Ухвала суду № 34513316, 21.10.2013, Севастопольський апеляційний адміністративний суд

Копія

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Ухвала

Іменем України

Справа № 801/1259/13-а

21.10.13 м. Севастополь

Севастопольський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Цикуренка А.С.,

суддів Іщенко Г.М. ,

Санакоєвої М.А.

розглянувши в порядку письмового провадження матеріали справи № 801/1259/13-а за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби на постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим (суддя Радчук А.А. ) від 09.07.13

за позовом Приватного акціонерного товариства "Кримтаксосервіс" (вул. Маяковського, 14, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим,95000)

до Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби (вул. М. Залки, 1/9, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим,95053)

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,,

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 09.07.13р. задоволено позовні вимоги Приватного акціонерного товариства "Кримтаксосервіс" до Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби №0001082204 згідно якого Приватному акціонерному товариству "Кримтаксосервіс" збільшено грошове зобов'язання з податку на додану вартість на суму 311783,75 грн.

Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби №0001062204 згідно якого Приватному акціонерному товариству "Кримтаксосервіс" збільшено грошове зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств на суму 6171 грн.

Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби №0001072207 згідно якого Приватному акціонерному товариству "Кримтаксосервіс" завищено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 234792 грн.

Стягнуто на користь Приватного акціонерного товариства "Кримтаксосервіс" судові витрати в розмірі 12294 грн. із Державного бюджету України шляхом їх безспірного списання із рахунку Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби.

Не погодившись з даною постановою суду, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 09.07.13 та прийняти нове рішення по справі.

Сторони у судове засідання не з'явились, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином та своєчасно.

Чинне законодавство не обмежує коло представників осіб, які беруть участь у справі, при апеляційному розгляді адміністративної справи.

Крім того, згідно з частиною четвертою статті 196 Кодексу адміністративного судочинства України, неприбуття у судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час і місце апеляційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи.

При викладених обставинах, враховуючи те, що сторони викликалися в судове засідання, але в суд не з'явилися, суд вважає можливим розглянути справу у відсутності їх представників.

Відповідно статті 197 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.

На підставі та за правилами статті 195 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що судом першої інстанції порушені норми матеріального права, а також неповно з'ясовані обставини, що мають істотне значення для справи.

Приватне акціонерне товариство "Кримтаксосервіс" (далі - позивач) звернулось до Окружного адміністративного суду АР Крим із позовом до Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби (далі - відповідач) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень №0001082204, №0001062204, №0001072204 від 21.01.2013 року.

Посадовими особами відповідача проведено документальну планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.07.2012р. по 30.09.2012р., валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2012р. по 30.09.2012р..

За результатами перевірки складено акт №118/22-1/03114709 від 09.01.2013 (далі - Акт перевірки, а.с. 13-40)

Згідно висновку акта перевірки відповідач встановив наступні порушення: вимог п.198.1, п.198.2, п.198.6 ст.198, п.200.1 ст.200 Податкового кодексу України, внаслідок чого позивачу завищено податковий кредит на загальну суму 249427 грн.; вимог п.п.14.1.191, п.14.1.185, п.14.1 ст.14, п.138.1.1, п.138.2, п.138.8 ст.138, п.п.139.1.9 -.139.1 ст.139 Податкового кодексу України, внаслідок чого позивачу занижено податок на прибуток на суму 4114 грн. та завищено витрати на суму 234792 грн.

За висновками акту перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення:

- №0001082204, яким позивачу збільшено грошове зобов'язання з ПДВ на суму 311783,75 грн., в тому числі за основним платежем - на суму 249427 грн. та на 62356,75 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями;

- №0001062204, яким позивачу збільшено грошове зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств на суму 6171 грн., в тому числі за основним платежем - на суму 4114 грн., та на 2057 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями;

- №0001072207 згідно якого завищено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 234792 грн.

В акті перевірки відповідач вказує на неможливість проведення зустрічної звірки контрагентів позивача - Фірми «Капітель Плюс», ПП «Аланар» ДП «АВТО Інтернешнл» та ПП «Пан Буд», які мали фінансово-господарські взаємовідносини з низкою підприємств, відносно посадових осіб яких порушено кримінальні справи за фактом фіктивного підприємництва, а отже перевірками була встановлена відсутність реального здійснення фінансового-господарських операцій з придбання товарів у цих підприємств та можливість їх подальшої реалізації іншим підприємствам, у тому числі і позивачу. Іншими словами, зазначені підприємства фактично є транзитерами, перевірками не підтверджена реальність господарських операцій, проведених вказаними підприємствами з контрагентами-покупцями та постачальниками, а тому зазначені господарські операції є нікчемними в розумінні законодавства і не створюють передбачених ними правових наслідків.

Відповідно до частини 2 статті 2 КАС України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією або законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Судова колегія, дослідивши матеріали справи, погоджується з висновком суду першої інстанції виходячи з наступного.

Встановлено, що позивачем придбано у фірми «Капітель Плюс» 21.07.2011 комплект меблі, що підтверджується платіжним дорученням №985 від 20.07.2011, видатковою накладною №940 від 21.07.2011, податковою накладною №108 від 21.07.2011. Дані торгові матеріальні цінності ( далі ТМЦ) перебувають на балансі позивача та використовуються під час провадження господарської діяльності.

14-15.09.2011 позивачем придбано у ПП «Аланар» котел «ЕКО 24 квт.дим», що підтверджується видатковою накладною №РН-0137/09 від 15.09.2011, рахунком-фактурою №СФ-0187/09 від 14.09.2011, податковою накладною №146 від 14.09.2011 та платіжним дорученням №24 від 14.09.2011. Котел перебуває на балансі позивача і використовується у власній господарській діяльності.

В період з жовтня 2011 року по лютий 2012 року ПП «Пан Буд» на підставі Договору №23/1/375 від 11.10.2011 проводило на замовлення позивача ремонтні роботи та реконструкцію споруд та будівель, які знаходяться за адресою: вул.Маяковського, 14 та перебувають на балансі позивача.

Реальність здійснення ремонтних робіт та понесення товариством відповідних витрат підтверджується наступними документами: Договором №23/1/375 від 11.10.2011, дефектними актами, локальними кошторисами, договірною ціною, розрахунками загальновиробничих витрат, підсумковими відомостями ресурсів, актами приймання виконаних робіт, довідкою про вартість робіт, платіжним дорученням №123 від 02.02.2012, рахунком від 02.02.2012, податковою накладною №5 від 02.02.2012.

У ДП «АВТО Інтернешнл» на підставі Дилерської угоди N9MZ-03/11 від 31.05.2011 у період з 13.08.2012 по 21.08.2012 позивачем придбано легкові автомобілі. Зазначені ТМЦ отримані, оплачені та реалізовані, що підтверджується наступними документами: вказаною Дилерською угодою з додатком, рахунками-фактурами, платіжними дорученнями, видатковими накладними, прибутковими накладними, контрактами з кінцевими споживачами, довідками-рахунками, виписками з особового рахунку товариства.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства встановлені Податковим Кодексом України (далі - ПК України), який набрав чинності з 01.01.2011 року.

Підпунктом 14.1.181 ПК України визначено, що податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до п.198.1. ст.198 ПК України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пунктом 198.2. статті 198 встановлено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку (п.198.3. ст. 198 ПК України).

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу (п.198.6. ст. 198 ПК України).

Відповідно до п.201.8. ст.201 ПК України, право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Згідно п.201.10. ст. 201 ПК України, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Пунктом 44.1. ст. 44 ПК України визначено, що для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу (п. 138.1. ст. 138 ПК України).

Згідно з пп.138.1.1. п.1 ст.138 ПК України, витрати операційної діяльності включають: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Частиною 2 ст. 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 року №996-XIV (далі - Закон №996) бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до ч.1 ст.9 Закону №996 підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, що фіксують факти здійснення господарських операцій.

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена також п.п.1.2 п.1, п.п.2.1 п.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року № 88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.1995 року за № 168/704 (далі -Положення № 88) де зазначено, що первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення.

Статтею 9 Закону №996 встановлені вимоги до первинних документів, які є підставою для бухгалтерського та податкового обліку. Згідно з даною нормою, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо -безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно з пунктом 2.4 Положення № 88 первинні документи (на паперових і машино зчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Таким чином, реальність здійснення будь-яких господарських операцій має бути підтверджена відповідними первинними документами бухгалтерського та податкового обліку. Документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Отже, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Відповідно до ст.1 Закону №996 господарська операція є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Аналогічна думка викладена, у Листі Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 р. №742/11/13-11.

Щодо посилань відповідача, в обґрунтування своїх висновків про завищення позивачем податкового кредиту, на даних комп'ютерних автоматизованих інформаційних систем та актів про неможливість проведення зустрічної звірки зазначених вище контрагентів з питань правомірності проведених господарських відносин з контрагентами-покупцями та постачальниками з метою встановлення факту реальності проведених взаємовідносин, по їх відображення в податковому обліку з урахуванням їх виду, обсягу якості та розрахунків при здійсненні фінансово-господарської.

Відповідно до п.6 Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом ДПА України № 984 від 22.12.2010 р. та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 12 січня 2011р. за №34/18772, факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.

Комп'ютерні автоматизовані інформаційні системи ДПІ, акти перевірки контрагентів на які посилається відповідач в обґрунтування своїх висновків, не відносяться до первинних або інших документів, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку платника податків, що перевіряється, які достовірно підтверджують наявність факту порушення.

В розумінні п.73.5 ст. 73 Податкового кодексу України зустрічною звіркою вважається порівняння даних первинних бухгалтерських та інших документів суб'єкта господарювання, що здійснюється органами ДПС з метою документального підтвердження господарських відносин з платником податків та зборів, а також підтвердження відносин, виду, обсягу і якості операцій та розрахунків, що здійснювалися між ними, для з'ясування їх реальності та повноти відображення в обліку платника податків. Зустрічні звірки не є перевірками і проводяться в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. За результатами зустрічних звірок складається довідка, яка надається суб'єкту господарювання у десятиденний термін.

Згідно з п.п.6, 7 Порядку проведення органами державної податкової служби зустрічних звірок, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2010р. № 1232, у разі отримання від суб'єкта господарювання інформації, визначеної у запиті, та її документального підтвердження (протягом одного місяця з дня, що настає за днем надходження суб'єкту господарювання запиту) орган державної податкової служби проводить зустрічну звірку. За результатами проведеної зустрічної звірки складається довідка, яка підписується суб'єктом господарювання (законним чи уповноваженим представником) і посадовими особами органу державної податкової служби.

Відповідно до п.п. 4.4 - 4.6 наказу ДПА України від 22 квітня 2011 року №236 "Про затвердження Методичних рекомендацій щодо організації та проведення органами державної податкової служби зустрічних звірок" у разі встановлення фактів, що не дають змогу провести зустрічну звірку суб'єкта господарювання, зокрема у зв'язку із зняттям з обліку, встановленням відсутності суб'єкта господарювання та/або його посадових осіб за місцезнаходженням (податковою адресою), відповідальний підрозділ не пізніше двох робочих днів від дати надходження запиту складає Акт про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання (додаток 3), реєструє його та вживає відповідних заходів, передбачених актами ДПС України.

При цьому, додаток 3 до Методичних рекомендацій, яким затверджено форму акта про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання, на відміну від додатку 5 (Довідка про результати проведення зустрічної звірки), не передбачає встановлення висновків щодо підтвердження (не підтвердження) здійснення господарських операцій та відображення (невідображення) їх в податковому обліку, оскільки такі висновки можна робити лише за наслідками проведеної зустрічної звірки.

Отже, у податкового органу відсутні повноваження на здійснення в рамках проведення зустрічних звірок (неможливості її проведення) контролю за додержанням податкового законодавства.

Що стосується нікчемності правочину. Стаття 204 ЦК України закріплює принцип презумпції правомірності правочину: правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він невизнаний судом недійсним.

Головною підставою вважати правочин нікчемним являється його недійсність, встановлена законом. Саме законом, а не Актами, які б факти в цьому акті не були відображені. Вказані ж в Акті висновки є суто суб'єктивною думкою державного податкового ревізора-інспектора, оскільки були зроблені за відсутності інформації, яка надається в передбаченому законодавством порядку.

Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

Згідно з ч. 2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Правовідносини з приводу нікчемності правочинів унормовані ст.228 Цивільного кодексу України, відповідно до якої правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним (ч.1 ст.228); правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним (ч.2 ст.228).

Пленум Верховного суду України в своїй постанові від 06 листопада 2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" роз'яснив, що нікчемними правочинами, які порушують публічний порядок, визначені ст. 228 ЦК України, є: правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правочини, які посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема є: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режими вилучення з обігу або обмеження в обігу об'єктів цивільного права, тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним, тощо.

Ні акт перевірки ні апеляційна скарга не містять таких посилань, не доводять умислу саме позивача на порушення публічного порядку, не містять посилання і на те, в чому таке порушення полягає. Доказів, які б доводили нерозумність або необачність правової поведінки саме позивача у спірних правовідносинах при здійсненні господарських операцій із контрагентом до суду не подано.

Таким чином, зміст правочину з постачальником не суперечить законодавству, моральним засадам суспільства. У зв'язку з чим, доводи апеляційної скарги в зазначеної частині не підлягають задоволенню.

Також судова колегія звертає увагу, що по справі проведено судово-економічну експертизу. Згідно висновку судово-економічної експертизи №14 від 31.05.2013р. (т.2 а.с.2-33) первинними документами бухгалтерського та податкового обліку позивача не підтверджуються висновки, викладені в акті перевірки відповідача, а також підтверджується використання в господарський діяльності придбаних товарів.

Відповідно до частини 1 статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

При цьому докази повинні бути належними та обґрунтованими. Сторони мають право обґрунтувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Докази, одержані з порушенням закону, судом при вирішенні справи не беруться до уваги. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору (ст. 70 КАС України).

Згідно з частиною 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Відповідно до вимог ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Всупереч вимог ч.2 ст.71 КАС України відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не довів правомірності прийнятого ним рішення з урахуванням всіх встановлених фактичних обставин та вимог законодавства.

Правова оцінка, яку суд першої інстанції дав обставинам справи, не суперечить вимогам матеріального права, а доводи апеляційної скарги щодо їх неправильного застосування є необґрунтованими.

Судове рішення є законним і обґрунтованим та не може бути скасовано з підстав, що наведені в апеляційній скарзі.

Відповідно до п.1 ч.1 ст. 198 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду без змін. У ст. 200 КАС України наведені підстави для залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

У зв'язку з чим колегія судів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права, що є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а постанови без змін.

Керуючись статтями 195, 197, 198, 205, 206, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 09.07.13р. по справі № 801/1259/13-а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення їх копій особам, які беруть участь у справі.

Ухвалу може бути оскаржено до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя підпис А.С. Цикуренко

Судді підпис Г.М. Іщенко

підпис М.А.Санакоєва

З оригіналом згідно

Головуючий суддя А.С. Цикуренко