Ухвала суду № 34532326, 30.10.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"30" жовтня 2013 р. м. Київ К/9991/28772/11

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Бухтіярова І.О., Приходько І.В.,

розглянув у письмовому провадженні касаційну скаргу Харківської обласної митниці (далі - Митниця)

на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 14.04.2011

у справі № 2а-11660/10/2070

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Євросклад-сервіс" (далі - Товариство)

до Митниці,

за участю прокуратури Київського району м. Харкова,

про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2010 року Товариство звернулося до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просило визнати недійсним податкове повідомлення форми «Р» від 02.09.2010 № 68.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду суду від 14.12.2010 у задоволенні позову відмовлено. У прийнятті цієї постанови суд першої інстанції виходив з того, що позивачем було занижено митну вартість імпортованого товару внаслідок невключення до її складу суми збитків, сплачених за порушення прав інтелектуальної власності при імпорті цього товару.

Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 14.04.2011 назване рішення суду першої інстанції скасовано; позов задоволено; оспорюваний акт індивідуальної дії скасовано. Зазначена постанова мотивована тим, що збитки за порушення права інтелектуальної власності у зв'язку з незаконним використанням знака для товарів і послуг не є за своєю правовою природою роялті або ліцензійним платежем, що включається до митної вартості товару відповідно до статті 267 Митного кодексу України.

Посилаючись на невідповідність висновків апеляційного суду положенням чинного законодавства (зокрема, статті 267 Митного кодексу України, статті 22 Цивільного кодексу України, статтям 224, 225 Господарського кодексу України), Митниця звернулася до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення Харківського окружного адміністративного суду зі спору як скасоване помилково.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків судів наявним у матеріалах справи доказам, правильність застосування судами норм матеріального права та дотримання ними процесуальних норм, обговоривши доводи касаційної скарги, Вищий адміністративний суд України вважає за необхідне задовольнити касаційні вимоги Митниці виходячи з такого.

Попередніми судовими інстанціями у розгляді справи встановлено, що Митницею було проведено камеральну перевірку митних оформлень Товариства, результати якої зафіксовані в акті від 27.07.2010 № К/0009/10/807000000/32134184. За наслідками цієї перевірки відповідачем було прийнято податкове повідомлення форми «Р» від 02.09.2010 № 68, згідно з яким позивачеві визначено суму податкового зобов'язання з ПДВ у розмірі 99372,42 грн. (у тому числі 94640,40 грн. за основним платежем та 4732,02 грн. за штрафними санкціями).

Підставою для цього донарахування став висновок Митниці про заниження позивачем митної вартості товару (частини гальмівної системи (циліндри колісні гальма та циліндри робочі зчеплення різної модифікації)), ввезеного за вантажними митними деклараціями від 16.04.2009 № 800000012/9/270495, від 18.03.2009 № 800000012/9/270279, від 26.02.2009 № 800000012/9/270127 та від 10.02.009 № 800000012/9/270045.

Так, під час проведеної перевірки митним органом було встановлено, що вказаний товар був ввезений позивачем з порушенням майнових прав на знак для товарів і послуг «Базальт», що належать науково-виробничому товариству з обмеженою відповідальністю «Фенікс».

Ухвалою господарського суду Харківської області від 23.06.2009 у справі № 53/148-09 було затверджено мирову угоду, відповідно до якої Товариство зобов'язалося сплатити науково-виробничому товариству з обмеженою відповідальністю «Фенікс» збитки у сумі 473 202 грн., заподіяні незаконним використанням зазначеного торговельного знака.

Приймаючи рішення про відмову в задоволенні даного позову, суд першої інстанції цілком обґрунтовано підтримав правову позицію відповідача по справі відносно того, що сума зазначених збитків мали бути включена до складу митної вартості імпортного товару.

Адже, за змістом частини першої статті 267 Митного кодексу України (у редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин) митною вартістю за ціною договору щодо товарів, які імпортуються, є вартість операції, тобто ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за товари, якщо вони продаються на експорт в Україну, скоригована в разі потреби відповідно до частини другої цієї статті. Ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, - це загальна сума всіх платежів, які були здійснені або які повинні бути здійснені покупцем оцінюваних товарів на користь продавця та/або на користь продавця через третіх осіб, та/або на пов'язаних з продавцем осіб.

В силу вимог частини другої цієї ж статті Кодексу при визначенні митної вартості до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари, додаються подальші витрати, якщо вони не включалися до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, зокрема: роялті та ліцензійні платежі, які стосуються оцінюваних товарів та які покупець повинен сплачувати прямо чи опосередковано як умову продажу оцінюваних товарів, якщо такі платежі не включаються до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті. Зазначені платежі можуть включати платежі, які стосуються патентів, знаків для товарів і послуг та авторських прав. Витрати на право відтворення (тиражування) оцінюваних товарів в Україні не повинні додаватися до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари (пункт 3).

Згідно з визначенням, наведеним у пункті 1.30 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», роялті - це платежі будь-якого виду, одержані як винагорода за користування або за надання права на користування будь-яким авторським правом на літературні твори, твори мистецтва або науки, включаючи комп'ютерні програми, інші записи на носіях інформації, відео- або аудіокасети, кінематографічні фільми або плівки для радіо чи телевізійного мовлення; за придбання будь-якого патенту, зареєстрованого знака на товари і послуги чи торгової марки, дизайну, секретного креслення, моделі, формули, процесу, права на інформацію щодо промислового, комерційного або наукового досвіду (ноу-хау).

Не вважаються роялті платежі за отримання об'єктів власності, визначених у частині першій цього пункту, у володіння або розпорядження чи власність особи або якщо умови користування такими об'єктами власності надають право користувачу продати або відчужити іншим способом такий об'єкт власності або оприлюднити (розголосити) секретні креслення, моделі, формули, процеси, права на інформацію щодо промислового, комерційного або наукового досвіду (ноу-хау), за винятком випадків, коли таке оприлюднення (розголошування) є обов'язковим згідно із законодавством України.

Таким чином, для цілей оподаткування єдиним критерієм відокремлення роялті від інших платежів за отримання об'єктів інтелектуальної власності є спосіб відчуження прав на такі об'єкти; при цьому будь-яких платіж за користування правом на об'єкт інтелектуальної власності відноситься до роялті, незалежно від цивільно-правової підстави сплати цього платежу та від виду угоди, з якої випливає обов'язок такої сплати.

А відтак платіж, який повинен сплатити позивач правоволодільцеві торгової марки «Базальт» за використання цього знака для товарів і послуг відповідно до умов вказаної мирової угоди, цілком правомірно було кваліфіковано судом першої інстанції як роялті у розумінні наведеної норми Закону, що підлягає включенню до митної вартості імпортованого товару.

Інакше застосування зазначених правових норм призвело б того, що особа, яка ввозить товар з дотриманням прав інтелектуальної власності третіх осіб (тобто зі сплатою необхідних ліцензійних платежів та роялті, що включаються до митної вартості товару), перебувала б у гіршому становищі ніж та особа, що імпортує товар з порушенням законодавства у сфері охорони прав інтелектуальної власності та завдяки цьому знижує суму митних платежів.

З урахуванням викладеного Вищий адміністративний суд України погоджується із законністю донарахування Товариству оспорюваної суми податкового зобов'язання з ПДВ та вважає за необхідне скасувати оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції, залишивши в силі правильну та вмотивовану постанову Харківського окружного адміністративного суду зі спору.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 226, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Харківської обласної митниці задовольнити.

2. Постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 14.04.2011 у справі № 2а-11660/10/2070 скасувати.

3. Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 14.12.2010 у справі № 2а-11660/10/2070 залишити в силі.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: М.І. Костенко судді:І.О. Бухтіярова І.В. Приходько