Постанова № 34491160, 29.10.2013, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 жовтня 2013 року Справа № 911/1904/13 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Дроботової Т.Б. - головуючого Волковицької Н.О. Рогач Л.І.за участю представників сторін:позивачаРибченко Н.М. дов. Від 04.01.2013 рокувідповідачане з'явився, про час і місце слухання справи повідомлений належним чиномрозглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю "Юка-Інвест"на постановувід 19.08.2013 року Київського апеляційного господарського суду у справі№ 911/1904/13 господарського суду Київської області за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Васт-Транс"до Товариства з обмеженою відповідальністю "Юка-Інвест"доДочірнього підприємства "Віаланд" простягнення 14600,00 грн.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Васт-Транс" звернулось до господарського суду Київської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Юка-Інвест", Дочірнього підприємства "Віаланд" про стягнення 14600,00 грн.

Рішенням господарського суду Київської області від 04.07.2013 року позовні вимоги задоволені частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Юка-Інвест" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Васт-Транс" 4400,00 грн. та стягнуто солідарно з Товариства з обмеженою відповідальністю "Юка-Інвест" та Дочірнього підприємства "Віаланд" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Васт-Транс" 200,00 грн. боргу та 1720,50 грн. судових витрат. В решті позову відмовлено.

За апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Васт-Транс" Київський апеляційний господарський суд переглянувши рішення господарського суду Київської області від 04.07.2013 року в апеляційному порядку, постановою від 19.08.2013 року змінив в частині суми стягнення штрафних санкцій. Резолютивну частину рішення господарського суду Київської області від 04.07.2013 у справі № 911/1904/13 виклав в наступній редакції: "Позовні вимоги задовольнити повністю.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Юка-Інвест" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ВАСТ-ТРАНС" 2100,00 грн. боргу, 12300,00 грн. штрафу.

Стягнути солідарно з Товариства з обмеженою відповідальністю "Юка-Інвест" та Дочірнього підприємства "Віаланд" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ВАСТ-ТРАНС" 200,00 грн. боргу та 1720,00 грн. судових витрат."

Товариство з обмеженою відповідальністю "Юка-Інвест" звернулось до Вищого господарського суду України із касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Київського апеляційного господарського суду від 19.08.2013 року про стягнення 14600,00 грн. та залишити в силі рішення господарського суду Київської області від 04.07.2013 року, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального права та процесуального права, а саме статей 549, 551 Цивільного кодексу України, статті 233 Господарського кодексу України, статті 83 Господарського процесуального кодексу України.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Васт-Транс" надало заперечення на касаційну скаргу, в якому просить залишити в силі постанову Київського апеляційного господарського суду від 19.08.2013 року, а касаційну скаргу без задоволення.

Обговоривши доводи касаційної скарги, заслухавши суддю - доповідача та присутнього у судовому засіданні позивача, перевіривши в межах вимог статей 108, 1117 Господарського процесуального кодексу України наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в рішенні та постанові у даній справі, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та вбачається з матеріалів справи, 25.01.2013 між ТОВ "ВАСТ-ТРАНС" (позивач, Перевізник) та ТОВ "Юка-Інвест" (відповідач-1, Замовник) було укладено Договір-заявку №25/01/03 від 25.01.2013 року на транспортування вантажу автомобільним транспортом (надалі - Договір) на підставі якого перевізник бере на себе обов'язок доставити ввірений йому вантаж у місце призначення та видати його повноважній особі, а замовник зобов'язується сплатити за перевезення встановлену плату. 01.02.2013 року вантаж було отримано вантажоодержувачем, що підтверджується відміткою в СМR,та не заперечено та не спростовано відповідачами.

Відповідно до частини 1 статті 909 Цивільного кодексу України, за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Аналогічна норма міститься в ч. 1 ст. 307 ГК України.

На підставі зазначеного договору, позивачем було здійснене міжнародне перевезення вантажу за маршрутом Польща-Україна. Перевезення здійснювалося транспортним засобом позивача державний номер НОМЕР_1 на підставі міжнародних товарно-транспортних накладних б/н від 29.01.2013 року (далі - СМR).

06.02.2013 року позивач направив на адресу відповідача-1 рекомендованим листом комплект документів: рахунок-фактуру №158 від 28.01.2013 року на суму 12 300,00 грн., СМR від 29.01.2013 року, податкову накладну №158 від 28.01.2013 року, два акти №158 виконаних робі (наданих послу) від 01.02.2013 року, які було отримано відповідачем-1 -13.02.2013 року, що підтверджується відміткою в рекомендованому повідомлені про вручення поштового відправлення №0811300058890 від 01.02.2012 року та відміткою у акті №158 виконаних робі (наданих послу) від 01.02.2013 року.

Відповідно до умов Договору термін оплати наступає через 14 календарних днів з моменту отримання оригіналів документів.

Судами встановлено, що термін оплати настав 27.02.2013 року.

Судами попередніх інстанцій також встановлено, що 27.04.2013 року відповідач-1 частково сплатив за транспортні послуги згідно рахунку №158 від 28.01.2013 року - 1 000,00 грн., 28.02.2013 року - 1 000,00 грн., 12.03.2013 року - 1 000,00 грн., 18.03.2013 року - 2 000,00 грн., 03.04.2013 року - 2 000,00 грн., 16.04.2013 року - 1 000,00 грн., 08.05.2013 року - 1 000,00 грн., 16.05.2013 року - 1 000,00 грн.

Таким чином, станом на день подання позовної заяви відповідачем 1 сплачено 10000,00 грн. і заборгованість за перевезення складає 2 300,00грн.

Згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим до виконання сторонами.

За змістом статей 173, 193 Господарського кодексу України, статей 11, 509, 525, 526, 599 Цивільного кодексу України, угода (договір) є підставою для виникнення цивільних прав та обов'язків (зобов'язань), зобов'язання повинні виконуватися належним чином.

Статтею 530 Цивільного кодексу України визначено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Крім того, позивач просив стягнути з відповідача 1 штраф у розмірі вартості перевезення у сумі 12 300,00 грн.

Як передбачено статтею 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Статтею 549 Цивільного кодексу України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до частин 2 статті 549 Цивільного кодексу України штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Згідно частини 2 статті 551 Цивільного кодексу України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Пунктом 20 Договору сторони погодили, що за прострочення платежів за даним Договором сплачується штраф у розмірі суми вартості перевезення.

З огляду на зазначене вище, суд першої інстанції дійшов висновку, що вимога позивача про стягнення з відповідача 1 штрафу в розмірі 12 300,00 грн. підлягає задоволенню, але на підставі статті 83 Господарського процесуального кодексу України суд зменшив суму штрафу, оскільки нарахування штрафних санкцій в зазначеній сумі є неспіврозмірно завищеним в порівнянні з сумою прострочення, а тому вимогу позивача в цій частині задовольнив лише в розмірі 2300,00 грн.

Також, у зв'язку неналежним виконанням відповідачем1 своїх зобов'язань за Договором-заявкою №25/01/03 від 25.01.2013 року на транспортування вантажу, позивач на підставі пунктів 1.1, 2.1 Договору поруки б/н від 25.01.2013 року висунув вимогу до Дочірнього підприємства "Віаланд" (відповідач2) щодо виконання зобов'язань відповідача-1 по оплаті за вищевказаними договорами.

В п. 2.1. Договору поруки сторони визначили, що у разі порушення Боржником обов'язків по Договору Поручитель та Боржник несуть перед Кредитором (позивачем) солідарну відповідальність. Але в будь-якому випадку розмір відповідальності Поручителя не повинен перевищувати суму, яка на день одержання Поручителем вимоги Кредитора є 200,00 грн.

25.02.2013 року позивачем відповідачу 2 була вручена вимога щодо суми відповідальності згідно Договору поруки в сумі 200,00 грн., але відповідач 2 також не виконав своїх зобов'язань за Договором поруки.

Згідно зі статтею 553 Цивільного кодексу України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

Статтею 554 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Апеляційний суд з висновком місцевого суду щодо зменшення суми штрафу не погодився виходячи з наступного.

Статтею 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Приписами частини 1 статті 638 Цивільного кодексу України встановлено, що Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Апеляційним судом зазначено, що Договір підписаний в двосторонньому порядку повноваженими представниками сторін без будь - яких зауважень і застережень та скріплений печатками, а також у встановленому порядку не визнаний недійсним, і є чинним, в зв'язку з чим підлягає виконанню.

Частина 3 статті 83 Господарського процесуального кодексу України надає господарському суду право, ухвалюючи рішення, зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Так, пунктом 1 статті 233 Господарського кодексу України закріплено, що суд має право зменшити розмір санкцій, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Частина 3 статті 551 Цивільного кодексу України встановлює, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Враховуючи викладені обставини, суд апеляційної інстанції зазначив, що виходячи з інтересів сторін, ступеню виконання зобов'язання, причин неналежного виконання, наслідків порушення зобов'язання та тривалість взаємовідносин сторін, поведінки скаржника, а також враховуючи вжиття ним заходів до виконання зобов'язання, вимога позивача про стягнення штрафу в розмірі 12300,00 грн. підлягає задоволенню.

Але при цьому апеляційний суд не навів будь-яких доказів на підставі яких він дійшов такого висновку, не встановив ступінь виконання зобов'язання, причин невиконання, наслідків порушення та не спростував доводи суду першої інстанції, які були покладені в обгрунтування підстав для зменшення штрафу, а саме, що перерахована майже вся сума не дивлячись на несвоєчасне надання позивачем неохідних для сплати документів; не вбачається наміру порушення умов договору, сторони своїми діями спричинили неоднозначність у початку перебігу і закінченню строку платежу, а заявлений до стягненння штраф є неспіврозмірним із наслідками порушення зобов'язання та строку сплати, а відтак суд апеляційної інстанції порушив приписи п. 7. 8 статті 105 Господарського процесуального кодексу України та безпідставно скасував рішення місцевого суду в частині зменшення штрафу.

За таких обставин, касаційна інстанція дійшла висновку, що постанова суду апеляційної інстанції в частині скасування рішення місцевого суду підлягає скасуванню, а рішення господарського суду Донецької області в частині стягнення штрафу в сумі пропорційній сумі невиконаного зобов'язання залишнню без змін. В решті постанова підлягає залишенню без змін.

Керуючись статтями 1117, пунктом 2 статті 1119, статтями 11110, 11111, 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 19.08.2013 року у справі № 911/1904/13 господарського суду Київської області в частині стягнення штрафу в сумі 12300,00 грн. скасувати. В цій частині рішення господарського суду Київської області від 04.07.2013 року про стягнення штрафу в сумі 2300,00 грн. залишити в силі.

В решті рішення та постанову залишити без змін.

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Юка-Інвест" задовольнити частково.

Головуючий суддя Т. Дроботова

С у д д і Н. Волковицька

Л. Рогач