Ухвала суду № 34473510, 29.10.2013, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 жовтня 2013 р.Справа № 2а-3222/12/2170

Категорія: 8.2.1 Головуючий в 1 інстанції: Дубровна В.А.

Колегія суддів Одеського апеляційного адміністративного суду у складі:

Головуючогосудді -Семенюк Г.В. судді - Потапчук В.О. судді - Коваль М.П.

розглянувши у письмовому провадженні у приміщенні Одеського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у м. Херсоні Херсонської області Державної податкової служби на Постанову Херсонський окружний адміністративний суд від 02 листопада 2012 року по справі за позовом Приватного підприємства "Графіт" до Державної податкової інспекції у м. Херсоні Херсонської області Державної податкової служби про скасування податкового повідомлення - рішення, -

встановиЛА:

Позивач, звернувся до суду з позовом до Державної податкової інспекції у м. Херсоні Херсонської області Державної податкової служби про скасування податкового повідомлення - рішення від 19.03.2012 року № 0001571503 щодо збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість з урахуванням штрафних санкцій в загальній сумі 3 084,00 грн.

Постановою Херсонський окружний адміністративний суд від 02 листопада 2012 року позов задоволено. Скасовано податкове повідомлення - рішення від 19.03.2012 року № 0001571503 про визначення грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 3084,00 грн., у тому числі за основним платежем у сумі 2467,00 грн. та за штрафними санкціями у сумі 617,00 грн.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить суд апеляційної інстанції скасувати постанову суду та прийняти нову постанову, якою у задоволенні вимог позивача відмовити.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт посилається на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу належить залишити без задоволення з наступних підстав:

Судом першої інстанції встановлено, що Приватне підприємство «Графіт» є юридичною особою, зареєстроване виконавчим комітетом Херсонської міської ради 10.03.2000 р., про що свідчить свідоцтво про державну реєстрацію юридичної особи та випискою з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України, перебуває на обліку у відповідача як платник податків, зокрема є платником податку на додану вартість.

Згідно Довідки з ЄДРПОУ серед основних видів діяльності ПП «Графіт» є ремонт та технічне обслуговування машин і устаткування промислового призначення.

Відповідно до наказу від 05.03.2012 року № 66 ДПІ проведено невиїзну позапланову документальну перевірку ПП «Графіт» з питання дотримання вимог податкового законодавства при взаємовідносинах з ПП «Шеду» за листопад 2011 року, за результати якої оформлений акт від 07.03.2012 року № 104/15-3/30768720 (далі акт перевірки).

За висновками акту перевірки встановлено порушення ПП «Графіт» ч.1-5 ст. 203, ч. 1-2 ст. 215, ч. 1 ст. 216, ст.ст. 228, 626, 629 ЦК України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених ПП «Графіт» при придбані послуг у ПП «Шеду» у листопаді 2011 року, внаслідок чого встановлено порушення ст. 185, п.187.1, ст.187, ст.188, п.198.3, п.198.4, п.198.6 ст.198 Податкового Кодексу України, що призвело до завищення податкового кредиту з податку на додану вартість ПП «Графіт» за листопад 2011 року на 2 467,00 грн.

Вказаний висновок ДПІ ґрунтується на тому, що документальне оформлення позивачем господарської операції з ПП «Шеду» по факту виконаних робіт з ремонту токарного станка на загальну суму 14 800,00 грн., у т.ч. ПДВ 2 466,67 грн. не може підтверджувати реальне її виконання, оскільки за актом зустрічної звірки ПП «Шеду» від 27.01.2012 року за № 17/15-2/37239000 встановлено відсутність здійснення господарської діяльності ПП «Шеду», зокрема директор гр. Муравльов О.П. не надав документальних підтверджень фінансово-господарської діяльності за листопад 2011 р., на підприємстві відсутні основні фонди, складські приміщення, транспортні засоби та наймані працівники, без яких не можливо виконувати будь-які роботи, тому відсутні підстави вважати що ПП «Шеду» здійснювалась будь-яка господарська діяльність та як наслідок неможливо підтвердити факт реальності здійснення господарських відносин між ПП «Шеду» та ПП "Графіт".

На підставі даного висновку ДПІ згідно з підпунктом 54.3.2 пункту 54.3 статті 54 Податкового кодексу України та відповідно до пп. 20.1.4 п. 20.1 ст. 20, пп. 78.1.1 п. 78.1 ст. 78, п. 79.1. ст. 79 Податкового кодексу України винесено податкове повідомлення-рішення від 19.03.2012 року № 0001571503 про збільшення ПП «Графіт» суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем в сумі 2 467,00 грн. та за штрафними санкціями в сумі 617,00 грн.

Позивач у листопаді 2011 року мав взаємовідносини з ПП «Шеду» по виконанню робіт з ремонту токарного станка 1А616П на загальну суму 14 800,00 грн., у т.ч. ПДВ 2 466,67 грн., що підтверджується рахунком фактурою № Ш-00011107 від 03.11.2011 року, актом здачі-прийняття ( надання послуг) №Ш-0011107 від 03.11.2011 року, податковою накладною від 03.11.2011 р. за № 11107.

Сплата коштів за виконані роботи на загальну суму 14 800,00 грн., у т.ч. ПДВ 2466,7 грн. підтверджена банківської випискою від 10.11.2011 року.

Директором ПП «Графіт» Половинка В.П., в суді першої інстанції було надано пояснення, що фактично здійснена ПП «Шеду» робота по ремонту токарного станка 1А616П є по відношенню до ПП "Графіт" субпідрядними роботами, оскільки 03.11.2012 року між позивачем та Чаплинським управлінням водного господарства був укладений договір №418, предметом якого є виконання робіт по ремонту токарного станка 1А616П, проте внаслідок відрядження спеціаліста, який безпосередньо повинен був здійснити вказані роботи, керівництво ПП «Графіт» змушено було з метою виконання умов договору з Чаплинським управлінням водного господарства шукати іншого спеціаліста. Таким чином, фактично роботи по ремонту токарного станка 1А616П Чаплинського управління водного господарства було виконано спеціалістом ПП «Шеду», що підтверджується наданим до матеріалів справи документами.

Допитаний в суді першої інстанції в якості свідка ОСОБА_6 пояснив, що він є приватним підприємцем та здійснює ремонт та технічне обслуговування устаткування промислового призначення, надавши довідку Головного управління статистики у Херсонській області. Через мережу Інтернет його знайшов керівник ПП «Шеду» Муравльов О.П. та запропонував роботу по ремонту токарного станка 1А616П, який належить Чаплинському управлінню водного господарства. Після виїзду за місцезнаходженням вказаного станку, він написав Муравльову О.П. перелік запасних частин, необхідних для ремонту станку, та уклав угоду з ПП «Шеду» на виконання вказаного виду робіт. По факту виконання робіт ПП «Шеду » розрахувалось за виконанні мною роботи.

На підтвердження вищевказаних обставин позивач надав суду посвідчення ПП «Графіт» на відрядження ОСОБА_7., лист ПП «Графіт» від 28.05.2012 р. за № 3 на ім'я Муравльова О.П. щодо надання документів на підтвердження виконання ремонтних робіт та виступити свідком у судовому; лист-відповідь Муравльова О.П. від 29.08.2012 р. щодо можливості надати свідчення у суді по фактичному виконанню вказаних робіт безпосередньо виконавцем ОСОБА_6; лист ПП «Графіт» від 15.10.2012 р. за № 4, адресований Чаплинському управлінню водного господарства, щодо підтвердження виконання умов договору по наданню послуг з ремонту токарного станку; лист - відповідь Чаплинського управління водного господарства від 23.10.2012 р. за № 05/18-1322 про підтвердження взаємовідносин; копія договору про надання послуг від 03.11.2011 р. за № 418, копія акту здачі - прийняття виконаних робіт № Г-00000418 від 03.11.2011 р.; копія дефектної відомості ремонту токарного станку, копія розрахунку кошторисної вартості ремонту, копії калькуляції на ремонт, копія кошторису, копія платіжного доручення № 1285 від 9.11.2012 року ; копія банківської виписки від 09.11.2011 р.

Отже, вказані вище первинні бухгалтерські документи свідчать про фактичне отримання позивачем послуг у листопаді 2011 року від контрагента - ПП «Шеду», що відображено було позивачем у первинних бухгалтерських документах та податковій звітності, що не заперечується відповідачем. При цьому, ДПІ також не заперечується, що відповідно до банківської виписки від 10.11.11 року позивачем у складі сплаченої суми вартості виконаних робіт сплачено в тому числі і ПДВ в розмірі 20%.

Зазначені первинні бухгалтерські документи відповідають вимогам ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», а тому є належними доказами виконання господарської операції та не визивають у суду сумнівів щодо їх недостовірності.

Факт наявності усіх первинних бухгалтерських документів у позивача та право позивача в даному випадку виступити посередником між безпосереднім замовником вказаних робіт - Чаплинським управлінням водного господарства та ПП «Шеду» представником відповідача в суді першої інстанції не заперечувалось, однак зазначено, що висновки про нікчемність правочину зроблений на підставі акту про результати проведення зустрічної звірки ПП «Шеду» від 27.01.2012 р. № 17/15-2/37239000, на підставі якого і було здійснено висновки про нікчемність правочинів між позивачем та ПП «Шеду».

Таким чином, висновком податкового органу є те, що позивач - ПП «Графіт» у листопаді 2011 року здійснив операцію по ремонту токарного станку, яка має нереальний характер, чим порушив вимоги пп. «а» п. 198.1, п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року за № 2755-VI ( далі Податковий кодекс України).

Податковим кодексом України врегульовано відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначено вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Підпунктом 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України передбачено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України).

Згідно п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України визначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

З аналізу вищевказаних норм Податкового кодексу України не вбачається пов'язаність права платника податку на податковий кредит з проведенням будь-яких зустрічних перевірок та залежність права платника податку на формування податкового кредиту від інших умов, ніж підтвердження факту здійснення господарської операції певними первинними документами визначеними діючим законодавством документами.

Крім того, норми Податкового кодексу України не містять обов'язок та відповідно не покладають відповідальність на платника податку покупця товару (послуг), тобто позивача, за незнаходження контрагента продавця за юридичною адресою (доказів щодо відсутності контрагента на момент вчинення правовідносин суду не надано, зокрема витягу з ЄДР), як і не покладають відповідальності щодо обов'язку здійснювати контроль за дотриманням постачальником послуг вимог законодавства при здійсненні господарської діяльності, наявності у нього основних фондів, виробничих потужностей, або складських приміщень.

Доказів взаємозалежності, або обізнаності ПП «Графіт» про порушення його контрагентом податкового законодавства відповідачем не доведений.

На підставі чого, суд апеляційної інстанції як і суд першої інстанції не приймає посилання представника відповідача на акт про результати проведення зустрічної звірки ПП «Шеду» від 27.01.2012 р. № 17/15-2/37239000, при цьому в даному акті вказується про неможливість проведення зустрічної звірки оскільки ПП «Шеду» має стан 30 «в стані переходу до іншої ДПІ». Крім того, посилання податкового органу на факт недекларування ПП «Шеду» податкових зобов'язань спростовується наданими позивачем судовими рішеннями за позовом ПП «Шеду» до ДПІ у м. Херсоні щодо зобов'язання вчинити по прийняттю податкової звітності з ПДВ за жовтень, листопад 2011 року та визнати вказану звітність такою, що подана згідно вимог діючого законодавства.

Відповідач стверджує, що податкова накладна ПП «Шеду» від 03.11.2011 року за №11107 є фіктивною внаслідок визнання нікчемною угоду між позивачем та ПП «Шеду» через фіктивних характер його господарської діяльності.

Однак, суд не погоджується з вказаною позицією податкового органу, оскільки поняття правочину визначено статтею 202 Цивільного кодексу України, а саме правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Загальними вимогами чинного правочину є те, що зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має вчинятися у формі, встановленій законом та спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (ст. 203 ЦК України).

В акті перевірки, обґрунтовуючи нікчемність правочину, податковий орган посилався на ч.1 ст.203 ЦК України, відповідно до якої зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Натомість, у якій частині зміст правочинів, які укладено позивачем у перевіряємому періоді, суперечить Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, податковий орган не зазначає.

Як вбачається з матеріалів справи, між позивачем та ПП «Шеду» здійснена господарська операція по наданню послуг, при цьому зміст та суть наданих послуг не суперечить вимогам цивільного законодавства.

Отже, зміст зазначеного правочину не суперечить Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Крім цього, виходячи з акту перевірки та заперечень проти позову, нікчемність укладеного правочину податковий орган пов'язує з тим, що сторонами укладено угоду, яка не спрямована на настання реальних наслідків, що такою угодою обумовлено, а метою її укладення є мінімізація податкових зобов'язань.

Тобто, відповідачем вказано на ознаки фіктивних правочинів, які, згідно зі ст.234 Цивільного кодексу України, вчинюються без наміру створення правових наслідків, що обумовлюються цими правочинами.

Відповідно до ч.2 ст.234 Цивільному кодексу України, фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Доказів того, що вищевказані договори визнано судом недійсними, відповідачем суду не надано.

Відповідно до ст. 228 ЦК України, в редакції яка діяла на час укладення спірних договорів, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Отже, вказаною нормою права визначено об'єктивну сторону нікчемного правочину, тобто визначено ознаки, за наявності яких укладений правочин можливо кваліфікувати як нікчемний. Податковим органом, в акті перевірки не наведено, визначених нормою права, ознак, які б свідчили про нікчемність укладених позивачем правочинів. Відсутність контрагента за місцем своєї реєстрації, не подання звітів до ДПІ, відсутність, на думку ДПІ, у контрагентів технічних можливостей здійснення господарської діяльності та можливі інші порушення, які ним були допущені, не є тими ознаками, які вказують на нікчемність укладених правочинів.

Крім цього, для кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України та застосування відповідних наслідків, необхідною та обов'язковою умовою є наявність умислу у формі вини, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін.

Відповідачем, на якого відповідно до ч.2 ст.71 КАС України покладено обов'язок щодо доказування правомірності прийнятого рішення, не доведено того, що сторонами укладено угоду не з метою реального настання правових наслідків, а з метою порушення публічного порядку.

Висновки про нікчемність укладених угод зроблені ДПІ з огляду на аналіз фінансово-господарської діяльності контрагента позивача, а не виходячи з аналізу суті та наслідків господарських операцій, які мали місце у перевіряємому періоді, та за наслідками яких позивачем визначено податкові зобов'язання з податку на додану вартість.

Отже, висновки відповідача, зазначені у акті перевірки щодо нікчемності правочину є протиправним та таким, що прийнятий за межами наданих відповідачу повноважень та не у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України, без врахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

Відповідно до ч. 2 ст.11 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, і не може виходити за межі позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог тільки у разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.

Виходячи з того, що висновки відповідача, зазначені в акті перевірки ПП «Графіт» є неправомірними, то позовні вимоги щодо визнання протиправними та скасування податкового повідомлення - рішення від 19.03.2012 року № 0001571503 щодо збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість з урахуванням штрафних санкцій в загальній сумі 3 084,00 грн., прийнятого на підставі вказаного акту перевірки, підлягають задоволенню в повному обсязі.

Доводи апеляційної скарги один в один дублюють заперечення на адміністративний позов (а.с. 49), були предметом дослідження в суді першої інстанції та висновків останнього не спростовують.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 198 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін.

Керуючись ст.ст. 160, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Херсоні Херсонської області Державної податкової служби, - залишити без задоволення.

Постанову Херсонський окружний адміністративний суд від 02 листопада 2012 року по справі № 2а-3222/12/2170, - залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, проте може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючийсуддя Г.В. Семенюк суддя В.О. Потапчук суддя М.П. Коваль