Ухвала суду № 34503794, 30.10.2013, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 жовтня 2013 р.Справа № 2а-4377/12/2170

Категорія: 8.1.1 Головуючий в 1 інстанції: Попов В.Ф.

Колегія суддів Одеського апеляційного адміністративного суду

у складі: судді-доповідача - Шевчук О.А.,

суддів: Зуєвої Л.Є., Лук'янчук О.В.,

при секретарі Берекет Н.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Херсоні Херсонської області Державної податкової служби на постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 10 січня 2013 року по справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Рент-Оіл" до Державної податкової інспекції у м. Херсоні Херсонської області Державної податкової служби про визнання недійсними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИЛА:

В жовтні 2012 року позивач звернувся до суду з зазначеним позовом, посилаючись на те, що відповідач за спірними податковими повідомленнями-рішеннями додатково обчислив грошові зобов'язання з податку на прибуток та з податку на додану вартість з неіснуючих об'єктів оподаткування. Так, на думку позивача, у відповідача не було підстав для збільшення валового доходу та податкових зобов'язань з ПДВ у зв'язку з переглядом цін реалізації товарів у 2010-2011 роках. Законодавством України встановлюється вичерпний перелік обставин, які дозволяють податковому органу переглядати доходи платника податків у зв'язку з продажем товарів (робіт, послуг) за цінами нижчими ніж звичайні. Крім того, у разі коли податковий орган вважає, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених цим Законом, обов'язок доведення такого висновку покладається на податковий орган у порядку, встановлений законом.

Постановою Херсонського окружного адміністративного суду від 10 січня 2013 року позовні вимоги задоволено повністю.

Не погоджуючись з вказаним рішенням, відповідач надав до суду апеляційну скаргу, в якій посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просять скасувати вищезазначене рішення та постановити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Особи, що беруть участь у справі, про дату, час і місце судового розгляду були сповіщені належним чином відповідно до ст. 34-39 КАС України, в судове засідання не з'явились, враховуючи що, в матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін в судовому засіданні не обов'язкова, колегія суддів у відповідності до ч. 4 ст. 196 КАС України визнала можливим проводити апеляційний розгляд справи за відсутності сторін.

Згідно ст. 41 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Перевіривши матеріали справи, правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, обговоривши доводи апеляційної справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Ухвалюючи судове рішення, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач при визначенні рівня отриманого доходу позивача мав виходити з рівня цін, який склався на ринку торгівлі паливно-мастильними матеріалами на момент такого продажу, а собівартість проданих паливно-мастильних матеріалів міг використати лише для порівняльного аналізу причин збиткової діяльності перевіреного платника податків.

Судова колегія погоджується з таким висновком з огляду на наступне.

Судом встановлено, що ТОВ "Рент-Оіл" як юридична особа зареєстроване виконавчим комітетом Херсонської міської ради 21 травня 2010 р., платник податків перебуває на податковому обліку в ДПІ у м. Херсоні та є платником податку на додану вартість.

Спірні податкові повідомлення-рішення прийняті на підставі акта від 17.05.2012 р. № 864/22-1/37049790, складеного за результатами планової виїзної перевірки позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 25.05.2010 р. по 31.12.2011 р. (далі - акт перевірки № 864).

Як зазначається у акті перевірки № 864 та підтверджується деклараціями позивача за 2010-2011 роки, за 2010 рік позивач у декларації з податку на прибуток визначив від'ємне значення об'єкту оподаткування податком на прибуток (збиток) у сумі 1 200 154,00 грн., за І квартал 2011 року задекларував від'ємне значення - 1 257 206,00 грн. та за ІІ-ІV квартали 2011 року від'ємне значення 23 739 309,00 грн.

За результатами перевірки відповідач повністю ліквідував від'ємне значення об'єкта оподаткування з податку на прибуток, задеклароване позивачем, визначив об'єкт оподаткування з податку на прибуток відповідно до ст. 134 Податкового кодексу України - оподатковуваний прибуток.

За актом перевірки головною причиною збиткової діяльності позивача у перевірених податкових періодах, був продаж товарів протягом 2010-2011 років за цінами нижчими ніж звичайні. У зв'язку з цим, відповідачем валовий дохід позивача збільшено на 7 081 287,91 грн., у тому числі за 2010 рік на 1 143 884,86 грн., за І квартал 2011 року на 799 863,74 грн. та за ІІ-ІV квартали 2011 року на 5 137 539,31 грн. З цих же причин позивачеві збільшено податкові зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 1 416 257,58 грн., що було підставою для збільшення позивачеві грошових зобов'язань з ПДВ за основним платежем на цю суму за спірним податковим повідомленням-рішенням від 08.06.2012 р. № 0004182200.

Відповідач свої висновки про продаж позивачем товарів за цінами нижчими ніж звичайні обґрунтовує тим, що відповідно ст. 39 та пп. 18 розділу ХХ "Прикінцеві положення" ПК України, п. 1.20 ст. 1 Закону України від 28.12.1994 р. №334/94-ВР "Про оподаткування прибутку підприємств" (далі - Закон № 334) при продажі товарів звичайною є ціна, що відповідає рівню справедливих ринкових цін.

Надаючи оцінку позиціям сторін, суд зазначає, що у 2010-2011 роках питання стосовно визначення рівня звичайних цін при продажі товарів (послуг) платниками податків для обчислення податку на прибуток та ПДВ визначалось ст. 39 ПК України, п. 1.20 ст. 1 Закону № 334 та п. 4.1 ст.4 Закону № 168.

За змістом п. 1 розділу ХХ "Прикінцеві положення" ПК України цей Кодекс набирає чинності з 1 січня 2011 року. Для окремих норм ПК України встановлені інші строки набрання чинності. Так, стаття 39 цього Кодексу, яка набирає чинності з 1 січня 2013 року. Відповідно до п. 8 підрозділу 10 розділу ХХ "Перехідні положення" ПК України у випадках, визначених цим Кодексом, до вступу в дію статті 39 цього Кодексу застосовується пункт 1.20 статті 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств".

За п. 4.1 ст. 4 Закону № 168 база оподаткування операції з поставки товарів (послуг) (для обчислення ПДВ) визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за вільними цінами, але не нижче за звичайні ціни. У разі, якщо звичайна ціна на товари (послуги) перевищує договірну ціну на такі товари (послуги) більше ніж на 20 відсотків, база оподаткування операції з поставки таких товарів (послуг) визначається за звичайними цінами. За 1.18 ст. 1 Закону № 168 для застосування законодавства з ПДВ звичайні ціни розуміються та застосовуються за правилами, визначеними пунктом 1.20 статті 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств".

Згідно п. 1.20 ст.1 Закону № 334 якщо цим пунктом не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін. Справедлива ринкова ціна - це ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати за відсутності будь-якого примусу, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг).

За пп. 1.20.2 п. 1.20 ст. 1 Закону № 334 для визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах. Зокрема, враховуються такі умови договорів, як кількість (обсяг) товарів (наприклад, обсяг товарної партії), строки виконання зобов'язань, умови платежів, звичайних для такої операції, а також інші об'єктивні умови, що можуть вплинути на ціну. При цьому умови договорів на ринку ідентичних (у разі їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг) визнаються співставними, якщо відмінність між такими умовами суттєво не впливає на ціну, або може бути економічно обґрунтована. При цьому враховуються звичайні при укладанні угод між непов'язаними особами надбавки чи знижки до ціни. Зокрема, але не виключно, враховуються знижки, пов'язані з сезонними та іншими коливаннями споживчого попиту на товари (роботи, послуги), втратою товарами якості або інших властивостей; закінченням (наближенням дати закінчення) строку зберігання (придатності, реалізації); збутом неліквідних або низьколіквідних товарів; маркетинговою політикою, у тому числі при просуванні товарів (робіт, послуг) на ринки; наданням дослідних моделей і зразків товарів з метою ознайомлення з ними споживачів. Якщо товари (роботи, послуги), ідентичні (за їх відсутності - однорідні) товарам (роботам, послугам), стосовно яких визначається звичайна ціна, прилюдно пропонуються до продажу, або мають ціни, встановлені на організованому ринку цінних паперів, або мають біржову ціну (біржове котирування), визначення звичайної ціни у встановленому в абзаці першому цього підпункту порядку здійснюється із врахуванням таких факторів.

Законом України "Про оподаткування прибутку підприємств" на платника податків покладено обов'язок визначати рівень доходів виключно виходячи з рівня звичайних цін лише щодо операцій з продажу з пов'язаними особами та щодо бартерних (товарообмінних) операцій.

Аналізуючи норми чинного законодавства та виходячи з фактичних результатів господарської діяльності позивача, судом першої інстанції правильно зазначено, що при перевірці обґрунтованості декларування платником податків розміру валового доходу та податкових зобов'язань відповідач міг використати інформацію про отримання цим платником податків збитків від продажу товарів у перевірених податкових періодах, однак збиткова діяльність платника податків у цих податкових періодах не є достатнім доказом продажу ним товарів (послуг) за цінами нижчим ніж звичайні у цих податкових періодах.

За інформацією сторін у перевірених податкових періодах позивач отримував та декларував доходи виключно від продажу паливно-мастильних матеріалів. Законодавством України не передбачалось державне регулювання з ціноутворення у разі продажу цих товарів і тому можливість отримання доходів з такого продажу регулювалась законами ринкової економіки, тобто у залежності від попиту та пропозиції на товар.

Отже, діюче у 2010-2011 роках законодавство України не ставило ціну продажу ПММ в залежність від собівартості цього товару, яка склалась у продавця.

Крім того, за пп. 1.20.8 п. 1.20 ст. 1 Закону № 334 обов'язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених цим Законом, покладається на податковий орган у порядку, встановленому законом. За пп. 1.20.10 ст. 1 цього закону донарахування податкових зобов'язань платника податку податковим органом внаслідок визначення звичайних цін здійснюється за процедурою, встановленою законом для нарахування податкових зобов'язань за непрямими методами, а для платників податку, визнаних природними монополістами згідно із законом, - також відповідно до принципів регулювання цін, встановлених таким законом.

Порядок нарахування податкових зобов'язань за непрямими методами у 2010 році визначався Законом України від 21.12.2000 р. № 2181-ІІІ "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами", а у 2011 році - ПК України.

Згідно з вимогами Закону № 2181-ІІІ та ПК України рішення про застосування непрямих методів приймається податковим органом за місцезнаходженням платника податків у разі, якщо контролюючий орган не може самостійно визначити суму податкового зобов'язання платника податків у зв'язку з не встановленням фактичного місцезнаходження підприємства чи його відокремлених підрозділів, місцезнаходження фізичної особи або ухиленням платника податків чи його посадових осіб від надання відомостей, передбачених законодавством, а також якщо неможливо визначити суму податкових зобов'язань у зв'язку з неведенням платником податків податкового обліку або відсутністю визначених законодавством первинних документів.). Нарахування податкових зобов'язань з використанням непрямого методу здійснюється виключно податковими органами. Рішення про сплату податкових зобов'язань приймається у судовому порядку за поданням керівника (його заступника) відповідного податкового органу.

У зв'язку з тим, що відповідач під час перевірки збільшив валові доходи позивача за 2010 рік та 1 квартал 2011 року на 1 143 884,86 грн. та на 799 863,74 грн., відповідно, (через продаж зв'язку товарів за цінами нижчим ніж звичайні) відповідач вважає, що за ці податкові періоди позивач не мав від'ємного значення об'єкту оподаткування з податку на прибуток і тому неправомірно декларував його за 2010 рік у сумі 1 200 154,00 грн. та за 1 квартал 2011 року - у сумі 57 052,00 грн.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що такий висновок відповідача є безпідставним, оскільки в його основу відповідачем покладено протиправний висновок про заниження позивачем валового доходу у зв'язку з продажем товарів за цінами нижчими ніж звичайні.

Таким чином, судова колегія приходить до висновку, що позивачем не порушено вимог податкового законодавства України, а тому податковим органом неправомірно прийняті спірні податкові рішення.

На підставі вищевикладеного колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що постанова Одеського окружного адміністративного суду ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновку суду першої інстанції, викладених у зазначеній постанові, у зв'язку з чим підстав для її скасування не вбачається.

Відповідно до ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та ухвалено судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ч. 1 ст. 195, 196, п. 1 ч. 1 ст. 198, ст. 200, п. 1 ч. 1 ст. 205, ст. 206, ч.5 ст. 254 КАС України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Херсоні Херсонської області Державної податкової служби - залишити без задоволення.

Постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 10 січня 2013 року - залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів.

Суддя-доповідач: Шевчук О.А.

Суддя: Зуєва Л.Є.

Суддя: Лук'янчук О.В.