Постанова № 34491231, 15.10.2013, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

15 жовтня 2013 року № 826/11200/13-а

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Григоровича П.О., розглянув в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Веб Формат» до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києвіпро визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень від 09.04.2013 №0004252208, 0004262208

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Веб формат» (надалі - позивач, Товариство) звернулось до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві (надалі - відповідач, ДПІ), з урахуванням заяви про зміну позовних вимог про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 09.04.2013 №№0004252208, 0004262208.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 09.08.2013 відкрито провадження, закінчено підготовче провадження та призначено справу №826/11200/13-а до судового розгляду в судовому засіданні на 09.09.2013, яке в подальшому відкладалось з метою отримання додаткових доказів по справі для правильного вирішення спору по суті заявлених позовних вимог.

Під час розгляду справи представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги в повному обсязі та зазначив, що не погоджується з висновками Акту перевірки щодо порушення позивачем відповідних положень Податкового кодексу України (надалі - Кодекс), оскільки висновки відповідача за наслідками проведеної перевірки щодо порушень позивачем положень Кодексу при визначенні суми податкового кредиту з податку на додану вартість витрат з податку на прибуток приватних підприємств є хибними, базуються виключно на суб'єктивних припущеннях перевіряючих, які не мають підтвердження належними доказами.

Представник відповідача проти позову заперечував, при цьому посилаючись на те, що під час проведення перевірки встановлено господарські взаємовідносини позивача з підприємством, яке, на думку податкового органу, має ознаки фіктивності. А тому, правочини, що укладені між позивачем та контрагентом є нікчемними та такими, що не мали на меті настання реальних наслідків, а у позивача відсутнє законне право на віднесення сум по спірним правовідносинам до податкового кредиту та витрат. За таких обставин, податковий орган просив суд в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

Справа розглянута в порядку письмового провадження, з огляду на положення ч. 4 ст. 122 КАС України, за письмовою заявою представників сторін про розгляд справи за їх відсутності.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

09 квітня 2013 відповідачем, на підставі акта перевірки №263/22.8/35811104, прийнято наступні спірні податкові повідомлення-рішення, а саме:

- 0004252208, яким позивачу, за порушення п.198.6, ст.185 ПК України збільшено суму грошового зобов'язання за платежем «податок на додану вартість» на загальну суму 126389грн., в т.ч. за основним платежем в сумі 101111грн., штрафними (фінансовими) санкціями в сумі 25278грн.;

- 0004262208, яким позивачу, за порушення п.п.139.1.9 ПК України збільшено суму грошового зобов'язання за платежем «податок на прибуток» на загальну суму 132709гн., в т.ч. за основним платежем в сумі 106167грн., штрафними (фінансовими) санкціями в сумі 26542грн.

Як вбачається з акта перевірки та письмових заперечень відповідача, збільшення грошового зобов'язання та застосування до позивача штрафних (фінансових) санкцій, ґрунтується на обставинах одночасно недійсності та нікчемності правочинів між позивачем та ТОВ «Зінат».

Нікчемність правочинів, в свою чергу, ґрунтується на обставинах, викладених в акті ДПІ у Печерському районі м. Києва №4765/22-8/33887863 від 12.11.2012 про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Зінат» щодо підтвердження господарських взаємовідносин з платниками податків за період з 01.01.2009 по 30.09.2012.

Зокрема, акт про неможливість проведення зустрічно звірки містить в собі інформацію про те, що ДПІ у Печерському районі м. Києва не встановлено місцезнаходження ТОВ «Зінат», а згідно протоколу допиту свідка ОСОБА_2 (засновника та директора ТОВ «Укр-Грейт-Груп» - підприємства, з яким позивач у взаємовідносини не вступав), остання пояснила, що ТОВ «Зінат» є фіктивним підприємством та використовувалось нею разом з не встановленими слідством особами, з метою прикриття незаконної діяльності інших суб'єктів господарювання - юридичних осіб.

Враховуючи зазначені обставини, відповідач приходить до переконання, що господарські взаємовідносини, які були здійснені від імені ТОВ «Зінат» є такими, що завідомо суперечать інтересам держави та суспільства та, в силу ст.228 ЦК України, є нікчемними.

Окружний адміністративний суд м. Києва вважає такі висновки відповідача передчасними та помилковими, враховуючи наступне.

Так, статтею 204 Цивільного кодексу України встановлено презумпцію правомірності правочину.

За змістом ст.228 Цивільного кодексу України, у редакції, чинній на момент здійснення розглядуваних господарських операцій, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним.

Відповідно до пункту 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» при кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Частиною 4 статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Таким чином, вина особи, яка виражається в намірі порушити публічний порядок (щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним) сторонами правочину або однією зі сторін, жодним чином не може бути встановлена на підставі актів перевірок позивача або його контрагентів, інформацій про відсутності постачальників в ланцюгу постачання за адресою реєстрації та/або наявності у податкового органу податкової інформації про відсутність у постачальника виробничих можливостей для провадження власної господарської діяльності.

При цьому, згідно статті 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Посилання відповідача в акті перевірки на укладення правочинів, які завідомо суперечать інтересам держави та суспільства є передчасними, адже згідно ст. 20 Податкового кодексу України, органам державної податкової служби України не надано повноважень щодо визнання тих чи інших угод (правочинів) недійсними та/або нікчемними.

Більш того, посадовими особами контролюючого органу не вірно застосовано положення ч.3 ст.228 Цивільного кодексу України до спірних правовідносин, адже з внесенням змін до статті 228 Цивільного кодексу України з 01.01.2011, для кваліфікації правочину як такого, що порушує інтереси держави (в силу частини 3 статті 228 Цивільного кодексу України), вказаний правочин повинен бути визнаний недійсним в судовому порядку. Однак таких доказів відповідачем суду не надано, а Окружним адміністративним судом м. Києва такого не встановлено.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що обставини, на які посилається відповідач, жодним чином не можуть бути безумовним та достатнім доказом нікчемності угод та/або укладення між позивачем і ТОВ «Зінат» угод, які завідомо суперечать інтересам держави, адже, як вже зазначалось, доказом вини особи в порушенні публічного порядку або фіктивному підприємництві є виключно вирок суду та/або рішення суду про визнання угоди недійсною, з урахуванням ч.4 ст.72 КАС України, наявності яких, як на час проведення перевірки так і станом на час розгляду даної справи, судом не встановлено.

В той же час, оцінивши письмові докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, Окружний адміністративний суд м. Києва вважає за правильне в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі, обґрунтовуючи це наступним.

Дійсно, як вбачається з матеріалів справи, між ТОВ «Веб Формат» (Покупець) та ТОВ «Зінат» (Постачальник) було укладено Договір поставки №11/06-12КП від 11.06.2012, відповідно до умов якого, Постачальник зобов'язувався поставити Покупцю програмні модулі програмного забезпечення автоматизованої інформаційно-диспетчерської системи «Швидка медична допомога», інформаційно-аналітична система «Єдиний медичний простір» (надалі - Товар).

Перелік, кількість та ціна Товару зазначаються у Специфікації (Додаток №1 до Договору).

Постачальник зобов'язався поставити Товар Покупцю у термін до 31 грудня 2012.

Ціна Договору поставки №11/06-12КП від 11 червня 2012 складається з вартості поставленого Товару та становить 606666,66грн., в тому числі ПДВ 101 111,11грн.

Оплата вартості Товару здійснюється протягом 15 банківських днів з моменту здійснення поставки Товару.

На виконання умов Договору поставки №11/06-12КП від 11.06.2012 ТОВ «Зінат» було складено для ТОВ «Веб Формат» податкову накладну №92 від 17.08.2012, що була прийнята та зареєстрована Державною податковою службою 31.08.2012 та видаткову накладну №0000296 від 17 серпня 2012.

Покупець повністю розрахувався з Постачальником за поставлений Товар, про що свідчить виписка по особовому рахунку №26003000133601 від 31.08.2012, складена ПАТ «Вест Файненс Енд Кредит Банк».

Втім, суд не приймає вказані документи як доказ правомірності формування позивачем податкового кредиту та витрат по досліджуваній господарській операції, з огляду на наступне.

Як вбачається з Інтернет сайту «Закупівлі» (http://z.texty.org.ua/seller/5367) роздруківка з якого в наявна в матеріалах справи, між Київською міською станцією медичної допомоги (замовник) та ТОВ «Корпоративні телекомунікації (генеральний підрядник) 20.10.2011 укладено договір на виконання робіт з капітального ремонту автоматизованої інформаційно-диспетчерської системи «Швидка медична допомога», інформаційно-аналітична система «Єдиний медичний простір».

В подальшому, генеральним підрядником по вищевказаному договору ТОВ «Корпоративні телекомунікації» укладено договір №01/2012-1 від 09.01.2012 з позивачем по справі ТОВ «Веб Формат».

Відповідно до умов договору №01/2012-1 від 09.01.2012, виконавець (позивач) зобов'язується у 2012 виконати роботи по розробці та впровадженню програмного забезпечення автоматизованої інформаційно-диспетчерської системи «Швидка медична допомога», інформаційно-аналітична система «Єдиний медичний центр», а замовник (ТОВ «Корпоративні телекомунікації») - прийняти і оплатити роботи.

Таким чином, для виконання робіт по розробці вищевказаного програмного забезпечення Товариством з обмеженою відповідальністю «Корпоративні телекомунікації» було залучено ТОВ «Веб Формат» - позивача по даній справі.

Як зазначає представник позивача, ТОВ «Веб формат», з метою виконання вказаних робіт по розробці програмного забезпечення було залучено ТОВ «Зінат» в рамках договору №11/06-12КП, незважаючи на те, що первинним договором №01/2012-1, не передбачено права позивача ТОВ «Веб формат» на залучення третіх осіб для виконання робіт.

Належним чином завіреними копіями видаткових накладних №РН-0000226 від 15.08.2012, №РН-0000225 від 14.08.2012, довіреностей №193 від 15.08.2012, №180 від 14.08.2012 та податкових накладних №5 від 14.08.2012, №6 від 15.08.2012, які долучені позивачем до матеріалів справи підтверджується, що ТОВ «Веб формат» виконало свій обов'язок перед ТОВ «Корпоративні телекомунікації» в рамках договору №01/2012-1 по розробці програмного забезпечення та передачі його замовнику відповідно 14.08.2012 та 15.08.2012.

Втім, як вже зазначалось, спірний контрагент ТОВ «Зінат», згідно наданих позивачем видаткової накладної №0000296 від 17.08.2012 та податкової накладної №92 від тієї ж дати, поставив позивачу програмне забезпечення «Швидка медична допомога», інформаційно-аналітична система «Єдиний медичний простір» 17.08.2012, тобто через два дні після того, як дане програмне забезпечення вже було передано позивачем первинному замовнику.

Під час розгляду справи суд неодноразово звертав увагу представника позивача на необхідність надання додаткових документів на підтвердження правомірності формування податкового кредиту та витрат, однак, окрім вищевказаних видаткової накладної та податкової накладної, інших документів позивачем надано не було.

За таких обставин, суд відзначає, що наявність законодавчо визначених документів для формування податкового кредиту та витрат, зокрема, наявність податкових та видаткових накладних, виписаних платником податку є обов'язковою, але, не безумовною підставою для визнання правомірності формування платником податку показників податкової звітності за умови, якщо судом буде встановлено, що відомості в таких документах не відповідають дійсності, в тому числі, коли господарські операції не мали реального характеру через їх безтоварність.

Суд критично ставиться до тверджень позивача про те, що наявність факту перерахування коштів на рахунок контрагента є належним доказом правомірності віднесення сум до податкового кредиту та витрат, адже, як зазначено вище, первинні бухгалтерські та податкові документи є підставою для змін в бухгалтерському та податковому обліку підприємства, виключно за умови фактичного вчинення господарської операції, чого, в даному випадку, судом не встановлено, а позивачем, в порушення принципу змагальності (ст.11 КАС України), доведено не було.

Тобто, наявність самих лише обставин укладання цивільно-правового договору, формальних доказів про його виконання, не є безумовним свідченням правомірності вчиненої платником податку господарської операції.

Так як в ході розгляду справи позивачем не представлено належних та допустимих доказів фактичності виконання спірної господарської операції, суд вважає за можливе погодитьсь з твердженнями податкового органу про відсутність обставин фактичного отримання послуг з виконання ТОВ «Зінат» робіт, внаслідок чого ТОВ «Веб формат» позбавлено можливості віднесення суми до податкового кредиту та витрат перевіряємого періоду.

Відповідно до ст. 162 Кодексу адміністративного судочинства України при вирішенні справи по суті суд може задовольнити адміністративний позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково, у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про визнання протиправними рішення суб'єкта владних повноважень чи окремих його положень, дій чи бездіяльності і про скасування або визнання нечинним рішення чи окремих його положень, про поворот виконання цього рішення чи окремих його положень із зазначенням способу його здійснення.

Частиною 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд м. Києва вважає, що позовні вимоги, в даному випадку, задоволенню не підлягають.

Враховуючи викладене та керуючись ст.ст. 69-71, 158-163 КАС України, Окружний адміністративний суд м. Києва, -

ПОСТАНОВИВ:

В задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Суддя П.О. Григорович

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими ст.ст. 185-187 КАС України. Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.