Постанова № 34490877, 30.10.2013, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

30 жовтня 2013 року № 826/13211/13-а

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Пащенка К.С., при секретарі судового засідання Іконніковій О.Ю., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справуза позовомПриватного підприємства «Марекс»до третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет споруДержавної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві Товариство з обмеженою відповідальністю «Червона Хвиля-Плюс»проскасування податкових повідомлень-рішень,ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовною заявою, в якій просить скасувати податкові повідомлення-рішення відповідача від 11.02.2013 № 0000662250 та № 0000672250.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав, просив задовольнити позов у повному обсязі.

08.10.2013 представник ТОВ «Червона Хвиля-Плюс» звернувся до суду з клопотанням про розгляд справи без його участі, в якому також просив задовольнити позов у повному обсязі.

Не зважаючи на належне повідомлення про час та місце розгляду справи відповідач явку своїх представників у судові засідання 30.09.2013, 10.10.2013, 16.10.2013 та 28.10.2013 не забезпечив, з урахуванням чого адміністративна справа відповідно до ч.ч. 4, 6 ст. 128 КАС України розглядається у порядку письмового провадження на підставі наявних у ній доказів.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

25.01.2013 за результатами проведення документальної позапланової виїзної перевірки ПП «Марекс» з питань дотримання вимог правильності обчислення, повноти та своєчасності сплати до бюджету ПДВ та податку на прибуток по взаємовідносинах з ТОВ «Червона Хвиля-Плюс» за період з 01.01.2011 по 31.12.2011 ДПІ у Святошинському районі м. Києва ДПС (правонаступником є ДПІ у Святошинському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві) складено Акт № 34/22-50/31168055 (далі - Акт перевірки), яким встановлено порушення позивачем п. 44.1 ст. 44, п. 185.1 ст. 185, п. 188.1 ст. 188, п.п. 198.2, 198.3 ст. 198, п.п. 201.1, 201.6, 201.10 ст. 201 ПК України, наказу Міністерства фінансів України 01.11.2011 № 1379, п.п. 1, 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», пп. 2.5 п. 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та, як наслідок, заниження податку на додану вартість на загальну суму у розмірі 290583 грн., а також порушення п.п. 138.1, 138.2 ст. 138 ПК України та, як наслідок, заниження податку на прибуток на загальну суму у розмірі 334171 грн.

11.02.2013 на підставі Акту перевірки відповідачем винесено податкові повідомлення-рішення:

№ 0000662250, яким у зв'язку з порушенням п.п. 138.1, 138.2 ст. 138 ПК України, позивачу визначено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 334171 грн.;

№ 0000672250, яким у зв'язку з порушенням п. 44.1 ст. 44, п. 185.1 ст. 185, п. 188.1 ст. 188, п.п. 198.2, 198.3 ст. 198, п.п. 201.1, 201.6, 201.10 ст. 201 ПК України, п.п. 1, 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», позивачу визначено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 290583 грн., а також застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 72645,75 грн.

Як встановлено судом, позивачу на підставі договору про надання юридичних послуг від 15.07.2011 № 15-07-У з ТОВ «Червона Хвиля-Плюс» (далі - Договір) надано відповідні послуги (формування пакетів документів для митного оформлення) на загальну суму у розмірі 1743500,80 грн. (в тому числі ПДВ у розмірі 290583 грн.), що підтверджується належним чином оформленими актами здачі-прийняття робіт (надання послуг) та податковими накладними, копії яких наявні в матеріалах справи. При цьому, як встановлено в Акті перевірки та підтверджується наявними в матеріалах справи виписками банку по рахунку ПП «Марекс» з відповідними відмітками, позивач вказані послуги оплатив повністю, в тому числі сплативши у їх ціні ПДВ у розмірі 290583 грн.

Водночас, з аналізу Акту перевірки видно, що підставою для висновку відповідача про порушення позивачем п. 44.1 ст. 44, п. 185.1 ст. 185, п. 188.1 ст. 188, п.п. 198.2, 198.3 ст. 198, п.п. 201.1, 201.6, 201.10 ст. 201 ПК України, наказу Міністерства фінансів України 01.11.2011 № 1379, п.п. 1, 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», пп. 2.5 п. 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та, як наслідок, заниження податку на додану вартість на загальну суму у розмірі 290583 грн., а також порушення п.п. 138.1, 138.2 ст. 138 ПК України та, як наслідок, заниження податку на прибуток на загальну суму у розмірі 334171 грн. стала встановлена ним нікчемність вказаного Договору внаслідок:

отримання листом від 24.10.2012 № 4735/7/07-0415 постанови СВ ПМ ДПІ у Подільському районі м. Києва ДПС про порушення кримінальної справи № 77-00199 за обвинуваченням, зокрема, ОСОБА_1 в скоєнні злочину передбаченого ч. 2 ст. 28 ч. 2 ст. 205 КК України, ОСОБА_2, у скоєнні злочинів передбачених ч. 2 ст. 28 ч. 2 ст. 205, ч. 5 ст. 27 ч. 4 ст. 191 КК України, ОСОБА_3, у скоєнні злочинів передбачених ч. 2 ст. 28 ч. 2 ст. 205, ч. 5 ст. 27 ч. 4 ст. 191 КК України, ОСОБА_4, у скоєнні злочинів передбачених ч. 2 ст. 28 ч. 2 ст. 205, ч. 5 ст. 27 ч. 4 ст. 191 КК України;

показань при допиті в якості підозрюваного ОСОБА_1 в протоколі від 09.08.2012, за змістом якого останній показав, зокрема, що для створення конвертаційного центру він залучив ще трьох осіб, а саме ОСОБА_2, ОСОБА_4 та ОСОБА_3, зокрема, ОСОБА_3 він запропонував здійснювати переведення безготівкових коштів у готівку за допомогою ТОВ «Червона Хвиля-Плюс», для чого ОСОБА_3 необхідно буде підписувати відповідні первинні документи, які не відповідають дійсності;

показань при допиті в якості свідка ОСОБА_2 в протоколі від 15.08.2012, за змістом якого остання показала, зокрема, що ТОВ «Червона Хвиля-Плюс» займалось конвертацією коштів. Вона готувала первинні документи, а ОСОБА_3 їх підписував, проте такі документи не відповідають дійсності;

показань при допиті в якості свідка ОСОБА_3 в протоколі від 15.08.2012, за змістом якого останній показав, зокрема, що він як директор ТОВ «Червона Хвиля-Плюс» по взаємовідносинах з підприємствами-контрагентами ніяких товарів, послуг та робіт не виконував та не поставляв.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 ст. 9 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ст. 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним та правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

При цьому суд зауважує, що вчинення платником податків дій, що мають своїм результатом одержання податкової вигоди (звільнення від оподаткування, зменшення бази або ставки оподаткування, одержання права на залік або відшкодування податку на додану вартість тощо), саме по собі не означає, що відповідні правочини були вчинені з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Тому, для встановлення факту вчинення правочину з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, зокрема, з метою ухилення від сплати податків, необхідно встановити необґрунтованість отриманої платником податків податкової вигоди, наприклад, внаслідок її виникнення не у зв'язку із здійсненням реальної підприємницької або іншої економічної діяльності.

При цьому, з огляду на принцип персональної відповідальності платника податку право на податковий кредит не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами. Тобто якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи, а тому сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі внаслідок ухилення від сплати) не може бути підставою для відмови у праві платника податку на податковий кредит за наявності факту здійснення господарської операції.

Оскільки наслідки в податковому обліку платника створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто такі, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, то факт виконання поставки товару входить до предмету доказування у справі. Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 31.03.2011 у справі № К-12509/08.

За змістом інформаційного листа Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 № 742/11/13-11, при дослідженні факту здійснення господарської операції оцінюватися повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку. Не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов'язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Чинне законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання, зокрема, тим, який не був постачальником товарів (послуг), на вартість яких нарахований ПДВ, що включений платником податку до податкового кредиту. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного суду України від 31.01.2011 у справі № 21-47а10.

Судом також враховуються рішення Європейського суду з прав людини у справах Інтерсплав проти України (2007 рік, заява № 803/02), «Булвес» АД проти Болгарії (2009 рік, заява № 3991/03) і Бізнес Супорт Центр проти Болгарії (2010 рік, заява № 6689/03), які відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» підлягають застосуванню судами як джерела права, у яких визначено, що платника податку не може бути позбавлено права на бюджетне відшкодування ПДВ за відсутності доказів того, що його було залучено до протиправної діяльності, пов'язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування; при цьому платник ПДВ не повинен нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальниками, якщо платник ПДВ не знав про такі зловживання і не міг про них знати.

Як встановлено судом, зобов'язання за Договором між ПП «Марекс» та ТОВ «Червона Хвиля-Плюс» виконувались сторонами у повному обсязі, що підтверджується відповідними актами здачі-прийняття робіт (надання послуг) та податковими накладними.

Суд не бере до уваги посилання відповідача в Акті перевірки на постанову СВ ПМ ДПІ у Подільському районі м. Києва ДПС про порушення кримінальної справи № 77-00199, а також на показання ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, оскільки, по-перше, відповідно до ст. 61 Конституції України, юридична відповідальність особи має індивідуальний характер, тому позивач не може нести відповідальності за можливі протиправні дії інших юридичних осіб, по-друге, факти вчинення злочину, в тому числі у вигляді фіктивного підприємництва, ухилення від сплати податків та підробки документів, можуть встановлюватись виключно відповідним рішенням суду, по-третє, порушення контрагентами позивача вимог законодавства про порядок здійснення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про безтоварність відповідних господарських операцій, по-четверте, поняття «добросовісний платник», яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а сам платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентами податкових зобов'язань (аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 26.09.2012 у справі № К/9991/5398/12), по-п'яте, посилання відповідача на вказані протоколи допиту є необґрунтованими, так як відповідачем не надано доказів наявності відповідного вироку суду у кримінальній справі відносно вказаних осіб (аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого адміністративного суду України від 14.06.2012 у справі № К/9991/29330/12), по-шосте, будь-яких доказів на підтвердження вказаних обставин, всупереч вимогам ч. 2 ст. 71 КАС України, відповідачем суду не надано.

Водночас, згідно з заявою директора ТОВ «Червона Хвиля-Плюс» ОСОБА_3, яка наявна в матеріалах справи, останній підтвердив здійснення спірних господарських операцій, а також зазначив, що частину робіт для позивача було виконано ФОП ОСОБА_5

При цьому, слід зазначити, що відповідно до ч. 4 ст. 72 КАС України вирок суду в кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою, а тому матеріали досудового слідства у кримінальній справі № 77-00199 не можуть мати преюдиційний характер під час розгляду даної справи. Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 19.02.2013 у справі № К/9991/53981/12.

Водночас, зважаючи на те, що публічний порядок держави порушується у разі недотримання нормативних актів, у яких він закріплений, а ухилення від сплати податків, на факт якого відповідач посилається, є злочином, відповідальність за який встановлена Кримінальним кодексом України, суд вважає, що за обставин, які склалися у даній справі, визначенню правочину як такого, що порушує публічний порядок, повинен передувати вирок суду про притягнення учасника (учасників) такого правочину до кримінальної відповідальності, який би набрав законної сили. Всупереч вимогам ч. 2 ст. 71 КАС України відповідачем таких доказів надано не було. Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 03.04.2012 у справі № К-9574/08.

Також слід зазначити, що з інформації щодо розслідування кримінальної справи № 77-00199 не вбачається встановлення фактів щодо спірних операцій, у той час як відповідно до ст. 72 КАС України для адміністративного суду є обов'язковим вирок суду, який набрав законної сили, в питаннях чи мало місце діяння, чи вчинене воно цією особою. Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 21.12.2011 у справі № К/9991/31743/11.

Поряд з цим, вказані в акті податкового органу недоліки, допущені суб'єктами господарювання при укладенні та виконанні правочинів, не є підставою для визнання правочинів нікчемними, оскільки, чинне законодавство не встановлює таких підстав нікчемності правочину.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Разом з тим, податковим органом не надано документальних підтверджень відсутності фактичного виконання ТОВ «Червона Хвиля-Плюс» господарських операцій за спірним Договором, наявності факту узгодженості його дій з ПП «Марекс» з метою незаконного отримання податкових вигод або обізнаності позивача з такими діями ТОВ «Червона Хвиля-Плюс».

Таким чином, твердження відповідача про нікчемність укладених позивачем з ТОВ «Червона Хвиля-Плюс» правочинів є необґрунтованим належними засобами доказування припущеннями, оскільки, позиція податкового органу щодо суперечності спірного Договору інтересам держави не підкріплена належними доказами чи відповідними судовими рішеннями. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого адміністративного суду України від 08.01.2013 у справі № К/9991/34364/12.

Більш того, такі висновки податкового органу не можуть ґрунтуватися на припущеннях, а можуть ґрунтуватися лише на належних, достатніх, а також тих доказах, які одержані з дотриманням закону. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого адміністративного суду України від 25.09.2013 у справі № К/9991/82116/12.

Крім того, одним з основних завдань органів державної податкової служби є здійснення контролю дотримання податкового законодавства і надання роз'яснень законодавства з питань оподаткування платникам податків. Жодним законом не передбачено право органу державної податкової служби самостійно, в позасудовому порядку, визнавати нікчемними правочини і дані, вказані платником податків в податкових деклараціях. Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 14.11.2012 у справі № К/9991/50772/12.

Відповідно до ч. 2 ст. 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

Як видно з матеріалів справи, на момент підписання відповідних актів здачі-прийняття робіт (надання послуг) та податкових накладних, юридична особа ТОВ «Червона Хвиля-Плюс» не була припинена, доказів існування вироків суду у кримінальних справах, якими б встановлювався факт фіктивного підприємництва, відповідачем не надано.

Таким чином, судом встановлено, що правочини між ПП «Марекс» та ТОВ «Червона Хвиля-Плюс» були укладені з метою здійснення передбаченої законодавством підприємницької діяльності, наявність у ПП «Марекс» та ТОВ «Червона Хвиля-Плюс» умислу на укладення вказаного Договору з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, відповідачем не доведено, натомість судом встановлено факт здійснення відповідних господарських операцій, а тому вказані правочини не можуть розглядатись як нікчемні з мотивів їх завідомої суперечності інтересам держави і суспільства відповідно до ст. 228 ЦК України.

Відповідно до п. 200.1 ст. 200 ПК України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Згідно з пп. 14.1.156 п. 14.1 ст. 14 ПК України податкове зобов'язання - сума коштів, яку платник податків, у тому числі податковий агент, повинен сплатити до відповідного бюджету як податок або збір на підставі, в порядку та строки, визначені податковим законодавством (у тому числі сума коштів, визначена платником податків у податковому векселі та не сплачена в установлений законом строк).

Відповідно до пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

При цьому в п. 187.1 ст. 187 ПК України передбачено, що датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Аналіз наведених норм дає підстави зробити висновок, що у ПК України передбачено єдину підставу для формування податкового кредиту, а саме наявність у платника податку - покупця належним чином оформленої податкової накладної або митної декларації.

Відповідно до змісту п.п. 201.4 та 201.8 ст. 201 ПК України податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у встановленому порядку.

Згідно з п. 184.1 ст. 184 ПК України реєстрація діє до дати анулювання реєстрації платника податку, яка проводиться шляхом виключення з реєстру платників податку.

Відповідно до п. 2 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 21.12.2010 № 969 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 29.12.2010 за № 1401/18696 (далі - Порядок № 969), податкову накладну складає особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі та якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.

Як встановлено судом, сума ПДВ у розмірі 290583 грн. була віднесена позивачем до складу податкового кредиту на підставі податкових накладних, виписаних ТОВ «Червона Хвиля-Плюс». На момент складання вказаних податкових накладних ТОВ «Червона Хвиля-Плюс» було включено до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, а також зареєстровано платником податку на додану вартість відповідно до чинного законодавства, з урахуванням чого суд приходить до висновку про наявність у нього права на складання податкових накладних. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого адміністративного суду України від 10.01.2012 у справі № К/9991/81953/11.

Отже, наявність реєстрації цієї особи на час вчинення спірних операцій є свідченням наявності у неї необхідного обсягу правосуб'єктності для здійснення таких операцій, тоді як перевірка проведення такої реєстрації з дотриманням вимог законодавства перебуває поза межами можливого контролю платника. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого адміністративного суду України від 03.05.2012 у справі № К/9991/11271/12.

Таким чином, сума податку на додану вартість у розмірі 290583 грн., віднесена ПП «Марекс» до податкового кредиту, підтверджується податковими накладними, оформленими відповідно до вимог ст. 201 ПК України та Порядку № 969.

Відповідно до правової позиції Верховного суду України, викладеної в постанові від 29.10.2010 у справі за позовом ЗАТ «Мукачівський лісокомбінат» до Мукачівської об'єднаної державної податкової інспекції Закарпатської області про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення, та Вищого адміністративного суду, викладених в ухвалах від 29.03.2012 у справі № К/9991/1617/11 та від 09.04.2012 у справі № К-46073/09, несплата продавцем або його контрагентами ПДВ до бюджету, у разі фактичного здійснення господарської операції, не впливає на формування податкового кредиту покупцем та не є підставою для позбавлення останнього права на відшкодування цього податку.

Якщо контрагенти по ланцюгу постачання товарів (послуг) не виконали свого зобов'язання по сплаті податку на додану вартість до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цих осіб. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого адміністративного суду України від 28.03.2012 у справі № К/9991/72712/11.

Судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платників та інших учасників правовідносин у сфері економіки. У зв'язку з цим презюмується, що дії платника, результатом яких є отримання податкової вигоди, вважаються економічно виправданими, а відомості, що містяться у податковій та бухгалтерській звітності платника, - достовірні.

Подання платником до контролюючого органу усіх належним чином оформлених первинних документів, передбачених податковим законодавством, з ціллю отримання податкової вигоди є підставою для її отримання, якщо податковий орган не доведе неправдивість, недостовірність або суперечливість відомостей, що містяться у таких документах.

Доводи ж податкового органу про отримання платником необґрунтованої податкової вигоди мають ґрунтуватись на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають право платника, зокрема, на формування податкового кредиту.

Однак у даній справі податковим органом не доведено існування таких обставин. Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 20.06.2013 у справі № К/800/12455/13.

При дотриманні контрагентом законодавчо встановлених вимог щодо оформлення відповідних документів підстави для висновку про недостовірність або суперечливість відомостей, зазначених у таких податкових накладних, відсутні, якщо не встановлені обставини, що свідчать про обізнаність покупця про зазначення продавцем недостовірних відомостей. Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, в ухвалах Вищого адміністративного суду України від 04.07.2013 у справі № К/9991/65870/12, від 05.09.2013 у справі № К/800/13176/13, від 12.09.2013 у справі № К/800/15523/13.

Враховуючи викладене, формування позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість на підставі виписаних ТОВ «Червона Хвиля-Плюс» податкових накладних, за висновком суду, є правомірним та повністю відповідає вимогам чинного законодавства, у зв'язку з чим викладений в Акті перевірки висновок ДПІ у Святошинському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про порушення позивачем п. 44.1 ст. 44, п. 185.1 ст. 185, п. 188.1 ст. 188, п.п. 198.2, 198.3 ст. 198, п.п. 201.1, 201.6, 201.10 ст. 201 ПК України, наказу Міністерства фінансів України 01.11.2011 № 1379, п.п. 1, 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», пп. 2.5 п. 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку є необґрунтованим та таким, що не відповідає чинному законодавству та дійсним обставинам справи, а винесене на його підставі спірне податкове повідомлення-рішення від 11.02.2013 № 0000672250 - безпідставним та неправомірним.

Водночас, відповідно до пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 ПК України об'єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135 - 137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138 - 143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

Згідно з п. 135.1 ст. 135 ПК України доходи, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, включаються до доходів звітного періоду за датою, визначеною відповідно до статті 137, на підставі документів, зазначених у пункті 135.2 цієї статті, та складаються з доходу від операційної діяльності, який визначається відповідно до пункту 135.4 цієї статті та інших доходів, які визначаються відповідно до пункту 135.5 цієї статті, за винятком доходів, визначених у пункті 135.3 цієї статті та у статті 136 цього Кодексу.

Пунктом 138.1 ст. 138 ПК України встановлено, що витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті, інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу, крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Відповідно до пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

З огляду на вищевказане, витрати позивача за Договором з ТОВ «Червона Хвиля-Плюс» підтверджуються належним чином оформленими первинними документами, суд вважає безпідставним та необґрунтованим висновок Акту перевірки про порушення позивачем п.п. 138.1, 138.2 ст. 138 ПК України, а винесене на його підставі спірне податкове повідомлення-рішення від 11.02.2013 № 0000662250 - безпідставним та неправомірним.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на припис наведеної норми процесуального права при розгляді судом спору щодо правомірності рішень органу державної податкової служби, яким платнику податків донараховані податкові зобов'язання чи відмовлено у наданні податкових вигод, презумується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше. Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, в ухвалах Вищого адміністративного суду України від 04.03.2013 у справі № К/9991/2038/11, від 11.02.2013 у справі № К/9991/66857/11 та від 10.12.2012 у справі № К/9991/26224/12.

Всупереч наведеним вимогам відповідач як суб'єкт владних повноважень не надав суду достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються висновки Акту перевірки, і не довів правомірності винесення ним спірних податкових повідомлень-рішень.

Дослідивши обставини справи, проаналізувавши вищезазначені правові норми, суд приходить до висновку, що вимоги позивача є обґрунтованими і підлягають задоволенню повністю.

Позивач про присудження судових витрат на його користь з Державного бюджету України не просив.

Керуючись статтями 9, 69-71, 94, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Позов Приватного підприємства «Марекс» (03179, м. Київ, вул. Миколи Ушакова, 8А, корп. Б, оф. 1, код ЄДРПОУ 31168055) задовольнити повністю.

2. Скасувати податкові повідомлення-рішення від 11.02.2013 № 0000662250 та № 0000672250, прийняті Державною податковою інспекцією у Святошинському районі м. Києва Державної податкової служби (правонаступником є ДПІ у Святошинському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві).

Постанова відповідно до ч.ч. 1, 3, 4 ст. 254 КАС України набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова суду не набрала законної сили.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня її проголошення, а у разі застосування судом ч. 3 ст. 160 КАС України або прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених ч. 4 ст. 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Суддя К.С. Пащенко