Постанова № 34500586, 23.10.2013, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" жовтня 2013 р. Справа№ 911/2198/13

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Лобаня О.І.

суддів: Майданевича А.Г.

Федорчука Р.В.

за участю представників сторін відповідно до протоколу судового засідання від 21.01.2013 року,

розглянувши апеляційну скаргу дочірньої компанії «Газ України» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» на рішення господарського суду Київської області від 06.08.2013 року

у справі № 911/2198/13 (суддя Кошик А.Ю.)

за позовом дочірньої компанії «Газ України» Національної акціонерної

компанії «Нафтогаз України»

до товариства з обмеженою відповідальністю «Призма-14»

про стягнення 229852,50 грн.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Київської області від 06.08.2013 року по справі № 911/2198/13 позовні вимоги дочірньої компанії «Газ України» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» до товариства з обмеженою відповідальністю «Призма-14» про стягнення 229852,50 грн. - задоволено частково. Стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю «Призма-14» на користь дочірньої компанії «Газ України» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» 15782,40 грн. пені, 610,21 грн. інфляційних втрат, 10057,44 грн. 3% річних та 4597,05 грн. судового збору. В частині стягнення основного боргу у сумі 203402,45 грн. провадження у справі припинено.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції від 06.08.2013 року, позивач звернувся до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою в якій просить рішення господарського суду Київської області від 06.08.2013 року по справі № 911/2198/13 скасувати в частині припинення провадження зі стягнення 203402,45 грн. основного боргу та прийняте нове рішення, яким позовні вимоги в цій частині задовольнити у повному обсязі.

Ухвалою апеляційного господарського суду від 03.09.2013 року апеляційну скаргу прийнято до провадження та призначено до розгляду.

У судовому засіданні 23.10.2013 року представник дочірньої компанії «Газ України» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» надав суду свої пояснення по справі в яких, апеляційну скаргу підтримав у повному обсязі з доводами зазначеними в ній та просив оскаржуване рішення господарського суду Київської області скасувати в частині припинення провадження зі стягнення 203402,45 грн. основного боргу та прийняте нове рішення, яким позовні вимоги в цій частині задовольнити у повному обсязі.

Представник товариства з обмеженою відповідальністю «Призма-14» у судове засідання 23.10.2013 року не з'явився, про час та місце розгляду справи відповідач був повідомлений належним чином про що, в матеріалах справи міститься повідомлення про вручення поштового відправлення.

Враховуючи викладене, заслухавши думку представника позивача що з'явився у судове засідання, колегія суддів апеляційного господарського суду з урахуванням ст. 75 ГПК України вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами, оскільки відповідач про дату та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, участь представника товариства з обмеженою відповідальністю «Призма-14» у судовому засіданні 23.10.2013 року, судом обов'язковою не визнавалась, клопотань про відкладення розгляду справи не надходило. В матеріалах справи міститься достатньо доказів для прийняття рішення по справі.

Також, колегія суддів апеляційного господарського суду звертає увагу на те, що у відповідності до ч.2 ст. 102 ГПК України суд апеляційної інстанції обмежений строком розгляду апеляційної скарги на рішення місцевого господарського суду, а продовження зазначеного строку розгляду справи у відповідності до ч. 3 ст. 69 ГПК України без клопотання сторони по справі, не передбачено ГПК України.

Згідно статті 99 Господарського процесуального кодексу України, в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі XII Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ст. 101 ГПК України, у процесі перегляду справи, апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково наданими доказами, якщо заявник обґрунтував неможливість їх надання суду в першій інстанції з причин, що не залежали від нього, повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення або ухвали місцевого суду у повному обсязі.

Дослідивши наявні в справі матеріали, розглянувши апеляційну скаргу, заслухавши пояснення представників сторін, що з'явилися у судове засідання, Київським апеляційним господарським судом встановлено наступне.

25.08.2011 року між товариством з обмеженою відповідальністю «Призма-14» (покупець, відповідач) та дочірньою компанією «Газ України» (постачальник, позивач) був укладений договір поставки природного газу № 06/11-478 (далі договір).

Порядок оплати отриманого природного газу визначений розділом ІV договору, яким передбачено, що остаточний розрахунок здійснюється на підставі акту приймання-передачі газу (за звітний місяць) до 5 числа місяця, наступного за звітним.

Згідно з цим договором ДК «Газ України» у вересні 2011 року передала у власність відповідача природний газ на загальну суму 3408346,81 грн., що підтверджується актом прийому-передачі природного газу від 30.09.2011 року.

Як зазначає позивач, відповідач (покупець) свої зобов'язання по оплаті природного газу виконав частково, сплативши лише 3204944,36 грн. в зв'язку з чим за відповідачем утворилась заборгованість перед позивачем за поставлений природній газ по договору в розмірі 203402,45 грн.

Так, у червні 2013 року ДК «Газ України» НАК «Нафтогаз України» звернулось до господарського суду Київської області з позовом до ТОВ «Призма-14» про стягнення 229852,50 грн.

Відповідач заперечуючи проти заявлено позову посилався на те, що за іншим укладеним між ДП «Газ України» НАК «Нафтогаз України» та ТОВ «Призма-14» договором поставки природного газу № 06/10-606 від 17.08.2010 року рахується переплата відповідача (ТОВ «Призма-14») станом на 31.12.2010 року в сумі 203402,45 грн., які ДП «Газ України» НАК «Нафтогаз України» не повернуло та безпідставно використовувало в своїй господарській діяльності.

У зв'язку з чим, відповідач виконував умови спірного договору поставки природного газу №06/11-478 від 25.08.2011 року з врахуванням існуючої переплати, що було засвідчено сторонами в акті звіряння розрахунків від 31.12.2012 року, складеному між ДК «Газ Ураїни» та ТОВ «Призма-14», зокрема, за результатами звіряння розрахунків і документів сальдо на 31.12.2012 року на користь ДК «Газ України» складає 0,00 грн., що свідчить про відсутність заборгованості за поставлений у вересні 2011 року природний газ.

Під час розгляду справи у суді першої інстанції, не зважаючи на погодження сторонами під час проведеної звірки розрахунків факту відсутності заборгованості, відповідач у червні 2013 року надіслав позивачу заяву № 280 про зарахування зустрічних вимог. У відповідь на зазначену заяву в листі від 09.07.2013 року № 31/18-3146 позивач відмовив відповідачу в проведенні зарахування, оскільки за договорами застосовано різні ставки оподаткування.

Як зазначалося вище, рішенням господарського суду Київської області від 06.08.2013 року по справі № 911/2198/13 позовні вимоги ДК «Газ України» НАК «Нафтогаз України» до ТОВ «Призма-14» про стягнення 229852,50 грн. - задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача 15782,40 грн. пені, 610,21 грн. інфляційних втрат, 10057,44 грн. 3% річних та 4597,05 грн. судового збору. В частині стягнення основного боргу у сумі 203402,45 грн. провадження у справі припинено.

Колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з висновком суду першої інстанції про часткове задоволення позову, виходячи з наступного.

Як вбачається з акту звіряння розрахунків, сторони відобразили заборгованість за договорами № 06/10-606 та 06/11-478 у відповідних графах дебету та кредиту і вийшли на взаємозалік і погашення взаємних зобов'язань.

Даний акт звіряння підписаний заступником директора з фінансово-економічних питань позивача, заступником головного бухгалтера і скріплений печаткою ДП «Газ України» з однієї сторони, та директором відповідача, головним бухгалтером і скріплений печаткою ТОВ «Призма-14» з іншої сторони.

Таким чином, судова колегія апеляційного господарського суду погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що строк виконання вимоги про повернення переплати за договором № 06/10-606 вважається таким, що настав, оскільки в акті звіряння розрахунків сторони засвідчили відсутність взаємних заборгованостей і у відповідача були відсутні підстави для подальшого звернення з вимогами про повернення переплачених коштів чи звернення до суду.

Більш того, як вбачається з матеріалів справи під час розгляду даної справи у суді першої інстанції у червні 2013 року відповідач звернувся до позивача з листом № 280 про зарахування зустрічних вимог. Натомість відповідач, листом від 09.07.2013 року № 31/18-3146 відмовив позивачу в проведенні зарахування, оскільки, як вважає позивач за договорами застосовано різні ставки оподаткування. При цьому, позивач наявність переплати, яка дорівнює сумі заборгованості відповідача підтвердив та визнав, як під час розгляду справи у суді першої інстанції, так і під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції.

Судова колегія апеляційного господарського суду погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає відмову позивача в проведенні зарахування необґрунтованою, оскільки різні ставки ПДВ стосуються виключного податкового обліку і не впливають на природу та розмір грошових сум, які сторони винні одна одній. В разі проведення зарахування зустрічних вимог, до податкового обліку мають бути внесені відповідні корегування, що не впливає на загальну суму боргу.

Як вірно вказав суд першої інстанції, зарахування зустрічних однорідних вимог є способом припинення одночасно двох зобов'язань, в одному із яких одна сторона є кредитором, а інша - боржником, а в другому - навпаки (боржник у першому зобов'язанні є кредитором у другому). Правило про однорідність вимог розповсюджується на їх правову природу, але не стосується підстави виникнення такої вимоги.

Відповідно до ст. 601 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги. Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін.

Як передбачено п. 22 листа Вищого господарського суду від 12.03.2009 року № 01-08/163 «Про деякі питання, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів України у другому півріччі 2008 року щодо застосування норм Господарського процесуального кодексу України» відповідно до статті 601 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється зарахуванням, зокрема, зустрічних однорідних вимог; таке зарахування може здійснюватися за заявою однієї із сторін. За змістом наведеної норми згоди іншої сторони у зобов'язанні із зарахуванням вимог не вимагається.

Закон не виключає можливості здійснення відповідачем зарахування зустрічних однорідних вимог і в процесі судового розгляду. У такому випадку відповідна заява обов'язково повинна мати письмову форму й адресуватися позивачеві, а її копія і докази надсилання позивачеві (чи одержання ним) подаватися господарському суду.

Відповідач може також звернутися із зустрічним позовом до позивача в порядку статті 60 ГПК.

Припинення зобов'язання зарахуванням означає відсутність предмета спору за умови, якщо між сторонами не залишилися спірних (неврегульованих) питань. Якщо позивач заперечує існування своєї заборгованості перед відповідачем, у господарського суду немає підстав для висновку про відсутність предмета спору.

Крім того, згідно з п. 31 листа Вищого господарського суду від 07.04.2008 року № 01-8/211 «Про деякі питання практики застосування норм Цивільного та Господарського кодексів України» зазначено, що згідно з частиною третьою статті 203 ГК України господарське зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічної однорідної вимоги, строк якої настав або строк якої не зазначений чи визначений моментом витребування. Для зарахування достатньо заяви однієї сторони.

Згідно з частиною третьою статті 203 ГК України господарське зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічної однорідної вимоги, строк якої настав або строк якої не зазначений чи визначений моментом витребування. Для зарахування достатньо заяви однієї сторони. Аналогічні правила містить і стаття 601 ЦК України.

Отже, заява однієї сторони про зарахування зустрічної однорідної вимоги є одностороннім правочином, який має наслідком припинення зобов'язань. Якщо друга сторона вважає, що заява першої сторони є нікчемним правочином, а відтак не припиняє зобов'язання (наприклад, за відсутністю зобов'язання другої сторони або в разі недопустимості зарахування зустрічних вимог згідно з частинами четвертою, п'ятою статті 203 ГК України, статтею 602 ЦК України), то друга сторона вправі звернутися до суду з позовом про примусове виконання зобов'язання першою стороною в натурі або про застосування інших способів захисту, встановлених законом.

Враховуючи вищевикладене, судова колегія апеляційного господарського суду погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що між сторонами існують зустрічні однорідні вимоги, які по суті не заперечуються і не спростовуються сторонами. Заперечення позивача щодо зарахування пов'язане виключно з неоднорідністю вимог (на його думку вимог), що судом спростовано.

Як передбачено п. 1-1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд припиняє провадження у справі, зокрема, в разі відсутності предмету спору.

Таким чином, враховуючи що в частині стягнення основного боргу спір врегульовано шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог на підставі заяви відповідача, поданої після порушення провадження у справі, судова колегія вважає правомірними висновки суду першої інстанції про припинення провадження у справі у зв'язку з врегулюванням спору.

Крім того, у зв'язку з простроченням відповідачем оплати отриманого природного газу, позивач також просить стягнути з відповідача за період з 06.10.2011 року по 06.04.2012 року (183 дні) пеню в сумі 15782,40 грн., за період з жовтня 2011 року по січень 2013 року інфляційні в сумі 610,21 грн. та за період з 06.10.2011 року по 31.05.2013 року 3% річних в сумі 10057,44 грн.

Так, що стосується позовних вимог про стягнення з відповідача пені за період з 06.10.2011 року по 06.04.2012 року в сумі 15782,40 грн. судова колегія апеляційного господарського суду вважає за необхідне зазначити наступне.

У відповідності до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Відповідно до ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Згідно зі ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до п. 7.3.1 договору у разі порушення покупцем умов п. 4.1 цього договору, покупець зобов'язується (крім суми заборгованості) сплатити пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.

Статтею 549 Цивільного кодексу України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до п. 6 ст. 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами. Відповідно до ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочення платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, що передбачено ст. 3 зазначеного Закону.

Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не передбачено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано (ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України).

Так, здійснивши перевірку правильності розрахунку пені за період з 06.10.2011 року по 06.04.2012 року (183 дні), колегія суддів Київського апеляційного господарського вважає його арифметично вірним та обґрунтованим. Згідно наданого позивачем розрахунку, пеня нарахована на заявлену суму боргу за шість місяців від дня порушення строків оплати в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що відповідає вимогам ст. 549 Цивільного кодексу України, п. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань». За таких обставин місцевий господарський суд правомірно задовольнив позов в цій частині та стягнув з відповідача на користь позивача пеню в сумі 15782,40 грн.

Крім того, позивач на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України просить суд стягнути з відповідача на свою користь за період з жовтня 2011 року по січень 2013 року інфляційні в сумі 610,21 грн. та за період з 06.10.2011 року по 31.05.2013 року 3% річних в сумі 10057,44 грн.

3гідно ст. 229 Господарського кодексу України та ст. 625 Цивільного Кодексу України, за прострочення виконання грошового зобов'язання настає відповідальність у вигляді сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також сплати трьох процентів річних від простроченої суми.

Оскільки, вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 3% річних грунтуються на законі (ст. 625 Цивільного кодексу України), а відповідач є таким що прострочив виконання грошового зобов'язання, позовні вимоги позивача в частині стягнення 3% річних та інфляційних втрат підлягають задоволенню.

Здійснивши перевірку правильності нарахування та розрахунку 3% річних та інфляційних втрат, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду вважає розрахунок арифметично вірним. Так, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 610,21 грн. інфляційних втрат та 10057,44 грн. 3% річних.

Таким чином, з урахуванням вищевикладеного, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає що суд першої інстанції правомірно частково задовольнив позов та стягнув з відповідача на користь позивача 15782,40 грн. пені, 610,21 грн. інфляційних втрат та 10057,44 грн. 3% річних. В частині стягнення основної суми боргу у розмірі 203402,45 грн. провадження припинено правомірно на підставі п.1-1 ч.1 ст. 80 ГПК України у зв'язку з припиненням зобов'язань зарахуванням.

Відповідно до ст. 22 ГПК України сторони користуються рівними процесуальними правами. Сторони мають право подавати докази, брати участь у дослідженні доказів.

Відповідно до ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких грунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Судова колегія звертає увагу, що доводи та заперечення викладені у апеляційній скарзі дочірньої компанії «Газ України» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» на рішення суду першої інстанції не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи судом апеляційної інстанції.

Колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що рішення господарського суду Київської області від 06.08.2013 року, прийняте після повного з'ясування обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими, а також у зв'язку з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, є таким що відповідає нормам закону.

Відповідно до ст. 103 ГПК України апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги має право: 1) залишити рішення місцевого господарського суду без змін, а скаргу без задоволення; 2) скасувати рішення повністю або частково і прийняти нове рішення; 3) скасувати рішення повністю або частково і припинити провадження у справі або залишити позов без розгляду повністю або частково; 4) змінити рішення.

Таким чином, в задоволенні апеляційної скарги дочірньої компанії «Газ України» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» слід відмовити, а оскаржуване рішення господарського суду Київської області від 06.08.2013 року залишити без змін.

Судові витрати розподіляються відповідно до вимог ст. 49 ГПК України.

Враховуючи наведене вище та керуючись статтями 99, 101-105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу дочірньої компанії «Газ України» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» на рішення господарського суду Київської області від 06.08.2013 року у справі № 911/2198/13 залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду Київської області від 06.08.2013 року у справі № 911/2198/13 залишити без змін.

3. Матеріали справи № 911/2198/13 повернути до господарського суду Київської області.

Головуючий суддя Лобань О.І.

Судді Майданевич А.Г.

Федорчук Р.В.

Дата підписання 28.10.2013 року