Постанова № 34482895, 18.10.2013, Кіровоградський окружний адміністративний суд

Україна КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД -------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 жовтня 2013 року Справа № 811/3015/13-а

Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі: головуючого - судді Кармазиної Т.М., розглянувши у порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю „Торговий дім Протеїн-Продакшн" до Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Кіровоградській області про скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому з урахуванням змін, просить скасувати податкові повідомлення-рішення Кіровоградської ОДПІ Кіровоградської області ДПС №0001472250, №0001492250, №0001502250 від 01.07.2013р., та податкове повідомлення рішення Кіровоградської ОДПІ ГУ Міндоходів у Кіровоградській області №0000832206 від 17.09.2013р..

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення є незаконними, необґрунтованими та безпідставними, не відповідають фактичним обставинам справи, а також такими, що винесено з порушенням норм чинного законодавства України. Зокрема, посилався на протиправність висновків відповідача в акті перевірки щодо безпідставного включення позивачем до податкового кредиту суми ПДВ по операціям з ТОВ „Сільгосп-Центр", ПП „Мирт-СВ", ТОВ СУПР „Вектор М", ТОВ „Зернокомтранс" в рамках укладених угод, які є нікчемними. Оскільки, правочини, за наслідками укладення яких, позивачем було сформовано витрати та податковий кредит з податку на додану вартість, спрямовані на реальне настання правових наслідків, обумовлених ними. Крім того, посилався на відсутність в ЄДРПОУ запису про припинення юридичних осіб - контрагентів позивача, а також на те, що свідоцтво платників ПДВ - ТОВ „Сільгосп-Центр", ПП „Мирт-СВ", ТОВ СУРП „Вектор М", ТОВ „Зернокомтранс" не скасовано, відсутнє рішення суду про встановлення факту проведення фіктивної господарської діяльності. Також зазначав, що покупець - платник податку, що отримав право на податковий кредит, не може нести відповідальність за несплату податку продавцями.

Представник відповідача в обґрунтування заперечень проти позову посилався на те, що податковим органом прийнято оскаржувані податкові повідомлення-рішення у відповідності до норм чинного законодавства України. Оскільки, договори укладено позивачем з ТОВ „Сільгосп-Центр", ПП „Мирт-СВ", ТОВ СУРП „Вектор М", ТОВ „Зернокомтранс" без наміру створення правових наслідків. Також зазначав, що позивачем порушено вимоги п.5.1, пп.5.2.1 п.5.2, пп.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та п.п.138.2, 138.4 ст.138 Податкового кодексу України, в результаті чого позивачем занижено податок на прибуток за 1 кв. 2011 року на суму 25376 грн., 3 квартал 2012р. на суму 588736 грн., 4 квартал 2012р. на суму 647126 грн., всього у розмірі 1261238 грн.; п.п.198.2, 198.3, 198.6 ст.198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість за листопад 2012р. на суму 284709 грн., грудень 2012р. - 198169 грн., на загальну суму 482878 грн., завищено від'ємне значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту за січень 2011р. на суму 20306 грн..

Сторони в судове засідання не з'явилися, подавши заяви про розгляд справи за їх відсутності.

Відповідно до ч.4 ст.122 КАС України - особа, яка бере участь у справі, має право заявити клопотання про розгляд справи за її відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі особи, які беруть участь у справі, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Враховуючи те, що всі особи, які беруть участь у справі, заявили клопотання про розгляд справи за їхньої відсутності, суд вважає можливим здійснення подальшого розгляду справи, у порядку письмового провадження.

Суд, дослідивши письмові докази, вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Товариство з обмеженою відповідальністю „Торговий дім Протеїн-Продакшн" зареєстровано як юридична особа 12.02.2009р. виконавчим комітетом Кіровоградської міської ради, та перебуває на обліку в Кіровоградській ОДПІ як платник податків. (т.1 а.с.61,62)

Судом встановлено, що Кіровоградською ОДПІ на підставі наказу №3 від 03.06.2013р., проведено позапланову невиїзну документальну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинам з ТОВ „Сільгосп-Центр" за вересень, листопад, грудень 2012 року, ПП «Гамма-Плюс» за жовтень 2012р., ПП „Мирт-СВ" за січень 2011р., , ТОВ СУРП „Вектор М" за жовтень, листопад, грудень 2012р., ТОВ „Зернокомтранс" за вересень 2012р., за результатами якої складено акт №100/22-5/36390340 від 12.06.2013р. (а.с.9-57)

Відповідно до даного акту, перевіркою встановлено порушення позивачем:

п.5.1, пп.5.2.1 п.5.2, пп.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та п.п.138.2, 138.4 ст.138 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток всього у розмірі 1261238 грн., за 1 кв. 2011 року на суму 25376 грн., 3 квартал 2012р. на суму 588736 грн., 4 квартал 2012р. на суму 647126 грн.;

п.п.198.2, 198.3, 198.6 ст.198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 482878 грн., в тому числі за листопад 2012р. на суму 284709 грн., грудень 2012р. - 198169 грн.;

завищено від'ємне значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту за січень 2011р. на суму 20306 грн..

На підставі даного акту перевірки Кіровоградською ОДПІ прийнято податкові повідомлення-рішення від 01.07.2013р.:

№0001492250, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість у розмірі 724318 грн., в тому числі, 482878 грн. - за основним платежем та 241440 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями (т.1 а.с.58);

№0001472250, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 1879170 грн., у тому числі за основним платежем - 1261238 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 617932 грн. (т.1 а.с.59);

№0001502250, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість за січень 2011р. в розмірі 20306 грн. (т.1 а.с.60).

Позивач, не погодившись з даними податковими повідомленнями-рішеннями, подав до податкового органу скаргу на дані рішення.

За результатами процедури адміністративного оскарження, рішенням ГУ Мінхододів у Кіровоградській області №2435/10/10-208 від 05.09.2013р. (т.3 а.с.3-5) вказані податкові повідомлення-рішення залишено без змін, воднораз прийнято податкове повідомлення-рішення №0000832206 від 11.09.2013р., яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток у розмірі 171555 грн., в тому числі, 114370 грн. - за основним платежем та 57185 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями (т.3 а.с.6). Дане рішення прийнято в зв'язку з тим, що податковим органом при обчисленні суми завищення витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування, допущено арифметичну помилку, а саме, в розрахунок завищення витрат за 4 квартал 2012р. не враховано взаємовідносини ТОВ „ТД Протеїн-Продакшн" з ТОВ СУРП „Вектор М" за жовтень 2012р. на суму 544620 грн., в результаті чого податок на прибуток за 4 квартал 2012 року становить 761496 грн., замість 647126 грн. (різниця 114370 грн.), як зазначено в акті перевірки.

Судом встановлено, що позивач протягом перевіряємого періоду перебував у фінансово-господарських відносинах з ТОВ „Сільгосп-Центр", ПП „Мирт-СВ", ТОВ СУРП „Вектор М", ТОВ „Зернокомтранс".

Зокрема, між позивачем (Покупець) та ПП „Мирт-СВ", ТОВ „Сільгосп-Центр", ТОВ СУРП „Вектор М", ТОВ „Зернокомтранс" (Продавці) укладено договори поставки сої №03092010 від 03.09.2010р., №01-01АВ від 04.01.2012р., №26/09-2-2012 від 26.09.2012р., №11/09-2012 від 11.09.2012р., згідно яких Продавець зобов'язується поставити, а Покупець прийняти та оплатити товар, на умовах, викладених в даних договорах, додаткових угодах та специфікаціях до них. (т.1 а.с.85-87, 88-89, 97-101, 102-108, т.2 а.с.65-68, 69-73, т.4 а.с.179-182, 183-186)

Факти отримання позивачем від ПП „Мирт-СВ", ТОВ „Сільгосп-Центр", ТОВ СУРП „Вектор М", ТОВ „Зернокомтранс" вищезазначеного товару згідно договорів підтверджуються:

податковими накладними (т.1 94-95, 109-165, т.2 102-113, т.4 а.с.205-212);

видатковими накладними (т.1 а.с.90, 92, 166, 168, 170, 172, 174, 176, 178, 180, 182, 184, 186, 188, 190, 192, 194, 1965, 198, 200, 203, 205, 207, 209, 211, 213, 215, 217, 219, 221, 223, 225, 227, 229, 231, 233, 235, 237, 239, т.2 а.с.1, 3, 5, 9, 11, 14, 16, 18, 20, 22, 24, 26, 30, 32, 34, 36, 38, 40, 42, 44, т.2 а.с.74, 76, 79, 81, 83, 86, 89, 91, 94, 96, 98, 100, т.4 187, 189, 191, 193, 195, 197, 199, 202);

товарно-транспортними накладними (т.1 а.с.91, 93, 167, 169, 171, 173, 175, 177, 179, 181, 183, 185, 187, 189, 191, 193, 195, 197, 199, 201-202, 204, 206, 208, 210, 212, 214, 216, 218, 220, 22, 224, 226, 228, 230, 232, 234, 236, 238, 240, т.2 а.с.2, 4, 6-8, 10, 12-13, 15, 17, 19, 21, 23, 25, 27-29, 31, 33, 35, 37, 39, 41, 43, 45, т.2 а.с.75, 77-78, 80, 82, 84-85, 87-88, 90, 92-93, 95, 97, 99, 101, т.4 а.с.188, 190, 192, 194, 196, 198, 200-201, 203-204).

Вищезазначені податкові накладні позивачем включено до складу податкового кредиту на загальну суму 897515 грн., в тому числі по взаємовідносинам з ПП „Мирт-СВ" за січень 2011р. у сумі 20306 грн.; з ТОВ СУРП „Вектор М" за жовтень 2012 р. у сумі 108924 грн., за листопад 2012р. - 201253 грн., грудень 2012р. - 49092 грн.; з ТОВ „Сільгосп-Центр" за листопад 2012р. в сумі 162383 грн., грудень 2012р. - 203582 грн., що встановлено податковим органом під час перевірки позивача, та про що свідчать податкові декларації з ПДВ з додатками 5 та реєстри отриманих та виданих податкових накладних за перевіряємий період. (т.2 а.с.162-242, т.4 а.с.139-148)

Позивачем за отриманий товар перераховано на розрахункові рахунки ПП „Мирт-СВ", ТОВ „Сільгосп-Центр", ТОВ СУРП „Вектор М", ТОВ „Зернокомтранс" вартість отриманих товарів, що підтверджується платіжними дорученнями (т.1 а.с.96, т.2 а.с.44-64, 114-124, т.4 а.с.214-217).

Витрати, понесені позивачем на придбання товару у ПП „Мирт-СВ" на суму 101503 грн. позивачем віднесено до складу витрат за 1 кв. 2011р., у ТОВ „Сільгосп-Центр", ТОВ СУРП „Вектор М", ТОВ „Зернокомтранс" на суму 6429679 грн. позивачем віднесено до складу витрат за 3 та 4 квартали 2012 року, про що свідчать податкові декларації з податку на прибуток підприємства. (т.2 а.с.154-155, 156-158, 159-161, т.4 а.с.218-222)

Відповідно до пп.14.1.36 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України (далі за текстом ПК України) господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Частиною 1 статті 3 Господарського кодексу України встановлено, що під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва - підприємцями.

Аналіз наведених норм дає підстави для визначення таких обов'язкових ознак господарської діяльності, як: провадження такої діяльності суб'єктами господарювання; здійснення її у сфері суспільного виробництва; спрямованість на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг; результати зазначеної діяльності - продукція, роботи чи послуги - мають вартісний характер і цінове вираження.

Так, одним із основних видів діяльності позивача є виробництво олії та тваринних жирів, оптова торгівля зерном, діяльність посередників у торгівлі сільськогосподарською сировиною (т.1 а.с.62). Для подальшого використання товару (сої) отриманого позивачем від контрагентів, у власній господарській діяльності, позивачем (Замовник) укладено договір на переробку давальницької сировини №01/09/10 від 01.09.2010р. з ЗАТ з ІІ «Протеїн-Продакшн» (Виконавець) та додаткові угоди (т.2 а.с.139-143, 144-145). Тобто як зазначив позивач у подальшому соя була використана як сировина у виготовленні олії соєвої нерафінованої та шроту соєвого кормового. Також надано акти прийому-передачі в переробку давальницької сировини (т.2 а.с.131-138).

До того ж, суд враховує, що контрагентом позивача - ТОВ „Сільгосп-Центр" на запит суду надано первинні бухгалтерські документи, які підтверджують фінансово-господарські взаємовідносини між позивачем та даною юридичною особою. (т.3 а.с.94-250, т.4 а.с.1-133)

Згідно пп.134.1.1 п.134.1 ст.134 ПК України об'єктом оподаткування є: прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135-137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138-143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

Відповідно до п.138.2 ст.138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визначаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Пунктом 138.4 статті 138 ПК України передбачено, витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг складається з витрат, прямо пов'язаних з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг. Перелік таких витрат наведено в п.138.8 ст.138 ПК України.

Відповідно до пп.139.1.9 п.139.1 ст.139 ПК України не включаються до складу витрат - витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Згідно з частинами 1 та 2 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в України" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Отже, за своїм змістом наведені норми передбачають як підставу для не включення до витрат лише випадок повної відсутності будь-яких розрахункових, платіжних та інших документів, що відповідають вимогам Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства Фінансів України від 25.05.1995р. № 88, а тому і неможливість віднесення до складу витрат підприємства нереальних сум, непідтверджених будь-якими документами взагалі.

Тобто, необхідною умовою для включення витрат до витрат підприємства, є, зокрема, фактична наявність господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг). Адже для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції, тобто достовірні первинні документи.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Враховуючи те, що кошти, які було перераховано позивачем є компенсацією за отримані товари від ТОВ „Сільгосп-Центр", ПП „Мирт-СВ", ТОВ СУРП „Вектор М", ТОВ „Зернокомтранс", а також фактичного проведення господарських операцій, які є об'єктами оподаткування, підтверджено належними первинними документами бухгалтерського та податкового обліку, які відповідачем у ході перевірки позивача не перевірялися, суд дійшов висновку, що позивачем правомірно віднесено до складу витрат - витрати на придбання товару (сої) у контрагентів. Що означає відсутність у відповідача правових підстав для збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток та застосування штрафних (фінансових) санкцій.

Відповідно до пп.14.1.181 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку, зокрема, з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Аналіз наведеної норми дає підстави вважати, що для віднесення платником податку до податкового кредиту суми податку на додану вартість необхідно, зокрема, підтвердити відповідними бухгалтерськими документами факти отримання товару та його оплати, а також наявність мети отримання товару, пов'язаної із подальшим використанням отриманих товарів в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

З аналізу п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України вбачається, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати виписки податкової накладної.

Згідно п.198.2 ст.198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктами 201.1, 201.4, 201.6 статті 201 Податкового кодексу України встановлено, що платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).

Податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Пунктом 201.8 статті 201 Податкового кодексу України передбачено, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому ст.183 цього Кодексу.

Згідно ст.1 Закону України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999р. №996-XIV (далі за текстом - Закон №996-XIV) первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Отримані та видані позивачем податкові накладні не мають недоліків, які згідно зі ст.201 Податкового кодексу України, ч.ч.1, 2 ст.9 Закону №996-XIV, п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995р. за №168/704, спричиняють втрату ними статусу податкових накладних.

Таким чином, враховуючи наведені норми чинного законодавства України, суд дійшов висновку, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій позивача з його контрагентами є належні первинні документи, які містять всі необхідні реквізити та відповідають вимогам, встановленим чинним законодавством для первинних документів, які фіксують факт здійснення господарської операції.

З аналізу вищенаведених норм законодавства та правовідносин позивача з ТОВ „Сільгосп-Центр", ПП „Мирт-СВ", ТОВ СУРП „Вектор М", ТОВ „Зернокомтранс" також вбачається, що ТОВ „ТД Протеїн-Продакшн" дотримано всіх вимог закону, пов'язаних з формуванням податкового кредиту та виникненням податкового зобов'язання, оскільки єдиною підставою для цього являється наявність у платника податку-покупця належно оформленої податкової накладної.

Крім того, суд враховує, що наявність вищевказаних законодавчо визначених обставин для формування податкового кредиту є обов'язковою, але, не є безумовною підставою для визнання правомірності такого формування за умови, якщо податковий орган доведе, що відомості у документах, на підставі яких вони сформовані, не відповідають дійсності, в тому числі, коли господарські операції з придбання товару (робіт, послуг) не мали реального характеру.

У відповідності до п.201.10 ст.201 Податкового кодексу України, право платника податку на податковий кредит ставиться в залежність від отримання податкової накладної, а не від сплати його контрагентами податку до бюджету та їх знаходження за юридичними адресами після здійснення господарських операцій.

Податковий орган не надав жодних доказів на підтвердження того, що позивач, як платник податку, діяв без належної обачності й обережності і йому було відомо про можливі порушення, які допускав його контрагент, або що самостійною діловою метою здійснення господарських операцій з даним підприємством було одержання позивачем податкової вигоди.

До того ж, за правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду України №21-47а10 від 31.01.2011р., чинне законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншими суб'єктами господарювання, зокрема, тими, які не були постачальниками товарів (послуг), на вартість яких нарахований ПДВ, що включений платником податку до податкового кредиту.

Враховуючи те, що факт придбання позивачем у ТОВ „Сільгосп-Центр", ПП „Мирт-СВ", ТОВ СУРП „Вектор М", ТОВ „Зернокомтранс" товарів та робіт, згідно вищезазначених договорів, підтверджується належними первинними бухгалтерськими документами, суд дійшов висновку про фактичне підтвердження наявності у позивача підстав для віднесення суми сплаченого даним контрагентам ПДВ до податкового кредиту у січні 2011р., жовтні, листопаді та грудні 2012 року.

Суд критично оцінює твердження відповідача, що фінансово-господарські угоди між позивачем та ТОВ „Сільгосп-Центр", ПП „Мирт-СВ", ТОВ СУРП „Вектор М", ТОВ „Зернокомтранс" є нікчемними. Так, станом на час укладення позивачем з даними контрагентами договорів та їх виконання, останні були та є зареєстровані в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (т.1 а.с.68-72, 73-75, 76-78), були платниками податку на додану вартість у період господарських відносин з позивачем.

Згідно ст.638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Частиною 1 статті 627 ЦК України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договори, укладені між позивачем та ТОВ „Сільгосп-Центр", ПП „Мирт-СВ", ТОВ СУРП „Вектор М", ТОВ „Зернокомтранс" є дійсними та не були оскаржені в судовому порядку, таким чином вони є такими, на підставі яких виникли права і обов'язки сторін даних угод.

Згідно ч.1 ст.234 Цивільного кодексу України, фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Такий правочин визнається судом недійсним.

У відповідності до вимог ст.228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Нікчемні правочини характеризуються таким ознаками як спрямованість на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина або знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо. Наслідки вчинення правочину, що порушує публічний порядок, визначаються загальними правилами.

Акт перевірки Кіровоградської ОДПІ, на підставі якого прийнято оскаржувані податкові повідомлення-рішення, не містить жодних посилань на наявність ознак, які передбачені ч.1 ст.228 ЦК України. До того ж, суд зазначає, що даний акт перевірки ґрунтується лише на відомостях, викладених в актах перевірок контрагентів позивача по ланцюгам постачання.

Крім того, суд зазначає, що самостійно визначений платником податку податковий кредит та податок на прибуток вважаються сформованими правомірно, доки контролюючим органом в установленому порядку не буде доведено факту невідповідності задекларованих наслідків господарської операції платника податків у податковому обліку фактичним обставинам.

Відповідачем не було надано доказів на підтвердження недотримання сторонами в момент укладення договорів вимог, встановлених частинами першою-третьою, п'ятою та шостою ст.203 ЦК України, що є підставою для визнання правочинів недійсними.

Згідно статті 216 ЦК України до моменту визнання правочину недійсним або нікчемним правові наслідки, а саме те, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю - не настають.

До того ж, суд зазначає що відповідно до ч.1 ст.204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Головною підставою вважати правочин нікчемним являється його недійсність, встановлена законом. Саме законом, а не актами перевірок, які б факти в цьому акті не були відображені. Вказані ж в акті перевірки висновки є суто суб'єктивною думкою державного податкового ревізора-інспектора, оскільки були зроблені за відсутності інформації, яка надається в передбаченому законодавством порядку.

Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину, податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

У зв'язку з цим слід зазначити, що одним з основних завдань органів державної податкової служби є здійснення контролю за дотриманням податкового законодавства і надання роз'яснень законодавства з питань оподаткування платникам податків. Жодним законом не передбачено право органу державної податкової служби самостійно, в позасудовому порядку, визнавати нікчемними правочини і дані, вказані платником податків в податкових деклараціях.

Вказані висновки підтверджуються і ст.20 Податкового кодексу України, відповідно до якої органам державної податкової служби України не надано повноважень щодо визнання тих чи інших угод (правочинів) недійсними та/або нікчемними.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Крім того, відповідно до ч.1 ст.207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Зазначена норма недійсність господарського зобов'язання пов'язує з наступним: невідповідністю його змісту вимогам закону; наявністю мети, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства; укладенням учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним із них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності).

Посилання відповідача на частини 1, 5 статтю 203, статтю 215 є безпідставними, так як зазначені норми можуть використовуватися лише при визнанні правочинів недійсними в судовому порядку.

Недійсність правочинів між позивачем та контрагентами не визнана в судовому порядку, у зв'язку з чим, факти, викладені в акті перевірки, не можуть бути належними доказами наявності порушень позивачем вимог ст.ст.203, 215, 216, 228 ЦК України відносно того, що укладені ним правочини із зазначеними контрагентами не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними, та є підставою для визнання таких правочинів недійсними. Відповідачем також не було обґрунтовано належним чином і доведено у встановленому законом порядку, що угоди порушують публічний порядок, суперечать моральним засадам суспільства та спрямовані на заволодіння майном держави.

Так, відповідачем лише зазначено, без відповідних доказів, про відсутність реальності поставок товарів, надання послуг, виконання робіт, які економічно необхідні для виконання такого постачання або здійснення діяльності тощо, що може свідчити про відсутність необхідних умов для здійснення відповідної господарської, економічної діяльності як позивачем, так і його контрагентами - є тільки припущенням.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.1 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.

Згідно ч.2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідачем по справі, як суб'єктом владних повноважень, не виконано покладеного на нього обов'язку щодо доказування правомірності прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, а саме відповідачем не доведено правомірність збільшення суми грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість у розмірі 482878 грн. по взаємовідносинам з ТОВ „Сільгосп-Центр", ТОВ СУРП „Вектор М" у листопаді - на суму 284709 грн., у грудні 2012р. на суму 198169 грн. у податковому повідомленні-рішенні №0001492250 від 01.07.2013р. Так само не підтверджено правомірність зменшення позивачу податкового кредиту з податку на додану вартість по взаємовідносинах з ПП „Мирт-СВ" на суму 20306 грн. та зменшення у зв'язку з цим розміру від'ємного значення суми податку на додану вартість на 20306 грн. за січень 2011р. у податковому повідомленні - рішенні №0001502250 від 01.07.2013р..

Також, відповідачем не доведено правомірність нарахування позивачу податку на прибуток за 1 квартал 2011 р. по взаємовідносинам з ПП „Мирт-СВ" в сумі 25376 грн., та в сумі 1350232 грн., у тому числі за 3 квартал 2012р. в сумі 588736 грн. та 4 квартал 2012 р. в сумі 761496 грн. по взаємовідносинам з ТОВ „Сільгосп-Центр", ТОВ СУРП „Вектор М", ТОВ „Зернокомтранс" по податковим повідомленням-рішенням №0001472250 від 01.07.2013р. та №0000832206 від 17.09.2013р..

На підставі аналізу встановлених обставин і правовідносин, що їм відповідають, суд дійшов висновку про неправомірність прийняття Кіровоградською ОДПІ оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, які підлягають скасуванню.

Відповідно до ч.1 ст.94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

Таким чином, судові витрати у розмірі 2294 грн., здійснені позивачем, підлягають стягненню з Державного бюджету України на користь ТОВ „ТД Протеїн-Продакшн".

Керуючись ст.ст. 86, 94, 159-163, 167 КАС України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов - задовольнити.

Скасувати податкові повідомлення-рішення Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції Кіровоградської області Державної податкової служби №0001472250, №0001492250, №0001502250 від 01.07.2013р..

Скасувати податкове повідомлення-рішення Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Кіровоградській області №0000832206 від 17.09.2013р..

Присудити Товариству з обмеженою відповідальністю „Торговий дім Протеїн-Продакшн" з Державного бюджету України судові витрати в сумі 2294 грн..

Постанова суду набирає законної сили в порядку, встановленому ст.254 КАС України.

Постанова суду може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Кіровоградський окружний адміністративний суд шляхом подання в 10-денний строк з дня її проголошення, а у разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України - протягом десяти днів з дня отримання копії постанови, апеляційної скарги, копія якої одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Суддя підпис

З оригіналом згідно:

Суддя Кіровоградського окружного

адміністративного суду Т.М. Кармазина