Постанова № 34482838, 02.10.2013, Кіровоградський окружний адміністративний суд

КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД -------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 жовтня 2013 року Справа № 811/2571/13-а

Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого: судді Кармазиної Т.М.,

за участю секретаря - Сириці І.О.,

за участю представників:

позивача - Руденка А.Л.,

відповідача - Бобуха С.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Кіровограді справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „Інкопмаркбудсервіс" до Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Кіровоградській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просить визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Кіровоградської ОДПІ №0000202206 від 16.07.2013 року.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення є незаконними, необґрунтованими та безпідставними, не відповідають фактичним обставинам справи, а також такими, що винесено з порушенням норм чинного законодавства України. Зокрема, посилався на протиправність висновків відповідача в акті перевірки щодо безпідставного включення позивачем до податкового кредиту суми ПДВ по операціям з ПП „Карбон-С", в рамках укладених угод, які є нікчемними. Оскільки правочини, за наслідками укладення яких, позивачем було сформовано податковий кредит з податку на додану вартість, спрямовані на реальне настання правових наслідків, обумовлених ними. Крім того, посилався на відсутність в ЄДРПОУ запису про припинення юридичної особи - контрагента позивача, а також на те, що свідоцтво платника ПДВ - ПП „Карбон-С" не скасовано, відсутнє рішення суду про встановлення факту проведення фіктивної господарської діяльності.

В судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги в повному обсязі із зазначених підстав.

Представник відповідача в судовому засіданні, заперечуючи проти задоволення позовних вимог, зазначав, що податковим органом прийнято оскаржуване податкове повідомлення-рішення у відповідності до норм чинного законодавства України. Оскільки, договори, укладено позивачем з ПП „Карбон-С" без наміру створення правових наслідків. Також зазначали, що позивачем порушено вимоги п.п.198.2, 198.3, 198.6 ст.198 Податкового кодексу України, донараховано податок на додану вартість.

Суд, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, з наступних підстав.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Інкопмаркбудсервіс" зареєстровано як юридична особа 23.09.1997р. виконавчим комітетом Кіровоградської міської ради, та перебуває на обліку в Кіровоградській ОДПІ як платник податків. (т.1 а.с.30)

Судом встановлено, що Кіровоградською ОДПІ на підставі наказу №169 від 18.06.2013р. «Про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки» (т.2 а.с.42), проведено перевірку позивача, за результатами якої складено акт №116/22-4/23695298 від 02.07.2013р. (т.1 а.с.7-27)

Відповідно до даного акту, перевіркою встановлено порушення ТОВ „Інкопмаркбудсервіс" п.п.198.2, 198.3, 198.6 ст.198 Податкового кодексу України, в результаті чого позивачу донараховано податок на додану вартість на загальну суму 293436 грн., в тому числі за вересень 2012р. - 19624 грн., жовтень 2012р. - 8825 грн., грудень 2012р. - 264987 грн..

На підставі даного акту перевірки Кіровоградською ОДПІ прийнято податкове повідомлення-рішення №0000202206 від 16 липня 2013р., яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість у розмірі 440154 грн., в тому числі, 293436 грн. - за основним платежем та 146718. - за штрафними (фінансовими) санкціями (т.1 а.с.28).

Судом встановлено, що 28.09.2012р. між Головним управлінням юстиції у Кіровоградській області (Замовник) та ТОВ „Інкопмаркбудсервіс" (Підрядник) укладено договір генерального підряду №358, відповідно до якого Замовник доручає, а Підрядник в межах кошторису виконує на свій ризик власними і залученими силами та засобами, усі передбачені проектно-кошторисною документацією до цього договору роботи по капітальному ремонту адміністративних будівель по вул.Леніна, 6/7 в м.Кіровограді. (т.2 а.с.67-81).

01.11.2012 року позивачем, з метою виконання вищезазначеного договору, укладено з ПП „Карбон-С" договір субпідряду №61, згідно умов якого ТОВ „Інкопмаркбудсервіс" (Генпідрядник) доручає, а ПП „Карбон-С" (Субпідрядник) зобов'язується на свій ризик власними силами виконати роботи, а саме капітальний ремонт адміністративних будівель по вул.Леніна, 6/7 в м.Кіровограді. (т.1 а.с.110)

24.07.2012р. між ПАТ „МААК „Урга" (Замовник) та ТОВ „Інкопмаркбудсервіс" (Підрядник) укладено договори підряду №17(288/р-2012) та №17/1(290/р-2012), відповідно до яких Підрядник в межах договірної ціни зобов'язується на свій ризик власними і залученими силами і засобами виконати роботи з поточного ремонту покрівлі корпусу інженерно-авіаційної служби МААК „Урга" та поточний ремонт покрівлі адмінприміщення МААК „Урга" за адресою м.Кіровоград, вул.Короленко, 1а, а Замовник прийняти та оплатити виконані роботи відповідно до умов даного договору. (т.2 а.с.82-87, 88-93)

Позивачем укладено з ПП „Карбон-С" договір субпідряду №44 від 14.08.2012р., відповідно до якого ТОВ „Інкопмаркбудсервіс" (Генпідрядник) доручає, а ПП „Карбон-С" (Субпідрядник) зобов'язується на свій ризик власними силами виконати роботи, а саме поточний ремонт покрівлі адміністративної будівлі, поточний ремонт покрівлі корпусу АІС, капітальний ремонт огорожі ПАТ МААК „Урга". (т.1 а.с.40)

Крім того, між позивачем та ПП „Карбон-С" укладено договір субпідряду №75 від 03.12.2012р., відповідно до якого ТОВ „Інкопмаркбудсервіс" (Генпідрядник) доручає, а ПП „Карбон-С" (Субпідрядник) зобов'язується на свій ризик власними силами виконати роботи, а саме ремонт приміщення по вул.К.Маркса, 25/34 в м.Кіровограді. (т.1 а.с.169)

Факти отримання позивачем від ПП „Карбон-С" вищезазначених робіт згідно договорів субпідряду підтверджуються: договірною ціною (т.1 а.с.51-52, 75-76, 180-181 100-101); кошторисом (т.1 а.с.53-56, 77-79, 97-99, 182-185); довідками про вартість виконаних робі (т.1 а.с.41, 66, 88, 111, 170); підсумковою відомістю ресурсів (т.1 а.с.46-49, 57-59, 72-74, 80-81, 93-95, 102-103, 117-120, 125-127, 144-161, 166-168, 176-179, 186-189); розрахунками витрат (т.1 а.с.50, 60-64, 71, 82-87, 96, 104-109); актами приймання виконаних будівельних робіт (т.1 а.с.42-45, 67-70, 89-92, 112-116, 121-124, 128-143, 162-165, 171-175); податковими накладними (т.1 а.с.221-230).

Вищезазначені податкові накладні позивачем включено до складу податкового кредиту за вересень, жовтень, грудень 2012р. у розмірі 293436 грн., що встановлено податковим органом під час перевірки ТОВ „Інкопмаркбудсервіс" та про що свідчать податкові декларація з ПДВ з додатком 5 та реєстри отриманих та виданих податкових накладних за перевіряємий піреод. (т.1 а.с.193-220)

Позивачем за отриманий товар перераховано на розрахунковий рахунок ПП „Карбон-С" вартість отриманих робіт, що підтверджується платіжними дорученнями (т.1 а.с.231-237).

Відповідно до пп.14.1.181 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку, зокрема, з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Аналіз наведеної норми дає підстави вважати, що для віднесення платником податку до податкового кредиту суми податку на додану вартість необхідно, зокрема, підтвердити відповідними бухгалтерськими документами факти отримання товару та його оплати, а також наявність мети отримання товару, пов'язаної із подальшим використанням отриманих товарів в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

З аналізу п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України вбачається, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати виписки податкової накладної.

Згідно п.198.2 ст.198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктами 201.1, 201.4, 201.6 статті 201 Податкового кодексу України встановлено, що платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).

Податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Пунктом 201.8 статті 201 Податкового кодексу України передбачено, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому ст.183 цього Кодексу.

Згідно ст.1 Закону України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999р. №996-XIV (далі за текстом -Закон №996-XIV) первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Отримані та видані позивачем податкові накладні не мають недоліків, які згідно зі ст.201 Податкового кодексу України, ч.ч.12 ст.9 Закону №996-XIV, п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995р. за №168/704, спричиняють втрату ними статусу податкових накладних.

Таким чином, враховуючи наведені норми чинного законодавства України, суд дійшов висновку, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій позивача з його контрагентами є належні первинні документи, які містять всі необхідні реквізити та відповідають вимогам, встановленим чинним законодавством для первинних документів, які фіксують факт здійснення господарської операції.

З аналізу вищенаведених норм законодавства та правовідносин позивача з ПП „Карбон-С" також вбачається, що позивачем дотримано всіх вимог закону, пов'язаних з формуванням податкового кредиту та виникненням податкового зобов'язання, оскільки єдиною підставою для цього являється наявність у платника податку-покупця належно оформленої податкової накладної.

Крім того, суд враховує, що наявність вищевказаних законодавчо визначених обставин для формування податкового кредиту є обов'язковою, але, не є безумовною підставою для визнання правомірності такого формування за умови, якщо податковий орган доведе, що відомості у документах, на підставі яких вони сформовані, не відповідають дійсності, в тому числі, коли господарські операції з придбання товару (робіт, послуг) не мали реального характеру.

У відповідності до п.201.10 ст.201 Податкового кодексу України, право платника податку на податковий кредит ставиться в залежність від отримання податкової накладної, а не від сплати його контрагентами податку до бюджету та їх знаходження за юридичними адресами після здійснення господарських операцій.

Факт використання товару позивачем у власній господарській діяльності, та, відповідно, реальність виконання договору сторонами, підтверджується первинними бухгалтерськими документами, щодо отримання даного товару, використання його в господарській діяльності, що підтверджується належними доказами, які містяться в матеріалах справи.

Так, згідно довідки АА №839284 з ЄДРПОУ позивач займається такими видами діяльності за КВЕД, зокрема, 41.20 будівництво житлових і нежитлових будівель; 43.99 інші спеціалізовані будівельні роботи, та його контрагент ПП „Карбон-С" також займається такими видами діяльності за КВЕД, як зокрема, 41.20 будівництво житлових і нежитлових будівель, 43.91 покрівельні роботи (т.1 а.с.30, т.2 а.с.5). До того ж, як у позивача так і у його контрагента в наявності ліцензії на здійснення господарської діяльності, пов'язаної зі створенням об'єктів архітектури. (т.1 а.с.39, т.2 а.с.6) Тобто виконання будівельних робіт та їх використання, здійснено позивачем в межах його господарської діяльності.

Податковий орган не надав жодних доказів на підтвердження того, що позивач, як платник податку, діяв без належної обачності й обережності і йому було відомо про можливі порушення, які допускав його контрагент, або що самостійною діловою метою здійснення господарських операцій з даним підприємством було одержання позивачем податкової вигоди.

Враховуючи те, що факт придбання позивачем у ПП „Карбон-С" робіт, згідно вищезазначених договорів, підтверджується належними первинними бухгалтерськими документами, суд дійшов висновку про фактичне підтвердження наявності у позивача підстав для віднесення суми сплаченого даному контрагенту ПДВ у розмірі 293436 грн. до податкового кредиту у вересні, жовтні, грудні 2012 р..

Суд критично оцінює твердження відповідача, що фінансово-господарські угоди між позивачем та ПП „Карбон-С" є нікчемними. Так, станом на час укладення позивачем з даним контрагентом договорів та їх виконання, останній був та є зареєстрований в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, що підтверджується витягом з ЄДР (т.1 а.с.243-245) та на час здійснення господарських операцій з позивачем, був платником податку на додану вартість (т.2 а.с.7), що не заперечувалось і представником відповідача в судовому засіданні.

Згідно ст.838 ЦК України підрядник має право, якщо інше не встановлено договором, залучити до виконання роботи інших осіб (субпідрядників), залишаючись відповідальним перед замовником за результат їхньої роботи. У цьому разі підрядник виступає перед замовником як генеральний підрядник, а перед субпідрядником - як замовник.

Крім того, ст.837 ЦК України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Порядок укладення та виконання договорів підряду на проведення робіт з нового будівництва, реконструкції будівель і споруд та технічного переоснащення діючих підприємств (капітальне будівництво об'єктів), а також комплексів і видів робіт, пов'язаних із будівництвом об'єктів визначений Загальними умовами укладення та виконання договорів підряду у капітальному будівництві, які прийняті відповідно до положень Цивільного кодексу України та затверджені постановою Кабінету Міністрів України №668 від 01.08.2005. Відповідно до пункту 2 Загальних умов ці умови є обов'язковими для врахування під час укладення та виконання договорів підряду у будівництві незалежно від джерел фінансування робіт, а також форми власності замовника та підрядника (субпідрядників).

Пунктом 5 Загальних умов визначено, що істотними умовами договору підряду є: найменування та реквізити сторін; місце і дата укладення договору підряду; предмет договору підряду; договірна ціна; строки початку та закінчення робіт (будівництва об'єкта); права та обов'язки сторін; порядок забезпечення виконання зобов'язань за договором підряду; умови страхування ризиків випадкового знищення або пошкодження об'єкта будівництва; порядок забезпечення робіт проектною документацією, ресурсами та послугами; порядок залучення субпідрядників; вимоги до організації робіт; порядок здійснення замовником контролю за якістю ресурсів; умови здійснення авторського та технічного нагляду за виконанням робіт; джерела та порядок фінансування робіт (будівництва об'єкта); порядок розрахунків за виконані роботи; порядок здачі-приймання закінчених робіт (об'єкта будівництва); гарантійні строки якості закінчених робіт (експлуатації об'єкта будівництва), порядок усунення недоліків; відповідальність сторін за порушення умов договору підряду; порядок врегулювання спорів; порядок внесення змін до договору підряду та його розірвання. У договорі підряду сторони можуть передбачати інші важливі для регулювання взаємовідносин умови. Примірний договір підряду затверджується Мінрегіоном.

Згідно ст.638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Частиною 1 статті 627 ЦК України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договори №44 від 14.08.2012р., №61 від 01.11.2012р., №75 від 03.12.2012р. укладені між ТОВ „Інкопмаркбудсервіс" та ПП „Карбон-С" є дійсними та не були оскаржені в судовому порядку, таким чином вони є такими, на підставі яких виникли права і обов'язки сторін даних угод.

Згідно ч.1 ст.234 Цивільного кодексу України, фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Такий правочин визнається судом недійсним.

У відповідності до вимог ст.228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Нікчемні правочини характеризуються таким ознаками як спрямованість на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина або знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо. Наслідки вчинення правочину, що порушує публічний порядок, визначаються загальними правилами.

Акт перевірки Кіровоградської ОДПІ, на підставі якого прийнято оскаржуване податкове повідомлення-рішення, не містить жодних посилань на наявність ознак, які передбачені ч.1 ст.228 ЦК України. До того ж, суд зазначає, що даний акт перевірки ґрунтується лише на відомостях, викладених в акті перевірки контрагента позивача по ланцюгам постачання (т.2 а.с.48-59).

Крім того, суд зазначає, що самостійно визначений платником податку податковий кредит вважається сформованим правомірно, доки контролюючим органом в установленому порядку не буде доведено факту невідповідності задекларованих наслідків господарської операції платника податків у податковому обліку фактичним обставинам.

Відповідачем не було надано доказів на підтвердження недотримання сторонами в момент укладення договорів вимог, встановлених частинами першою-третьою, п'ятою та шостою ст.203 ЦК України, що є підставою для визнання правочинів недійсними.

Згідно статті 216 ЦК України до моменту визнання правочину недійсним або нікчемним правові наслідки, а саме те, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю - не настають.

До того ж, суд зазначає що відповідно до ч.1 ст.204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Головною підставою вважати правочин нікчемним являється його недійсність, встановлена законом. Саме законом, а не актами перевірок, які б факти в цьому акті не були відображені. Вказані ж в акті перевірки висновки є суто суб'єктивною думкою державного податкового ревізора-інспектора, оскільки були зроблені за відсутності інформації, яка надається в передбаченому законодавством порядку.

Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину, податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

У зв'язку з цим слід зазначити, що одним з основних завдань органів державної податкової служби є здійснення контролю за дотриманням податкового законодавства і надання роз'яснень законодавства з питань оподаткування платникам податків. Жодним законом не передбачено право органу державної податкової служби самостійно, в позасудовому порядку, визнавати нікчемними правочини і дані, вказані платником податків в податкових деклараціях.

Вказані висновки підтверджуються і ст.20 Податкового кодексу України, відповідно до якої органам державної податкової служби України не надано повноважень щодо визнання тих чи інших угод (правочинів) недійсними та/або нікчемними.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Крім того, відповідно до ч.1 ст.207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Зазначена норма недійсність господарського зобов'язання пов'язує з наступним: невідповідністю його змісту вимогам закону; наявністю мети, що за відомо суперечить інтересам держави і суспільства; укладенням учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним із них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності).

Посилання відповідача на частини 1, 5 статтю 203, статтю 215 є безпідставними, так як зазначені норми можуть використовуватися лише при визнанні правочинів недійсними в судовому порядку.

Недійсність правочину між позивачем та контрагентом не визнана в судовому порядку, у зв'язку з чим, факти, викладені в акті перевірки, не можуть бути належними доказами наявності порушень позивачем вимог ст.ст.203, 215, 216, 228 ЦК України відносно того, що укладений ним правочин з зазначеним контрагентом не спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними, та є підставою для визнання такого правочину недійсним. Відповідачем також не було обґрунтовано належним чином і доведено у встановленому законом порядку, що угоди порушують публічний порядок, суперечать моральним засадам суспільства та спрямовані на заволодіння майном держави.

Так, відповідачем лише зазначено, без відповідних доказів, про відсутність реальності поставок товарів, надання послуг, виконання робіт, які економічно необхідні для виконання такого постачання або здійснення діяльності тощо, що може свідчити про відсутність необхідних умов для здійснення відповідної господарської, економічної діяльності як позивачем, так і його контрагентами - є тільки припущенням.

Також відповідачем не наведено доказів, які свідчили б, що договори, сторонами якого є позивач та ПП „Карбон-С", укладено з метою, що суперечить інтересам держави, в тому числі, в частині ухилення від сплати податків в передбаченому законодавством обсязі та отримання незаконної податкової вигоди.

Відповідачем не надано жодних доказів фактичного нездійснення господарських операцій, суми по яких позивачем включені до складу податкового кредиту при обчисленні податку на додану вартість.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.1 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.

Згідно ч.2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідачем по справі, як суб'єктом владних повноважень, не виконано покладеного на нього обов'язку щодо доказування правомірності прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

На підставі аналізу встановлених обставин і правовідносин, що їм відповідають, суд дійшов висновку про неправомірність прийняття Кіровоградською ОДПІ податкового повідомлення-рішення від 16 липня 2012р. №0000202206.

Відповідно до ч.1 ст.94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

Таким чином, судові витрати у розмірі 2294 грн., здійснені позивачем, підлягають стягненню з Державного бюджету України на користь ТОВ „Інкопмаркбудсервіс".

Керуючись ст.ст. 86, 94, 159-163, 167 КАС України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Кіровоградській області від 16 липня 2013 року №0000202206.

Присудити Товариству з обмеженою відповідальністю „Інкопмаркбудсервіс" з Державного бюджету України судові витрати в сумі 2294 грн..

Постанова суду набирає законної сили в порядку, встановленому ст.254 КАС України.

Постанова суду може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Кіровоградський окружний адміністративний суд шляхом подання в 10-денний строк з дня її проголошення, а у разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України - протягом десяти днів з дня отримання копії постанови, апеляційної скарги, копія якої одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Повний текст постанови складено - 07.10.2013 р.

Суддя підпис

З оригіналом згідно:

Суддя Кіровоградського окружного

адміністративного суду Т.М. Кармазина