Рішення № 34516493, 22.10.2013, Голосіївський районний суд міста Києва

Справа № 752/6976/13-ц

Провадження №: 2/752/2723/13

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 жовтня 2013 року Голосіївський районний суд міста Києва в складі головуючого судді Пасинок В.С., при секретарі Тасенко О.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «НАСТА» до ОСОБА_1 про відшкодування матеріальної шкоди в порядку регресу, -

в с т а н о в и в:

у квітні 2013 року позивач звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення з останнього боргу в порядку регресу.

Свої вимоги позивач обґрунтував тим, що ТзДВ «СК «НАСТА» як страховиком відповідно до вимог Закону України «Про страхування» на підставі договору № 212.0049864 добровільного страхування наземного транспорту, укладеного між компанією та страхувальником ОСОБА_2 25 листопада 2010 року, було сплачено останній страхове відшкодування у зв'язку із настанням страхового випадку, а саме - дорожньо-транспортної пригоди, яка мала місце 23 квітня 2011 року на перехресті вулиць Толстого - Сухоярського в м. Білій Церкві Київської області між автомобілями марок «Mazda» державний номерний знак НОМЕР_1 та «Chevrolet» державний номерний знак НОМЕР_2, належних страхувальнику та відповідачу ОСОБА_1 відповідно. Розмір страхового відшкодування був визначений в межах вартості відновлювального ремонту автомобіля марки «Mazda» державний номерний знак НОМЕР_1, про що 03 червня 2011 року був складений страховий акт № 2011-04-23/004. Після того, 11 липня 2011 року на підставі вказаного страхового акту та заяви страхувальника відповідно до вимог ст. 25 Закону України «Про страхування» страховою компанією було виплачено страхувальнику - ОСОБА_2 страхове відшкодування у розмірі 56 000,00 грн., з яких 52 796,00 грн. - шляхом перерахування на рахунок страховика, а решту 3 204,00 грн. - зараховано на рахунок несплачених страхових платежів згідно умов договору страхування.

Цивільно-правова відповідальність відповідача на момент ДТП була застрахована в ПАТ СГ «ТАС» за полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № ВЕ 8160491 від 19 листопада 2011 року. Останньою була перерахована сума страхового відшкодування в розмірі 50 000,00 грн..

Тому, враховуючи той факт, що згідно постанови Голосіївського районного суду м. Києва від 08 грудня 2011 року вину у вчиненні дорожньо-транспортної пригоди, яка, як наслідок, послугувала причиною проведення компанією відповідних виплат, було визнано за водієм ОСОБА_1, просив суд стягнути з останнього на користь ТзДВ «СК «НАСТА» різницю між сумою страхового відшкодування та виплатою, проведеною ПАТ СГ «ТАС», в розмірі 6 000,00 грн. та судові витрати по справі.

Представник позивача в ході розгляду справи підтримав позовні вимоги і обґрунтування позову в повному обсязі та просив суд його задовольнити з обставин, викладених в позовній заяві та у поданих додаткових поясненнях (а.с. 2-4, 76-78).

Представник відповідача в ході розгляду справи проти заявлених позивачем позовних вимог заперечував, посилаючись на їх безпідставність та необґрунтованість. Зазначав про те, що розмір фактичних витрат, понесених страховою компанією, становить лише 52 796,00 грн., винним у вчиненні дорожньо-транспортної пригоди є не тільки його довіритель, а також зауважив, що винним ОСОБА_1 не визнано, а справа про адміністративне правопорушення за ст. 124 КУпАП проти нього закрита на підставі ст. 38 КУпАП. Тому, просив суд у задоволенні позову відмовити, врахувавши при цьому доводи сторони відповідача, надані ним обґрунтування своєї позиції у письмовій формі (а.с. 55-67).

Заслухавши представників сторін, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку про наступне.

23 квітня 2011 року на перехресті вулиць Толстого - Сухоярського в м.Білій Церкві, Київської області між автомобілями марок «Mazda» державний номерний знак НОМЕР_1 та «Chevrolet» державний номерний знак НОМЕР_2, належних страхувальнику та відповідачу ОСОБА_1 відповідно, сталася дорожньо-транспортна пригода (а.с. 14, 15).

29 вересня 2011 року закрито кримінальну справу № 02-7183, порушену по факту ДТП за ознаками складу злочину, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України, оскільки в діях ОСОБА_1 по факту спричинення громадянці ОСОБА_3 та н/л ОСОБА_4 легких тілесних ушкоджень відсутній склад злочину, передбачений ст. 286 КК України (а.с. 80).

Вказана постанова є чинною, доказів на підтвердження зворотного, зокрема, стороною відповідача, в розпорядження суду не надано.

Відповідно до постанови Голосіївського районного суду м. Києва від 08 грудня 2011 року провадження у справі про адміністративне правопорушення, передбачене ст. 124 КУпАП, відносно ОСОБА_1 закрито у зв'язку із закінченням строків накладення адміністративного стягнення, передбачених ст. 38 КУпАП (а.с. 16).

Зі змісту вказаної постанови вбачається, що відповідачем були порушені вимоги п. 10.1, п. 16.11 ПДР Кураїни, але оскільки на момент розгляду справи скінчились строки, визначені ч. 4 ст. 38 КУпАП, а постанова про закриття кримінальної справи прийнята 29 вересня 2011 року, провадження у справі відносно ОСОБА_1 за ст. 124 КУпАП підлягає закриттю.

Разом з тим, зі змісту вказаної постанови також вбачається, що вина ОСОБА_1 у вчиненні дорожньо-транспортної пригоди, яка мала місце 23 квітня 2011 року на перехресті вулиць Толстого - Сухоярського в м. Білій Церкві Київської області, є доведеною.

Зазначена постанова також в установленому законом порядку не є скасованою, набула чинності, а тому підстав для неприйняття її до уваги у суду відсутні.

Відповідно до ч. 7 ст. 247 КУпАП провадження по справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю у разі закінчення на момент розгляду справи про адміністративне правопорушення строків, передбачених ст. 38 КУпАП.

Відповідно до ч. 4 ст. 38 КУпАП у разі відмови в порушенні кримінальної справи або закриття кримінальної справи, але при наявності в діях порушника ознак адміністративного правопорушення, адміністративне стягнення може бути накладено не пізніше як через місяць з дня прийняття рішення про відмову в порушенні кримінальної справи або її закриття.

Як встановлено в ході розгляду справи та не заперечувалось сторонами постанова про відмову в порушенні кримінальної справи відносно ОСОБА_1 була винесена 29 вересня 2011 року, тобто на момент надходження протоколу про адміністративне правопорушення до суду минули строки притягнення останнього до адміністративної відповідальності. У зв'язку з цим, суд закрив провадження по справі.

Отже, виходячи з викладеного, приймаючи до уваги те, що суд не мав права встановлювати фактичні обставини справи, надавати оцінку доказам, вирішувати питання винуватості ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, так як вказане питання встановлене при винесенні постанови від 29 вересня 2011 року про закриття кримінальної справи № 02-7183, суд приходить до висновку про хибність та недоведеність з точки зору положень ст. ст. 57-60 ЦПК України тверджень представника відповідача щодо відсутності вини його довірителя у вчиненні дорожньо-транспортної пригоди, невизнання її останнім, а також наявність у вчиненні зазначеної пригоди вини інших її учасників, через що не приймає їх до уваги, так як останні не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи.

Відповідно до ст. 16 Закону України «Про страхування» від 07 березня 1996 року № 85/96-ВР договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.

Так, в ході розгляду справи судом встановлено, що 25 листопада 2010 року між ТзДВ «СК «НАСТА» та власником автомобіля марки «Mazda» державний номерний знак НОМЕР_1 ОСОБА_2 був укладений договір № 212.0049864 добровільного страхування наземного транспорту (а.с. 10).

Випадок, який мав місце 23 квітня 2011 року на перехресті вулиць Толстого - Сухоярського в м. Білій Церкві Київської області між автомобілями марок «Mazda» державний номерний знак НОМЕР_1 та «Chevrolet» державний номерний знак НОМЕР_2, був визнаний страховим.

Згідно звіту № 400 про оцінку автомобіля «Mazda» державний номерний знак НОМЕР_1 від 24 травня 2011 року, вартість матеріального збитку, завданого власнику останнього, складає 126 060,30 грн. (а.с. 18-31).

Відповідно до ст. 8 Закону України «Про страхування» від 07 березня 1996 року № 85/96-ВР страхова компанія при настанні страхового випадку сплачує страхувальнику страхове відшкодування.

На виконання зазначеного закону та згідно умови договору № 212.0049864 добровільного страхування наземного транспорту від 25 листопада 2011 року, згідно страхового акту № 2011-04-23/004 від 03 червня 2011 року та на підставі розрахунку страхового відшкодування до страхового акту страховиком було прийнято рішення про здійснення власнику застрахованого автомобіля марки «Mazda» державний номерний знак НОМЕР_1 виплати у зв'язку із настанням страхового випадку в розмірі 56 000,00 грн., з яких 52 796,00 грн. виплатити, 3 204,00 грн. - зарахувати в рахунок сплати недоотриманих страхових платежів (а.с. 5).

ПАТ СГ «ТАС», якою була застрахована цивільно-правова відповідальність відповідача, позивачу сплачено 50 000,00 грн. (а.с. 17, 67).

Вказане не заперечувалось сторонами, через що в силу ст. 61 ЦПК України не підлягає доказуванню.

Відповідно до ст. 993 ЦК України та ст. 27 Закону України «Про страхування» від 07 березня 1996 року № 85/96-ВР до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи відповідальної за завдані збитки.

Згідно зі ст. 1191 ЦК України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування.

Згідно ст. 998 ЦК України страхова виплата за договором майнового страхування і страхування відповідальності (страхове відшкодування) не може перевищувати розміру реальних збитків; інші збитки вважаються застрахованими, якщо це встановлено договором.

Реальними збитками в розумінні п. 1 ч. 2 ст. 22 ЦК України є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права.

Крім цього, ст. 9 Закону України «Про страхування» від 07 березня 1996 року № 85/96-ВР передбачено, що страхове відшкодування не може перевищувати розміру прямого збитку, якого зазнав страхувальник; непрямі збитки вважаються застрахованими, якщо це передбачено договором страхування.

Відповідно до ч. 2 ст. 1192 ЦК України розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Як встановлено в ході розгляду справи, позивачем 11 липня 2011 року за заявою страхувальника ОСОБА_2 платіжним дорученням № 579 сума 52 796,00 грн. була перерахована на її рахунок (а.с. 6, 9).

Тому, суд приходить до висновку про обґрунтованість позиції представника відповідача про те, що розмір витрат, фактично понесених позивачем, становить 52 796,00 грн., а тому в розрізі ст. 993 ЦК України та ст. 27 Закону України «Про страхування» від 07 березня 1996 року № 85/96-ВР у страхової компанії виникає право на пред'явлення регресних вимог лише в межах вказаної суми, а з урахуванням проведеної ПАТ СГ «ТАС» виплати в розмірі 50 000,00 грн., лише в межах 2 796,00 грн.

При цьому посилання позивача на те, що 3 204,00 грн., зарахованих в рахунок сплати недоотриманих від ОСОБА_2 страхових платежів, з врахуванням положень ст. ст. 598, 601 ЦК України та п. 7.9 Програми добровільного страхування наземного транспорту, є також страховим відшкодуванням, на стягнення якого в порядку регресу має право страхова компанія, судом оцінюється критично, оскільки, по-перше, зарахування в рахунок сплати недоотриманих страхових платежів, на думку суду, не являє собою в розрізі положень законодавства збиток, понесений в ході відновлення пошкодженої речі, а, по-друге, стосується лише відносин, які виникли між ТзДВ «СК «НАСТА» та ОСОБА_2 щодо страхового захисту майнових інтересів останньої та які жодним чином не стосуються відповідача ОСОБА_1

З огляду на викладене, суд приходить до висновку про те, що позов ТзДВ «СК «НАСТ» підлягає частковому задоволенню, тому з відповідача ОСОБА_1 підлягає стягненню сума в розмірі 2 796,00 грн.

При цьому суд не приймає до уваги посилання представника на суб'єктивність та невідповідність фактичним обставинам справи даних звіту № 400 про оцінку автомобіля «Mazda» державний номерний знак НОМЕР_1 від 24 травня 2011 року, оскільки останнє є недоведеним стороною відповідача з точки зору положень ст. ст. 57-60 ЦПК України.

До того ж, сторона відповідача в обґрунтування даної своєї позиції порядком витребування доказів, який передбачений правилами ст. 137 ЦПК України, не скористалась та не витребувала у встановленому законом порядку доказів, необхідних їй для обґрунтування останньої. Аналогічно відповідачем не було використано його право, передбачене ст. 142 ЦПК України, щодо призначення експертизи для з'ясування обставин, що мають значення для справи і потребують спеціальних знань у галузі науки, мистецтва, техніки, ремесла і т.д. з приводу обґрунтування своєї позиції щодо необґрунтованості розміру страхового відшкодування.

Тому, у суду відсутні підстави для прийняття вказаних тверджень до уваги.

Так саме, на думку суду, не підлягають прийняттю до уваги й твердження представника відповідача щодо обов'язку суду зменшити розмір страхового відшкодування, яке підлягатиме стягненню з його довірителя, відповідно до положень ст. 1193 ЦК України, оскільки саме ОСОБА_1 є потерпілою особою внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, яка мала місце 23 квітня 2011 року, є пенсіонером, має незадовільний стан здоров'я, через що потребує лікування, та скрутне матеріальне становище, оскільки дані обставини не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи.

Питання судових витрат по оплаті судового збору слід вирішити на підставі ст. 88 ЦПК України.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 993, 998, 1188, 1191, 1192 ЦК України, ст. ст. 8, 9, 16, 27 Закону України «Про страхування» від 07 березня 1996 року № 85/96-ВР, ст. ст. 3. 10, 11, 60, 61, 88, 208, 209, 212-215, 218 ЦПК України, суд,-

в и р і ш и в:

позов товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «НАСТА» до ОСОБА_1 про відшкодування матеріальної шкоди в порядку регресу - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця с. Немиринці, Ружинського району, Житомирської області, ідентифікаційний код НОМЕР_5, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1) на користь товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «НАСТА» (код ЄДРПОУ 35893575, юридична адреса: 01025 м. Київ, вул. Володимирська,5-Б) матеріальну шкоду в розмірі 2796 (дві тисячі сімсот дев'яносто шість) гривень 00 коп.

Стягнути з ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця с. Немиринці, Ружинського району, Житомирської області, ідентифікаційний код НОМЕР_5, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1) на користь товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «НАСТА» (код ЄДРПОУ 35893575, юридична адреса: 01025 м. Київ, вул. Володимирська,5-Б) судовий збір у розмірі 229(двісті двадцять дев'ять) гривень 40 коп.

В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду м. Києва шляхом подання через Голосіївський районний суд м. Києва апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення.

Суддя В.С. Пасинок