Ухвала суду № 34531622, 15.10.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"15" жовтня 2013 р. м. Київ К/800/39324/13

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі суддів:

Чалого С. Я.

Гончар Л.Я.

Конюшка К.В.

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Запорізької митниці Державної митної служби України на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 18 квітня 2013 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 04 липня 2013 року у справі за позовом публічного акціонерного товариства "Український графіт" до Запорізької митниці, третя особа - Головне управління Державної казначейської служби України у Запорізькій області про визнання протиправними дій, -

в с т а н о в и л а:

Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 18 квітня 2013 року залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 04 липня 2013 року, позов публічного акціонерного товариства "Український графіт" задоволено. Визнано протиправним та скасовано рішення Запорізької митниці про коригування митної вартості товарів №112050000/2013/000068/2 від 04 лютого 2013 року та карту відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №112050000/2013/00096. Зобов'язано митний орган в установленому законодавством порядку скласти та надати Головному управлінню Державної казначейської служби України у Запорізькій області подання про повернення публічному акціонерному товариству "Український графіт" з Державного бюджету України надмірно сплаченої суми податку на додану вартість у розмірі 145322, 92 грн. В іншій частині позову відмовлено.

Не погоджуючись з зазначеними судовими рішеннями, Запорізька митниця звернулась з касаційною скаргою у якій просить їх скасувати, а в позові відмовити, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши доповідь судді Вищого адміністративного суду України стосовно обставин, необхідних для прийняття рішення судом касаційної інстанції, перевіривши і обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши правильність застосування судами першої і апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як вірно встановлено судами та підтверджується наявними у справі матеріалами, 04.02.2013 року позивач пред'явив до митного оформлення на Запорізьку митницю товар (сумарний малосірчаний нафтовий кокс марки «КТ-Q»), придбаний у компанії "Carbon Construction & Trading Limited" (Единбург, Великобританія) на підставі контракту від 24.12.2012 № 804/1323-818/32744/34 на суму 172756,55 дол. США (1 380 843,1042 грн.).

З метою митного оформлення імпортованого товару позивач подав до Запорізької митниці в електронному вигляді: вантажну митну декларацію МД-2 № 112050000/2013, декларацію митної вартості, в якій визначив митну вартість товару за основним методом (за ціною договору (контракту). На підтвердження митної вартості товару позивач надав також митному органу пакет таких документів: картка обліку особи, що здійснила операцію з товаром; залізничні накладні, довідку експедитора, інвойси, контракт № 804/1323-818/32744/34 від 24.12.2012, специфікація № 2 до контракту, контракт № 804/1323/818/34001/15 від 24.12.2012 р., довідка про декларування валютних цінностей, інформація про радіологічний контроль відноситься до залізничних накладних, декларація про походження товару відноситься до інвойсу, сертифікат якості товару №7.

Митна вартість пред'явлених до митного оформлення товарів була визначена декларантом за основним методом (за ціною договору (контракту) і становила загальну суму 172756,55 доларів США (1380843,1042 грн. за офіційним курсом НБУ на дату митного оформлення). Крім того, в якості складової митної вартості декларантом додатково заявлено нарахування до ціни договору 82743,30 доларів США (661367,1969 грн.) - транспортні витрати.

На етапі перевірки митної вартості товару у інспектора, що здійснював митне оформлення, виникли сумніви щодо дійсної вартості товару та виявлено деякі розбіжності.

Як на наявність розбіжностей митний орган зазначає, що контрактом від 24.12.2012 № 804/1323/818/32744/34 передбачено, що в кожному окремому випадку відвантаження протягом 8-ми робочих днів з дати відвантаження продавець повинен надати покупцю копію сертифіката про походження товару в 1 екземплярі. Дата відвантаження, зазначена в інвойсі - 22.01.2013. Строк 8 днів закінчився 30.01.2013. До митного оформлення сертифікати про походження не подавались. Крім того, з поданих до митного органу документів неможливо остаточно впевнитись в оригінальності інвойсів (надані відскановані чорно-білі зображення документів). Крім цього, інспектором була проаналізована наявна в митному органі цінова інформація та виявлено, що попередні поставки ідентичного товару здійснювались за вищими цінами. На підтвердження даної обставини митний орган надав суду копії митних декларацій (МД-2) від 24.12.2012 № 112050000/2012/029521, від 11.12.2012 № 112050000/2012/028233, від 10.12.2012 № 112050000/2012/028197 (а.с.137-142), згідно з якими митна вартість ідентичних товарів є вищою, ніж заявлено позивачем.

Тому, 04.02.2013 інспектор митної служби з метою перевірки відомостей про заявлену митну вартість задекларованих товарів витребував від декларанта додаткові документи, а саме: договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов'язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); виписку з бухгалтерської документації; каталоги, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; копію митної декларації країни відправлення; висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями.

04.02.2013 року позивач на вимогу посадової особи державної митної служби відмовився надавати додаткові документи, обґрунтувавши відмову тим, щодо митного оформлення товару надані всі документи, передбачені ч. 2 ст. 53 Митного кодексу України, необхідні для здійснення митного оформлення товару відповідно до обраного методу - за ціною договору (контракту). Інформація про країну походження товару міститься у інвойсі від 24.01.2013. При електронному декларуванні надаються електронні копії документів, засвідчені електронним цифровим підписом, що відповідно до ч. 2 та ч. 3 ст. 257 Митного кодексу України мають однакову юридичну силу з документами, поданими на паперових носіях. Витребуваних додаткових документів надати немає можливості (немає в наявності).

За результатами розгляду поданих позивачем документів Запорізькою митницею прийнято рішення від 04.02.2013 № 112050000/2013/000068/2 про коригування митної вартості товарів, згідно з яким вартість задекларованого товару митний орган визначив за другорядним методом 2а - за ціною договору щодо ідентичних товарів, декларанту було надано картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № 112050000/2013/00096.

05.02.2013 року відповідно до п. 7 ст. 55 Митного кодексу України товар було випущено у вільний обіг за МД № 112050000/2013/001995 шляхом надання фінансової гарантії відповідно до розділу Х Митного кодексу України.

Як вбачається з оскаржуваного рішення (графа 33), митний орган дійшов висновку, що митна вартість імпортованих товарів не може бути визначена за ціною договору щодо товарів, які імпортуються, через неподання декларантом сертифікатів про походження, оригіналів рахунків та ненадання додаткових документів для підтвердження митної вартості на письмову вимогу митного органу. Метод визначення митної вартості за ціною договору щодо товарів, які імпортуються (вартість операції), не може бути застосований через те, що використані декларантом або уповноваженою ним особою відомості не підтверджені документально, не визначені достовірно. Декларантом подано не в повному обсязі документи, які підтверджують митну вартість, а також декларант відмовився від надання додаткових документів, що підтверджуються митну вартість.

Крім того, приводом для прийняття рішення щодо коригування митної вартості стала та обставина, що в митного органу наявна інформація, яка призвела до виникнення сумнівів у правильності визначення митної вартості декларантом.

Колегія суддів погоджує висновки судів попередніх інстанцій про спростування вказаних тверджень митного органу та часткове задоволення позовних вимог ПАТ "Український графіт" з огляду на таке.

Як вірно враховано судами попередніх інстанцій, якщо у митного органу виникли сумніви щодо наявності в позивача оригіналів поданих до митного оформлення документів (інвойсів), митний орган не був позбавлений можливості витребувати в позивача надання оригіналів таких документів. Незадовільна якість відсканованого зображення документа не може свідчити про відсутність у декларанта його оригіналу.

Крім того, частина 3 ст. 53 Митного кодексу України передбачає, що додаткові документи подаються на письмову вимогу митного органу лише за наявності таких документів у декларанта. Декларантом на письмовому повідомленні про витребування додаткових документів зроблено запис, яким роз'яснено обставини щодо подання документів про країну походження товару, електронних копій документів та зазначено, що надати інші документи немає можливості через їх відсутність. Обставини щодо відсутності у позивача додаткових документів підтверджуються листом контрагента позивача від 04.02.2013 року № 02-04.

Крім того, зі змісту наданих позивачем документів вбачається, що всі відомості, необхідні для перевірки числового значення складових митної вартості, наявні.

Відповідно до статті 248 Митного кодексу України митне оформлення розпочинається з моменту подання митному органу декларантом або уповноваженою ним особою митної декларації або документа, який відповідно до законодавства її замінює, та документів, необхідних для митного оформлення, а в разі електронного декларування - з моменту отримання митним органом від декларанта або уповноваженої ним особи електронної митної декларації або електронного документа, який відповідно до законодавства замінює митну декларацію.

Статтями 49, 50 Митного кодексу України визначено, що митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари. Відомості про митну вартість товарів використовуються, зокрема, для нарахування митних платежів.

Система визначення митної вартості товарів ґрунтується на загальних принципах митної оцінки, прийнятих у міжнародній практиці. Міжнародно-правовим стандартом, на який зорієнтоване українське митне законодавство, є угоди по застосуванню статті VII Генеральної угоди з тарифів і торгівлі 1994 року (ГААТ).

Згідно з ч.2 статті VII ГААТ оцінка імпортованого товару для митних цілей повинна базуватися на дійсній вартості імпортованого товару, на який розраховується мито, або аналогічного товару і не повинна базуватися на вартості товару національного походження чи на довільній або фіктивній вартості.

Частинами четвертою та п'ятою статті 58 Митного кодексу України передбачено, що митною вартістю товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за товари, якщо вони продаються на експорт в Україну, скоригована в разі потреби з урахуванням положень частини десятої цієї статті. При цьому, ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, - це загальна сума всіх платежів, які були здійснені або повинні бути здійснені покупцем оцінюваних товарів продавцю або на користь продавця через третіх осіб та/або на пов'язаних із продавцем осіб для виконання зобов'язань продавця.

Відповідно до статті 57 Митного кодексу України визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за основним методом (тобто за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції)) та другорядними: за ціною договору щодо ідентичних товарів; за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; на основі віднімання вартості; на основі додавання вартості (обчислена вартість); за резервним. Основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції). Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу.

Статтею 53 Митного кодексу України встановлено, що у випадках, передбачених цим Кодексом, одночасно з митною декларацією декларант подає митному органу документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення. Документами, які підтверджують митну вартість товарів є: декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п'ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об'єктом купівлі-продажу); якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; копія імпортної ліцензії, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.

В силу частини п'ятої статті 53 Митного кодексу України забороняється вимагати від декларанта або уповноваженої ним особи будь-які інші документи, відмінні від тих, що зазначені в цій статті.

Тобто, Митним кодексом передбачено вичерпний перелік документів, що подається декларантом митному органу для підтвердження заявленої митної вартості товарів та обраного методу її визначення.

Дана норма кореспондується з положеннями статті 318 Митного кодексу України, якою встановлено, що митний контроль має передбачати виконання митними органами мінімуму митних формальностей, необхідних для забезпечення додержання законодавства України з питань державної митної справи.

Частиною третьою статті 53 Митного кодексу України передбачено, що в разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу митного органу зобов'язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи: 1) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов'язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; 2) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); 3) рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов'язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту); 4) виписку з бухгалтерської документації; 5) ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів; 6) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; 7) копію митної декларації країни відправлення; 8) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.

Відповідно до статті 54 Митного кодексу України контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється митним органом під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості. Контроль правильності визначення митної вартості товарів за основним методом - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту (вартість операції), здійснюється митним органом шляхом перевірки розрахунку, здійсненого декларантом, за відсутності застережень щодо застосування цього методу, визначених у частині першій статті 58 цього Кодексу.

Аналіз положень частини третьої статті 53, частин першої, другої та п'ятої статті 54, статті 58 Митного кодексу України надає підстави для висновку про те, що митний орган при здійсненні контролю за правильністю визначення митної вартості зобов'язаний перевірити складові числового значення митної вартості, правильність розрахунку, здійсненого декларантом, упевнитись в достовірності та точності заяв, документів чи розрахунків, поданих декларантом, а також відсутності обмежень для визначення митної вартості за ціною договору, наведених у статті 58 Митного кодексу України.

Митний орган має право відійти від наведених вище законодавчих обмежень, що пов'язують з перевіркою основного переліку документів, які підтверджують митну вартість, та витребувати від декларанта додаткові документи лише якщо надані декларантом документи містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, адже такі вади не дозволяють митному органу законно здійснити визначений законом мінімум митних формальностей, необхідних для забезпечення додержання законодавства України з питань державної митної справи для розмитнення задекларованого товару.

З метою усунення розбіжностей в документах, усунення сумнівів щодо підробки документів або з'ясування відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, які виявились відсутніми, закон надає право митному органу витребувати від декларанта інші додаткові документи, що перелічені в частині другій статті 53 Митного кодексу України.

Крім того, пунктами 3.16, 3.17 Загального додатку до Міжнародної конвенції про спрощення та гармонізацію митних процедур встановлено стандартне правило, що на підтвердження декларації на товари митна служба вимагає тільки ті документи, які є необхідними для проведення контролю за даною операцією та забезпечення виконання усіх вимог щодо застосування митного законодавства. У випадках, коли окремі підтверджуючі документи не можуть бути представлені разом з декларацією на товари з причин, які визнані митною службою обґрунтованими, вона дозволяє подачу таких документів протягом визначеного періоду часу.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, правильність визначення позивачем митної вартості товару за ціною договору, а також об'єктивна можливість застосування першого методу не були спростовані відповідачем. Формально нижчий рівень митної вартості імпортованого позивачем товару від рівня митної вартості іншого митного оформлення, не може розцінюватися як заниження позивачем митної вартості, не є перешкодою для застосування першого методу визначення митної вартості товару і не може бути достатньою підставою для відмови у здійсненні митного оформлення товару за першим методом визначення його митної вартості.

З урахуванням зазначеного, судами попередніх інстанцій вірно встановлено, митний орган неправомірно відмовив позивачу у визнанні задекларованої ним митної вартості товару за основним методом, визначив митну вартість за ціною договору щодо ідентичних товарів та прийняв рішення про коригування митної вартості товару, картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформлення випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення.

Колегія суддів погоджує також висновок судів про зобов'язання митного органу скласти та надати Головному управлінню державної казначейської служби України в Запорізькій області подання про повернення публічному акціонерному товариству "Український графіт" з Державного бюджету України надмірно сплаченої суми податку на додану вартість у розмірі 145322,92 грн. шляхом зарахування її на поточний рахунок публічного акціонерного товариства "Український графіт" у відповідності до п. 1 Розділу ІІІ Порядку повернення платникам податків коштів, що обліковуються на відповідних рахунках митного органу як передоплата, і митних та інших платежів, помилково та/або надмірно сплачених до бюджету, контроль за справлянням яких здійснюється митними органами, затвердженого Наказом Державної митної служби України від 20.07.2007 № 618 (за реєстр. в Міністерстві юстиції України 25 вересня 2007 р. за N 1097/14364),

Виходячи з вищенаведеного колегія суддів вважає, що суд першої та апеляційної інстанції дійшли вірного та обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог, а тому підстав для зміни або скасування зазначених судових рішень колегія суддів не вбачає. Доводи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій не спростовують.

Згідно із статтею 224 КАС України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись статтею 222, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів -

У х в а л и л а:

Касаційну скаргу Запорізької митниці Державної митної служби України залишити без задоволення, а постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 18 квітня 2013 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 04 липня 2013 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку ст.ст. 235-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді: