Рішення № 34492047, 29.10.2013, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/14135/13 29.10.13

За позовом Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Українська страхова група»

до Публічного акціонерного товариства «Українська страхова компанія «Гарант-Авто»

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача

ОСОБА_1

про стягнення 37 433, 71 грн.

Суддя Ломака В.С.

Представники учасників судового процесу:

від позивача: Кулик А.М. за довіреністю № 0113-70 від 20.03.2013 р.;

від відповідача: Костенко А.О. за довіреністю № 47-1-4/37-Ю від 20.12.2012 р.;

від третьої особи: не з'явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Українська страхова група» (далі - позивач) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства «Українська страхова компанія «Гарант-Авто» (далі - відповідач) про стягнення 37 433, 71 страхового відшкодування в порядку регресу. Крім того, позивач просив покласти на відповідача витрати, понесені ним у зв'язку зі сплатою судового збору, в розмірі 1 720, 50 грн.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказував на те, що 08.10.2012 р. між ним та ТОВ «Порше-Лізинг Україна» було укладено Договір добровільного страхування наземних транспортних засобів № 28-0199-0157/892 щодо автомобіля «Volkswagen», державний номер НОМЕР_1. Оскільки 29.10.2012 р. в м. Києві по вулиці Оболонська набережна відбулась дорожньо-транспортна пригода за участю застрахованого транспортного засобу під керуванням ОСОБА_4 та транспортного засобу «ГАЗ», державний номер НОМЕР_2, під керуванням водія ОСОБА_1, якого постановою Оболонського районного суду м. Києва від 19.11.2012 р. у справі № 2605/17987/12 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, позивач виплатив 37 433, 71 грн. страхового відшкодування. Враховуючи те, що цивільна відповідальність водія транспортного засобу «ГАЗ», державний номер НОМЕР_2, була застрахована відповідачем за полісом АВ/2492084, позивач вирішив у судовому порядку вимагати від останнього сплати відповідного відшкодування в порядку регресу.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 26.07.2013 р. порушено провадження у справі № 910/14135/13, на підставі ст. 27 ГПК України залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_1, та призначено справу до розгляду на 13.08.2013 р.

22.05.2013 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва у відповідь на запис суду від Моторного (транспортного) страхового бюро України надійшов Лист за № 7/2-28/20683 від 02.08.2013 р. разом з витягом Інформаційною довідкою з Єдиної централізованої бази даних щодо страхового полісу АВ/2492084.

У судовому засіданні 13.08.2013 р. від представників сторін надійшли додаткові документи у справі.

При цьому, представник відповідача повідомив суд, що визнає заявлені у даній справі позовні вимоги.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 13.08.2013 р., у зв'язку з неявкою представника третьої особи, розгляд справи було відкладено на 10.09.2013 р.

Розпорядженням в.о. Голови господарського суду міста Києва від 10.09.2013 р., у зв'язку з перебуванням судді Ломаки В.С. на лікарняному, з метою дотримання процесуальних строків справу № 910/14135/13 передано для розгляду судді Любченко М.О.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 11.09.2013 р. суддею Любченко М.О. прийнято справу № 910/14135/13 до свого провадження та призначено її до розгляду на 29.10.2013 р.

Розпорядженням Голови господарського суду міста Києва від 17.09.2013 р. справу № 910/14135/13 передано для розгляду судді Ломаці В.С., у зв'язку з її виходом з лікарняного.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 17.09.2013 р. суддею Ломакою В.С. прийнято справу № 910/14135/13 до свого провадження та призначено її до розгляду на 29.10.2013 р.

Представник третьої особи в судове засідання 29.10.2013 р. не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

Судом враховано, що відповідно до п. 3.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Зважаючи на те, що неявка представника третьої особи не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.

При цьому, оскільки суд відкладав розгляд справи, надаючи можливість учасникам судового процесу реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд, враховуючи процесуальні строки розгляду спору, встановлені ст. 69 ГПК України, не знаходить підстав для відкладення розгляду справи.

Судом, враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі «Смірнова проти України»).

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України № 1-5/45 від 25 січня 2006 р., у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання «розумності» строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

У судовому засіданні 29.10.2013 р. судом проголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

20.07.2009 р. між позивачем (страховик) та ТОВ «Порше Лізинг Україна» (страхувальник) було укладено Генеральний договір добровільного страхування наземних транспортних засобів (крім залізничного) № 28-2828-0157.

Відповідно до п. 1.1. частини 2 вказаного Договору його предметом визначено страхування майнових інтересів страхувальника, що не суперечать чинному законодавству України, пов'язаних з володінням, користуванням і розпорядженням зазначеним в Додатку наземним транспортним засобом та стаціонарно встановленим на ньому додатковим обладнанням - страхування наземного транспортного засобу (КАСКО).

За змістом п. 2.1. частини 2 Договору по КАСКО страхові ризики визначаються відповідно до обраних умов страхування, визначених у відповідному додатку до цього Договору страхування, в тому числі ризик дорожньо-транспортної пригоди - пошкодження або знищення транспортного засобу або його додаткового обладнання внаслідок ДТП.

Відповідно до п. 3.2. частини 2 Договору його сторони визначили, що страховик шляхом виплати страхового відшкодування відповідно до умов та зобов'язань за Договором в межах страхової суми компенсує збитки, що виникли внаслідок страхового випадку.

Згідно з п. 8 частини 1 Договору він укладений на строк з 21.07.2009 р. по 31.12.2014 р.

26.04.2011 р. позивач, як страховик, та ТОВ «Порше Лізинг Україна», як страхувальник, уклали Додатковий договір № 2 до Генерального договору добровільного страхування наземних транспортних засобів (крім залізничного) № 28-2828-0157 від 20.07.2009 р., яким внесли зміни до номеру Генерального договору, виклавши його в редакції: № 28-0199-0157.

27.10.2011 р. позивач, як страховик, та ТОВ «Порше Лізинг Україна», як страхувальник, уклали Додаток № 28-0199-0157/892 до Генерального договору, яким визначили об'єкт страхування - транспортний засіб марки «Volkswagen», модель «Passat Variant B7», 2011 року випуску, номер кузова/шасі НОМЕР_6. Строк дії Додатку - з 28.10.2011 р. по 27.10.2016 р. включно.

Як вбачається з Свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу номер кузова/шасі НОМЕР_6, йому присвоєно реєстраційний номер НОМЕР_1.

29.10.2012 р. о 16 год. 15 хв. гр. ОСОБА_1, керуючи автомобілем «ГАЗ», д.н. НОМЕР_2, по Оболонській набережній в м. Києві, рухаючись заднім ходом, не переконався, що це буде безпечно і не створить перешкоди чи небезпеки іншим учасникам руху, внаслідок чого здійснив наїзд на автомобіль «Volkswagen», д.н. НОМЕР_1, що призвело до пошкодження транспортних засобів.

На час вказаної дорожньо-транспортної пригоди автомобіль «Volkswagen», д.н. НОМЕР_1 перебував під керуванням водія ОСОБА_4

Відповідно до Довідки про дорожньо-транспортну пригоду № 9098424, виданої УДАІ УМВС у м. Києві 29.10.2012 р., автомобіль «Volkswagen», д.н. НОМЕР_1 отримав пошкодження передньої центральної частини внаслідок порушення гр. ОСОБА_1 правил маневрування.

Також, в результаті огляду пошкодженого транспортного засобу представником позивача, в результаті якого було складено Акт від 31.10.2012 р., вказаний автомобіль отримав пошкодження капоту, решітки радіатора та передніх фар.

Постановою Оболонського районного суду міста Києва від 19.11.2012 р. у справі № 2605/17987/12 гр. ОСОБА_1 було вирішено притягнути до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП та накласти на нього адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 340, 00 грн. в дохід держави.

Господарський суд враховує, що одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів (п. 4 Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-8/1427 від 18.11.2003 р. «Про Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та юрисдикцію Європейського суду з прав людини»).

Як вбачається з матеріалів справи, а саме: полісу ОСЦПВВНТЗ № АВ/2492084 цивільна правова відповідальність відносно транспортного засобу марки «ГАЗ 3302-14», державний номер НОМЕР_2, була зареєстрована відповідачем, розмір франшизи - 0, 00 грн., строк дії з 14.03.2012 р. по 01.03.2013 р. включно, страхувальник з ТОВ З ІІ «Чиста Вода».

30.10.2012 р. ТОВ «Порше Лізинг Україна» звернулось до позивача з Заявою про настання страхового випадку та виплату страхового відшкодування.

31.10.2012 р. ТОВ «Атлант-М Лепсе» за допомогою програмного комплексу Audatex було складено калькуляцію № 2310089465 щодо вартості робіт та матеріалів, необхідних для ремонту спірного автомобіля, у відповідності до якої вона склала 39 303, 04 грн.

В період з 30.10.2012 р. по 21.11.2012 р. ТОВ «Атлант-М Лепсе» було проведено ремонтні роботи спірного автомобіля, за наслідками якого складено Акт виконаних робіт № 2310089465 на загальну суму 38 970, 44 грн.

05.11.2012 р. ТОВ «Порше Лізинг Україна» перерахувало на підставі платіжних доручень № 50002963 та № 50002964 грошові кошти в сумі 38 970, 44 грн. на користь ТОВ «Атлант-М Лепсе» в оплату виконаних ремонтних робіт та товарів (запасних частин та витратних матеріалів).

23.11.2012 р. позивачем було складено Страховий акт № ДККА-21489, відповідно до якого визначено розмір страхового відшкодування в сумі 37 433, 71 грн., що становить різницю між вартістю матеріального збитку в сумі 38 970, 44 грн. та розміром безумовної франшизи в сумі 1 536, 73 грн.

На підставі Платіжного доручення № 15318 від 26.11.2012 р. позивач сплатив ТОВ «Порше Лізинг Україна» 37 433, 71 грн. страхового відшкодування.

Заявою за № 17963 від 15.02.2013 р. позивач звернувся до відповідача з вимогою сплатити страхове відшкодування в порядку регресу в сумі 37 433, 71 грн.

Листом за № 18702/01 від 24.04.2013 р. відповідач в особі повіреного - ТОВ «ЄвроАсистенс» (Договір доручення № 277/14/2300 від 01.11.2011 р.) повідомив позивача про те, що сума страхового відшкодування буде перерахована на вказаний ним розрахунковий рахунок.

27.04.2013 р. ТОВ «ЄвроАсистенс» було складено Страховий акт № 000007601/01 (144 011), яким визначено суму страхового відшкодування, що має бути перераховано на користь позивача, в розмірі 37 433, 71 грн.

Оскільки в подальшому відповідач так і сплатив на користь позивача суму страхового відшкодування, він вирішив звернутись з даним позовом до суду.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

Статтею 27 Закону України «Про страхування» та статтею 993 Цивільного кодексу України визначено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Частинами першою та другою статті 1187 ЦК України передбачено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.

Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Відповідно до пунктів 1, 3 частини 1 статті 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою, а за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.

Таким чином, за змістом вказаних норм, у відносинах між кількома володільцями джерел підвищеної небезпеки відповідальність будується на загальному принципі вини.

Вина водія транспортного засобу марки «ГАЗ 3302-14», державний номер НОМЕР_2 ОСОБА_1 встановлена у судовому порядку, а відповідальність власника вказаного автомобіля застрахована відповідачем.

Згідно з пунктом 22.1 статті 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.

Статтею 29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України.

Згідно з п. 1.6 Методики товарознавчої експертизи та оцінки дорожніх транспортних засобів, затвердженої спільним наказом Міністерства юстиції України та Фонду державного майна України від 24.11.2003 р. № 142/5/2092, відновлювальний ремонт - комплекс операцій щодо відновлення справності або роботоздатності колісних транспортних засобів чи його складника(ів) та відновлення їхніх ресурсів, а вартість відновлювального ремонту дорожнього транспортного засобу відповідно до п. 2.3 Методики - це грошові витрати, необхідні для відновлення пошкодженого, розукомплектованого колісних транспортних засобів.

Системне тлумачення наведених вище положень чинного законодавства дає підстави вважати, що в разі пошкодження транспортного засобу розмір шкоди, завданої транспортному засобу, що підлягає відшкодуванню страховиком, визначається виходячи з оцінки вартості витрат, які несе власник пошкодженого транспортного засобу при здійсненні його відновлювального ремонту.

Пунктом 13.1. Генерального договору його сторони визначили, що розмір страхового відшкодування визначається, виходячи з прямого розміру збитків, завданих страхувальнику в результаті страхового випадку, на підставі даних огляду пошкодженого транспортного засобу та/або додаткового обладнання, документів, що зазначені в розділі 12 частини 2 цього Договору, що підтверджують розмір спричиненого збитку.

Згідно з ч. 1 ст. 14 та ст. 204 ЦК України, цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Якщо договір не визнано недійсним в судовому порядку, він має такі ж правові наслідки, як і будь-який дійсний договір, зокрема, є обов'язковим для виконання його сторонами (ст. 629 ЦК України).

Як наголосив Вищий господарський суд України в постановах від 04.12.2012 р. у справі № 5011-37/5786-2012 та від 04.12.2012 р. у справі № 5011-68/7859-2012, норми Закону України «Про страхування» не містять положень, які б зобов'язували страховика визначати розмір страхового відшкодування з урахуванням лише автотоварознавчої експертизи (дослідження), проведеної оцінювачем чи суб'єктом оціночної діяльності, та на підставі лише звіту про оцінку КТЗ. Натомість положеннями статті 25 Закону України «Про страхування» передбачено, що здійснення страхових виплат і виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з договором страхування.

При визначенні розміру страхового відшкодування, що підлягає виплаті страхувальнику, позивач не керувався нормами Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності наземних транспортних засобів» з огляду на наявність укладеного між ним та ТОВ «Порше Лізинг Україна» Договору, у відповідності до умов якого позивачем і було здійснено визначення розміру збитку застрахованого автомобіля та страхового відшкодування. Разом з цим, позивач і не повинен був керуватися положеннями вказаного закону, оскільки цей закон регулює відносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. Натомість відносини позивача і його страхувальника, що склались на підставі договору добровільного страхування транспортного засобу, є добровільним страхуванням, яке відповідно до ст. 6 Закону здійснюється на основі договору між страхувальником і страховиком. Загальні умови і порядок здійснення добровільного страхування визначаються правилами страхування, що встановлюються страховиком самостійно відповідно до вимог цього Закону. Конкретні умови страхування визначаються при укладенні договору страхування відповідно до законодавства.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем відповідно до страхового акту було вирішено виплатити страхове відшкодування на користь страхувальника в сумі 37 433, 71 грн.

Слід зазначити, що на підставі встановлених судом обставин до позивача дійсно перейшло право вимоги до відповідача, згідно зі ст. ст. 993 ЦК України, ст. 27 Закону України «Про страхування» та ст. п. 22.1. ст. 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

При цьому, слід враховувати, що відповідно до ст. 12.1. Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до Полісу ОСЦПВВНТЗ № АВ/2492084 розмір франшизи - 0, 00 грн., а тому відповідно у даному випадку немає необхідності до зменшення страхового відшкодування.

Вищий господарський суд України у постанові від 28.02.2012 р. у справі № 7/088-11 наголосив, що чинним цивільним законодавством не визначений строк виконання одним страховиком зобов'язання по відшкодуванню іншому страховику шкоди в порядку регресу, однак, цей строк пов'язаний з моментом пред'явлення відповідною особою (в даному випадку страховиком) зворотної (регресної) вимоги до відповідача.

Зокрема, приписами ч. 2 ст. 530 ЦК України передбачено, що у разі, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк з дня пред'явлення вимоги.

Позивач звертався до відповідача з регресними вимогами, однак вони не були задоволені в добровільному порядку.

Відповідно до статті 27 Закону України «Про страхування» та статті 993 ЦК України до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Частиною першою статті 1191 ЦК України передбачено, що особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Крім того, статтею 38 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено право страховика після виплати страхового відшкодування подати регресний позов.

Отже, відповідно до наведених вимог закону позивач після виплати страхового відшкодування отримав право зворотної вимоги до особи, відповідальної за завдану шкоду.

За таких обставин з моменту виконання позивачем свого зобов'язання за договором добровільного страхування у нього виникло право подати регресний позов до суду.

Вказана правова позиція наведена Верховним Судом України в постанові від 07.08.2012 р. № 3-31гс12 у справі № 12/207, яка прийнята за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, і відповідно до ст. 111-28 ГПК України є обов'язковою для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність із рішеннями Верховного Суду України.

Також, правова позиція відносно того, що саме з моменту виконання позивачем свого зобов'язання за договором добровільного страхування у нього виникло право подати регресний позов до суду, викладена в постанові Верховного Суду України від 27.03.2012 р. № 3-20гс12 у справі № 58/168.

Крім того, в постанові Верховного Суду України від 12.03.2012 р. № 3-12гс12 у справі № 53/128 наголошено, що норма статті 38 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачає наявність права у страховика на пред'явлення регресного позову, а не відсутність такого права. Аналогічну правову позицію про те, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних витрат переходить право регресу, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки, викладено у постанові Верховного Суду України від 07.11.2011 р. у справі № 3-118гс11.

Відповідно до ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження відсутності зобов'язання перед позивачем щодо сплати вказаної суми боргу або ж його погашення станом на дату вирішення спору по суті.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. «Про судове рішення» рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Оскільки, як зазначалось вище, судом встановлено обґрунтованість позовних вимог, суд приймає рішення про стягнення з відповідача 37 433, 71 грн. відшкодування шкоди в порядку регресу.

З урахуванням зазначеного, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 82- 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Українська страхова компанія «Гарант-Авто» (01042, місто Київ, Печерський район, провулок Новопечерський, будинок 19/3; код ЄДРПОУ 16467237) на користь Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Українська страхова група» (03038, місто Київ, Солом'янский район, вулиця Івана Федорова, будинок 32, літ. А; код ЄДРПОУ 30859524) 37 433 (тридцять сім тисяч чотириста тридцять три) грн. 71 коп. відшкодування шкоди в порядку регресу, 1 720 (одну тисячу сімсот двадцять) грн. 50 коп. витрат по сплаті судового збору.

3. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.

4. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 04.11.2013 р.

Суддя В.С. Ломака