Ухвала суду № 34531840, 15.10.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 жовтня 2013 року м. Київ К-10059/09

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Карася О.В. (головуючого), Голубєвої Г.К., Рибченка А.О.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Крижопільської міжрайонної державної податкової інспекції Вінницької області на постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 27.08.2007 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 29.01.2009 у справі № 2а-6867/07 (22а-10504/08)

за позовом Крижопільської міжрайонної державної податкової інспекції Вінницької області

до Кооперативного підприємства"Кооператор"

про стягнення штрафних санкцій, -

В С Т А Н О В И В:

У червні 2007 року Державна податкова інспекція звернулась до суду з позовом до Підприємства про стягнення на користь бюджету заборгованості у розмірі 7 290,75 грн.

Постановою суду першої інстанції, залишеною без змін ухвалою апеляційного адміністративного суду, у задоволенні позовних вимог державного податкового органу відмовлено.

Не погодившись із судовими рішеннями першої та апеляційної інстанцій, позивач до Вищого адміністративного суду України подав касаційну скаргу.

У касаційній скарзі Державна податкова інспекція, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить судові рішення першої та апеляційної інстанцій скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

У поданих запереченнях на скаргу відповідач, повністю підтримавши судові рішення першої та апеляційної інстанції, просить у задоволенні скарги відмовити через її необґрунтованість.

Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, доводи касаційної скарги та заперечення, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу необхідно відхилити з наступних підстав.

Судами встановлено, що за наслідками перевірки господарської одиниці відповідача, державною податковою інспекцією складено акт від 12.04.2006 № 272/2330-30806294, у якому зафіксоване порушення відповідачем Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг", яке полягало у невідповідності готівкових коштів на місці проведення розрахунків загальній сумі продажу за розрахунковими квитанціями.

На підставі зазначеного акту позивачем прийнято податкове повідомлення - рішення від 25.04.2006 №0000042306/0/173, яким відповідачу визначено податкове зобов'язання за платежем "штрафні санкції за порушення податкового законодавства" у сумі 7 290,75 грн.

Відповідач в судовому порядку податкове повідомлення - рішення від 25.04.2006 №0000042306/0/173 не оскаржував, суму фінансових санкцій, визначену даним податковим повідомленням - рішенням, не сплатив, тому остання (сума) перетворилась на податковий борг платника податків, який позивачем в судовому порядку заявлений до стягнення.

Так, згідно з ч. 2 ст. 99 Кодексу адміністративного судочинства, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин, для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Як вбачається з матеріалів справи та обставин, встановлених судами попередніх інстанцій, податкове повідомлення - рішення від 25.04.2006 №0000042306/0/173 було отримане відповідачем 25.04.2006.

Відповідно до ст. 25 Закону України від 06.07.1995 № 265/95-ВР "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" суми фінансових санкцій, визначені статтями 17- 24 цього Закону, підлягають перерахуванню суб'єктами господарювання до Держбюджету України в десятиденний термін з дня прийняття органами державної податкової служби України рішення про застосування таких фінансових санкцій.

Якщо протягом зазначеного терміну суб'єкт господарювання не сплатив суму штрафу до бюджету та не оскаржив рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій, орган Державної податкової служби відповідно до п. 11 ч. 1 ст. 11 Закону № 509-XII та п. 2 ст. 50, п. 4 ст. 17 Кодексу адміністративного судочинства України звертається до суду з позовною заявою про стягнення сум штрафних (фінансових) санкцій.

Отже, внаслідок несплати господарюючим суб'єктом у добровільному порядку фінансових санкцій у строки, визначені вищевказаними законодавчими нормами, податковий орган мав можливість звернутись з адміністративним позовом з метою стягнення несплачених підприємством коштів у судовому порядку.

Судами встановлено, що відповідачем у встановлений законодавством строк фінансові санкції сплачені не були, разом з тим позивач відповідно до повноважень покладених на нього Законом України "Про державну податкову службу в Україні" звернувся до суду з позовом про стягнення заборгованості до бюджету поза межами, встановлених ст. 99 Кодексу адміністративного судочинства України.

Згідно з ч. 1 cт. 100 цього Кодексу пропущення строку звернення до суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову, якщо на цьому наполягає одна із сторін.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідач наполягав на застосуванні судом ч. 1 cт. 100 Кодексу адміністративного судочинства України.

Також слід зазначити, що застосування санкцій за порушення законів, які не є законами з питань оподаткування, повинно здійснюватись податковим органом шляхом прийняття рішення про застосування штрафних (фінансових санкцій), яке складається за формою "С".

Податкове повідомлення є письмовим повідомленням контролюючого органу про обов`язок платника податків сплатити суму податкового зобов`язання, визначеного контролюючим органом, у випадках передбачених Законом "Про порядок погашення зобов`язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами".

Таким чином, ця форма акта ненормативного характеру може застосовуватися лише щодо обов`язків зі сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), вичерпний перелік яких визначено у статтях 14 та 15 Закону України "Про систему оподаткування".

У зазначених нормах штраф, накладений полдатковим органом на відповідача за порушення Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" не визначений як податок або збір (обов"язковий платіж).

Таким чином, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з думкою якого погодився апеляційний суд, правомірно враховував строк звернення податкового органу до адміністративного суду з позовною заявою, керуючись при цьому вимогами статей 99, 100 Кодексу адміністративного судочинства, а також зазначив, що кваліфікацію штрафних санкцій як податкового зобов'язання у розумінні Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" позивачем здійснено необґрунтовано.

Враховуючи викладене, суд касаційної інстанції відхиляє доводи Державної податкової інспекції, викладені у касаційній скарзі, і не вбачає підстав для скасування судових рішень першої та апеляційної інстанцій.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 210 - 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В:

Касаційну скаргу Крижопільської міжрайонної державної податкової інспекції Вінницької області відхилити.

Постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 27.08.2007 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 29.01.2009 у справі № 2а-6867/07 (22а-10504/08) залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім як з підстав, у строк та в порядку, визначеними ст. ст. 237-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий О.В. Карась

Судді Г.К. Голубєва

А.О. Рибченко