Постанова № 34532042, 29.10.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"29" жовтня 2013 р. м. Київ К-29592/10

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Рибченка А.О.

суддів: Голубєвої Г.К.

Карася О.В.

розглянувши в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами касаційну скаргу Калуської об'єднаної державної податкової інспекції в Івано-Франківській області

на постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 18 березня 2009 року

та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 02 вересня 2010 року

у справі № 2-а-501/08/0970

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю « 555»

до Калуської об'єднаної державної податкової інспекції в Івано-Франківській області

про визнання частково нечинним податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 18 березня 2009 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 02 вересня 2010 року, позов Товариства з обмеженою відповідальністю « 555» (позивач) до Калуської об'єднаної державної податкової інспекції в Івано-Франківській області (відповідач) задоволено повністю. Визнано нечинним податкове повідомлення-рішення № 0003572301/1 від 16 січня 2008 року в частині визначення ТОВ « 555» суми податкового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 24 288,00 грн., в тому числі 18 683,00 грн. за основним платежем та 5 605,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями. Стягнуто з Державного бюджету України на користь ТОВ « 555» судовий збір в розмірі 3,40 грн.

Не погоджуючись з прийнятими судовими рішеннями у справі, відповідач оскаржив їх в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України.

В поданій касаційній скарзі, Калуська ОДПІ в Івано-Франківській області, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 18 березня 2009 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 02 вересня 2010 року.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, зважаючи на таке.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведено виїзну планову перевірку ТОВ « 555» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 жовтня 2006 року по 30 вересня 2007 року, за результатами якої складено акт № 1613/2301/25073164 від 14 грудня 2007 року.

На підставі зазначеного акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення № 0003572301/0 від 25 грудня 2007 року, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 25 297,00 грн. (19 429,00 грн. - основний платіж, 5 868,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції).

За результатами адміністративного оскарження, скаргу позивача залишено без задоволення, а також прийнято податкове повідомлення-рішення № 0003572301/1 від 16 січня 2008 року.

Перевіркою, зокрема, встановлено порушення позивачем підпункту 4.1.6 пункту 4.1 статті 4, пункту 5.1 статті 5 Закону України від 28 грудня 1994 року № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 334/94-ВР) з огляду на невключення до складу валового доходу суми кредиторської заборгованості, що залишилась нестягнутою після закінчення строку позовної давності, а також нездійснення одночасного зменшення валових витрат на суму оприбуткованого товару.

Задовольняючи позов, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку про недоведеність контролюючим органом факту закінчення строку позовної давності щодо кредиторської заборгованості в розмірі 40 762,00 грн. з підстав ненадання відповідачем на підтвердження вказаної обставини відповідних первинних документів.

Однак, колегія суддів не може визнати зазначені доводи судів обґрунтованими, зважаючи на таке.

Підпунктом 1.22.1 пункту 1.22 статті 1 Закону № 334/94-ВР визначено, що безповоротною фінансовою допомогою є сума заборгованості платника податку перед іншою юридичною чи фізичною особою, що залишилася нестягнутою після закінчення строку позовної давності.

Згідно з пунктом 4.1 статті 4 Закону № 334/94-ВР валовий доход - це загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі, виключній (морській) економічній зоні, так і за її межами.

Відповідно до підпункту 4.1.6 пункту 4.1 статті 4 Закону № 334/94-ВР валовий доход включає доходи з інших джерел, у тому числі, але не виключно, у вигляді сум безповоротної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному періоді, вартості товарів (робіт, послуг), безоплатно наданих платнику податку у звітному періоді, крім їх надання неприбутковим організаціям згідно з пунктом 7.11 статті 7 цього Закону та у межах таких операцій між платником податку та його відокремленими підрозділами, які не мають статусу юридичної особи, крім випадків, визначених у частині четвертій статті 3 Закону України «Про списання вартості несплачених обсягів природного газу».

Системний аналіз вказаних законодавчих норм дає підстави для висновку про те, що у податковому періоді, на який припадає закінчення терміну позовної давності, позивач повинен включити до валових доходів суму кредиторської заборгованості, щодо якої закінчився строк позовної давності.

Також, слід враховувати, що за змістом частини 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Наявність у позивача кредиторської заборгованості, щодо якої закінчився строк позовної давності, в розмірі 40 762,00 грн. зафіксовано в акті перевірки № 1613/2301/25073164 від 14 грудня 2007 року, який є носієм доказової інформації.

При цьому із зазначеного акту вбачається, що при проведенні контролюючим органом перевірки досліджувались дані бухгалтерського обліку позивача, зокрема, рахунки № 63 «Розрахунки з постачальниками товарно-матеріальних цінностей», № 6851 «Розрахунки з іншими кредиторами», № 36 «Розрахунки з покупцями».

В свою чергу, ТОВ « 555» не надано жодних доказів (договорів, платіжних документів тощо) на спростування вказаної обставини.

А відтак слід погодитись з доводами податкового органу про обов'язок позивача включити до складу валових доходів у першому кварталі 2007 року суму в розмірі 40 762,00 грн. як безповоротну фінансову допомогу на підставі підпункту 4.1.6 пункту 4.1 статті 4 Закону № 334/94-ВР.

Що стосується твердження відповідача про необхідність зменшення підприємством в даному випадку валових витрат на суму оприбуткованого товару, оскільки ним фактично не понесено витрат відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону № 334/94-ВР, то колегія суддів погоджується з правовою позицію судових інстанцій, відповідно до якої чинне на час виникнення спірних правовідносин податкове законодавство не містить застережень щодо обов'язку платника податку за наведених обставин здійснювати будь-яке коригування у бік зменшення валових витрат.

Крім того, в даному випадку суди розглядали вимогу про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення, яке є індивідуальним актом. Водночас слід зазначити, що такий спосіб захисту (вимога про визнання акту нечинним), як випливає із системного аналізу статей 105, 162, 171 Кодексу адміністративного судочинства України, може стосуватись лише випадків оскарження нормативно-правового акту, який стає нечинним, якщо інше не встановлено законом або не зазначено судом, з дати набрання відповідним рішенням законної сили. Індивідуального ж акту може стосуватись вимога про визнання протиправним (недійсним, скасування). В такому випадку протиправність (недійсність, скасування) індивідуального акту виникає, у разі набрання рішенням суду законної сили, з моменту його прийняття.

Згідно із статтею 229 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, якщо обставини справи встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.

При цьому відповідно до частини 2 статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України законним вважається рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, порушення судами норм матеріального та процесуального права є підставою для скасування постановлених у справі судових рішень та прийняття нової постанови про часткове задоволення позову.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 229, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Калуської об'єднаної державної податкової інспекції в Івано-Франківській області задовольнити частково.

Скасувати постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 18 березня 2009 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 02 вересня 2010 року.

Прийняти у справі нову постанову, якою позов задовольнити частково.

Скасувати податкове повідомлення-рішення № 0003572301/1 від 16 січня 2008 року в частині визначення Товариству з обмеженою відповідальністю « 555» суми податкового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 11 040,00 грн., в тому числі 8 492,00 грн. за основним платежем та 2 548,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

В іншій частині позову відмовити.

Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав і в порядку, встановленими главою 3 розділу IV Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Рибченко А.О.

Судді Голубєва Г.К.

Карась О.В.