Ухвала суду № 34531749, 08.10.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 жовтня 2013 року м. Київ К/9991/372/11

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Карася О.В. (головуючого), Голубєвої Г.К., Рибченка А.О.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Обухівському районі Київської області на постанову Київського окружного адміністративного суду від 09.03.2010 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 06.12.2010 у справі № 2а-1094/10/1070

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Елітбуд"

до Державної податкової інспекції у Обухівському районі Київської області

про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В :

Товариство в судовому порядку оскаржило податкові повідомлення-рішення від 12.12.2008 № 00001062301/0/4793, від 12.12.2008 №00001072301/0/4794, від 24.02.2009 №0001062301/1/1736, від 24.02.2009 № 0001072301/1/1737, від 04.06.2009 № 0000582301/2/3158, від 04.06.2009 № 0000592301/3/3518, від 17.07.2009 № 0000582301/3/3517, від 17.07.2009 № 0000582301/3/3518.

Постановою суду першої інстанції, залишеною без змін ухвалою апеляційного адміністративного суду, позовні вимоги задоволено частково: визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення - рішення від 04.06.2009 № 0000582301/2/3158, від 04.06.2009 № 0000592301/3/3518, від 17.07.2009 № 0000582301/3/3517, від 17.07.2009 № 0000582301/3/3518, у задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погодившись із судовими рішеннями, податкова інспекція подала касаційну скаргу, де посилаючись на порушення судами попередніх інстанції норм матеріального права, просить зазначені судові рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким повністю відмовити у задоволенні позову.

Обґрунтовуючи вимоги касаційної скарги, відповідач посилається на те, що позивач завищив валові витрати та неправомірно включив до податкового кредиту з ПДВ суми з придбання будівельних матеріалів, оскільки вказані операції є безтоварними та фіктивними, у позивача відсутні товарно - транспортних накладні, які, на думку податкового органу, підтверджували б факт перевезення товару, а отже реальність і товарність здійснення господарських операцій, надані маркетингові, юридичні, інформаційно - технологічні послуги та придбані будівельні матеріали не використані позивачем у власній господарській діяльності, а первинні документи, які стали підставою для формування валових витрат та податкового кредиту оформленні з порушенням вимог ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", таким чином на думку контролюючого органу укладені договори є нікчемними.

У поданих запереченнях на скаргу позивач просить у задоволенні скарги відмовити через її необґрунтованість.

Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, доводи касаційної скарги та заперечення на неї, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу необхідно відхилити з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що підставою визначення податкових зобов'язань з податку на прибуток та ПДВ у цій справі був акт від 21.11.2008 № 2567/231/25592444, складений працівниками Державної податкової інспекції за результатами проведеної планової виїзної перевірки Товариства з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2006 по 30.06.2008. У ході зазначеної перевірки працівники контролюючого органу дійшли висновку, що позивачем порушено пп. 5.2.1 п. 5.2 ст.5, пп. 7.4.10, пп. 7.4.3 п. 7.4 ст. 7 Закону України від 28.12.1994 №334/94-ВР "Про оподаткування прибутку підприємств" та пп.7.2.1, 7.2.3 п.7.2, пп.7.4.4, пп.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР "Про податок на додану вартість", що призвело до заниження податку на прибуток на загальну суму 704 956,00 грн. та податку на додану вартість (далі - ПДВ) - на 475 148,00 грн.

Такий висновок податкового органу мотивовано тим, що у період, що перевірявся, позивач:

- завищив валові витрати, понесені у зв'язку з придбанням будівельних матеріалів у контрагентів ТОВ "ВТК Автоматика", ТОВ "Орбіта", ТОВ "Торгова група Нові стандарти". Ці операції, на думку податкового органу є безтоварними та фіктивними через наявність у вищезазначених контрагентів - продавців ознак фіктивності, оскільки відповідно до наданих працівникам податкової міліції пояснень керівників зазначених підприємств, підписи на податкових накладних та інших документах, які видані на користь позивача та завірені печатками ТОВ "ВТК Автоматика", ТОВ "Орбіта", ТОВ "Торгова група Нові стандарти", вони не ставили. Таким чином, резюмує відповідач, первинні документи, які стали підставою для формування валових витрат позивача, оформленні з порушенням вимог ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні". В ході перевірки зазначених операцій також встановлено завищення позивачем податкового кредиту з ПДВ, яке виникло внаслідок включення до податкового кредиту суми ПДВ у складі видатків за отримані будівельні матеріали, не підтверджені належно оформленими податковими накладними;

- неправомірно включив витрати на придбання маркетингових, юридичних та інформаційно - технологічних послуг, до складу валових витрат та до складу податкового кредиту з ПДВ, оскільки вини не використані позивачем у власній господарській діяльності та отримані від контрагента ТОВ "Торговий Дім БР" та від ТОВ "Торгова група Нові стандарти", який має ознаки фіктивності.

За результатами перевірки відповідачем на підставі акта перевірки ухвалено податкові повідомлення-рішення від 12.12.2008 № 00001062301/0/4793, від 12.12.2008 №00001072301/0/4794, якими визначено суму податкового зобов'язання (з урахуванням фінансових санкцій) з податку на прибуток у розмірі 1 409 912,00 грн. та з ПДВ - у розмірі 713 127,00 грн.

За результатами адміністративного оскарження вищезазначені податкові повідомлення-рішення скасовано в частині донарахованої суми з податку на прибуток в розмірі 537 231,00 грн. та донарахованої суми з ПДВ в сумі 405,00 грн.

Так, предметом доказування у даному випадку становлять обставини, що підтверджують або спростовують обґрунтованість визначення валових витрат та податкового кредиту, оскільки податковий орган, приймаючи спірні повідомлення - рішення, про скасування яких заявлено позов, виходив із того, що послуги та товари отримані за договорами не використовувались у господарській діяльності позивача.

Так, відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону України від 28.12.1994 № 334/94-ВР "Про оподаткування прибутку підприємств" (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку в грошовій, матеріальній або нематеріальній формі, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Положеннями пп.5.2.1 п.5.2 ст.5 цього Закону передбачено, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії, з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.

Крім того, установлення додаткових обмежень, щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому законі, не дозволяється (п. 5.11 ст. 5 Закону № 334/94-ВР).

Судами попередніх інстанції було досліджено первинні документи на виконання договору поставки будівельних матеріалів (податкові та видаткові накладні, накладні на прийом та оприбуткування товарів на складі, картки складського обліку, довіреності на отримання товарнорно-матеріальних цінностей, платіжні доручення) та встановлено реальність виконання вказаних договорів, використання отриманих товарів у власній господарській діяльності (перепродано іншим покупцям).

Також судами на підставі первинних документів (угоди про надання послуг, акти надання послуг, платіжні доручення, податкові накладні) встановлено, що придбані маркетингові, юридичні та інформаційно - технологічні послуги використовувались Товариством у власній господарській діяльності (отримано юридичні послуги в галузі господарського, трудового права, вексельних розрахунків, зовнішньоекономічної діяльності, представництва інтересів у судах, для Товариства проведено маркетингові дослідження ринку систем утеплення, металопрокату, металоконструкцій, гіпсокартону, дослідження щодо попиту на продукцію, а також забезпечено діяльність інформаційних мереж позивача).

Відповідно до Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" власник або уповноважений орган (посадова особа), який здійснює керівництво підприємством, повинен забезпечити фіксування фактів здійснення всіх господарських операцій у первинних документах, які мають містити визначені Законом обов'язкові реквізити.

Відповідно до п. 2.7 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88, первинні документи складаються на бланках типових і спеціалізованих форм, затверджених відповідним органом державної влади.

Законодавчо встановлений мінімум обов'язкових реквізитів, встановлених ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" - назва документа (форми), дата і місце складання, назва підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції, посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Враховуючи вище зазначені норми, судами попередніх інстанцій встановлено, що первинні документи, якими оформлено господарські операції з придбання та реалізації будівельних матеріалів, придбаних маркетингових, юридичних та інформаційно - технологічні послуг складені у відповідності до вимог Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні".

Суди також правильно вирішили спір в частині висновків фахівців контролюючого органу, що позивач не мав права на віднесення до податкового кредиту сум ПДВ в складі отриманих послуг з маркетингу, юридичних та інформаційно - технологічні послуг та придбаних будівельних матеріалів, оскільки вини не використані позивачем у власній господарській діяльності та не підтверджені належно оформленими податковими накладними.

Згідно з пп.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР "Про податок на додану вартість" (втратив чинність 01.01.2011) не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями. А відповідно до пп.7.4.1 п.7.4 ст. 7 зазначеного Закону покупець має право відобразити сплачені (нараховані) суми податку у податковому кредиті за умови використання отриманих товарів (послуг) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності.

Із наведеного випливає, що визначальним фактором для формування податкового кредиту платником ПДВ є рух товарів (послуг) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності такої особи - платника податку та наявність у платника податків виданої йому продавцем товару податкової накладної, оформленої з дотриманням вимог чинного законодавства.

Як встановлено судами, будівельні матеріали, маркетингові, юридичні та інформаційно - технологічні послуги позивачем були використані у власній господарській діяльності.

Судами попередніх інстанцій також встановлено, що керуючись положенням пп. 7.4, пп. 7.5 ст.7 Закону № 168/97-ВР, позивачем було сформовано податковий кредит на підставі виданих контрагентами, які на час здійснення господарських операцій мали спеціальну податкову правосуб'єктність, податкових накладних, що відповідають вимогам Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні".

Щодо посилання податкової інспекції те, що у позивача відсутні товарно - транспортні накладні, які б підтверджували факт перевезення придбаного товару (будівельних матеріалів) колегія суддів зазначає, що нормами чинного законодавства не передбачено, що реальність та товарність здійснених господарських операцій повинно підтверджуватись лише товарно - транспортними накладними, а Закон № 334/94-ВР та Закон № 168/97-ВР не визначають товарно - транспортну накладну як підставу віднесення до складу валових витрат чи до складу податкового кредиту суми придбаних товарів та послуг.

Отже, аналізуючи фактичні обставини справи та наведені вище норми, суд касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанції про те, що позивач на підставі первинних, бухгалтерських, податкових документів та відповідно до вимог Закону № 334/94-ВР та Закону № 168/97-ВР правомірно відніс на валові витрати та до складу податкового кредиту вартість придбаних товарів та послуг.

При цьому, з урахуваннями сутності заперечень податкового органу щодо фіктивності угод укладених між позивачем та його контрагентом, суд зазначає, що зміст зазначених угод не суперечить актам цивільного законодавства, а доказів протилежного відповідачем не надано.

Відповідно до ч. 1 ст. 234 Цивільного кодексу України фіктивним є правочин, вчинений без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися правочином.

Обов'язковою ознакою фіктивності правочину є відсутність у сторін наміру створити правові наслідки, які передбачені цим правочином.

У разі виконання своїх обов'язків за договором хоча б однією із сторін фіктивність правочину не може вважатися встановленою.

Як встановлено судами попередніх інстанції, зобов'язання за договорами, укладеним між позивачем та його контрагентами згідно наявних в матеріалах справи первинних документів виконувались сторонами належними чином.

Статтею 204 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою ст. 203 цього Кодексу.

За обставин, які склалися у даній справі, визначенню правочину як такого, що є нікчемний, повинен передувати або вирок суду про притягнення учасника (учасників) такого правочину до кримінальної відповідальності, який би набрав законної сили, або рішення суду про визнання правочину недійсним. Всупереч вимогам ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України відповідачем таких доказів надано не було.

Таким чином, доводи касаційної скарги зазначених висновків суду не спростовують і не дають підстав для висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

З урахуванням викладеного передбачених законом підстав для скасування оскаржуваних судових рішень попередніх інстанцій не вбачається.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 210 - 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Обухівському районі Київської області відхилити.

Постанову Київського окружного адміністративного суду від 09.03.2010 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 06.12.2010 у справі № 2а-1094/10/1070 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім як з підстав, у строк та в порядку, визначеними ст. ст. 237-2391 КАС України.

Головуючий О.В. Карась

Судді Г.К. Голубєва

А.О. Рибченко