Постанова № 34490789, 04.11.2013, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

04 листопада 2013 року № 826/13497/13-а

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі колегії суддів: головуючого судді Келеберди В.І. , суддів Данилишин В.М. Качура І.А. розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1 до Державної митної служби України Чернігівської митниці Міндоходів провизнання протиправними дії та бездіяльність, зобов'язання вчинити дії О Б С Т А В И Н И С П Р А В И:

ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Державної митної служби України (далі по тексту - відповіда-1), Чернігівської митниці Міндоходів України (далі по тексту - відповідач-2) в якому просить суд:

- визнати протиправними дії (бездіяльність) Державної митної служби України щодо зволікання з виконанням постанови Вищого адміністративного суду України від 18 грудня 2012 року по справі К/9991/37395/11 в частині поновлення на посаді начальника Чернігівської митниці ОСОБА_1;

- визнати дії Чернігівської митниці Міндоходів неправомірними в частині не проведення відповідних розрахунків з ОСОБА_1 відповідно до частини 1 статті 116 КЗпП України;

- зобов'язати Чернігівську митницю Міндоходів розрахувати середню заробітну плату за час вимушеного прогулу ОСОБА_1 з 20 квітня 2010 року по 28 травня 2013 року та включити в суму розрахунку при звільненні;

- стягнути з Чернігівської митниці Міндоходів на користь ОСОБА_1 усе належне при звільненні, в тому числі (але не виключно): розраховану середню заробітну плату за час вимушеного прогулу з 20 квітня 2010 року по 28 травня 2013 року та середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку;

- стягнути з Чернігівської митниці Міндоходів на користь ОСОБА_1 5000,00 (п'ять тисяч) грн. на відшкодування моральної шкоди.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що після поновлення позивача на посаді начальника Чернігівської митниці, останнього згідно наказу Державної митної служби України № 837-К від 31 травня 2013 року звільнено, проведено розрахунок із працівником, при цьому позивачу не виплачено середню заробітну плату за час вимушеного прогулу з 20 квітня 2010 року по 28 травня 2013 року, що на його думку є протиправним.

У судовому засіданні 09 жовтня 2013 року представник відповідачів заперечив проти адміністративного позову та зазначив, що при звільненні позивача згідно з наказом Державної митної служби України № 837-К від 31 травня 2013 року з останнім проведено повний розрахунок, при цьому, йому не виплачену середню заробітну плату за час вимушеного прогулу з 20 квітня 2010 року по 28 травня 2013 року, оскільки постановою Вищого адміністративного суду України від 18 грудня 2012 року не прийнято рішення в цій частині.

Керуючись приписами частини 4 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України, надавши можливість присутнім учасникам судового розгляду у повній мірі реалізувати свої процесуальні права, та враховуючи відсутність потреби заслухати свідка чи експерта, суд завершив розгляд справи в порядку письмового провадження.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд м. Києва,

ВСТАНОВИВ:

У травні 2010 року ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Державної митної служби України, за участю Чернігівської митниці та ОСОБА_2, про визнання протиправним та скасування наказу Державної митної служби України № 625-к від 19 квітня 2010 року про припинення перебування на державній службі в митних органах України як начальника Чернігівської митниці, шляхом звільнення з займаної посади, та поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника Чернігівської митниці.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 04 листопада 2010 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 12 квітня 2011 року у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовлено.

Постановою Вищого адміністративного суду України від 18 грудня 2012 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 04 листопада 2010 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 12 квітня 2011 року скасовано. Прийнято нову постанову. Позовні вимоги ОСОБА_1 до Державної митної служби України, треті особи - Чернігівська митниця, ОСОБА_2, про скасування наказу та поновлення на роботі задоволено. Визнано протиправним та скасовано наказ Державної митної служби України від 19 квітня 2010 року № 625-к "По особовому складу митних органів". Поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника Чернігівської митниці, з 20 квітня 2010 року.

Як свідчать матеріали справи, наказом Державної митної служби України від 29 травня 2013 року № 822-к скасовано наказ Державної митної служби України від 19 квітня 2010 року № 625-к «По особовому складу митних органів». Поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника Чернігівської митниці з 20 квітня 2010 року.

Згідно наказу Чернігівської митниці Державної митної служби України від 31 травня 2013 року № 267-к позивач вважається поновленим на посаді з 20 квітня 2010 року, приступившим до виконання службових обов'язків з 29 травня 2013 року.

У подальшому, наказом Чернігівської митниці Державної митної служби України від 31 травня 2013 року № 268-к звільнено позивача за угодою сторін, відповідно до пункту 1 статті 36 Кодексу законів про працю України з 31 травня 2013 року. Вирішено зробити розрахунок за невикористану щорічну відпустку в кількості 39 календарних днів за період роботи з 20 квітня 2010 року по 01 березня 2011 року, 45 календарних днів за період роботи з 02 березня 2011 року по 01 березня 2012 року, 45 календарних днів за період роботи 02 березня 2012 року по 01 березня 2013 року, 11 календарних днів з 02 березня 2013 року по 31 травня 2013 року та провести остаточний розрахунок, відповідно до статті 116 Кодексу законів про працю України.

Наказом Державної митної служби України від 31 травня 2013 року № 837-к позивача звільнено із займаної посади за угодою сторін, відповідно до пункту 1 статті 36 Кодексу законів про працю України.

Водночас, обґрунтовуючи підстави звернення до адміністративного суду позивач стверджує, що з ним не було проведено відповідні розрахунки при звільненні та не виплачено заробітну плату за час вимушеного прогулу.

Колегія суддів Окружного адміністративного суду міста Києва заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши матеріали справи не погоджується із доводами позивача з огляду на наступне.

Так, відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

При визначенні розміру відшкодування необхідно враховувати розмір спірної суми, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника та інших обставин справи (п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року N 13 "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці").

Виходячи з аналізу змісту норми статті 117 Кодексу законів про працю України, яка передбачає відповідальність власника за затримку розрахунку при звільненні, слід дійти висновку, що підставою такої відповідальності є, по-перше, факт порушення власником строків розрахунку при звільненні (ст. 116 КЗпП України) та, по-друге, вина власника.

Вказаний аналіз узгоджується із позицією Верховного Суду України, що викладена в ухвалі суду від 14 жовтня 2009 року № 6-15067св09 .

Згідно платіжного доручення № 123 від 03 червня 2013 року та реєстру працівників Чернігівської митниці Міндоходів на перерахування розрахункових при звільненні за 06 червня 2013 року, складеного згідно платіжного доручення № 126 від 03 червня 2013 року позивачу нараховано 18 029,66 грн. та 13 547,18 грн. відповідно до наказу Чернігівської митниці Державної митної служби України від 31 травня 2013 року № 268-к як остаточний розрахунок, відповідно до статті 116 Кодексу законів про працю України.

Слід звернути увагу, що 31 травня 2013 року припадає на п'ятницю, тобто останній робочий день тижня, а тому відповідний розрахунок здійснено відповідачем 03 червня 2013 року, що припадає на понеділок.

Як вбачається зі змісту позовної заяви, порушенням статті 116 Кодексу законів про працю України є, на думку позивача, невиплата останньому середню заробітну плату за час вимушеного прогулу та належні йому інших коштів.

Проте, суд не погоджується із такими доводами позивача з огляду на наступне.

Відповідно до статті 235 Кодексу законів про працю України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік.

Порядок і умови вирішення питання про оплату вимушеного прогулу при затримці виконання судового рішення про поновлення на роботі працівника визначено статтею 236 Кодексу законів про працю України. Ця норма передбачає обов'язок власника, а у сфері публічно-правових правовідносинах - суб'єкта владних повноважень, виплатити працівникові середній заробіток або різницю в заробітку за весь час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника. В цьому випадку орган, який розглядав спір, виносить ухвалу про виплату вказаного відшкодування.

Відповідно до частини 2 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, і не може виходити за межі позовних вимог.

Із змісту позовної заяви ОСОБА_1 не вбачається щодо яких сум, належних при звільненні, він порушує у суді спір про їх розмір, не зазначає в чому полягає неправильність розрахунку при звільненні, які належні йому за період роботи кошти він не отримав при звільненні.

Як вже зазначалось, матеріали справи містять доказ, а саме копії платіжних доручень, згідно яких із позивачем проведено остаточний розрахунок при звільненні.

За правилами частини 2 статті 21 Кодексу адміністративного судочинства України вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб'єктів публічно-правових відносин, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше вимоги про відшкодування шкоди вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства.

Вирішуючи адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної митної служби України про скасування наказу, поновлення на посаді по суті, Вищий адміністративний суд України не вирішив питання про виплату позивачу середнього заробітку за час вимушеного прогулу, а лише визнав протиправним та скасував наказ Державної митної служби України від 19.04.2010 № 625-к "По особовому складу митних органів", Поновив ОСОБА_1 на посаді начальника Чернігівської митниці, з 20 квітня 2010 року.

Статтею 236 Кодексу законів про працю України встановлено, що у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.

Аналіз зазначеної статті дає підстави вважати, що затримка виконання власником рішення органу по розгляду трудових спорів про поновлення на роботі незаконно звільненого або незаконно переведеного працівника тягне обов'язок власника виплатити працівникові середній заробіток за весь час затримки. При цьому, обов'язковою умовою виплати середнього заробітку є відповідне рішення суду по розгляду трудових спорів.

За таких обставин, враховуючи, що судове рішення про стягнення на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу відсутнє, посилання позивача на приписи статті 236 Кодексу законів про працю України є безпідставними, а адміністративний позов в цій частині - необґрунтованим.

Крім цього, на думку позивача протиправною є бездіяльність Державної митної служби України щодо зволікання з виконанням Постанови Вищого адміністративного суду України від 18 грудня 2012 року по справі К/9991/37395/11 в частині поновлення на посаді начальника Чернігівської митниці ОСОБА_1.

З приводу цього суд зазначає, що в даному випадку, затримка виконання власником рішення суду про поновлення працівника на роботі є підставою для винесення державним виконавцем постанови про застосування до службової особи, зобов'язаної вчинити дії щодо виконання рішення суду, штрафу в розмірі від десяти до двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а щодо фізичних осіб-наймачів - у розмірі від двох до десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Повторне невиконання рішення суду дає підставу для застосування штрафу в подвійному розмірі (ст. 87 Закону "Про виконавче провадження"). Подальше невиконання рішення суду про поновлення на роботі тягне кримінальну відповідальність на підставі ст. 382 КК. Однак за затримку виконання рішення КТС про поновлення на роботі працівника, незаконно переведеного на іншу роботу, кримінальна відповідальність не встановлена.

Таким чином, законодавством встановлений порядок накладання санкцій за затримку виконання рішення суду про поновлення на посаді, а тому позовна вимога про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо зволікання з виконанням Постанови Вищого адміністративного суду України від 18 грудня 2012 року по справі К/9991/37395/11 не підлягає задоволенню.

Крім цього, вирішуючи адміністративну справу в частині стягнення моральної шкоди суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає:

1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я;

2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів;

3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна;

4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Позивачем не зазначено, в чому полягає моральна шкода, не наведено жодного доказу на підтвердження заявленої до стягнення суми моральної шкоди, тому зазначена позовна вимога також не підлягає задоволенню.

Таким чином, доводи позивача про протиправне зволікання з виконанням Постанови Вищого адміністративного суду України від 18 грудня 2012 року по справі К/9991/37395/11, неправомірність дій Чернігівської митниці Міндоходів України щодо не проведення відповідних розрахунків з ОСОБА_1 відповідно до частини 1 статті 116 КЗпП України; наявність підстав для зобов'язання відповідача нарахувати середню заробітну плату за час вимушеного прогулу ОСОБА_1 з 20 квітня 2010 року по 28 травня 2013 року та стягнення зазначених коштів спростовуються положеннями чинного законодавства та матеріалами справи.

Згідно з частинами 1 та 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Згідно із частиною першою статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Відповідно до статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

За таких обставин, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, Окружний адміністративний суд міста Києва, з урахуванням вимог встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, виходячи з системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, вважає адміністративний позов ОСОБА_1 таким, що не підлягає задоволенню.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 69, 70, 71, 128, 158 - 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Відмовити в задоволенні позовних вимог.

Постанова набирає законної сили в строки та порядку, встановленому статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Суддя В.І. Келеберда

Судді В.М. Данилишин

І.А. Качур