Ухвала суду № 34473483, 30.10.2013, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 жовтня 2013 р.Справа № 814/105/13-а

Категорія: 8.2.1 Головуючий в 1 інстанції: Біоносенко В. В.

Одеський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Зуєвої Л.Є.,

суддів Шевчук О.А. та Лук'янчук О.В.

розглянувши в порядку письмового провадження в м. Одесі апеляційну скаргу Вознесенської об`єднаної Державної податкової інспекції Миколаївської області Державної податкової служби на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 05.03.2013 року по справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Вознесенський шкірсировинний завод" до Вознесенської об`єднаної Державної податкової інспекції Миколаївської області Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень-рішень № 0000512301 від 28.12.12р., № 0000522301 від 28.12.12р., -

В С Т А Н О В И В:

В січні 2013 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Вознесенський шкірсировинний завод" звернулось до суду з позовом до Вознесенської об`єднаної Державної податкової інспекції Миколаївської області Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень-рішень № 0000512301 від 28.12.12р., № 0000522301 від 28.12.12р.

В обґрунтування позовних вимог зазначалося, що під час здійснення господарських операцій з підприємцем ОСОБА_1 та СУСП «МІВАТО» ним було дотримано всі вимоги податкового законодавства: проведення цих операцій та сплати кредиту підтверджено всіма первинними документами, незважаючи на це, податкова безпідставно позбавила його права на кредит по цим контрагентам.

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 05.03.2013 року позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкові-повідомлення рішення Вознесенської об'єднаної державної податкової інспекції Миколаївської області Державної податкової служби №0000512301 від 28.12.12 про визначення ТОВ «Вознесенський шкірсировинний завод» грошового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 88501,50 та №0000522301 від 28.12.12 про зменшення ТОВ «Вознесенський шкірсировинний завод» від'ємного значення з податку на додану вартість в сумі 75748 гривень. Присуджено на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Вознесенський шкірсировинний завод» (код 35433681) судові витрати у розмірі 1642,50 гривень. Державній казначейській службі України стягнути судові витрати у розмірі 1642,50 гривень з Державного бюджету України шляхом їх безспірного списання із рахунку Вознесенської об'єднаної державної податкової інспекції Миколаївської області Державної податкової служби.

Не погоджуючись з постановленим по справі судовим рішенням, Вознесенська об`єднана Державна податкова інспекція Миколаївської області Державної податкової служби в апеляційній скарзі зазначає про невідповідність висновків суду обставинам справи. При цьому апелянт вважає, що судом допущено порушення матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи по суті. У зв'язку з чим в апеляційній скарзі ставиться питання про скасування постанови суду першої інстанції і винесення нової постанови із відмовою в задоволенні позову.

Оскільки сторони були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, що підтверджується наявними в матеріалах справи повідомленнями про вручення почтових відправлень, однак в судове засідання вони не з'явилися, поважність своєї неявки суду не повідомили, тому апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження відповідно до вимог ст.197 КАС України за наявними у справі матеріалами.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для її задоволення.

Судом першої інстанції вірно встановлено, що ТОВ «Вознесенський шкірсировинний завод» зареєстрований в якості юридичної особи 08.10.07 виконкомом Вознесенської міської ради. Основним видом діяльності ТОВ «Вознесенський шкірсировинний завод» є дублювання шкур і оздоблення шкіри; вичинка та фарбування хутра (арк.спр.119).

04.01.10 ТОВ «Вознесенський шкірсировинний завод» уклав договір з підприємцем ОСОБА_1 щодо поставки останнім шкір великої рогатої худоби (арк.спр.44).

У листопаді 2010 підприємець ОСОБА_1 поставив позивачу 197239 кг шкір ВРХ, за які останній сплатив йому 2641343,1 гривень, з них податку на додану вартість 528268,63 гривень.

Цю суму податку на додану вартість позивач відобразив у своїй декларації з податку на додану вартість за листопад 2010 року в якості податкового кредиту.

20.01.10 ТОВ «Вознесенський шкірсировинний завод» уклав договір з спільним українсько-словацьким підприємство «МІВАТО» щодо поставки останнім шкір великої рогатої худоби (арк.спр.104).

У листопаді-грудні 2010 року СУСП «МІВАТО» поставило позивачу 17961 кг шкір ВРХ, за які позивач сплатив 358820 гривень, з них податку на додану вартість 59803,13 гривень.

Цю суму податку, позивач відобразив в якості податкового кредиту у власній декларації з податку на додану вартість за грудень 2012 року.

В грудні 2012 року Вознесенська об'єднана державна податкова інспекція провела позапланову виїзну перевірку ТОВ «Вознесенський шкірсировинний завод», яку було оформлено Актом №3142/22/35433681 від 14.12.12 (арк.спр.9).

Під час перевірки відповідач дійшов висновку, про те, що ТОВ «Вознесенський шкірсировинний завод» не має права на податковий кредит за рахунок підприємця ОСОБА_1 та СУСП «МІВАТО», оскільки в ланцюгах їх постачальників є підприємства ТОВ «Євротрейд Холдінг», ПП «Стилет-Юг» та ПП «Агропрайд», які на їх думку, задіяні у схемах з мінімізації оподаткування.

На підставі перевірки Вознесенською ОДПІ прийняті податкові повідомлення-рішення №0000512301 від 28.12.12 про визначення ТОВ «Вознесенський шкірсировинний завод» грошового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 88501,50 та №0000522301 від 28.12.12 про зменшення ТОВ «Вознесенський шкірсировинний завод» від'ємного значення з податку на додану вартість в сумі 75748 гривень (арк.спр.42-43).

Слід зазначити, що Вознесенська ОДПІ наголошувала на тому, що господарські операції позивача з контрагентами не мали реальних наслідків, тобто були нікчемними, а позивач є вигодонабувачем. Однак судова колегія не погоджується з висновками Вознесенської ОДПІ, виходячи з наступного.

Відповідно до ч.1 ст.207 ГК України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін -у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а в разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також усе належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише в однієї зі сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави (ч.1 ст.208 ГК України).

Положення ст.ст.207, 208 ГК України слід застосовувати з урахуванням того, що правочин, який вчинено з метою завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, водночас суперечить моральним засадам суспільства, а тому згідно з ч.1 ст.203, ч.2 ст.215 ЦК України є нікчемним, і визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Органи державної податкової служби, вказані в абз.1 ст.10 Закону України «Про державну податкову службу в Україні», можуть на підставі п.11 цієї статті звертатись до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, одержаних за правочинами, вчиненими з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їхню нікчемність.

Відповідно до п.18 Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.09р. «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений ст.228 ЦК України: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (ст.14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

З наведених норм законодавства слідує, що висновки про нікчемність правочинів, тим більш визнання правочинів нікчемними відносяться виключно до компетенції судів, а не податкових органів.

Відповідно до пункту 1.7 статті 1 Закону № 168/97-ВР податковий кредит - це сума, на яку платник податків має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно з підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР податковий кредит звітного періоду визначається із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг) та складається із сум податків сплачених (нарахованих) платником податку протягом звітного періоду у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг, основних засобів) для подальшого використання в межах господарської діяльності.

Дата виникнення права на податковий кредит визначається підпунктом 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону № 168/97-ВР, відповідно до якої право на податковий кредит виникає у платника по даті здійснення першої з подій: або списання коштів з рахунку в оплату товарів (робіт, послуг), або отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Підпунктом 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону № 168/97-ВР підставою для нарахування податкового кредиту є податкова накладна.

Підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР передбачено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями.

Як вбачається з матеріалів справи, у ТОВ «Вознесенський шкірсировинний завод» є повний пакет первинних документів, який складається з договорів, товарних накладних, товарно-транспортних накладних, податкових накладних, ветеринарних свідоцтв, платіжних доручень та засвідчує проведення цих господарських операцій з підприємцем ОСОБА_1 та СУСП «МІВАТО» (арк.спр.44-118). Навіть у Акті перевірки не зроблено жодного зауваження щодо відсутності або неналежності якого-небудь первинного документу.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Звільнення від доказування в адміністративному судочинстві відповідно до положень ст. 72 КАС України можливе лише на підставі вироку суду в кримінальній справі або постанови суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, стосовно питань, чи мало місце діяння та чи вчинено воно особою, щодо якої ухвалено вирок або постанову суду.

Судова колегія суду апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що як на момент проведення перевірки так і на час розгляду справи у суді відповідачем, як органом владних повноважень, не були надані та відсутні у матеріалах справи докази того, що СУСП «МІВАТО» зареєстровані на підставну особу, яка заперечує причетність до його діяльності або що стосовно гр.. ОСОБА_1 або посадовців СУСП «МІВАТО» порушено кримінальну справу за ознаками злочину передбаченого ст.205 КК України та винесено обвинувальний вирок та яких-небудь інших доказів того, що підтверджують той факт, що зазначені підприємства причетні до протиправних схем з конвертації готівкових коштів та формування штучного податкового кредиту.

Отже суд першої інстанції виконавши всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевіривши обставини справи, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального та процесуального права, постановив обґрунтоване рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для справи. Висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності та з огляду на викладене апеляційний суд не приймає до уваги доводи апелянта, оскільки доводи апеляційної скарги не спростовують висновків, зазначених у рішенні суду першої інстанції, тому суд апеляційної інстанції, відповідно до ст. 200 КАС України, залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст. ст. 195,197,198, 200, 205, 206, 254 КАС України, апеляційний суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Вознесенської об`єднаної Державної податкової інспекції Миколаївської області Державної податкової служби залишити без задоволення, а постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 05.03.2013 року - без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили в порядку, встановленому частиною 5 статті 254 КАС України, і може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого Адміністративного Суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції.

Головуючий: суддя Зуєва Л.Є.

суддя Шевчук О.А.

суддя Лук'янчук О.В.