Ухвала суду № 34509722, 30.10.2013, Донецький апеляційний адміністративний суд

Головуючий у 1 інстанції - Борзаниця С.В.

Суддя-доповідач - Губська Л.В.

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 жовтня 2013 року справа №812/5429/13-а приміщення суду за адресою:83017, м. Донецьк, бул. Шевченка, 26

Донецький апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Губської Л.В.,

суддів: Арабей Т.Г., Геращенка І.В.,

при секретарі: Мосіній К.С.,

за участю: представника позивача Ноур Н. А. (довіреність від 09.04.2013 р.),

представника відповідача Артюхової Л.Т. (довіреність від 19.06.2013 р.),

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Ленінської об'єднаної державної податкової інспекції у м. Луганську Головного управління Міндоходів у Луганській області на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 14 серпня 2013 року в адміністративній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «БК Євродор» до Ленінської об'єднаної державної податкової інспекції у м. Луганську Головного управління Міндоходів у Луганській області про скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з даним позовом, в якому просив скасувати податкові повідомлення-рішення Ленінської об'єднаної державної податкової інспекції у м. Луганську Головного управління Міндоходів у Луганській області від 01.06.2013 р. № 0000272220, яким визначено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 316447,50 грн., з яких 210965,00 грн.- основний платіж, 105482,50 грн.-штрафна (фінансова) санкція, та № 0000282220, яким визначено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток в сумі 332271,00 грн., з яких 221514,00 грн.- основний пдатіж, 110757,00 грн. - штрафна (фінансова) санкція.

Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 14 серпня 2013 року позов задоволено.

Не погодившись з таким рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову суду та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. На обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначає, що підставою для винесення спірних податкових повідомлень-рішень є встановлення при проведенні позапланової невиїзної перевірки відсутності реального здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентом ТОВ «Лігран», а здійснено лише обмін документами, тобто штучне створення документообігу з метою імітації господарських операцій, що дають право на формування сум податкового кредиту. Апелянт наголошує на тому, що податковий облік є похідним від господарської діяльності, здійснення якої контрагентом позивача ТОВ «Лігран» не відбувалось, в той час, як правові наслідки створює лише фактично здійснена господарська операція, а не задекларована на папері.

В судовому засіданні представник відповідача доводи апеляційної скарги підтримала і просила її задовольнити, в той час, як представник позивача проти цього заперечувала, просила залишити без змін рішення суду першої інстанції.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів Донецького апеляційного адміністративного суду дійшла до наступного.

Так, судом установлено і підтверджується матеріалами справи, що у період з 25.04.2013 по 07.05.2013 посадовими особами відповідача відповідно до наказу від 24.04.2013 №476 згідно пп.20.1.4 п.20.1 ст.20, пп. 78.1.11 п. 78.1 ст. 78 Податкового кодексу України була проведена документальна позапланова виїзна перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість та податку на прибуток по взаємовідносинам з контрагентами за період з 01.01.2010 по 31.01.2013.

За результатами перевірки складено акт №327/22-200/04-36256287 від 16.05.2013 року, в якому зроблено висновок про порушення позивачем: п. 138.2, 138.4, 138.8 ст. 138, п.п.139.1.9 п.139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, внаслідок чого завищено валові витрати в загальній сумі 1 054 827 грн. та занижено податок на прибуток підприємства на суму 221514 грн.; а також п. 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, внаслідок чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 210965 грн.

Вказані висновки в акті зроблені на підставі перевірених відображених показників та висновку податкового органу про відсутність придбання позивачем транспортних послуг від ТОВ «Лігран», при цьому, висновки відносно ТОВ «Лігран» зроблені відповідачем на підставі матеріалів документальної перевірки останнього від 28.12.2012, якою встановлено відсутність реального здійснення господарських операцій, враховуючи відсутність трудових ресурсів, виробничого обладнання, транспортних засобів та торгівельного обладнання, відсутність у підприємства ТОВ «Лігран» необхідних умов для здійснення господарської діяльності в частині купівлі, продажу, реалізації, зберігання та відвантаження товарно-матеріальних цінностей.

На підставі акта перевірки відповідачем винесені податкові повідомлення-рішення від 01.06.2013 №0000272220 та №0000282220, якими позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем: податок на прибуток в загальному розмірі 221514 грн. і нарахована штрафна санкція в сумі 110757 грн.; та податок на додану вартість в загальному розмірі 210965 грн. і нарахована штрафна санкція в сумі 105482,50 грн., і які, в свою чергу, є предметом даного позову.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідач, як суб»єкт владних повноважень, не довів суду правомірність прийнятих ним оскаржуваних рішень, при цьому, виходив з наступного.

Так, згідно п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Відповідно до п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Для операцій із ввезення на митну територію України товарів та з постачання послуг нерезидентом на митній території України датою виникнення права на віднесення сум податку до податкового кредиту є дата сплати (нарахування) податку за податковими зобов'язаннями згідно з пунктом 187.8 статті 187 цього Кодексу.

Датою виникнення права орендаря (лізингоотримувача) на збільшення податкового кредиту для операцій фінансової оренди (лізингу) є дата фактичного отримання об'єкта фінансового лізингу таким орендарем.

Датою виникнення права замовника на віднесення сум до податкового кредиту з договорів (контрактів), визначених довгостроковими відповідно до пункту 187.9 статті 187 цього Кодексу, є дата фактичного отримання замовником результатів робіт (оформлених актами виконаних робіт) за такими договорами (контрактами).

Для товарів/послуг, постачання (придбання) яких контролюється приладами обліку, факт постачання (придбання) таких товарів/послуг засвідчується даними обліку.

Згідно п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно п. 198.4 ст. 198 Податкового кодексу України якщо платник податку придбає (виготовляє) товари/послуги та необоротні активи, які призначаються для їх використання в операціях, що не є об'єктом оподаткування або звільняються від оподаткування, то суми податку, сплачені (нараховані) у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не відносяться до податкового кредиту зазначеного платника.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі, якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем було укладено з ТОВ «Лігран» договір №29/04 від 29.04.2012 про надання транспортних послуг, згідно якого Замовник - ТОВ «БК Євродор» доручає, а Виконавець - ТОВ «Лігран» приймає на себе зобов»язання своїми зусиллями, наявним у нього автотранспортом надати послуги по перевезенню вантажів Замовника територію України на умовах, передбачених цим договором. Замовник своєчасно забезпечує заправку техніки Виконавця, а також договори купівлі-продажу № 18/05 від 18.05.2012 та № 01/06 від 01.06.2012, згідно яких Продавець - ТОВ «БК Євродор» зобов'язується поставити та передати у власність Покупця - ТОВ «Лігран» товар. Одночасно з передачею товару Продавець зобов'язується передати покупцю такі документи: сертифікати відповідності встановленого зразка або їх копії; накладні на відпуск товару, податкові накладні. Кількість товару вказана у видаткових накладних. Приймання товару за кількістю та якістю здійснюється сторонами у порядку, що визначається чинним законодавством.

На підтвердження виконання зазначених договорів позивачем були надані: документи відповідності якості товару, товарно-транспорті накладні, акти виконаних робіт, а також докази дотримання вимог Інструкції про порядок прийомки за кількістю та якістю, затвердженої постановою Держарбітражу при Раді Міністрів СРСР від 15.06.65 р. №П-6 та від 25.04.66 р.№П-7- щодо зважування товару, складання матеріально відповідальною особою акту про прийняття товару, перевірки якості товару та інші документи відповідно до положень вказаної Інструкції, а також податкові накладні, платіжні доручення про перерахування грошових коштів, видаткові накладні, декларації з податку на додану вартість та з податку на прибуток, які в повному обсязі досліджені судом першої інстанції.

На погляд судової колегії, суд першої інстанції правомірно прийняв у якості належних та допустимих доказів наведені документи, які наявні в матеріалах справи, оскільки вони відповідають вимогам законодавчого визначення поняття «первинний документ» згідно Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», відповідно до якого первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Також судом першої інстанції був здійснений допит свідків у судовому засіданні, які підтвердили виконання позивачем у спірний період робіт по ремонту автодороги та укладки асфальту з використанням достатньої кількості техніки та складанням відповідних документів.

Крім того, доводи відповідача щодо неможливості отримання позивачем транспортних послуг від ТОВ «Лігран» у зв»язку з відсутністю у останнього необхідних виробничих потужностей та трудових ресурсів, що було встановлено документальною перевіркою ТОВ «Лігран», не взяті судом до уваги з огляду на те, що, виходячи зі змісту акту перевірки, податковий орган вважає, що в даному випадку відсутнє виконання укладених договорів між позивачем та його контрагентом. Тобто, відповідач ставить під сумнів самі договори та переходить до аналізу певних взаємовідносин у сфері податкового законодавства і робить відповідні висновки про наявну відсутність між суб'єктами господарювання певних господарських відносин, вказує тим самим на наявну фіктивність договірних відносин, які вчинено без наміру створення правових наслідків.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції. З огляду на наступне.

Так, податковим органом не надано будь-яких доказів на підтвердження висновків про те, що угоди, укладені позивачем з ТОВ «Лігран» не спричиняють реального настання правових наслідків, в той час, як у відповідності до частин 2, 3 статті 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Визнання правочину недійсним судом не вимагається лише у тому випадку, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Згідно статті 228 ЦК України правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. Правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Тобто, факт порушення публічного порядку повинен бути доведеним певними засобами доказування.

З огляду на наведене, дії посадових осіб державних органів на власний розсуд оголошувати будь-який правочин недійсним (нікчемним) без звернення до суду порушують встановлений порядок, отже є протиправними.

Згідно зі ст.204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до ст.71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, установлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб»єкта владних повноважень обов»язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Колегія суддів приходить до висновку, що відповідач, як суб»єкт владних повноважень, не довів суду належним чином правомірність своїх дій, в той час, як позивач на обґрунтування своїх доводів надав усі необхідні належні докази.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи і судове рішення ухвалено у відповідності до норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, тому підстав для скасування постанови не вбачається.

Керуючись ст.ст.195,196,198,200,205,206,211,212,254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,-

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Ленінської об'єднаної державної податкової інспекції у м. Луганську Головного управління Міндоходів у Луганській області - залишити без задоволення.

Постанову Луганського окружного адміністративного суду від 14 серпня 2013 року в адміністративній справі № 812/5429/13-а - залишити без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції за наслідками перегляду набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня складення в повному обсязі.

В судовому засіданні проголошено вступну та резолютивну частини ухвали, ухвала в повному обсязі складена 31 жовтня 2013 року.

Головуючий: Л.В.Губська

Судді: Т.Г. Арабей

І.В. Геращенко