Рішення № 34492145, 30.10.2013, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

30.10.2013 Справа № 910/16722/13

Господарський суд Донецької області у складі головуючого судді Зекунова Е.В., при секретарі Павленко М.С. розглянув у відкритому судовому засіданні справу за позовом Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Арсенал Страхування» до Приватного акціонерного товариства «Українська акціонерна страхова компанія «АСКА» за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_1 про стягнення 9720 грн. 65 коп.,-

За участю представників сторін:

від позивача - не з'явився;

від відповідача - не з'явився;

від третьої особи - не з'явився.

ВСТАНОВИВ:

Позивач - Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Арсенал Страхування» звернувся до господарського суду з позовом до Приватного акціонерного товариства «Українська акціонерна страхова компанія «АСКА» за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_1 про стягнення заборгованості в сумі 9720 грн. 65 коп., з яких 9528 грн. - сума невиплаченого відповідачем страхового відшкодування; 160 грн. 54 коп. - сума пені; 32 грн. 11 коп. - сума 3% річних.

В правове обґрунтування вимог позивач посилається на статті 528, 993, 1188, 1194 Цивільного кодексу України, ст. 27 Закону України «Про страхування», ст. 6, 22, 29, 35, 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

Представник позивача в судове засідання не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, надав клопотання про розгляд справи за його відсутності.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, надав клопотання про розгляд справи за його відсутності та відзив на позовну заяву, в якому посилався на відсутність підстав для відшкодування збитків в порядку регресу, а саме:

- на відсутність підтвердження дії договору страхування на момент страхової події, у зв'язку з відсутністю доказів сплати страхувальником страхового платежу;

- позивачем надана довідка «Відомості №90888434» яка відповідає вимогам наказу Міністерства Внутрішніх справ України №389 від 04.07.2011р. «Про затвердження порядку видачі довідки про дорожньо-транспортну пригоду ті її форми»;

- на необґрунтованість позовних вимог, щодо стягнення пені та 3% річних, у зв'язку з відсутністю порушень з боку відповідача грошових (договірних) зобов'язань;

- не врахування позивачем суми франшизи за договором добровільного страхування № 565/12-Тз/Дн та полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності № АВ/6633575.

Представник третьої особи або третя особа в судове засідання не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

Відповідно до п. 3.9.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Враховуючи, що ухвали суду направлені сторонам за адресою, зазначеною в позові та спеціальному витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, господарський суд вважає, що сторони були повідомлені про розгляд справи належним чином, проте правом бути присутнім в судовому засіданні не скористалися, тому справа розглядається за наявними в ній матеріалами згідно статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

Перевіривши матеріали справи, вирішивши питання чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, суд приходить до висновку про наступне.

Судом встановлено, що 31.08.2012 року між ПАТ «Страхова компанія «Арсенал Страхування» (Страховик) та ОСОБА_2 (Страхувальник) було укладено договір добровільного страхування наземного транспорту № 565/12-Тз/Дн (надалі - Договір страхування), за яким Страховик застрахував майнові інтереси Страхувальника, пов'язані з експлуатацією транспортного засобу «Geely CK», державний номер НОМЕР_1. Строк дії Договору з дати надходження першого страхового платежу до 30.08.2013року. Зазначеним Договором визначена сума страхового платежу у розмірі 4568,96 грн., яку страхувальник повинен сплатити до 07.09.2012р. (а.с.9-15).

06 жовтня 2012 року у м. Донецьку сталася дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля «Geely CK», державний номер НОМЕР_1 та автомобіля «Mazda 1», державний номер НОМЕР_2, що належить ОСОБА_3, під керуванням ОСОБА_1

Вищезазначена дорожньо-транспортна пригода визнана позивачем страховою подією, з настанням якої у позивача виник обов'язок виплатити страхувальнику страхове відшкодування.

Статтею 25 Закону України "Про страхування" визначено, що здійснення страхових виплат і виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з договором страхування на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхового акта (аварійного сертифіката), який складається страховиком або уповноваженою ним особою (аварійним комісаром) у формі, що визначається страховиком.

06.10.2012 року Страхувальник звернувся до Страховика із заявою про настання страхового випадку (а.с. 21).

Для визначення вартості матеріального збитку, завданого власнику автомобіля «Geely CK», у результаті його пошкодження в ДТП, ТОВ «Експертно-Консалтінгове бюро» проведене експертне автотоварознавче дослідження. Згідно звіту 218/11 від 02.11.2012р. про оцінку, вартість матеріального збитку завданого пошкодженням транспортного засобу вартість відновлювального ремонту складає 10520,11 гривень (а.с. 22-25).

Згідно до рахунку - фактури складеного ФОП ОСОБА_4 №СФ-0001292 від 16.10.2012р. вартість ремонтних робіт автомобіля «Geely CK», державний номер НОМЕР_1 склала 10826 грн.

У зв'язку з настанням страхової події, на виконання умов договору добровільного страхування наземного транспорту № 565/12-Тз/Дн від 31.08.2012р, враховуючи вартість відновлювального ремонту встановленого рахунком-фактурою №СФ-0001292, на підставі страхового акту № 656/12-Тз/Дн-1 від 05.11.2012р., позивачем здійснено виплату страхового відшкодування в сумі 9528 грн. на користь ОСОБА_2 що підтверджується платіжним дорученням №9066 від 06.11.2012р. (а.с. 39).

Відповідно до ст. 29 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України.

Пунктом 36.4 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (в редакції чинній станом на час виплати позивачем страхового відшкодування) передбачено право страховика за договором обов'язкового страхування цивільної відповідальності в разі настання страхового випадку здійснювати виплату страхового відшкодування безпосередньо потерпілому (іншій особі, яка має право на отримання відшкодування) або погодженим з ним особам, які надають послуги з ремонту пошкодженого майна.

Відповідно до ч. 1 ст. 1191 Цивільного кодексу України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Статтею 27 Закону України "Про страхування" та ст. 993 Цивільного кодексу України визначено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Отже, до позивача перейшло право зворотної вимоги до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Відповідно до ч. 2 ст. 1187 Цивільного кодексу України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Постановою Ленінського районного суду м. Донецька від 31.10.2012р. винним у вчиненні ДТП, що сталося 06.10.2012р., було визнано ОСОБА_1 та притягнуто її до адміністративної відповідальності у вигляді штрафу на підставі ст. 124 КУпАП (а.с.20).

Цивільно-правова відповідальність ОСОБА_1, як власника наземного транспортного засобу автомобіля «Mazda 1», державний номер НОМЕР_2, застрахована в ПрАТ «УАСК «Аска», що підтверджується полісом №АВ/6633575, зі строком дії з 22.06.2011р. по 21.06.2013р. (а.с.74). Цим полісом встановлено ліміт відшкодування за майнову шкоду у розмірі 50000 грн. та франшиза 510 грн.

Відповідно до статті 21 Закону "Про обов'язкове страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів" на території України забороняється експлуатація транспортного засобу без поліса обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, тобто володільці транспортних засобів, за винятком осіб, звільнених від обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності згідно з пунктом 13.1 статті 13 цього Закону, зобов'язані застрахувати ризик своєї цивільної відповідальності, яка може настати внаслідок завдання шкоди життю, здоров'ю або майну інших осіб при використанні транспортних засобів.

Таким чином, відповідач є відповідальною особою за завдані збитки власнику автомобіля «Geely CK», державний номер НОМЕР_1, згідно до положень Закону України "Про обов'язкове страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів" в межах, передбачених договором обов'язкового страхування цивільної відповідальності, а до позивача, як страховика, який виплатив страхове відшкодування відповідно до договору добровільного страхування наземних транспортних засобів, перейшло право вимоги, яке потерпіла особа мала до відповідача як особи, відповідальної за завдані збитки.

Відповідно до п. 22.1 ст. 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач, 29.03.2013р. звертався до відповідача із претензією про виплату страхового відшкодування на суму 9528 грн. (а.с.40), яку відповідач отримав 04.04.2013р., що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення (а.с.41), проте, відповідач, кошти не перерахував, що стало підставою для звернення позивача до суду з вказаним позовом.

У своїх запереченнях представник відповідача зазначав про відсутність у позивача підстав для виплати страхового відшкодування, оскільки позивачем не надано доказів сплати страхувальником страхового платежу, тобто відсутнє підтвердження дії договору страхування на момент події, який по суті є підтвердженням того, що виплата страхового відшкодування була здійснена без порушень умов страхування.

Судом розглянуті та відхилені ці доводи відповідача з огляду на наступне.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про страхування" страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних осіб та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.

Статтею 3 Закону України "Про страхування" встановлено, що страхувальниками визнаються юридичні особи та дієздатні фізичні особи, які уклали із страховиками договори страхування або є страхувальниками відповідно до законодавства України.

У відповідності до статті 9 Закону України "Про страхування" страхова виплата - грошова сума, яка виплачується страховиком відповідно до умов договору страхування при настанні страхового випадку.

Статтею 979 Цивільного Кодексу України передбачено, що за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Статтею 18 Закону України "Про страхування" передбачено, що договір страхування набирає чинності з моменту внесення першого страхового платежу, якщо інше не передбачено договором страхування.

Згідно до статті 983 Цивільного Кодексу України договір страхування набирає чинності з моменту внесення страхувальником першого страхового платежу, якщо інше не встановлено договором.

Нормами статті 28 Закону України "Про страхування" визначено, що дія договору страхування припиняється та втрачає чинність за згодою сторін, а також у разі несплати страхувальником страхових платежів у встановлені договором строки. При цьому договір вважається достроково припиненим у випадку, якщо перший (або черговий) страховий платіж не був сплачений за письмовою вимогою страховика протягом десяти робочих днів з дня пред'явлення такої вимоги страхувальнику, якщо інше не передбачено умовами договору.

Такими чином, вимоги щодо необхідності внесення страхових платежів для набрання чинності договором страхування або для запобігання його припиненню викладені у статті 983 ЦК України та статті 28 Закону України "Про страхування".

Як вбачається з матеріалів справи страхувальником своєчасно були сплачені страхові платежі за Договором № 565/12-Тз/Дн у розмірі 4568,96 грн., що підтверджується копією виписки банку за 31.08.2012р. (а.с.105).

Доводи відповідача про відсутність правових підстав для виплати суми страхового відшкодування в порядку регресу з причин невідповідності довідки ДАІ «Відомості №90888434», наданої позивачем, на підтвердження факту ДТП, вимогам наказу Міністерства Внутрішніх справ України №389 від 04.07.2011р. «Про затвердження порядку видачі довідки про дорожньо-транспортну пригоду ті її форми» судом не приймаються, з огляду на те, що надання такого документу не передбачено Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

У відповідності до пункту 22.1 статті 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.

Згідно до статті 9 Закону України «Про страхування» франшиза, це частина збитків, що не відшкодовується страховиком згідно з договором страхування.

У відповідності до п.12.1 ст. 12 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», розмір франшизи при відшкодуванні шкоди, заподіяної майну потерпілих, встановлюється при укладанні договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності і не може перевищувати 2 відсотки від ліміту відповідальності страховика, в межах якого відшкодовується збиток, заподіяний майну потерпілих. Страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту.

Отже, з урахуванням приписів статей Цивільного кодексу України та Закону України «Про страхування», Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», відповідно до полісу № АВ/6633575 у позивача виникло право регресної вимоги до відповідача в сумі 9018 грн. (9528 грн. - 510 грн.=9018 грн.)

Крім стягнення страхового відшкодування в порядку регресу позивач просить суд стягнути з відповідача пеню у розмірі 160,54 грн. та 3% річних у розмірі 32,11 грн. за період прострочення зобов'язання з 03.07.2013р. по 12.08.2013р.

Як вбачається з матеріалів справи, даний господарський спір виник не з договірних зобов'язань.

Однак, слід зазначити, що законами України «Про страхування» та «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (спеціальними законами), які застосовуються до спірних правовідносин, не передбачено розмір неустойки (пені) у разі звернення потерпілої особи до страхової компанії, відповідальної за шкоду, заподіяну винуватцем дорожньо-транспортної пригоди, а договірні відносини між сторонами відсутні, відтак, відсутні і правові підстави для стягнення пені.

Наведене випливає з вимог статті 547 та пункту 1 частини другої статті 551 ЦК України, відповідно до яких правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання (в тому числі щодо неустойки) вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

З матеріалів справи не вбачається, господарським судом не встановлено та сторонами не доведено укладення між сторонами у справі письмового правочину щодо забезпечення виконання зобов'язання у вигляді неустойки (пені), а розмір пені договором або актом цивільного законодавства у спірних правовідносинах сторін також не встановлено, що виключає правові підстави для стягнення 9528 гривень пені.

Згідно пункту 37.2 статті 37 Закону «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» за кожен день прострочення виплати страхового відшкодування з вини страховика або МТСБУ особі, яка має право на отримання такого відшкодування, сплачується пеня з розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діє у період, за який нараховується пеня.

Відповідно до статті 992 ЦК України у разі несплати страховиком страхувальникові або іншій особі страхової виплати страховик зобов'язаний сплатити неустойку в розмірі, встановленому договором або законом.

Таким чином, як вже було зазначено, виходячи зі змісту норм статті 992 ЦК України та пункту 37.2 статті 37 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» право на стягнення пені у розмірі, встановленому законом або договором, належить лише страхувальнику або вигодонабувачу.

Разом з тим, згідно з частиною першою статті 13 ЦК України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства.

Одним з видів забезпечення виконання зобов'язань є неустойка. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (частина перша статті 546 ЦК України, частина перша та третя статті 549 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 548 ЦК України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

За таких обставин, для позадоговірних зобов'язань у сфері страхування чинне цивільне законодавство не передбачає можливість забезпечення виконання таких зобов'язань шляхом встановлення неустойки, а договірні відносини між сторонами з цього приводу відсутні.

З огляду на вказані обставини, вимоги позивача про стягнення з відповідача пені, нарахованої на суму страхового відшкодування, не підлягають задоволенню.

Наведеної правової позиції з вказаного питання дотримується і Вищий господарський суд України у постановах від 29 січня 2013 року у справі № 5011-16/11067-2012; від 09 липня 2013 року у справі № 5011-19/13602-2012 та Верховний Суд України у постанові від 26 вересня 2012 року у справі № 4/17-3520-2011 (3-41гс12).

Відповідно до частини 1 статті 111-28 Господарського процесуального кодексу України рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України.

Частиною 2 ст. 625 ЦК України передбачено обов'язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

За договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором (ч. 1 ст. 901 ЦК України).

Отже, договір про надання послуг (зокрема, страхових) є складним зобов'язанням, що складається з двох органічно поєднаних між собою зобов'язань: по-перше, правовідношення, в якому виконавець повинен надати послугу, а замовник наділений правом вимагати виконання цього обов'язку; по-друге, правовідношення, в якому замовник зобов'язаний оплатити надану послугу, а виконавець має право вимагати від замовника відповідної оплати.

Проаналізувавши норми ст. ст. 524, 533 - 535, 625 ЦК України, суд дійшов висновку, що грошовим є зобов'язання, яке виражається в грошових одиницях України (грошовому еквіваленті в іноземній валюті), тобто будь-яке зобов'язання зі сплати коштів.

Таким чином, грошовим зобов'язанням є таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана сплатити гроші на користь другої сторони (кредитора), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

У ч. 3 ст. 510 ЦК України визначено, що якщо кожна із сторін у зобов'язанні має одночасно і права, і обов'язки, вона вважається боржником у тому, що вона зобов'язана вчинити на користь другої сторони, і одночасно кредитором у тому, що вона має право вимагати від неї.

Отже, грошовим слід вважати будь-яке зобов'язання, що складається, у тому числі, з правовідношення, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій відповідає кореспондуючий обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора.

Правовідношення, в якому замовник зобов'язаний оплатити надану послугу в грошах, а виконавець має право вимагати від замовника відповідної оплати, тобто в якому передбачено передачу грошей як предмета договору або сплату їх як ціни договору, є грошовим зобов'язанням.

Крім того, слід зазначити, що ст. 625 ЦК України розміщена в розділі I «Загальні положення про зобов'язання» книги 5 ЦК України, а тому поширює свою дію на всі зобов'язання, якщо інше не передбачено в спеціальних нормах, які регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов'язань.

Отже, правовідносини, які склалися між сторонами є грошовим зобов'язанням.

З урахуванням вищевикладеного з дати отримання претензії та документів до неї (03.04.2013р.) у відповідача були відсутні підстави для затримки платежу і Відповідач мав здійснити виплату страхового відшкодування не пізніше 03.07.2013 року.

З огляду на вищевикладене, з урахуванням зменшення суми позовних вимог на суму франшизи за полісом АВ/663357, суд частково задовольняє вимогу про стягнення з відповідача 3% річних, від суми простроченого платежу 9018 грн. за період прострочення зобов'язання з 03.07.2013 року по 12.08.2013р.. на суму 30,39 грн.

Згідно зі статтею 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідно до частини 2 статті 34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Враховуючи вищевикладене, перелічені обставини справи, оцінивши відповідно до статті 43 ГПК України наявні в матеріалах справи докази та обставини справи за своїм внутрішнім переконанням, суд дійшов висновку про те, що позивач частково довів заявлену до стягнення з відповідача суму страхового відшкодування, а відтак позовні вимоги підлягають частковому задоволенню на загальну суму 9048,39 грн., з яких 9018 грн. - сума страхового відшкодування в порядку регресу та 30,39 грн. - 3 % річних.

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 33, 34, 43, 44, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Арсенал Страхування» до Приватного акціонерного товариства «Українська акціонерна страхова компанія «АСКА» про стягнення 9720,65 грн. - задовольнити частково.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Українська акціонерна страхова компанія «АСКА» (83052, м.Донецьк , проспект Ілліча, будинок 100, код ЄДРПОУ 13490997) на користь Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Арсенал Страхування» (01000, м.Київ, вул..Борщагівська, 154, код ЄДРПОУ 33908322) суму страхового відшкодування у розмірі 9018 (дев'ять тисяч вісімнадцять) грн. та суму 3% річних у розмірі 30 (тридцять) грн. 39 коп.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Українська акціонерна страхова компанія «АСКА» (83052, м.Донецьк , проспект Ілліча, будинок 100, код ЄДРПОУ 13490997) на користь Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Арсенал Страхування» (01000, м.Київ, вул..Борщагівська, 154, код ЄДРПОУ 33908322) витрати по сплаті судового збору у сумі 1601 одна тисяча шістсот одна) грн. 51 коп.

Рішення прийняте у нарадчій кімнаті, його вступну та резолютивну частини проголошено у судовому засіданні 30 жовтня 2013 року.

Повний текст рішення складено та підписано 4 листопада 2013 року.

Після набрання рішенням законної сили видати наказ у встановленому порядку.

Рішення господарського суду Донецької області набирає законної сили за правилами, встановленими частиною 5 статті 85 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржене до Донецького апеляційного господарського суду в порядку, передбаченому розділом ХІІ Господарського процесуального кодексу України. ВАШ ТЕКСТ

Суддя Е.В. Зекунов