Постанова № 34500264, 28.10.2013, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"28" жовтня 2013 р. Справа№ 910/6116/13

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Зубець Л.П.

суддів: Іоннікової І.А.

Чорної Л.В.

секретар: Комок І.А.

за участю представників:

позивача: Сидоренко А.С.;

відповідача: Міняйло Г.Ю.;

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційні скарги Публічного акціонерного товариства "Національна

акціонерна компанія "Нафтогаз України" та Полтавського

обласного комунального виробничого підприємства

теплового господарства "Полтаватеплоенерго"

на рішення Господарського суду міста Києва

від 03.07.2013р.

у справі №910/6116/13 (суддя Шаптала Є.Ю.)

за позовом Публічного акціонерного товариства "Національна

акціонерна компанія "Нафтогаз України"

до Полтавського обласного комунального виробничого

підприємства теплового господарства

"Полтаватеплоенерго"

про укладення договору

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (далі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Полтавського обласного комунального виробничого підприємства теплового господарства "Полтаватеплоенерго" (далі - відповідач) про врегулювання розбіжностей, які виникли між позивачем і відповідачем під час укладання договору купівлі-продажу природного газу для виробництва теплової енергії, яка споживається населенням, релігійними організаціями та національними спілками і їх регіональними осередками (крім обсягів, що використовуються для виробничо-комерційної діяльності), шляхом викладення пунктів 4.1 та 6.4 в запропонованій позивачем редакції.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач направив відповідачу проект договору купівлі-продажу природного газу, який був розглянутий відповідачем і повернутий позивачу із протоколом розбіжностей. Відповідач висловив свої зауваження відносно умов п.п.4.1 та 6.4 надісланого проекту договору. Позивач не погоджується із зауваженнями відповідача, вважає їх необґрунтованими та такими, що суперечать ст. 4 Закону України "Про засади функціонування ринку природного газу", постанові Кабінету Міністрів України №1729 від 27.12.2001р. "Про забезпечення споживачів природним газом".

Відповідач проти позову заперечував, наголошуючи на необґрунтованості та непідтвердженості позовних вимог. Зокрема, відповідач зазначав наступне:

- умови п.п.4.1, 6.4 запропонованого позивачем договору не відповідають вимогам чинного законодавства;

- позивач запропонував викласти умови п.4.1 договору в редакції, яка передбачає визначення обсягу природного газу відповідно до Методики визначення обсягів природного газу, які використовуються для виробництва теплової енергії для населення в разі, якщо суб'єкти господарювання здійснюють постачання теплової енергії різним категоріям споживачів, затвердженої наказом Міністерства палива та енергетики України №288 від 15.07.2010р. Однак як на час надіслання позивачем проекту договору на адресу відповідача, так і на даний час дія вищевказаної Методики зупинена на підставі рішення Державної служби з питань регуляторної політики та розвитку підприємництва №6 від 29.10.2012р., а тому ця Методика не може бути застосована до спірних правовідносин;

- викладення п.6.4 договору в запропонованій позивачем редакції призведе до порушення визначеного законодавством порядку здійснення розрахунків за природній газ.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 03.07.2013р. у справі №910/6116/13 позов задоволено частково, вирішено укласти між позивачем та відповідачем договір купівлі-продажу природного газу в запропонованій позивачем редакції, за винятком п.п.4.1, який має бути викладений в редакції відповідача, та п.10.12, який не підлягає включенню до договору. Присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача 573,50 грн. судового збору. У позові в іншій частині відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду, позивач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 03.07.2013р. у справі №910/6116/13 в частині відмови в задоволенні позовних вимог про викладення п.4.1 договору в редакції позивача та прийняти в цій частині нове рішення, яким врегулювати розбіжності, що виникли між позивачем та відповідачем, під час укладення договору купівлі-продажу природного газу для виробництва теплової енергії, яка споживається бюджетними установами та організаціями і іншими споживачами, шляхом викладення спірних умов п.4.1 договору в запропонованій позивачем редакції. В іншій частині рішення Господарського суду міста Києва від 03.07.2013р. у справі №910/6116/13 залишити без змін.

Вимоги та доводи апеляційної скарги обґрунтовані тим, що судом першої інстанції було неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, невірно застосовано норми матеріального і процесуального права, зокрема, ст. ст. 4-3, 4-7, 43 Господарського процесуального кодексу України, ст. 179 Господарського кодексу України, ст. ст. 1, 19 Закону України „Про засади функціонування ринку природного газу", а висновки, викладені в судовому рішенні, не відповідають фактичним обставинам справи.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 02.09.2013р. апеляційну скаргу було прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 28.10.2013р.

Відповідач також звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 03.07.2013р. у справі №910/6116/13 в частині викладення п.6.4 договору в редакції позивача та прийняти в цій частині нове рішення, яким викласти названий пункт договору в запропонованій відповідачем редакції.

Вимоги та доводи апеляційної скарги обґрунтовані тим, що викладення п.6.4 договору купівлі-продажу природного газу в запропонованій позивачем редакції щодо першочерговості погашення пені у разі виникнення заборгованості за спожитий газ, призведе до порушення визначеного законодавством порядку розрахунків за природний газ, оскільки кошти, отримані відповідачем від населення, будуть спрямовуватись на погашення пені, тоді як основний борг буде лише збільшуватись.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 23.09.2013р. апеляційну скаргу було прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 28.10.2013р.

Розпорядженням Секретаря судової палати Київського апеляційного господарського суду від 28.10.2013р. було змінено склад колегії суддів та передано справу для здійснення апеляційного провадження колегії у складі головуючого судді Зубець Л.П., суддів Іоннікової І.А., Чорної Л.В.

В судовому засіданні 28.10.2013р. представник позивача підтримав апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" з викладених у ній підстав, просив суд скаргу задовольнити, рішення Господарського суду міста Києва від 03.07.2013р. у справі №910/6116/13 в частині відмови в задоволенні позовних вимог про викладення п.4.1 договору в редакції позивача скасувати та прийняти в цій частині нове рішення, яким врегулювати розбіжності, що виникли між позивачем та відповідачем, під час укладення договору купівлі-продажу природного газу для виробництва теплової енергії, яка споживається бюджетними установами та організаціями і іншими споживачами, шляхом викладення спірних умов п.4.1 договору в запропонованій позивачем редакції. В іншій частині рішення Господарського суду міста Києва від 03.07.2013р. у справі №910/6116/13 залишити без змін. Проти доводів апеляційної скарги відповідача заперечував, просив суд залишити вказану скаргу без задоволення.

В судовому засіданні 28.10.2013р. представник відповідача підтримав апеляційну скаргу Полтавського обласного комунального виробничого підприємства теплового господарства "Полтаватеплоенерго", просив суд скаргу задовольнити, скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 03.07.2013р. у справі №910/6116/13 в частині викладення п.6.4 договору в редакції позивача та прийняти в цій частині нове рішення, яким викласти названий пункт договору в запропонованій відповідачем редакції. В іншій частині рішення Господарського суду міста Києва від 03.07.2013р. у справі №910/6116/13 залишити без змін. Проти апеляційної скарги позивача заперечував, просив суд залишити вказану скаргу без задоволення, як необґрунтовану.

В судовому засіданні 28.10.2013р. було оголошено вступну та резолютивну частини постанови суду.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.

Позивач листом №26-888/1.2-13 від 19.02.2013р. запропонував відповідачу укласти договір купівлі-продажу природного газу протягом 2013 року для виробництва теплової енергії, яка споживається населенням, релігійними організаціями та національними спілками і їх регіональними осередками (крім обсягів, що використовуються для виробничо-комерційної діяльності), надіславши проект відповідного договору (том справи - 1, аркуші справи - 11, 13-19).

Відповідач листом №19-17/554 від 28.02.2013р. повернув позивачу проект договору купівлі-продажу, але висловив свої заперечення відносно умов п.п.4.1 та 6.4 цього договору, надіславши позивачу протокол розбіжностей (том справи - 1, аркуші справи - 12, 19).

Правові, економічні та організаційні засади функціонування ринку природного газу визначені Законом України "Про засади функціонування ринку природного газу", згідно зі ст. 4 якого державне регулювання діяльності суб'єктів ринку природного газу, в тому числі суб'єктів природних монополій та суб'єктів господарювання, які діють на суміжних ринках, здійснюється Кабінетом Міністрів України, національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики, та центральними органами виконавчої влади в межах їх повноважень.

З метою надійного забезпечення галузей національної економіки та населення природним газом, підвищення відповідальності за своєчасне проведення розрахунків, постановою Кабінету Міністрів України №1729 від 27.12.2001р. "Про забезпечення споживачів природним газом" було затверджено Порядок забезпечення споживачів природним газом.

Згідно з п.п.2 п.2 вищевказаної постанови позивач здійснює реалізацію природного газу для задоволення потреб суб'єктів господарювання, які виробляють теплову енергію.

В п.10 ст. 1 Закону України "Про засади функціонування ринку природного газу" передбачено, що гарантований постачальник - визначене у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, газопостачальне підприємство, яке не має права відмовити споживачу в укладенні договору на постачання природного газу.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №705 від 25.07.2012р. „Про визначення гарантованих постачальників природного газу" позивач визначений гарантованим постачальником природного газу для підприємств, що здійснюють виробництво теплової енергії.

Позивач вважає, що заперечення відповідача по запропонованому проекту договору в частині, що стосується пунктів 4.1 та 6.4 договору є необґрунтованими, суперечать ст. 4 Закону України "Про засади функціонування ринку природного газу" та постанові Кабінету Міністрів України №1729 від 27.12.2001р. "Про забезпечення споживачів природним газом", у зв'язку з чим він просив суд врегулювати розбіжності між сторонами шляхом викладення пунктів 4.1, 6.4 договору купівлі-продажу природного газу в запропонованій позивачем редакції.

Місцевий господарський суд задовольнив позовні вимоги частково, вирішивши укласти між позивачем та відповідачем договір купівлі-продажу природного газу на запропонованих позивачем умовах, за виключенням пунктів 4.1 та 10.12 договору. Пункт 4.1 договору було викладено судом в редакції, запропонованій відповідачем. Пункт 10.12 виключено з тексту договору.

Київський апеляційний господарський суд погоджується з висновками місцевого господарського суду, вважає їх такими, що відповідають фактичним обставинам справи, з наступних підстав.

Відповідно до ст. ст. 626, 627 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. ст. 628, 629 Цивільного кодексу України).

В ст. 638 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

В ч.1 ст. 640 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.

Загальний порядок укладання господарських договорів наведений в ст. 181 Господарського кодексу України, згідно з якою господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Проект договору може бути запропонований будь-якою з сторін. У разі якщо проект договору викладено як єдиний документ, він надається другій стороні у двох примірниках. Сторона, яка одержала проект договору, у разі згоди з його умовами оформляє договір відповідно до вимог частини першої цієї статті і повертає один примірник договору другій стороні або надсилає відповідь на лист, факсограму тощо у двадцятиденний строк після одержання договору. За наявності заперечень щодо окремих умов договору сторона, яка одержала проект договору, складає протокол розбіжностей, про що робиться застереження у договорі, та у двадцятиденний строк надсилає другій стороні два примірники протоколу розбіжностей разом з підписаним договором. Сторона, яка одержала протокол розбіжностей до договору, зобов'язана протягом двадцяти днів розглянути його, в цей же строк вжити заходів для врегулювання розбіжностей з другою стороною та включити до договору всі прийняті пропозиції, а ті розбіжності, що залишились неврегульованими, передати в цей же строк до суду, якщо на це є згода другої сторони. У разі досягнення сторонами згоди щодо всіх або окремих умов, зазначених у протоколі розбіжностей, така згода повинна бути підтверджена у письмовій формі (протоколом узгодження розбіжностей, листами, телеграмами, телетайпограмами тощо). У разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся). Якщо одна із сторін здійснила фактичні дії щодо його виконання, правові наслідки таких дій визначаються нормами Цивільного кодексу України.

Згідно зі ст. 179 Господарського кодексу України майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями. При укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі: вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству; примірного договору, рекомендованого органом управління суб'єктам господарювання для використання при укладенні ними договорів, коли сторони мають право за взаємною згодою змінювати окремі умови, передбачені примірним договором, або доповнювати його зміст; типового договору, затвердженого Кабінетом Міністрів України, чи у випадках, передбачених законом, іншим органом державної влади, коли сторони не можуть відступати від змісту типового договору, але мають право конкретизувати його умови; договору приєднання, запропонованого однією стороною для інших можливих суб'єктів, коли ці суб'єкти у разі вступу в договір не мають права наполягати на зміні його змісту. Суб'єкти господарювання, які забезпечують споживачів, зазначених у частині першій цієї статті, електроенергією, зв'язком, послугами залізничного та інших видів транспорту, а у випадках, передбачених законом, також інші суб'єкти зобов'язані укладати договори з усіма споживачами їхньої продукції (послуг). Законодавством можуть бути передбачені обов'язкові умови таких договорів.

Відповідно до ст. 646 Цивільного кодексу України відповідь про згоду укласти договір на інших, ніж було запропоновано, умовах є відмовою від одержаної позиції і водночас новою пропозицією особі, яка зробила попередню пропозицію.

Згідно зі ст. 187 Господарського кодексу України спори, що виникають при укладанні господарських договорів, укладення яких є обов'язковим на підставі закону та в інших випадках, встановлених законом, розглядаються судом.

У відповідності до ст. 4 Закону України "Про засади функціонування ринку природного газу" національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики, при прийнятті своїх рішень діє за принципом незалежності від органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб та суб'єктів господарювання, а також політичних партій та інших об'єднань громадян чи їх органів. До повноважень національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики, зокрема, належать: здійснення державного регулювання відносин суб'єктів ринку природного газу; ліцензування господарської діяльності на ринку природного газу; забезпечення проведення тарифної та цінової політики на ринку природного газу; затвердження Правил користування природним газом для юридичних осіб; затвердження типових договорів на купівлю-продаж природного газу (між власниками та постачальниками природного газу), транспортування природного газу магістральними трубопроводами, зберігання (закачування, зберігання, відбір) природного газу, приєднання до газових мереж, розподіл природного газу, постачання природного газу за регульованим тарифом.

Постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики №1181 від 13.09.2012р. було затверджено Правила користування природним газом для юридичних осіб, згідно з п.1.5 яких гарантований постачальник, який здійснює діяльність з постачання природного газу за регульованим тарифом, укладає з усіма споживачами та субспоживачами, для яких відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 25.07.2012р. №705 "Про визначення гарантованих постачальників природного газу" цей постачальник визначений гарантованим та об'єкти газоспоживання яких розташовані на території здійснення ліцензованої діяльності даного постачальника, договір на постачання природного газу за регульованим тарифом відповідно до Типового договору на постачання природного газу за регульованим тарифом, затвердженого постановою НКРЕ від 22.09.2011р. №1580.

Виходячи з системного аналізу норм діючого законодавства, а також враховуючи зібрані у справі докази, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що запропоновані позивачем умови п.6.4 договору купівлі-продажу природного газу в частині визнання порядку проведення розрахунків відповідають вимогам Закону України "Про засади функціонування ринку природного газу", постанови Кабінету Міністрів України №1729 від 27.12.2001р. "Про забезпечення споживачів природним газом", Правил користування природним газом для юридичних осіб, Типового договору на постачання природного газу за регульованим тарифом, ст. 534 Цивільного кодексу України, не порушують прав та інтересів відповідача.

Належних та допустимих доказів на підтвердження протилежного відповідач не надав ані місцевому господарському суду, ані суду апеляційної інстанції, що свідчить про необґрунтованість доводів його апеляційної скарги.

Натомість запропоновані позивачем умови п.4.1 договору купівлі-продажу, які передбачають визначення обсягу природного газу відповідно до Методики визначення обсягів природного газу, які використовуються для виробництва теплової енергії для населення в разі, якщо суб'єкти господарювання здійснюють постачання теплової енергії різним категоріям споживачів, затвердженої наказом Міністерства палива та енергетики України №288 від 15.07.2010р., суперечать діючому законодавству.

Як було встановлено судом, рішенням Державної служби України з питань регуляторної політики та розвитку підприємництва "Про необхідність усунення Міністерством енергетики та вугільної промисловості України порушень принципів державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності" №6 від 29.10.2012р. відповідно до Закону України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності" дію наказу Міністерства палива та енергетики України №288 від 15.07.2010р. було зупинено.

Тобто, як на час внесення позивачем пропозиції відповідачу по укладанню спірного договору купівлі-продажу, так і на сьогоднішній день дію Методики визначення обсягів природного газу, які використовуються для виробництва теплової енергії для населення в разі, якщо суб'єкти господарювання здійснюють постачання теплової енергії різним категоріям споживачів відновлено не було, у зв'язку з чим положення вказаної Методики не підлягають застосуванню до спірних правовідносин сторін.

За результатами розгляду справи, колегія суддів дійшла висновку про те, що умови п.4.1 договору купівлі-продажу природного газу мають бути викладені в редакції, запропонованій відповідачем, яка відповідає вимогам розділу 3 Типового договору на постачання природного газу за регульованим тарифом та Правилам користування природним газом для юридичних осіб.

Позивачем не надано належних та допустимих доказів на спростування вищевказаних висновків місцевого господарського суду.

Згідно зі ст. ст. 32-34 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

За результатами перегляду справи апеляційний суд дійшов висновку про те, що рішення суду першої інстанції прийнято з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а також з повним і всебічним з'ясуванням обставин, які мають значення для справи, тоді як доводи апеляційних скарг не знайшли свого підтвердження під час розгляду даної справи, у зв'язку з чим підстави для задоволення апеляційних скарг відсутні.

Зважаючи на відмову в задоволенні апеляційних скарг, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати за їх подання покладаються на позивача та відповідача (апелянтів).

Керуючись ст. ст. 32-34, 43, 49, 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційні скарги Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" та Полтавського обласного комунального виробничого підприємства теплового господарства "Полтаватеплоенерго" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 03.07.2013р. у справі №910/6116/13 - без змін.

2. Матеріали справи №910/6116/13 повернути до Господарського суду міста Києва.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у встановленому законом порядку та строки.

Головуючий суддя Зубець Л.П.

Судді Іоннікова І.А.

Чорна Л.В.