Ухвала суду № 34477666, 21.10.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"21" жовтня 2013 р. м. Київ К-41541/10

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючого судді Пилипчук Н.Г.

суддів Ланченко Л.В.

Цвіркуна Ю.І.

розглянувши у порядку письмового провадження

касаційну скаргу Овруцької міжрайонної державної податкової інспекції

на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 25.11.2010

у справі № 2а-6434/09/0670

за позовом Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Раківщинське»

до Овруцької міжрайонної державної податкової інспекції

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Подано позов про визнання протиправним та скасування акту перевірки від 23.07.2009 № 337/15-01-03743977, податкового повідомлення-рішення від 24.07.2009 № 0007981501/0, від 24.07.2009 № 0007991501/0, зобов'язання відповідача утриматись від стягнення штрафних санкцій в сумі 7924,18 грн., нарахованих за актом перевірки.

Постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 22.12.2009 у задоволенні позову відмовлено повністю.

Постановою апеляційного адміністративного суду від 25.11.2010 постанову суду першої інстанції скасовано в частині відмови у задоволенні позову про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень від 24.07.2009 № 0007981501/0 та № 0007991501/0 та задоволено позов в цій частині, визнано протиправними і скасовано ці податкові повідомлення-рішення. У решті постанову суду першої інстанції залишено без змін.

Овруцька МДПІ подала касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити без змін постанову суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права в частині задоволенні позову.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлено такі обставини.

Овруцькою МДПІ проведено невиїзну документальну перевірку СТОВ «Раківщинське» з питань своєчасної сплати орендної плати за період з 30.06.2009 по 10.07.2009, за результатами якої складено акт від 23.07.2009 № 339/15-01-03743977.

На підставі акту перевірки прийнято податкові повідомлення-рішення від 24.07.2009 № 0007981501/0 та від 24.07.2009 № 0007991501/0 про застосування до позивача на підставі п.п. 17.1.7 п. 17.1 ст. 17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» від 21.12.2000 № 2181-ІІІ штрафних (фінансових) санкцій.

Скасовуючи постанову суду першої інстанції в частині визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, суд апеляційної інстанції виходив з того, що орендовані позивачем землі (не витребувані земельні ділянки) не є землями державної та комунальної власності, тому позивача не є платником земельного податку, контроль за правильністю обчислення та справляння якого було покладено на органи державної податкової служби.

Суд касаційної інстанції не може погодитися з такою позицією суду апеляційної інстанції, з огляду на таке.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про плату за землю» від 03.07.1992 № 2535-XII (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) (далі Закону) оренда - засноване на договорі строкове платне володіння, користування земельною ділянкою.

Відповідно до ст. 2 Закону використання землі в Україні є платним. Плата за землю справляється у вигляді земельного податку або орендної плати, що визначається залежно від грошової оцінки земель. Власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі, крім орендарів та інвесторів - учасників угоди про розподіл продукції, сплачують земельний податок. За земельні ділянки, надані в оренду, справляється орендна плата.

Відповідно до ст. 5 Закону об'єктом плати за землю є земельна ділянка, а також земельна частка (пай), яка перебуває у власності або користуванні, у тому числі на умовах оренди. Суб'єктом плати за землю (платником) є власник земельної ділянки, земельної частки (паю) і землекористувач, у тому числі орендар.

Відповідно до ст. 13 Закону підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку, яка перебуває у державній або комунальній власності, є договір оренди такої земельної ділянки.

Відповідно дол. ст. 14 Закону платники земельного податку, а також орендної плати за земельні ділянки державної або комунальної власності (крім громадян) самостійно обчислюють суму земельного податку та орендної плати щороку за станом на 1 січня і до 1 лютого поточного року подають відповідному органу державної податкової служби за місцезнаходженням земельної ділянки податкову декларацію на поточний рік за формою, встановленою центральним податковим органом, з розбивкою річної суми рівними частками за місяцями. Подання такої декларації звільняє від обов'язку подання щомісячних декларацій.

Виходячи із вимог ст. 14, ст. 20 Закону України «Про систему оподаткування» від 25.06.1991 № 1251-XII (чинного на час виникненні спірних відносин) орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності належить до загальнодержавних податків, зборів (обов'язкових платежів), контроль за правильністю та своєчасністю справляння яких здійснюється державними податковими органами та іншими державними органами в межах повноважень, визначених законами.

Статтею 27 № 2535-XII (далі Закону) контроль за правильністю обчислення і справляння земельного податку, а також орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, покладено на органи державної податкової служби.

Таким чином, органи державної податкової служби наділені повноваженнями зі здійснення контролю за правильністю обчислення, повнотою і своєчасністю сплати до бюджету орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, яка за законом з питань оподаткування віднесена до загальнодержавних податків, зборів (обов'язкових платежів).

Відповідно до п. 12. Розділу Х «Перехідні положення» Земельного кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) до розмежування земель державної і комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями в межах населених пунктів, крім земель, переданих у приватну власність, здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.

Відповідно до ст. 13 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» від 05.06.2003 № 899-IV (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) нерозподілені (невитребувані) земельні ділянки за рішенням відповідної сільської, селищної, міської ради чи районної державної адміністрації можуть передаватися в оренду для використання за цільовим призначенням на строк до моменту отримання їх власниками державних актів на право власності на земельну ділянку, про що зазначається у договорі оренди земельної ділянки.

Таким чином, відповідний орган, зокрема орган виконавчої влади - районна державна адміністрація, була наділена компетенцією до моменту отримання власниками державних актів на право власності на земельні ділянки розпоряджатися нерозподіленими (невитребуваними) земельними ділянками за межами населених пунктів, в т.ч. надавати в оренду такі земельні частки (паї), укладаючи відповідні договори, за якими орендна плата надходить до орендодавця - районної державної адміністрації і не повертається власнику сертифіката.

Відповідно до п. 17 Розділу Х «Перехідні положення» Земельного кодексу України сертифікати на право на земельну частку (пай), отримані громадянами, вважаються правовстановлюючими документами при реалізації ними права вимоги на відведення земельної частки (паю) в натурі (на місцевості) відповідно до законодавства.

Сертифікати на право на земельну частку (пай) є дійсними до виділення власникам земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості) земельних ділянок та видачі їм державних актів на право власності на землю.

Отже, сертифікати на право на земельну частку (пай) не підтверджують право власності на землю, а є правовстановлюючим документом, який підтверджує право громадянина реалізувати право на вимогу на відведення земельної частки (паю) в натурі (на місцевості) відповідно до законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 126 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку посвідчується державним актом, крім випадків, визначених частиною другою цієї статті.

Враховуючи наведене, суд касаційної інстнанції вважає, що до моменту отримання власниками земельних ділянок державних актів на право власності на земельні ділянки на такі нерозподілені (невитребувані) земельні ділянки поширюється правовий режим комунальної власності, з урахуванням законодавчих обмежень щодо розпорядження ними.

Враховуючи наведене, податковий орган правомірно визначив позивачеві податкові зобов'язання зі штрафних (фінансових) санкцій на підставі п.п. 17.1.7 п. 17.1 ст. 17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» від 21.12.2000 № 2181-ІІІ за несвоєчасну сплату узгоджених (самостійно визначених у деклараціях) податкових зобов'язань із земельного податку.

Враховуючи наведене, постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню, а постанова суду першої інстанції - залишенню в силі.

Керуючись ст. ст. 220, 222, 223, 226, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Овруцької міжрайонної державної податкової інспекції задовольнити.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 25.11.2010 скасувати та залишити в силі постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 22.12.2009.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, за заявою, поданою через Вищий адміністративний суд України у порядку, встановленому статтями 236-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя Н.Г. Пилипчук

Судді Л.В. Ланченко

Ю.І. Цвіркун