіктивний характер здійснених операцій, а тому податковий кредит правомірно сформовано позивачем на підставі належним чином оформлених податкових накладних.

За ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Ч. 2 ст. 71 КАСУ в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладає на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Всупереч наведеним вимогам відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не надав суду достатньо беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його заперечення, і не довів правомірність прийняття спірного податкового повідомлення-рішення.

За таких обставин Окружним адміністративним судом м. Києва зроблено неправильний висновок щодо відсутності правових підстав для задоволення позовних вимог.

Згідно зі ст.198 ч.1 п. 4 та ст. 202 КАС України суд апеляційної інстанції скасовує постанову суду першої інстанції та приймає нове рішення, якщо встановить порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання.

Підсумовуючи вищевикладене, апеляційна інстанція дійшла однозначного висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а постанова суду першої інстанції - скасуванню з постановленням нового судового рішення про задоволення позову.

Керуючись ст.ст. 2, 9, 199, 200, 202, 205, 207 КАС України, колегія суддів,

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу приватного підприємства «Гермес-2000» - задовольнити.

Постанову Київського окружного адміністративного суду від 31.07.2013 року - скасувати, постановити нову, якою позов задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Київської області Державної податкової служби від 10.01.2013 року № 0000132301 та від 28.03.2013 № 0001212301.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя:

Судді

Головуючий суддя Саприкіна І.В.

Судді: Ісаєнко Ю.А.

Федотов І.В.