Постанова № 34482744, 12.09.2013, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 вересня 2013 року м. Київ 810/3314/13-а

12:54

Київський окружний адміністративний суд у складі: головуючого - судді Панової Г.В., при секретарі судового засідання: Волощук Л.В.,

за участю представників сторін:

від позивача - Гриб Є.А.,

від відповідача - Никоненко Я.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Колективного малого підприємства Фірми «Екотеп»

до Вишгородської об'єднаної державної податкової інспекції

Головного управління Міндоходів у Київській області

про визнання протиправними і скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И В:

До Київського окружного адміністративного суду звернулось Колективне мале підприємство Фірма «Екотеп» з позовом до Вишгородської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області про визнання протиправними і скасування податкових повідомлень-рішень від 26.02.2013 № 0000162205 і від 26.02.2013 № 000017205.

Спірні податкові повідомлення-рішення прийнято на підставі Акта перевірки, в якому податковим органом встановлено заниження податку на прибуток підприємств і податку на додану вартість, у зв'язку з формуванням витрат і податкового кредиту на підставі результатів здійснення господарських взаємовідносин позивача з ТОВ «Лоу Консалт» і ПП «Будівельна компанія «Геліос». За твердженням податкового органу господарські правовідносини між позивачем і даними контрагентами є безтоварними.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що висновки Акта перевірки є необґрунтованими, оскільки правочини з контрагентами підтверджуються первинними документами, виконані реально, кошти перераховані у повному обсязі.

Відповідач позову не визнав. Представник відповідача проти позову заперечував і зазначив, що в ході перевірки не підтверджено фактичного здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентами, що свідчить про укладення правочинів без мети настання реальних наслідків. Крім того, представник відповідача зазначив, що податковим органом було встановлено, що у підприємств-контрагентів позивача відсутні основні засоби для здійснення господарської діяльності, а посадові особи даних підприємств, які підписували первинні бухгалтерські документи не є громадянами України, дозволів на працевлаштування не отримували та на території України не проживали.

Таким чином, на думку відповідача, спірні податкові повідомлення-рішення прийнято правомірно і у відповідності до вимог чинного законодавства.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи та документі, суд дійшов висновку, що позов не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як встановлено судом, посадовою особою ДПІ у Вишгородському районі Київської області ДПС проведено документальну позапланову перевірку КМП Фірма «Екотеп» з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських операцій з ТОВ «Торговий дім «Спец-Техноресурс» за період з 01.01.2009 по 30.09.2012, ТОВ «Шляховик-Авто» за період з 01.07.2009 по 30.09.2012, ПП «Дніпрорембуд-Сервіс» за період з 01.03.2009 по 31.12.2011, ПП «БК Геліос» за період з 01.12.2008 по 31.12.2011, ТОВ «Лоу консалт» за період з 01.01.2009 по 30.09.2012 за результатами якої складено Акт від 07.02.2013 № 196/22-00/13720983 (далі - Акт перевірки).

Як вбачається з Акта перевірки податковий орган дійшов висновку про порушення позивачем вимог:

- підпункту 7.2.6, пункту 7.2, підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» і пункту 198.1 статті 198, пункту 200.1 статті 200 Податкового кодексу України - занижено суму податку на додану вартість, що підлягає до сплати у розмірі 282548,86 грн.;

- пункту 5.1 статті 5, підпункту 5.2.1 пункту 5.2 пункту 5.2 статті 5 Закону України від 22.05.1997 № 283/97-ВР «про оподаткування прибутку підприємств» і пункту 138.2 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України - занижено податок на прибуток, що підлягає сплаті у сумі 339882,43 грн.

Даного висновку податковий орган дійшов на підставі результатів дослідження господарських взаємовідносин позивача з ТОВ «Лоу консулат» і ТОВ «Будівельна компанія Геліос».

Під час перевірки виявлено, що позивачем у період з 2009 по 2011 рік сформовано валові витрати, що пов'язані із виконанням правочинів між КМП Фірма «Екотеп» і ТОВ «Лоу консулат», ТОВ «Будівельна компанія Геліос».

Крім того, позивачем включено до складу податкового кредиту суму податку на додану вартість у складі ціни придбаних у даних контрагентів послуг у квітні і травні 2010.

Згідно з даними Акта перевірки (сторінка 24) податковий орган дійшов висновку про те, що в ході перевірки не підтверджено фактичного здійснення правочинів від ТОВ «Лоу консулат» і ТОВ «Будівельна компанія Геліос».

Вказані висновки податкового органу базуються на даних Акта Державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби від 10.02.2012 «Про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання ТОВ "Будівельна компанія «Геліос» щодо підтвердження господарських відносин із контрагентом, їх реальності та повноти відображення в обліку за період грудень 2008 по грудень 2011 рік.

Так, в Акті встановлено, що 19.01.2012 СВ ПМ ДПІ У Шевченківському районі міста Києва порушено кримінальну справу № 80-0263 за фактом фіктивного підприємництва невстановленими особами шляхом створення низки суб'єктів підприємницької діяльності, у тому числі ТОВ «Будівельна компанія Геліос», з метою прикриття незаконної діяльності, що заподіяло велику матеріальну шкоду державі.

Директором та засновником ТОВ «Будівельна компанія Геліос» у періоді грудень 2008 по грудень 2011 року, була ОСОБА_3, яка згідно з базами даних зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1.

Згідно інформації отриманої від обласного центу зайнятості, заява від роботодавців щодо отримання дозволу на працевлаштування громадянки Російької Федерації ОСОБА_3 до обласної служби зайнятості не надходила.

Згідно інформації УПМ ДПА в Киїівській області, отриманої від ГУПМ ДПА України з інтегрованої міжвідомчої інформаційно-телекомунікаційної системи контролю перетину державного кардону «Аркан», за період 2008-2011 рр., громадянка ОСОБА_3 прибула до України 25.11.2008 та відбула з України 25.11.2008.

Викладене свідчить про відсутність підстав для працевлаштування громадянки ОСОБА_3 та призначення її керівником та головним бухгалтером ТОВ «Будівельна компанія Геліос».

Відповідно до комп'ютерних автоматизованих інформаційних систем податкового органу, стан платника - 8 направлено повідомлення про відсутність за місцезнаходженням.

Враховуючи викладене, податковий орган дійшов висновку, що фінансово-господарська діяльність ТОВ «Будівельна компанія Геліос» здійснюється поза межами правового поля, що у свою чергу свідчить про ненабуття належним чином цивільної право-дієздатності, тому правочини, які укладені між ТОВ «Будівельна компанія Геліос» та його контрагентами є фіктивними та вчинені без наміру створення правових наслідків, які обумовлені цими правочинами.

Відносно ТОВ «Лоу Консалт» відповідачем встановлено, що в провадженні Головного слідчого управління ДПС України знаходиться кримінальна справа порушена відносно директора ТОВ «Євро класс трейд» ОСОБА_7 за фактом умисного ухилення від сплати податків, за попередньою змовою групою осіб, що призвело до ненадходження до бюджету коштів в особливо великих розмірах. Для функціонування зазначеної схеми вказані особи діючи без наміру здійснювати діяльність, пов'язану з виробництвом та продажем матеріальних цінностей та виконання робіт або надання послуг з порушенням встановленого законодавством порядку здійснення підприємницької діяльності зареєстрували та придбали суб'єкти підприємницької діяльності (юридичні особи), які зареєстровані на «підставних» осіб, в більшості, громадян інших держав, у тому числі, ТОВ «Лоу-консалт». Використовуючи реквізити та банківські рахунку зазначених підприємств, вказана група осіб документально оформлювали неіснуючі операції, які нібито свідчали про отримання товарно-матеріальних цінностей, надання послуг, виконання робіт, після чого, вказані завідомо підроблені документи передавались «замовникам» послуг із конвертації в готівку безготівкових коштів для їх відображення в бухгалтерському і податковому обліку, з метою незаконного формування податкового кредиту та витрат з податку на прибуток підприємств.

Таким чином, посадові особи підприємств з ознаками фіктивності відношення до господарської діяльності підприємств не мають, на підприємствах відсутні необхідні умови для ведення господарської діяльності, відсутні основні фонди, виробничі потужності, трудові ресурси.

На підставі Акта перевірки ДПІ у Вишгородському районі Київської області ДПС прийнято податкове повідомлення-рішення від 26.02.2013 № 0000172205, згідно з яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств у розмірі 163631,00 грн., з них 109087,00 грн. - за основним платежем і 54544,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями і податкове повідомлення-рішення від 26.02.2013 № 0000162205 грн., згідно з яким позивачу визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 130905,00 грн., з них 87270,00 грн. за основним платежем і 43635,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Непогоджуючись із прийнятими податковими повідомленнями-рішеннями, позивач звернувся до податкових органів в порядку адміністративного оскарження.

За результатами розгляду скарг позивача, спірні податкові повідомлення-рішення залишені без змін.

Вважаючи податкові повідомлення-рішення протиправними позивач звернувся до суду із даним адміністративним позовом.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Згідно із статтею 3 Закону України від 28.12.1994 р. № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств», який підлягав застосуванню до 01.01.2011, об'єктом оподаткування податком на прибуток є прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду, визначеного згідно з пунктом 4.3 цього Закону на: суму валових витрат платника податку, визначених статтею 5 цього Закону; суму амортизаційних відрахувань, нарахованих згідно із статтями 8 і 9 цього Закону.

Пунктом 5.1 статті 5 Закону України від 28.12.1994 № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України від 28.12.1994 № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

В силу підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України від 28.12.1994 № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Починаючи з 01.01.2011 набрав чинності Податковий кодекс України.

Відповідно до статті 149 Податкового кодексу України податковою базою для цілей оподаткування податком на прибуток визнається грошове вираження прибутку як об'єкта оподаткування, визначеного згідно із статтею 134 цього Кодексу, з урахуванням положень статей 135 - 137 та 138 - 143 цього Кодексу.

Згідно з підпунктом 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України прибуток із джерелом походження з України та за її межами визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135 - 137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138 - 143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

Витрати у розумінні Податкового кодексу України - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілом власником) (підпункт 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України).

До складу витрат що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування відповідно до пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України, входять: витрати від операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, 138.11 цієї статті: інші витрати, визначені згідно з пунктами 138.5, 138.10 -138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

При цьому, згідно з підпунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Таким чином, із аналізу наведених норм вбачається, що у разі здійснення підприємством витрат, платник податку має право на включення їх до складу витрат відповідних періодів для цілей оподаткування. Проте такі витрати повинні бути підтверджені відповідними документами.

Відносно податку на додану вартість, суд зазначає наступне.

Поняття платників податку на додану вартість, об'єкта, база та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету до 01.01.2011 визначалось Законом України від 03.04.1997 № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість».

Підпунктом 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» (далі - Закон України від 03.04.1997 № 168/97-ВР) передбачено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

При цьому, податкове зобов'язання - це загальна сума податку, одержана (нарахована) платником податку в звітному (податковому) періоді, що визначена згідно з цим Законом. Податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом (пункти 1.7, 1.8 статті 1 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР).

Згідно з підпунктом 7.7.3 пункту 7.7 статті 7 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг) та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

В силу положень підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Відповідно до пункту 7.1 статті 7 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР поставка товарів (робіт, послуг) податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надаються покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом (підпункт 7.2.3 пункту 7.2 статті 7 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР).

Згідно з вимогами Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР, єдиною підставою для формування податкового кредиту є наявність у платника податку - покупця товару належним чином оформленої податкової накладної.

Тобто, можливість включення відповідної суми податку на додану вартість до складу податкового кредиту пов'язується з моментом отримання платником від контрагента належно оформленої податкової накладної.

З 01.01.2011 набув чинності Податковий кодексу України.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Таким чином, виходячи із наведених норм вбачається, що податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість має бути фактично підтверджений належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Аналіз положень податкового законодавства дозволяє дійти висновку, що право на формування податкового кредиту з податку на додану вартість виникає у платника податків за наявності сукупності таких елементів: (1) наявності у сторін спеціальної податкової правосуб'єктності (особа, що видає податкову накладну, повинна бути зареєстрованою як платник ПДВ); (2) фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій постачальником на користь покупця; (3) наявності причинно-наслідкового зв'язку між операцією з придбання товарів чи послуг та потребою використання в господарській діяльності; (4) документального підтвердження факту здійснення господарської операції сукупністю належним чином складених (оформлених) первинних та інших документів (у т.ч. платіжних), які зазвичай супроводжують операції певного виду та підтверджують їх фактичне виконання; (5) наявності у покупця належним чином складеної податкової накладної (має усі обов'язкові реквізити).

Відсутність хоча б одного з наведених елементів, навіть за наявності певних первинних документів, виключає можливість формування платником податків витрат і податкового кредиту з податку на додану вартість.

Відповідно до частини першої статті 3 Закону України від 16.07.1999 № 996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства.

Згідно з частиною першою статті 9 Закону України від 16.07.1999 № 996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Відповідно до частини другої статті 9 Закону України від 16.07.1999 № 996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити:

назву документа (форми);

дату і місце складання;

назву підприємства, від імені якого складено документ;

зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції;

посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення;

особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до пункту 2.4 статті 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року N 88, первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа ( форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Згідно із пунктами 2.15, 2.16 вказаного Положення, забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать законодавчим та нормативним актам.

Зі змісту зазначених приписів чинного законодавства вбачається, що для підтвердження правомірності включення витрат на виконання робіт до складу валових витрат та податкового кредиту підприємством має бути складено первинний бухгалтерський документ, який повинен містити необхідні відомості, у тому числі про зміст господарської операції та її обсяги. У випадку виконання монтажних робіт, у первинному документі має бути конкретизовано, які саме роботи були виконані (зміст та обсяг господарської операції) із зазначенням їх вартості (вартісний вираз), годин виконання робіт (одиниця виміру господарської операції).

Як зазначалось судом, рішення про визначення позивачу податкових зобов'язань з податку на прибуток підприємств і податку на додану вартість прийнято податковим органом у зв'язку з безпідставним формуванням витрат і податкового кредиту за господарськими операціями з ТОВ «Будівельна компанія Геліос», ТОВ «Лоу консалт», які податковий орган вважає фіктивними, тобто, правочини між позивачем і даними контрагентами здійснені без мети настання реальних наслідків.

Відповідно до листа Вищого адміністративного суду України від 01.11.2011 № 1936/11/13-11 для з'ясування обставин реальності вчинення господарської операції судам належить ретельно перевіряти доводи податкових органів про фактичне нездійснення господарської операції, викладені в актах перевірки або підтверджені іншими доказами.

Суд вважає, що установленим обставинам справи належить надавати оцінку з урахуванням усіх доказів у справі в їх сукупності. При цьому, суд зазначає, що в ході судового розгляду судом було вжито заходів щодо надання сторонам можливості надати всі наявні у них документів на підтвердження своїх правових позицій.

Суд ураховує, що наявність укладеного між учасниками господарської операції цивільно-правового договору або відсутність визнання такого договору недійсним або нікчемним сама собою не свідчить про реальність вчинення відповідної операції.

Надаючи оцінку наявним у справі доказам суд виходить з того, що документи та інші дані, що спростовують реальність здійснення господарських операцій, які відображені в податковому обліку, повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції - умов надання і змісту послуг, що надаються тощо.

При цьому з урахуванням норм статей 61 та 44 Податкового кодексу України саме на контролюючі органи покладається обов'язок контролювати правильність формування даних податкового обліку платників податків, у тому числі щодо правильності складення та достовірності первинних документів.

Установлення факту недійсності, в тому числі нікчемності цивільно-правового правочину, який опосередковує відповідну господарську операцію, не є необхідною умовою для визначення контролюючим органом грошових зобов'язань платнику податків у разі, якщо буде встановлено відсутність реального вчинення цієї господарської операції або відсутність зв'язку між такою операцією та господарською діяльністю платника податків.

Оцінюватися при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

Суд не погоджується з твердженням податкового органу про те, що вказані в Акті перевірки посилання на наявність кримінальних справ є підтвердженням відсутності реального здійснення господарських операцій, оскільки податковим органом не надано остаточного рішення, яку б набрало законної сили, прийнятого судом у цих кримінальних справах.

Водночас, вирішення цієї справи залежить від доведеності суду факту реальності надання послуг за господарськими операціями, за результатами здійснення яких податковим органом прийнято податкові повідомлення-рішення.

Так зокрема, судом було досліджено договір про надання юридичних послуг від 19.03.2010 № 04-10 ЮП, який укладений між позивачем та ТОВ «Лоу консалт» (том І, а.с. 82-83).

Згідно з пунктом 3.1 даного договору виконавець бере на себе зобов'язання здійснювати представництво інтересів клієнтів замовника в судових органах всіх інстанцій на умовах, визначених цим договором, а Замовник зобов'язується своєчасно приймати і оплачувати виконавцю юридичні послуги з представництва в судових органах відповідно до умов Договору.

Відповідно до пункту 3.2 Договору представництво інтересів клієнта замовника в судових органах включає:

- консультаційні послуги;

- вжиття заходів досудового врегулювання спору (підготовка претензій);

- підготовка і подання позовних заяв про стягнення дебіторської заборгованості, що включає також нарахування штрафних санкцій, передбачених як договорами, так і нормами чинного законодавства;

- представництво інтересів клієнтів замовника під час розгляду справи в судовому засіданні;

- супровід виконання судових рішень;

- підготовка і подання апеляційних, касаційних скарг, заяв про перегляд справи за нововиявленими, винятковими обставинами, заяв про виправлення описок чи арифметичних помилок у судових рішеннях;

- інші дії, пов'язані з представництвом інтересів клієнтів замовника в судових органах.

Тобто, зі змісту договору вбачається, що ТОВ «Лоу консалт» прийняло зобов'язання надавати послуги з представництва інтересів позивача в суді.

Проте, як вбачається із наданих позивачем суду копій документів, якими оформлений даний правочин, а саме: податкової накладної від 29.04.2010 № 290401, податкової накладної від 30.04.2010 № 300403, акта здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 30.04.2010 № 290401, податкової накладної від 28.05.2010 № 280502, Акта здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 28.05.2010 № 28051, картки рахунку 631 за 2010 рік, виписок по банківському рахунку, у них зазначено вид послуг - юридичні послуги. При цьому у всіх документах відсутні відомості щодо конкретизації які саме послуги і у якій кількості були виконані. В Актах здачі-прийняття не зазначено скільки коштує кожна із наданих послуг.

Крім того, суду не було надано жодних документальних доказів, які б підтверджували факт надання контрагентом позивача послуг по представництву інтересів позивача в суді або проведення супровідної роботи по виконанню судових рішень.

Позивачем також було надано суду завдання по перевірці управлінського обліку фінансово-господарської діяльності та документообігу підприємства, яке, як зазначив представник позивача виконувало підприємство ТОВ «Лоу консалт» в ході виконання договору від 19.03.2010 № 04-10 ЮП. На підтвердження виконання даного завдання суду було надано Звіт про перевірку управлінського обліку фінансово-господарської діяльності позивача. Проте, зі змісту даного звіту не вбачається ким і коли він був складений, адже жодних доказів того, що даний звіт виконано саме ТОВ «Лоу консалт» суду надано не було.

Судом також встановлено, що податкові накладні і Акти здачі-прийняття робіт (надання послуг) підписані директором ТОВ «Лоу консалт» ОСОБА_8

Як вбачається з копії листа Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України від 19.12.2011 № 4539/5/07-6016 ОСОБА_8 двічі в'їжджала на територію України - 29.04.2009 по 30.04.2009 і 03.11.2009, тому дана особа не могла підписати вказані податкові накладні і Акти здачі-прийняття робіт (надання послуг).

Суд також враховує дані листа від 29.02.2012 № 8536 (И-2012) Київського бюро технічної інвентаризації та реєстрації прав власності на об'єкти нерухомого майна, відповідно до якого за ТОВ «Лоу консалт» право власності на будь-які об'єкти не зареєстровано.

Відносно господарських відносин позивача з ТОВ «Будівельна компанія «Геліос», судом встановлено, що між КМП Фірма «Екотеп» укладено договір підряду від 18.03.2010 № 34.

Згідно з пунктом 1 Договору предметом є виконання монтажних, ремонтних і пусконалагоджувальних робіт.

Як вбачається з наданих позивачем податкових накладних, Актів, протоколів договірної ціни (том І, а.с 96 - 122), у них зазначено лише вид робіт - монтажні, ремонті і пусконалагоджувальні, при цьому відсутні будь-які дані щодо місця їх виконання, об'єкту, кількості і т.ін.

Відповідно до наданих представником відповідача копій реєстраційних даних, керівником і головним бухгалтером ТОВ «Будівельна компанія «Геліос» є ОСОБА_9.

При цьому відповідно до наявної в матеріалах справи копії письмового пояснення від 10.01.2011, яке відібрано у ОСОБА_9 відділом МВС Росії по м. Арзамасу, остання повідомила, що працює в кафе «Тихий омут» поварем.

Слід також зазначити, що специфіка виконання монтажних робіт обумовлена необхідністю використання при їх виконанні відповідного обладнання, інструментів, витратних матеріалів.

Відповідно до пункту 5.1 Договору підряду від 18.03.2010 № 34 забезпечення робіт матеріальними і технічними ресурсами проводиться підрядником.

Згідно з пунктом 6.2.4 замовник несе відповідальність за дотримання санітарних і протипожежних правил складування і розміщення техніки.

Проте, під час судового розгляду позивачем не було надано будь-яких доказів на підтвердження закупівлі ТОВ «Будівельна компанія Геліос» будівельних матеріалів, їх транспортування і зберігання КМП Фірма «Екотеп».

Таким чином, з урахуванням матеріалів справи, факт виконання монтажних робіт за договором підряду від 18.03.2010 № 34 не підтверджується.

Суд не приймає до уваги надані представником позивача первинні документи за господарськими операціями між КМП Фірма «Екотеп» і ТОВ «Орієнтир Буделемент», ЗАТ «Оболонь», ЗАТ «Київський завод шампанських вин «Столичний», ПАТ концерн «Фреш Ап», ВАТ «Галактон», ТОВ «Світ ласощів», ДП «Жулянський машинобудівний завод «Візар», ВАТ «Київський завод електротранспорту», ТОВ «Кнауф Гіпс Київ», ВАТ «Київський завод безалкогольних напоїв «Росинка», ВАТ «Виробниче об'єднання «Київський меблевий комбінат», ВАТ «Пивзавод на Подолі», АТ «Укрриба», ВАТ «Бобровицький молокозавод», АТ «Пирятинський сир завод», ТОВ «Тамбрандс - Україна», ПАТ «Київська кондитерська фабрика «Рошен» і інші, оскільки вони не містять даних щодо договору підряду від 18.03.2010 № 34 укладеним між позивачем і ТОВ «Будівельна компанія Геліос» і не підтверджують факту його виконання.

Крім того, у довідках про вартість виконаних будівельних робіт та актах здачі-прийняття виконаних робіт за вказаними договорами ТОВ «Будівельна компанія «Геліос» не вказана у якості субпідрядника.

Відповідно до листа Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 № 742/11/13-11 про відсутність факту здійснення господарської операції можуть свідчити, зокрема, те, що результати, відображені у даних податкового обліку будь-кого з учасників господарської операції, фактично не настали внаслідок відсутності відповідних дій будь-кого з учасників такої операції (наприклад, відображення отримання послуг без їх фактичного надання або в разі їх надання іншою особою, ніж та, що вказана у даних податкового обліку чи первинних документах; імітація купівлі товару в особи, яка ніколи його не продавала тощо).

За таких обставин, досліджені судом документи не підтверджують виконання ТОВ «Будівельна компанія «Геліос» монтажних робіт.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Київського окружного адміністративного суду від 15.08.2012 у справі № 2а-3517/12/1070, яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 04.04.2013, в яких також надавалась оцінка договору підряду від 29.04.2011 № 39, що був укладений між Колективним малим підприємством Фірма «Екотеп» та ПП «Дніпрорембуд-Сервіс».

Відповідно до статей 11, 71 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Суд вважає за необхідне зазначити, що наслідки порушення податкового законодавства застосовуються незалежно від того, чи визнані відповідні цивільні чи господарські зобов'язання недійсними, оскільки відповідальність за порушення норм податкового законодавства є самостійним видом юридичної відповідальності і застосовується незалежно від відповідальності за порушення правил здійснення господарської діяльності .

Суд на підставі оцінки наявних у справі матеріалів та доказів у їх сукупності встановив, що факт придбання позивачем робіт, послуг за господарськими операціями з ТОВ «Лоу консалт» і ТОВ «Будівельна компанія Геліос» на підставі договорів від 18.03.2010 № 34 і від 19.03.2010 № 04-10 ЮП документально не підтверджуються. Твердження податкового органу про неправомірне формування витрат і податкового кредиту з податку на додану вартість за період, що перевірявся, у судовому засіданні позивачем спростовані не були.

Враховуючи викладене, позовні вимоги є необґрунтованими.

Відповідно до частини другої статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони - суб'єкта владних повноважень, суд присуджує з іншої сторони всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати, пов'язані із залученням свідків та проведенням судових експертиз.

Оскільки відповідач не заявляв вимог про відшкодування судових витрат, судові витрати стягненню на користь відповідача не підлягають.

Керуючись статтями 11, 14, 69, 70, 71, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

п о с т а н о в и в:

У задоволенні адміністративного позову, - відмовити.

Постанова набирає законної сили в порядку, встановленому статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд.

Згідно з частиною другою статті 186 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Панова Г. В.

Дата виготовлення і підписання повного тексту постанови - 17 вересня 2013 р.