Рішення № 34545475, 30.10.2013, Центральний районний суд міста Маріуполя (до 25.04.2025 - Жовтневий районний суд м. Маріуполя)

Провадження 2/263/2938/2013 р.

Справа № 0519/4872/12

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30.10.2013 р. Жовтневий районний м. Маріуполя Донецької області суд у складі головуючого судді Богуславської І.А. при секретарі Орлової Н.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Маріуполі справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання дійсним договору найму житлового приміщення з наступним викупом та визнання недійсним договору дарування,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання дійсним договору найму житлового приміщення з наступним викупом та визнання недійсним договору дарування спірної квартири. Зазначив, що 24.11.1997 р. він уклав з ОСОБА_2 договір найму квартири АДРЕСА_1, яка належала йому на праві приватної власності, з подальшим її викупом в розстрочку в сумі 16065 грн. Договір було укладено у письмовій формі без нотаріального посвідчення. Згідно умов даного договору він разом з дружиною та дочкою мешкає у зазначеній квартирі та сплачує за її оренду 189 грн. щомісяця. Крім того, він зобовязався виплатити ОСОБА_2 вартість квартири в сумі 16065 грн., після чого останній був зобовязаний переоформити право власності на квартиру на його імя. Зазначену суму вартості квартири він повністю сплатив 25.12.2000 р., навіть сплатив більше обумовленої суми, а саме 17131 грн. Однак у березні 2012 р. він отримав позов від ОСОБА_3, який доводиться рідним братом ОСОБА_2, з вимогою щодо виселення, посилаючись на те, що зазначену квартиру йому подарував брат ще 20.11.2004 р. Тому просить суд визнати дійсним договір найму житлового приміщення з наступним викупом, укладений між ним та ОСОБА_2 24.11.1997 р., а також визнати недійсним договір дарування АДРЕСА_2 укладений 20.11.2004 р. між ОСОБА_2 та ОСОБА_3

Відповідач ОСОБА_2 в судовому засіданні позовні вимоги не визнав та пояснив, що він дійсно домовився з ОСОБА_1, щодо оренди спірної квартири за 100 доларів США щомісяця, а також сплачувати комунальні послуги. Перша виплата була проведена з затримкою у пять місяців. Позивач пропонував йому подальший викуп квартири, він погодився за умови сплати обумовленої суми за шість місяців, навіть запропонував нотаріально посвідчити зазначений договір, однак ОСОБА_1 відмовився. Позивач фактично сплачував орендну плату квартири до початку 2002 року після чого припинив виплату, на його вимогу щодо сплати заборгованості не реагував. Як власник спірної квартири, 20.11.2004 р. він подарував її своєму рідному брату ОСОБА_3 Вважає, що договір дарування квартири є дійсним і в задоволенні позовних вимог просить відмовити у повному обсязі.

Відповідач ОСОБА_3 в судовому засіданні позов не визнав, пояснив, що 20.11.2004 р. його рідний брат ОСОБА_2 подарував йому квартиру АДРЕСА_3, тому на теперішній час він є повноцінним власником квартири. На даний час у нього виникла необхідність мешкати в спірній квартирі, однак на неодноразові його вимоги до позивача та членів його родини щодо виселення вони не реагують. Тому він був вимушений звернутися до суду з вимогою щодо виселення позивача та членів його сімї з зазначеної квартири. Вважає, що ОСОБА_1 навмисно звернувся до суду з даним позовом з ціллю затягнути процедуру виселення.

Суд, вислухавши пояснення сторін, дослідивши надані по справі докази, вважає, що позов необґрунтований та не підлягає задоволенню.

Судом встановлено, що ОСОБА_1, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 з 1997 року мешкають у квартирі АДРЕСА_4, про що свідчить акт виданий ТОВ «Житло-Плюс» від 06.03.2012 р. (а.с.13). З 20.11.2004 р. спірна квартира належить відповідачу ОСОБА_3 на підставі договору дарування (а.с.14).

Відповідно до ч.1 ст.810 ЦК України за договором найму (оренди) житла одна сторона власник житла (наймодавець) передає або зобовязується передати другій стороні (наймачеві) житло для проживання у ньому на певний строк за плату.

Допитані у судовому засіданні свідки ОСОБА_4, ОСОБА_6 та ОСОБА_5, відповідно дружина та діти позивача пояснили, що позивач домовився усно з ОСОБА_2 про те, оренду спірної квартири з подальшим викупом у розстрочку за 16800 грн. Після чого вони переїхали у квартиру та зробили в ній ремонт. Однак після того, як вони виплатили обумовлену суму, він зник. Позивач неодноразово намагався його знайти за місцем мешкання, але ніхто не відчиняв двері та на телефонні дзвінки не відповідав.

Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_7 пояснив, що доводиться позивачу рідним братом. Йому відомо, що його брат бажав викупити у ОСОБА_2 квартиру, яку спочатку він наймав, вони навіть уклали угоду про те, що брат виплатить ОСОБА_2 певну суму за півроку, а той в свою чергу переоформить на нього право власності. Також пояснив, що разом з братом ходив на зустріч з ОСОБА_2 біля кінотеатру ім. Лукова, де ОСОБА_2 писав розписку.

Допитаний свідок ОСОБА_8 пояснив, що йому відомо про те, що ОСОБА_1 домовився з ОСОБА_2 про викуп квартири, він навіть бачив, як передавав гроші за квартиру. Також йому відомо, що ОСОБА_2 не віддавав документи на квартиру та постійно погрожував.

Таким чином, виходячи з показань зазначених свідків та з наданих позивачем письмових доказів, а саме розписки відповідача ОСОБА_2 (а.с.12) вбачається, що у листопаді 1997 р. між ОСОБА_1 та ОСОБА_9 була укладена усна домовленість про передачу зазначеної квартири у найом з орендною платою 189 грн. у місяць з послідуючим викупом її протягом 6 місяців в сумі 16 065 грн.

Разом з тим, договір найму житла згідно ст.811 ЦК України повинен укладатися в письмовій формі, і, крім того, цивільним законодавством на момент цих подій не передбачав такий вид договору, як оренда житла з викупом. Цивільний Кодекс України 25.12.2008 р. був доповнений ст.810-1 «Оренда житла з викупом», але вона передбачає його укладання між підприємством-орендодавцем та фізичною особою.

В даному випадку, оскільки договір не має належної, встановленої законом форми, тобто письмової форми, то такий правочин суперечить вимогам ст.203 ЦК України і його не можна визнати дійсним.

Крім того, з представлених позивачем розписок ОСОБА_10 про отримання коштів від позивача, не можна достовірно встановити, за що була проведена оплата за оренду квартири або це сума внеску за її вартість. Більше того, дата розписок 1998 -2000 р.р., в той час, як сторони у судовому засіданні підтвердили, і це вказано у розписці ОСОБА_10 від 24.11.1997 р., що відповідач надає розстрочку платежу лише на 6 місяців, тобто до 24.05.1998 р.

Одночасно суд не приймає свідчення свідків з боку позивача про повну виплату вартості спірної квартири, оскільки в даному випадку згідно ч.2 ст.59 ЦПК України вони є недопустимими доказами.

На цієї ж підставі суд визнає аудіо запис, який був наданий позивачем недопустимим доказом відповідно до ч.1 ст. 59 ЦПК України.

Відповідно до ст.717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобовязується передати в майбутньому другій стороні (обдарованому) безоплатно майно (дарунок) у власність.

У позові та у судовому засіданні позивач наполягав на тому, що у ОСОБА_3 не виникла право власності на спірну квартиру, оскільки він її фактично не міг прийняти з тих підстав, що вони в ній поживають.

Але сам позивач у позовній заяві вказав і проти чого сторони не заперечували, що у березні 2012 р. саме ОСОБА_3 звернувся до суду із позовом про виселення сімї позивача, оскільки саме факт їхнього проживання заважає йому володіти своєю власністю. Тому у суду відсутні підстави для визнання договору дарування спірної квартири недійсним.

Керуючись ст.ст. 10, 11, 209, 212, 214, 215 ЦПК України, ст.ст.203, 215, 717, 722, 810 ЦК України, суд

ВИРІШИВ:

В позові ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання дійсним договору найму житлового приміщення з наступним викупом та визнання недійсним договору дарування відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційний суд Донецької області через Жовтневый районний суд протягом 10 днів після його проголошення.

Суддя І.А.Богуславська