Постанова № 34483519, 30.10.2013, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний судП О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 жовтня 2013 р. справа №820/7319/13-а

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Котеньова О.Г., при секретарі судового засідання Звягіні Я.І.,

за участі сторін:

представника позивача - Васильєва Є. О. ,

представника відповідача - Власової С. В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Харкові адміністративну справу за адміністративним позовом Державного підприємства "Красноградське лісове господарство" до Красноградської об'єднаної Державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Харківській області про скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач - Державне підприємство «Красноградське лісове господарство»- звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Красноградської об'єднаної Державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Харківській області, у якому просить суд, з урахуванням уточнень позовних вимог:

- визнати неправомірним та скасувати податкове повідомлення - рішення №0000132200 від 09.08.2013 року;

- визнати неправомірним та скасувати податкове повідомлення - рішення №0000142200 від 09.08.2013 року.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначив, що винесені відповідачем на підставі Акту перевірки податкові - повідомлення - рішення є неправомірними, оскільки підставою для їх винесення відповідач визначив завищення позивачем валових витрат в результаті реалізації лісопродукції за цінами, що нижчі за собівартість, а також включення до складу валових витрат вартості придбаних позивачем запчастин у контрагента ПП «Техком», оскільки при вчиненні позивачем правочинів з останнім не було дотримано умов щодо спрямованості їх на реальне настання правових наслідків. Такі висновки відповідача позивач вважає безпідставними, такими, що не відповідають положенням законодавства, діючого на час вчинення цих господарських операцій, та дійсним обставинам.

Представник позивача позовні вимоги підтримав, надав додаткові докази та просив суд позовні вимоги задовольнити.

Відповідач проти позову заперечував, надав до суду письмові заперечення, у яких з посиланням на висновки, викладені у Акті про результати перевірки, наполягав на тому, що висновки є правомірним, відповідно, податкові повідомлення - рішення також є правомірними і не підлягають скасуванню.

Представник відповідача позицію відповідача підтримав, надав до суду додаткові письмові пояснення та просив суд у задоволенні позову відмовити.

Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши надані документи, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд зазначає наступне.

Відповідно до Витягу станом на 24.05.2013 з єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців позивач - Державне підприємство «Красноградське лісове господарство» ( код 00993159) зареєстроване як юридична особа 31.03.1992 р., відомості про перебування юридичної особи у процесі провадження справи про банкрутство, у процесі припинення або про припинення юридичної особи - відсутні; відповідно до Свідоцтва № 27898560 підприємство зареєстроване як платник податку на додану вартість;основним видом економічної діяльності зазначено: 02.10 Лісівництво та інша діяльність у лісовому господарстві; керівником підприємства є Герасімов Леонід Федорович. Відповідно до Статуту позивача (а.с.48) - ДП «Красноградський лісгосп» створене на підставі наказу Міністерства лісового господарства України від 31.10.1991 р., засноване на державній власності, належить до сфери управління Державного агентства лісових ресурсів України та входить до сфери управління Харківського обласного управління лісового та мисливського господарства. Відповідно до п. 3.1. Статуту ДП «Красноградський лісгосп» створене з метою ведення лісового господарства, охорони, захисту, раціонального використання та відтворення лісів, охорони, відтворення та раціонального використання державного мисливського фонду на території мисливських угідь, наданих у користування підприємству.

Красноградською ОДПІ було проведено планову виїзну документальну перевірку ДП «Красноградський лісгосп» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2010 року по 31.12.2012 року, за результатами якої було складено Акт №231/22/00993159 від 25.04.2013 р. ( далі - Акт про результати перевірки або Акт ) та винесено податкові повідомлення-рішення, які позивачем було оскаржено.

Рішенням від 02.08.2013 р., вих. №1004/10/20-40-10-04-17 Головного Управління Міндоходів у Харківській області про результати розгляду скарги вимоги позивача частково задоволено , а відповідачем винесено наступні податкові повідомлення-рішення:

- №0000132200 від 09.08.2013 р., яким позивачеві збільшено податкове зобов'язання за платежем податок на додану вартість на суму 61936,00 грн.;

- №0000142200 від 09.08.2013 р., яким позивачеві збільшено податкове зобов'язання за платежем податок на прибуток на суму 224723,00 грн.

Підставою для винесення вищевказаних податкових повідомлень-рішень стали висновки відповідача, викладені у Акті про результати перевірки, про порушення позивачем податкового законодавства які полягали у заниженні податку на прибуток та податку на додану вартість внаслідок завищення позивачем витрат у зв'язку з реалізацією лісопродукції за цінами, нижчими за собівартість, що не призвело до отримання позивачем прибутку а, відтак, на думку відповідача, такі витрати не можуть вважатись такими, що використані у господарській діяльності. Також відповідач дійшов висновку про завищення позивачем витрат за результатами господарських операцій останнього з ПП « Техком», оскільки за даними Основянської МДПІ м. Харкова Харківської області встановлено неможливість реального здійснення фінансово-господарських операцій та ведення господарської діяльності підприємством ПП «Техком». Отже, здійснені позивачем витрати на придбання у ПП «Техком» запчастин відповідач визнав такими, що використані не у господарській діяльності підприємства (а.с. 17,25,41).

Суд зазначає, що законодавчими актами, які, з врахуванням періоду здійснення господарських операцій, що підлягали перевірці, регулювали питання податкового обліку та визначення податкових зобов'язань є: Закон України "Про оподаткування прибутку підприємств" (Закон №334/94-ВР); Закон України "Про податок на додану вартість" (Закон №168/97-ВР) та Податковий кодекс України .

Щодо висновків відповідача про заниження позивачем податку на прибуток та податку на додану вартість, завищення валових витрат у зв'язку з реалізацією продукції за цінами, нижчими за собівартість, суд зазначає наступне.

Відповідно до п. 5.1 ст. 5 ЗУ «Про оподаткування прибутку підприємств» ( далі - Закон №334/94-ВР) - валові витрати складає сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

До валових витрат згідно пп. 5.2.1. п. 5.2. ст. 5 Закону №334/94-ВР належать суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії.

Відповідно до п.п. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України витрати - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

За приписами п.п. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Згідно із статтею 134 Податкового кодексу України, об'єктом оподаткування є: прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135 - 137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138 - 143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу; дохід (прибуток) нерезидента, що підлягає оподаткуванню згідно зі статтею 160 цього Кодексу, з джерелом походження з України.

Пунктом 138.1 ст. 138 Податкового кодексу України передбачено, що витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються з: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України визначено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу. У разі, якщо платник податку здійснює виробництво товарів, виконання робіт, надання послуг з довготривалим (більше одного року) технологічним циклом виробництва за умови, що договорами, які укладені на виробництво таких товарів, виконання робіт, надання послуг не передбачено поетапного їх здавання, до витрат звітного податкового періоду включаються витрати, пов'язані з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг у цьому періоді.

Порядком формування собівартості продукції лісового господарства (Методичні рекомендації з формування собівартості продукції (робіт, послуг) на підприємствах лісового господарства України, затверджені Наказом №146 від 08.11.2002 Державного комітету лісового господарства України) передбачено віднесення всіх витрат, пов'язаних з веденням лісогосподарської діяльності на собівартість отриманої продукції.

Відповідно до п.п. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

З огляду на положення наведених вище правових норм, підставою для зменшення платником податків об'єкту оподаткування на суму витрат з придбання (виготовлення) товарів (послуг) є будь-які витрати платника податку, визначені на підставі первинних документів, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та здійснені для провадження господарської діяльності платника податку.

Суд зазначає, що таку підставу для зменшення витрат як неотримання платником податків прибутку від господарської операції - нормами діючого законодавства не передбачено. Отже, висновок відповідача про зменшення суми витрат у зв'язку з неотриманням позивачем прибутку від господарської діяльності з реалізації продукції є необґрунтованим .

Щодо донарахування позивачеві податкового зобов'язання за платежем податок на додану вартість суд зазначає наступне.

Відповідно до п. 4.1. ст. 4 ЗУ «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 №168/97-ВР, база оподаткування операції з поставки товарів (послуг) визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за вільними цінами, але не нижче за звичайні ціни, з урахуванням акцизного збору, ввізного мита, інших загальнодержавних податків та зборів (обов'язкових платежів), згідно із законами України з питань оподаткування (за винятком податку на додану вартість, а також збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на послуги стільникового рухомого зв'язку, що включається до ціни товарів (послуг)). До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу в зв'язку з компенсацією вартості товарів (послуг).

У разі якщо звичайна ціна на товари (послуги) перевищує договірну ціну на такі товари (послуги) більше ніж на 20 відсотків, база оподаткування операції з поставки таких товарів (послуг) визначається за звичайними цінами. При цьому згідно п. 1.18. ст. 18 ЗУ «Про податок на додану вартість» звичайні ціни розуміються та застосовуються за правилами, визначеними пунктом 1.20 статті 1 Закону України від 28.12.1994 «Про оподаткування прибутку підприємств».

Відповідно до приписів підпункту 1.20.1 пункту 1.20 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», якщо цим пунктом не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін.

Справедлива ринкова ціна - це ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати за відсутності будь-якого примусу, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг).

Згідно з приписами підпункту 1.20.2 пункту 1.20 ст. 1 цього ж Закону для визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах. Зокрема, враховуються такі умови договорів, як кількість (обсяг) товарів (наприклад, обсяг товарної партії), строки виконання зобов'язань, умови платежів, звичайних для такої операції, а також інші об'єктивні умови, що можуть вплинути на ціну.

При цьому умови договорів на ринку ідентичних (у разі їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг) визнаються співставними, якщо відмінність між такими умовами суттєво не впливає на ціну, або може бути економічно обґрунтована. При цьому враховуються звичайні при укладанні угод між непов'язаними особами надбавки чи знижки до ціни. Зокрема, але не виключно, враховуються знижки, пов'язані з сезонними та іншими коливаннями споживчого попиту на товари (роботи, послуги), втратою товарами якості або інших властивостей; закінченням (наближенням дати закінчення) строку зберігання (придатності, реалізації); збутом неліквідних або низьколіквідних товарів; маркетинговою політикою, у тому числі при просуванні товарів (робіт, послуг) на ринки; наданням дослідних моделей і зразків товарів з метою ознайомлення з ними споживачів.

Відповідно до наданого до суду представником позивача листа Харківського обласного управління лісового та мисливського господарства вих. №08-3/1050 від 23.09.2013 р. (Т. 2, а.с.3-17), що містить узагальнену інформацію по дев'яти держлісгоспах Харківського обласного управління лісового та мисливського господарства щодо ціни реалізації лісопродукції, ціни Красноградського лісгоспу суттєво не відрізнялись від цін на однорідну продукцію інших лісових господарств області.

Відповідно до приписів підпункту 1.20.8 пункту 1.20 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» обов'язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених цим Законом, покладається на податковий орган у порядку, встановленому законом. При проведенні перевірки платника податку податковий орган має право надати запит, а платник податку зобов'язаний обґрунтувати рівень договірних цін або послатися на норми абзацу першого підпункту 1.20.1 цього пункту.

Підпунктами 1.20.3 -1.20.5 пункту 1.20 статті 1 Закону України Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» встановлені особливі правила визначення звичайної ціни для окремих видів продажу товарів, робіт і послуг. В усіх інших випадках суб'єкт господарювання, встановлюючи договірну ціну, має враховувати рівень звичайних цін, визначений відповідно (але не виключно) до методу співставних цін, який міститься у підпункті 1.20.2 зазначеного Закону.

Для визначення звичайної ціни товарів (робіт, послуг) на підставі методу співставних цін використовується інформація про укладені підприємством на момент продажу такого товару договори з ідентичними або однорідними товарами у співставних умовах. При цьому умови договорів на ринку ідентичних (а в разі їх відсутності однорідних) товарів визнаються співставними, якщо відмінність між такими умовами суттєво не впливає на ціну або може бути економічно обґрунтована.

Методологічні засади формування інформації про операції пов'язаних сторін та її розкриття у фінансовій звітності визначено Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 23 «Розкриття інформації щодо пов'язаних сторін», затвердженого Наказом Міністерства Фінансів України № 303 від 18 червня 2001 року, відповідно до якого за методом порівняльної неконтрольованої ціни застосовується ціна, яка визначається за ціною на аналогічну продукцію (товари, роботи, послуги), що реалізована не пов'язаному з продавцем покупцеві за звичайних умов діяльності.

Визначення звичайної ціни, тобто обґрунтування відповідності застосовуваних підприємством цін рівню справедливої ринкової ціни, починається з визначення товару, його основних характеристик для співставлення. Суб'єкт господарювання може самостійно вибирати коло договорів, умови яких він вважає співставними (з належною аргументацією, що ґрунтується на властивостях товару, умовах продажу, ситуації на ринку тощо).

Крім того, слід зазначити, що ч.1 ст. 10 Закону України « Про ціни і ціноутворення» передбачено, що «суб'єкти господарювання під час провадження господарської діяльності використовують: вільні ціни;державні регульовані ціни.

Відповідно до ст. 11 вказаного Закону - «вільні ціни встановлюються суб'єктами господарювання самостійно за згодою сторін на всі товари, крім тих, щодо яких здійснюється державне регулювання цін.»

Отже, висновок відповідача про те, що реалізація товару за цінами , нижчими за собівартість не належить до господарської діяльності підприємства через відсутність прибутку, є безпідставним та необґрунтованим, оскільки будь-яка господарська діяльність пов'язана з підприємницьким ризиком і може призвести то того, що твар не буде використаний в оподатковуваному періоді або буде реалізований у збиток. Отже, збитковість господарської діяльності сама по собі не може бути підставою для визначення діяльності як негосподарської, оскільки при здійсненні господарських операцій існує звичайний ризик не отримати дохід.

Суд зазначає, що норми діючого законодавства не передбачають донарахування податкових зобов'язань при продажу продукції за цінами, що нижче собівартості, якщо вони були визначені, виходячи із звичайних цін.

З урахуванням вищевикладеного суд приходить до висновку про те, що висновки податкового органу про донарахування позивачеві податкових зобов'язань у зв'язку з реалізацією продукції за цінами, нижчими за собівартість, не відповідають положенням діючого законодавства. Відповідачем при здійсненні перевірки позивача не виконано приписи п. п. 1.20.2 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» щодо визначення звичайної ціни товару.

Щодо висновків відповідача за результатами перевірки господарських операцій між позивачем та ПП «Техком» ( код ЄДРПОУ 31632887) суд зазначає наступне.

З матеріалів справи вбачається, що між позивачем та ПП «Техком» було укладено договір купівлі-продажу запасних частин №107 від 16.11.2010 р. (а.с.31), а також договори поставки комплектуючих до тракторів №16 від 26.05.2011 р., №2 від 03.01.2012 р. (а.с.32-33).

На підставі укладених договорів позивачем від ПП «Техком» протягом 2010- 2012 років були отримані запасні частини до сільськогосподарської техніки, яка є власністю позивача, що підтверджено копіями техпаспортів на транспортні засоби, у яких власником зазначено позивача (а.с. 19-30). Отримання та використання запасних частин у господарській діяльності позивача підтверджено наданими позивачем видатковими (а.с.93-141) та податковими (а.с. 34-75) накладними, а також звітами про витрати на поточний ремонт запасних частин та матеріалів (а.с.75-144) та довідками до цих звітів. Оплату позивачем запчастин, отриманих за вказаними договорами, у безготівковій формі підтверджено копіями платіжних доручень ( т.4,а.с.2-46).

Суд також зазначає, що у Акті про результати перевірки ( а.с. 45) відповідачем зазначено, що «придбані товаро-матеріальні цінності ДП «Красноградський лісгосп» у ПП «Техком» були використані при виробництві лісопродукції…».

Суд зауважує, що Акт про результати перевірки не містить результатів аналізу відповідачем вищенаведених первинних документів, відповідно,не містить зауважень щодо форми або змісту вказаних документів.

Разом з тим, надані позивачем первинні документи підтверджують отримання, оплату та використання придбаних позивачем у ПП «Техком» запчастин у господарській діяльності.

Відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" податкова звітність ґрунтується на даних бухгалтерського обліку. Відповідно до ч. 1 ст. 9 цього Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Як зазначено у листі Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 р. № 742/11/13-11 "Щодо однакового застосування адміністративними судами окремих приписів Податкового кодексу України та Кодексу адміністративного судочинства України" оцінюватися при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку. Не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов'язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

У порушення вищенаведеного відповідачем не було досліджено первинні документи, якими оформлено саме ті господарські операції між позивачем та ПП «Техком», які стали підставою для податкового обліку. Також відповідачем не надано суду будь-яких доказів наявності між позивачем та його контрагентом ПП «Техком» взаємоузгоджених зловмисних дій при укладанні і виконанні договору купівлі-продажу та договорів поставки. Висновок про неможливість здійснення господарських операцій ПП «Техком» здійснений відповідачем з посиланням на Акт перевірки іншого податкового органу, який не може бути для суду достатнім та належним доказом неправомірності господарських операцій ПП «Техком» саме з позивачем..

Відповідно до положень статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України - кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

За результатами вищевикладеного суд зазначає, що відповідач не довів суду правомірність та обґрунтованість своїх висновків про порушення позивачем положень пункту 5.1. статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», а також пункту 14.1.36 статті 14, пункту 138.4 статті 138, пункту 138.2, пп.138.8.5, пп. 138.8.8., п. 138.8. статті 138 Податкового кодексу України та п. 4.1. ст. 4 ЗУ «Про податок на додану вартість» .

Отже, суд приходить до висновку про те, що податкові повідомлення-рішення Красноградської ОДПІ ГУ Міндоходів у Харківській області №00000132200 від 09.08.2013 р., №00000142200 від 09.08.2013 р. є неправомірними, тому, в силу положень п. 3 ст. 2 КАС України, позовні вимоги про їх скасування підлягають задоволенню.

Судові витрати підлягають розподілу відповідно до положень ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 2, 6, 8-14, 17, 50, 70, 71, 86, 94, 159, 160-163, 167, 186 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов Державного підприємства "Красноградське лісове господарство" до Красноградської об'єднаної Державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Харківській області про скасування податкових повідомлень-рішень - задовольнити.

Скасувати податкові повідомлення - рішення Красноградської об'єднаної Державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Харківській області №0000132200, №0000142200 від 09.08.2013 року.

Стягнути з Державного бюджету України (р/р: 31217206784011, отримувач: УДКСУ у Червонозаводському районі м. Харкова Харківської області, код: 37999628, МФО: 851011, банк: ГУДКСУ у Харківській області) на користь Державного підприємства "Красноградське лісове господарство" (63304, Харківська обл., м. Красноград, вул. Харківська, 87, код ЄДРПОУ 00993159) судовий збір у розмірі 2294,00 грн. (дві тисячі двісті дев'яносто чотири гривні).

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного проваджені або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанову може бути оскаржено в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня її проголошення.

У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Постанову у повному обсязі виготовлено 04 листопада 2013 року.

Суддя Котеньов О.Г.