Постанова № 34509859, 28.10.2013, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"28" жовтня 2013 р. Справа№ 910/11224/13

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Ропій Л.М.

суддів: Кондес Л.О.

Рябухи В.І.

за участю представників сторін:

від позивача: Фелді О.В. - представник, дов. б/н від16.05.2013;

від відповідача: Сорочинська Ю.О. - представник, дов. № 221 від 14.10.2013;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу

Товариства з обмеженою відповідальністю "Центр каркасного будівництва"

на рішення Господарського суду міста Києва від 16.07.2013

у справі № 910/11224/13 (суддя Головатюк Л.Д.)

за позовом Приватного підприємства "Автотранс-Дніпро"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Центр каркасного будівництва"

про стягнення 57 262,92 грн.

На підставі ст.ст. 77, 99 ГПК України у судовому засіданні 02.09.2013 у справі № 910/11224/13 оголошено перерву до 03.10.2013; ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 03.10.2013 розгляд апеляційної скарги у справі № 910/11224/13 відкладено на 21.10.2013; у судовому засіданні 21.10.2013 оголошено перерву у судовому засіданні до 28.10.2013.

Згідно із ст. 69, 99 ГПК України ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 14.10.2013 строк розгляду апеляційної скарги у справі № 910/11224/13 продовжено.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 16.07.2013 у справі № 910/11224/13 позов задоволено частково; підлягає стягненню з відповідача на користь позивача 52 446,01 грн. основного боргу, 812,36 грн. 3% річних, 4 000,00 грн. витрат на послуги адвоката, 1 600,07 грн. судового збору; в іншій частині позову відмовлено.

Рішення мотивоване тим, що факт несплати відповідачем позивачу винагороди за отримані послуги належним чином доведений, також доведений обов'язок відповідача оплатити позивачу винагороду за отримані послуги; як вбачається з матеріалів справи, останній платіж здійснено відповідачем 01.06.2012, позивач же звернувся з даним позовом до суду 11.06.2013, тобто більше, ніж через рік, отже, суд застосовує до вимог про стягнення пені позовну давність; згідно із розрахунком позивача, який суд визнав обґрунтованим, 3% річних становлять 812,36 грн.; із врахуванням конкретних обставин щодо співрозмірності витрат на послуги адвоката, суд частково задовольняє позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача витрат на послуги адвоката на суму 4 000,00 грн.

В апеляційній скарзі відповідач просить рішення Господарського суду міста Києва від 16.07.2013 у справі № 910/11224/13 скасувати в частині стягнення витрат на послуги адвоката в сумі 4 000,00 грн., з підстав неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідності висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи, порушення норм процесуального права та прийняти нове рішення, яким в задоволенні вимог про стягнення 4 000,00 грн. витрат на послуги адвоката відмовити в повному обсязі, а в іншій частині залишити без змін.

Підстави апеляційної скарги обґрунтовуються наступними доводами.

Скаржник вважає, що витрати по оплаті послуг адвоката стягнуто судом першої інстанції помилково, оскільки, як вбачається із матеріалів справи, а саме із протоколів судових засідань від 02.07.2013 та від 16.07.2013, адвокат Кирилюк О.В. в жодне судове засідання не з'явився, тобто участі у розгляді справи № 910/11224/13 не приймав, хоча відповідно до договору, зобов'язаний був представляти інтереси позивача в суді першої інстанції в кожному судовому засіданні; позивачем не надано доказів обліку виконаної роботи за допомогою підрахунку витраченого часу протягом дня в годинах та, враховуючи здатність кожної особи бути позивачем чи відповідачем в суді, обґрунтування вибору позивачем конкретного адвоката, який надаватиме йому юридичні послуги та буде представляти його інтереси в суді, тому витрати на послуги адвоката щодо стягнення з відповідача судових витрат в сумі 4 000,00 грн. є безпідставними.

18.10.2013 відповідачем подано доповнення до апеляційної скарги, у якому, зокрема, зазначено про неотримання відповідачем рахунків-фактур, у зв'язку із чим, на думку скаржника, момент оплати не настав; про відсутність посилання у рахунках на договір; недодання заявок до матеріалів справи, товарно-транспортних накладних, копій довіреностей осіб, які мали повноваження підписувати акти здачі-прийняття робіт, рахунки-фактури, акти звірок.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач заперечує проти доводів апеляційної скарги, просить рішення Господарського суду міста Києва від 16.07.2013 у справі № 910/11224/13 залишити без змін; вказує на те, що обсяг послуг, який входив до предмету договору про надання юридичних послуг від 14.05.2013, включав в себе як підготовку позовної заяви про стягнення заборгованості та пені, так і представництво інтересів клієнта в відповідному господарському суді, а стягнуті Господарським судом міста Києва у справі № 910/11224/13 - 4 000,00 грн. витрат на послуги адвоката, є обґрунтованими та спрямовувались на відшкодування витрат формування правової позиції у справі, підготовку і подання позовної заяви.

Відповідно до ст. 101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу; апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

21.10.2013 відповідно до ухвали апеляційного господарського суду від 03.10.2013 у справі № 910/11224/13 позивачем надані документи.

Розглянувши апеляційну скаргу, перевіривши матеріали справи, заслухавши представників сторін, враховуючи доповнення до апеляційної скарги, доводи відзиву на апеляційну скаргу, колегія суддів встановила наступне.

Позивач подав до Господарського суду міста Києва позовну заяву про стягнення з відповідача 52 446,01 грн. суми заборгованості за надані послуги транспортного експедирування, 4 004,55 грн. суми неустойки за прострочення виконання зобов'язання, 812,36 грн. 3% річних за час прострочення; судових витрат.

Як вбачається із матеріалів справи, 04.01.2011 між позивачем та відповідачем укладено договір № 040107 про надання послуг з організації перевезення вантажів, відповідно до п. 1.2 якого, позивач, за договором виконавець, надає відповідачу, за договором замовнику, послуги з організації та забезпеченню перевезення вантажів (товарів), передбачені цим договором.

Згідно із ч. 1 ст. 316 ГК України за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу.

Відповідно до ч. 1 ст. 929 ЦК України за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу.

Згідно із п. 4.2 договору № 040107 вартість робіт, що виконуються та послуг, що надаються за цим договором, визначається сторонами в заявках, які є невід'ємною частиною договору та відповідно до акту здачі-прийняття виконаних робіт (надання послуг).

Факт надання позивачем послуг та прийняття їх відповідачем за договором № 040107 підтверджується актами здачі-прийняття робіт (надання послуг), а саме №№ АД-0000: -731 від 12.12.2011 на суму 5 000,00 грн., 733 від 12.12.2011 на суму 7 500,00 грн., -743 від 15.12.2011 на суму 10 000,00 грн., -751 від 19.12.2011 на суму 10 400,00 грн., -762 від 23.12.2011 на суму 12 000,00 грн., 025 від 06.02.2012 на суму 8 600,00 грн., усього на загальну суму у розмірі 53 500,00 грн.

Пунктом 4.3 договору № 040107 сторони погодили, що оплата виконаних позивачем робіт та наданих послуг здійснюється відповідачем на підставі рахунків, виставлених позивачем, шляхом перерахунку грошових коштів на розрахунковий рахунок позивача в строк не більше 3-х банківських днів з моменту вивантаження (якщо інше не зазначено в заявці).

Як вбачається із вище зазначених актів здачі-прийняття робіт (надання послуг), позивачем були виставлені відповідачу рахунки № АД-0000756 від 12.12.2011, № АД-0000763 від 12.12.2011, № АД-0000769 від 15.12.2011, № АД-0000775 від 19.12.2011, № АД-0000792 від 23.12.2011, № АД-0000019 від 02.02.2012.

Також рахунки-фактури додані до матеріалів справи.

Як зазначає позивач у позовній заяві, відповідач належні розрахунки за надані послуги транспортного експедирування не здійснив, а у період з 19.03.2012 по 01.06.2012 відповідач частково погасив прострочену заборгованість, у зв'язку із чим заборгованість відповідача перед позивачем станом на 14.05.2013 склала суму у розмірі 52 446,01 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Як передбачено ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Таким чином, позовна вимога про стягнення заборгованості у розмірі 52 446,01 грн. є такою, що відповідає нормам законодавства, підтверджена матеріалами справи, відповідачем належним чином не спростована, тому підлягає задоволенню.

Відповідно до п. 4.5 договору № 040107 за несвоєчасну оплату відповідач виплачує позивачу пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочення платежу.

Відповідач у відзиві на позовну заяву, поданому до Господарського суду міста Києва 02.07.2013, заявив клопотання про застосування позовної давності щодо вимог про стягнення пені у справі № 910/11224/13.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно із ч. 5 ст. 261 ЦК України за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Частиною 2 ст. 258 ЦК України передбачено, що позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Відповідно до частин третьої і четвертої статті 267 ЦК України позовна давність застосовується лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення рішення; сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Оскільки у заявках відповідача відсутній строк оплати та, як вбачається із наданих позивачем копій товарно-транспортних накладних, у останніх не вказано моменту вивантаження, й відповідач не заперечував здійснення вивантаження у строки, погоджені у заявках, дати завантаження, вказані у заявках, відповідають датам товарно-транспортних накладних, то є підстави вважати, що зазначені у заявках відповідача вимоги до дати вивантаження вантажу виконані, які й належить враховувати, як момент відліку 3-х банківських днів, наданих відповідачу для оплати відповідно до п. 4.3 договору № 040107.

Таким чином, у розрахунку, доданому позивачем до позовної заяви, частково, дати початку прострочення платежу вказані не правильно, відповідно до умов договору № 040107 прострочення оплати почалось за рахунком-фактурою: № АД-0000756 - з 16.12.2011, № АД-0000763 - з 16.12.2011, № АД-0000769 - з 21.12.2011, № АД-0000775 - з 23.12.2011, № АД-0000792 - з 28.12.2011, № АД-0000019 з 10.02.2012.

Згідно із ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Отже, позовна давність за вимогою про стягнення пені за прострочку оплати наданих послуг, спливла, відповідно до рахунків-фактур: № АД-0000756 та № АД-0000763 - 16.06.2012, № АД-0000769 - 21.06.2012, № АД-0000775 - 23.06.2012, № АД-0000792 - 28.06.2012, № АД-0000019 - 10.08.2012.

Як вбачається із матеріалів справи, позивач звернувся до Господарського суду міста Києва з позовною заявою 11.06.2013.

Таким чином, позов про стягнення пені за період до 11.06.2012 пред'явлений після спливу позовної давності, а за період після 11.06.2012 - до спливу позовної давності, оскільки природа пені є плинною та нараховується за кожний день прострочення, як це передбачено в ч. 3 ст. 549 ЦК України.

Якщо відповідно до чинного законодавства або договору неустойка (пеня) підлягає стягненню за кожний день прострочення виконання зобов'язання, позовну давність необхідно обчислювати щодо кожного дня окремо за попередній рік до дня подання позову, якщо інший період не встановлено законом або угодою сторін (п. 4.3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів").

Із висновком суду першої інстанції про початок спливу позовної давності з дня здійснення останнього платежу, колегія суддів не погоджується, як із таким, що не відповідає умовам укладеного сторонами договору № 040107.

Згідно із ч. 5 ст. 267 ЦК України якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Однак, із матеріалів справи не вбачається та позивачем не наведено поважних причин пропуску позовної давності, отже, немає підстав для висновку про існування зазначених поважних причин.

Здійснивши власний розрахунок пені, апеляційний господарський суд, з урахуванням періодів, зазначених позивачем у розрахунку та спливу позовної давності, дійшов висновку, що сума пені у розмірі 379,60 грн. є правильною та такою, що підлягає стягненню з відповідача.

В позові про стягнення 3 624,95 грн. належить відмовити у зв'язку із спливом позовної давності відповідно до ч. 4 ст. 267 ЦК України.

Згідно зі ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Апеляційним господарським судом перераховано суму 3% річних та встановлено, що пред'явлена позивачем сума 3% річних є меншою, ніж фактична, тому позовна вимога про стягнення суми 3% річних підлягає задоволенню у сумі, що вимагається.

Що стосується вимоги позивача про стягнення з відповідача витрат на послуги адвоката, то апеляційний господарський суд зазначає наступне.

Позивачем до позовної заяви була додана копія договору про надання юридичних послуг від 14.05.2013, відповідно до п. 1.1 якого в порядку та на умовах, визначених цим договором, Фізична особа - підприємець - адвокат Кирилюк Олена Валеріївна, за договором виконавець, зобов'язується надати позивачу, за договором клієнту, консультації з українського права щодо певних питань та/або здійснювати правовий супровід діяльності позивача, а позивач зобов'язується прийняти послуги та оплатити надані послуги.

14.05.2013 між Фізичною особою - підприємцем - адвокатом Кирилюк Оленою Валеріївною та позивачем укладено заявку на надання послуг № 1 до договору від 14.05.2013, в п.п. 1, 3 якої погоджено обсяг послуг та вартість послуг.

Також позивачем надано копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю № 4903 на ім'я Кирилюк О.В. та доказ оплати за послуги адвоката, а саме: витяг із особового рахунку Кирилюк О.В., із якого вбачається, що позивач згідно із платіжним документом № 2503 сплатив адвокату Кирилюк О.В. грошові кошти у розмірі 8 000,00 грн. за юридичні послуги згідно із договором про надання від 14.05.2013 (а.с. 57).

Статтею 44 ГПК України передбачено, що до складу судових витрат входить оплата послуг адвоката.

Відповідно до ч. 3 ст. 48 ГПК України витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України "Про адвокатуру". Дія цього закону поширюється тільки на осіб, які є адвокатами.

Таким чином, ст. 44 ГПК України передбачає відшкодування сум як судові витрати, що сплачені стороною за отримання послуг адвоката, на підставі договору, укладеного з ним особисто або з адвокатським об'єднанням.

Оскільки позивачем подані докази та доведено, що Кирилюк О.В. має право на заняття адвокатською діяльністю відповідно до Закону України "Про адвокатуру" та що послуги адвоката надавались безпосередньо адвокатом, витрати за послуги, надані Кирилюк О.В., однак, враховуючи положення ст. 49 ГПК України та принцип співрозмірності, апеляційний господарський суд погоджується із висновком господарського суду першої інстанції про часткове, на суму у розмірі 4 000,00 грн., задоволення вимоги позивача про стягнення з відповідача витрат на послуги адвоката.

Апеляційний господарський суд не погоджується із доводами апеляційної скарги, враховуючи викладене та наступне.

В п. 6.5 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України", вказано, що, вирішуючи питання про розподіл судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним порівняно з ціною позову; у зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи.

Як вбачається із п.п. 1, 3 заявки на надання послуг № 1 до договору про надання юридичних послуг від 14.05.2013, сторони погодили, що адвокат Кирилюк О.В. повинен надати наступний обсяг робіт: підготувати позовну заяву про стягнення заборгованості та пені з відповідача за договором № 040107 від 04.01.2011 та стягнення з відповідача витрат на юридичні послуги по стягненню заборгованості; забезпечити належне представництво інтересів клієнта у відповідному господарському суді (1 інстанції) у справі про стягнення заборгованості, вартість яких погоджена у розмірі 8 000,00 грн.

Як вбачається із матеріалів справи, позовна заява підготовлена адвокатом Кирилюк О.В., до якої додані документи, перелічені у позовній заяві, а у судових засіданнях 02.07.2013 та 16.07.2013 приймав участь інший представник позивача.

Таким чином, адвокатом Кирилюк О.В. виконано умови п. 1 вищезазначеної заявки від 14.05.2013 частково, у зв'язку з чим судом першої інстанції обґрунтовано було зменшено розмір витрат на оплату послуг адвоката, що підлягають стягненню з відповідача, до 4 000,00 грн.

Статтею 59 Конституції України встановлено, що кожен має право на правову допомогу; у випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав; для забезпечення права на захист від обвинувачення та надання правової допомоги при вирішенні справ у судах та інших державних органах в Україні діє адвокатура.

Отже, одержання послуг адвоката є правом сторони.

Оскільки сторонами заявки від 14.05.2013 погоджено конкретний обсяг послуг, то підстави для деталізації їх виконання, по періодах часу, відсутні.

Твердження скаржника про те, що й 4 000,00 грн. є неспіврозмірно завищеною сумою витрат на послуги адвоката, голослівне, на його обґрунтування скаржником не наведено доводів.

Твердження скаржника, про ненадання позивачем заявок, не відповідає матеріалам справи; скаржником не надано доказів того, що позивачем надавались послуги не на виконання договору № 040107, а іншого договору; акти здачі-прийняття робіт (надання послуг) підписані представниками сторін, скріплені відбитками печаток та затверджені керівниками обох сторін; відповідачем підписи не оспорювались; оскільки предметом позову у справі № 910/11224/13 є стягнення основного боргу, пені та 3% річних, у зв'язку із невиконанням обов'язку оплати транспортно-експедиторських послуг, то для підтвердження суми основного боргу наявність товарно-транспортних накладних не є обов'язковою; щодо факту здійснення відповідного перевезення у сторін відсутній спір, а у зазначених актах вказані, зокрема, автомобілі, причепи, якими були здійснені перевезення.

Крім того, як вже зазначалось, відповідно до ухвали апеляційного господарського суду від 03.10.2013 позивачем надані копії товарно-транспортних накладних.

Слід вказати, що відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, проте, скаржником не наводяться факти, які б суперечили доказам, наданим до справи позивачем.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав, встановлених нормами законодавства, для задоволення апеляційної скарги, та наявність підстав для часткового скасування рішення суду першої інстанції і прийняття нового рішення.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103 - 105 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Центр каркасного будівництва" залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 16.07.2013 у справі № 910/11224/13 скасувати частково і прийняти нове рішення.

3. Позов Приватного підприємства "Автотранс-Дніпро" задовольнити частково.

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Центр каркасного будівництва" (03110, м. Київ, Солом'янський район, вулиця Солом'янська, будинок 5, кімната 1117; ідентифікаційний код юридичної особи 32820849) на користь Приватного підприємства "Автотранс-Дніпро" (49023, м. Дніпропетровськ, Амур-Нижньодніпровський р-н, вулиця Ростовська, будинок 141; ідентифікаційний код 36574799) 52 446,01 грн. основного боргу, 379,60 грн. пені, 812,36 грн. 3% річних, 4 000,00 грн. витрат на послуги адвоката, 1 611, 59 грн. судового збору.

В решті позову відмовити.

5. Видачу наказу доручити Господарському суду міста Києва.

6. Справу № 910/11224/13 повернути до Господарського суду міста Києва.

Головуючий суддя Ропій Л.М.

Судді Кондес Л.О.

Рябуха В.І.