Ухвала суду № 34532342, 30.10.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"30" жовтня 2013 р. м. Київ К/9991/34212/11

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Бухтіярова І.О., Приходько І.В.,

розглянув у письмовому провадженні касаційну скаргу державної податкової інспекції у Зміївському районі Харківської області (далі - ДПІ)

на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 23.02.2011

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 18.05.2011

у справі № 2а-14977/10/2070

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "С-Транс" (далі - Товариство)

до ДПІ

про скасування податкових повідомлень-рішень.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 23.02.2011, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 18.05.2011, позов задоволено; скасовано податкові повідомлення-рішення від 16.11.2010 № 0000452310/3 та № 0000462310/3.

Не погоджуючись з прийнятими у справі рішеннями попередніх судових інстанцій, ДПІ звернулася до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати зазначені судові акти у зв'язку з неправильним застосуванням судами норм матеріального права (зокрема, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», підпункту 7.2.4 пункту 7.2, підпунктів 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість») та невідповідністю висновків судів дійсним обставинам справи.

Товариством у відповідності зі статтею 216 Кодексу адміністративного судочинства України подано заперечення, в якому заявник зазначає про правильність та обґрунтованість оскаржуваних рішень та просить їх залишити без змін, а скаргу - без задоволення.

Перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, обговоривши доводи касаційної скарги та поданих Товариством заперечень, Вищий адміністративний суд України не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги ДПІ з урахуванням такого.

Як вбачається з установлених судами обставин справи, ДПІ було проведено невиїзну документальну перевірку Товариства з питання дотримання вимог податкового законодавства в частині формування валових витрат та податкового кредиту по взаємовідносинах з приватним підприємством «Агродом» (далі - ПП «Агродом») за період з 01.10.2009 по 31.12.2009.

За наслідками цієї перевірки податковим органом було складено акт від 31.05.2010 № 789/23/25466691 та з урахуванням результатів процедури адміністративного оскарження прийнято податкове повідомлення-рішення від 16.11.2010 № 0000452310/3, за яким позивачеві донараховано податок на прибуток у сумі 380 529,60 грн. (у тому числі 317 108 грн. за основним платежем та 63421,60 грн. за штрафними санкціями), а також податкове повідомлення-рішення від 16.11.2010 № 0000462310/3, згідно з яким Товариство зобов'язано сплатити ПДВ у сумі 380 530,50 грн. (у тому числі 256 687 грн. за основним платежем та 126 843,50 грн. за штрафними санкціями).

Підставою для донарахування позивачеві оспорюваних сум з податку на прибуток та з податку на додану вартість став висновок податкового органу про неправомірне формування позивачем податкового кредиту та про безпідставне зменшення Товариством оподатковуваного доходу на суму витрат по господарським операціям з придбання молочної продукції у ПП «Агродом» за договором поставки від 01.11.2009 № 01/11-09, оскільки подані під час перевірки документи містять недостовірні відомості, не підтверджують реальність господарських операцій, а дії платника спрямовані на отримання необґрунтованої податкової вигоди.

Податкова інспекція, ставлячи під сумнів реальність виконання операцій з поставки товарів, робіт та послуг названим контрагентом, виходила з того, що первинні документи, складені під час здійснення спірних операцій, підписані невстановленою особою, позаяк директор ПП «Агродом» ОСОБА_1 є номінальним керівником цього підприємства, заперечує свою участь у його діяльності. Спірний контрагент, за висновком ДПІ, не здійснював реальної підприємницької діяльності, не мав об'єктивної можливості поставити товар у зв'язку з відсутністю необхідного майна, матеріальних та трудових ресурсів. Основними постачальниками ПП «Агродом» у перевіреному періоді були підприємства з ознаками фіктивності. Крім того, ДПІ зазначила, що під час перевірки Товариством не було подано товарно-транспортних накладних, подорожніх листів на підтвердження транспортування товару від спірного постачальника (ПП «Агродом») до Товариства у процесі виконання розглядуваних операцій; позивачем не було представлено і свідоцтва про якість молока, закупленого у ПП «Агродом».

Наведені обставини у сукупності було розцінено відповідачем як доказ укладення позивачем правочину без мети настання відповідних йому правових наслідків та як свідчення участі позивача у штучній схемі для мінімізації податкових зобов'язань та отримання необґрунтованої податкової вигоди.

Однак суди цілком об'єктивно не погодилися із зазначеною правовою позицію відповідача по справі.

Так, згідно з підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (який діяв на час виникнення спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

За змістом підпункту 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 названого Закону підставою для формування податкового кредиту є податкова накладна. При цьому підпунктом 7.2.1 пункту 7.2 Закону встановлюються обов'язкові для оформлення податкової накладної вимоги, недотримання яких є підставою для відмови у визнанні права платника на податковий кредит.

В силу вимог підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (який на час виникнення спірних правовідносин регулював порядок формування валових витрат) до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Абзацом четвертим підпункту 5.3.9 пункту 5.3 цієї ж статті Закону передбачено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

З наведених законодавчих положень вбачається, що обов'язковою умовою виникнення у платника права на податковий кредит, а також на зменшення оподатковуваного доходу на суму понесених витрат є реальне здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в оподатковуваних операціях, а також оформлення зазначених операцій необхідними документами первинного обліку (зокрема, податковими накладними), що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

Судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платника, яка презюмує економічну виправданість дій платника, що мають своїм наслідком отримання податкової вигоди, та достовірність відомостей у бухгалтерській та податковій звітності платника.

Подання платником податковому органові усіх належним чином оформлених документів, передбачених законодавством з питань оподаткування, з метою отримання податкової вигоди є підставою для її отримання, якщо податковим органом не доведено, що відомості, які містяться у цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі.

Обов'язок довести обставини, що слугували підставою для прийняття податковим органом оспорюваного акта, покладено на такий орган, як це випливає зі змісту частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України. У зв'язку з цим при вирішенні в адміністративному суді спору податковою інспекцією мають бути представлені суду докази необґрунтованого виникнення у платника податкової вигоди.

Втім, як вірно зазначили суди, у даному разі відповідних доказів податковою інспекцією не подано.

Так, доводи ДПІ про відсутність у спірного постачальника об'єктивної можливості для виконання послуг в силу відсутності основних засобів та робочого персоналу не можуть виступати беззаперечним свідченням безтоварності господарських операцій.

Адже укладення трудового договору не є єдиним способом залучення фізичних осіб до вчинення необхідних дій в процесі виконання поставки; податкове законодавство не ставить право платника на податковий кредит та на формування валових витрат в залежності від того, за рахунок яких ресурсів (власних або залучених) здійснюється поставка товарів (робіт, послуг) постачальником. До того ж, ДПІ не довела неможливості виконання спірним постачальником своїх зобов'язань з поставки товару за рахунок власних ресурсів з урахуванням обсягу та кількості поставленої продукції.

Так само і власне підписання документів від імені контрагента невстановленою особою не може бути підставою для висновку про незаконне формування даних податкового обліку по операціям з таким платником. Такий висновок в силу вимог статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України може бути зроблений за наявності сукупності обставин, що свідчать про відсутність фактично здійснених фінансово-господарських операцій платника з його контрагентом та реальних витрат платника по цим операціям, про афілійованість платника з контрагентом для створення схеми ухилення від оподаткування та отримання необґрунтованої податкової вигоди.

З матеріалів справи випливає, що на момент здійснення спірних господарських операцій ПП «Агродом» було зареєстровано в установленому порядку як юридична особа, а ОСОБА_1 згідно з відомостями, наведеними у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб -підприємців, був вказаний як керівник цього товариства, тобто як особа, що уповноважена діяти від його імені без довіреності.

Перевірка автентичності підпису ОСОБА_1 на кожному документі, представленому контрагентом, виходить за межі розумної обачливості позивача. Адже платник не може проводити почеркознавчу експертизу під час здійснення підприємницької діяльності, на нього не може бути покладено надмірний тягар доказування своєї добросовісності.

Доказів того, що особи, які підписали податкові накладні та інші документи від імені ПП «Агродом», не мали відповідних повноважень, а також того, що про ці обставини було відомо або мало бути відомо Товариству, податковою інспекцією не представлено.

У той же час, як зазначили суди, на підтвердження реальності виконання поставок молочної продукції позивачеві у рамках господарських правовідносин з ПП «Агродом» позивачем подано договір поставки, видаткові накладні, податкові накладні, спеціалізовані товарні накладні на перевезення молочної сировини до товарно-транспортної накладної за формою № 1-ТН, які містять необхідні для цілей оподаткування відомості відносно спірних операцій. Позивачем також представлено докази подальшого використання придбаної молочної продукції у господарській діяльності шляхом її подальшої реалізації тертім особам.

Наведені документи були цілком об'єктивно розцінені судами як належне підтвердження фактичного виконання спірних операцій, що виключає законність оспорюваних донарахувань.

Доводи касаційної скарги відтворюють правову позицію ДПІ по справі, ці доводи були розглянуті судами першої та апеляційної інстанцій по суті, цим доводам було надано правильну юридичну оцінку. Підстави для їх переоцінки у суду касаційної інстанції відсутні в силу статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України.

Оскільки усі обставини, що входять до предмета доказування у справі, встановлені судами на підставі повного та всебічного дослідження наявних у справі доказів, які відповідають ознакам належності та допустимості, цим обставинам надана правильна юридична оцінка, то підстав для скасування оскаржуваних судових актів не вбачається.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу державної податкової інспекції у Зміївському районі Харківської області залишити без задоволення.

2. Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 23.02.2011 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 18.05.2011 у справі № 2а-14977/10/2070 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: М.І. Костенко судді:І.О. Бухтіярова І.В. Приходько