Постанова № 34471686, 31.10.2013, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

31 жовтня 2013 р. № 820/9853/13-а

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Горшкової О.О.,

при секретарі судового засідання: Чепурній Т.В.,

за участю представників сторін: позивач - Мінкін Ю.Г., Колісніченко П.Ю., відповідач - не прибув,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Харкові адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Крона - компані" до Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області про скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "Крона - компані", звернувся до суду із адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області, в якому просить суд скасувати податкові повідомлення-рішення №0001542202 від 14.06.2013р. з ПДВ за формою «Р» на загальну суму 1500234,00 грн.; №0001562202 від 14.06.2013р. за формою «П» з податку на прибуток підприємств на загальну суму 5000778,00 грн. В обґрунтування позовних вимог вказує, що приймаючи спірні податкові повідомлення-рішення, контролюючий орган дійшов до неправомірного висновку про порушення позивачем вимог діючого законодавства. Так, підставою для зменшення позивачу суми від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток та збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість, слугували висновки контролюючого органу про неправомірне включення позивачем до складу витрат, що підлягають оподаткуванню та податкового кредиту сум, по господарським операціям із контрагентом - ТОВ «Саноїл Торг». Разом з тим, оскільки у позивача наявні всі первині документи, які підтверджують факт взаємовідносин із вищезазначеними контрагентами, то він мав встановлене законом право на їх віднесення до складу витрат, що підлягають оподаткування та формування на їх підставі суми податкового кредиту з податку на додану вартість.

Відповідач письмових заперечень проти позову не надав.

У судовому засіданні призначеному на 31.10.2013 року представники позивача підтримали заявлені позовні вимоги та просили їх задовольнити.

Представник відповідача у судове засідання призначене на 31.10.2013 року не з'явився, причини неявки до суду не повідомив, із заявами про відкладення розгляду справи або розгляду справи без його участі не звертався.

Згідно із ч.2 ст. 49 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), особи, які беруть участь у справі, зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов'язки.

Враховуючи вищенаведені обставини, суд дійшов висновку, про можливість розгляду справи без участі уповноваженого представника відповідача.

Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши наявні в матеріалах справи докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на повному, всебічному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Як було встановлено під час розгляду справи та підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, що 29.05.2013 року співробітниками ДПІ у Київському районі м. Харкова на підставі наказу №1031 від 28.05.2013 року та направлення №1110 від 29.05.2013 року, у зв'язку з отриманням постанови старшого слідчого з особливо важливих справ СУ ДПС у Харківській області майора податкової міліції Ткаченко М.В. від 13.05.2013 року про призначення позапланової документальної перевірки, керуючись положеннями п.20.1.4 п. 20.1 ст. 20, п.п.78.1.11 п. 78.1 ст. 78 Податкового кодексу України (далі - ПК України) було проведено документальну позапланову перевірку ТОВ "Крона - компані" з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинам з ТОВ «Саноїл Торг» за період з 01.01.2010 року по 27.05.2013 року, за наслідками якої складено Акт №1902/22.2-07/32759456 від 30.05.2013 року.

Під час перевірки, серед іншого, були встановлені порушення позивачем вимог діючого законодавства, а саме:

- п.44.1 ст. 44, п. 138.2 ст. 138 ПК України, в наслідок чого встановлено завищення від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток за 1 квартал 2012 року на суму 5 000 778 грн.;

- п. 44.1 ст. 44, п.198.2, п.198.3, п.198.6 ст. 198, п.201.1 ст. 201 ПК України, в наслідок чого встановлено заниження податку на додану вартість на загальну суму 1000156 грн., у т.ч. у лютому 2012 року на 652749 грн., у квітні 2012 року на суму 347407 грн.

На підставі висновків вищезазначеного акту перевірки, ДПІ у Київському районі м. Харкова 14.06.2013 року були прийняті податкові повідомлення-рішення:

- №0001542202 за формою «Р», яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з ПДВ у загальному розмірі 1500234,00 грн., у т.ч. за основним платежем 1000156 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 500078 грн.;

- №0001562202 за формою «П», яким позивачу зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 5000778,00 грн.

Позивач, не погодившись із прийнятими відповідачем податковими повідомленнями-рішеннями, звернувся до суду із даним позовом.

Перевіряючи правомірність прийняття податковим органом спірних податкових повідомлень-рішень, суд дійшов висновку про наступне.

Відповідно до п. 20.1.4. ст. 20 ПК України органи державної податкової служби мають право проводити перевірки платників податків (крім Національного банку України) в порядку, встановленому цим Кодексом.

Згідно п. 75.1 ст. 75 ПК України органи державної податкової служби мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Документальна позапланова перевірка не передбачається у плані роботи органу державної податкової служби і проводиться за наявності хоча б однієї з обставин, визначених цим Кодексом (абз. 3 пп. 75.1.2 п. 75.1 ст. 75 ПК України).

Суд зазначає, що згідно положень пп. 78.1.11 п.78.1 ст. 78 ПК України обставиною для проведення документальної позапланової перевірки, крім інших, є отримання податковим органом постанови суду (ухвали суду) про призначення перевірки або постанову органу дізнання, слідчого, прокурора, винесено ними відповідно до закону у кримінальних справах, що перебувають у їх провадженні.

Відповідно до п.п. 78.2, 78.4. ст.78 ПК України обмеження у підставах проведення перевірок платників податків, визначені цим Кодексом, не поширюються на перевірки, що проводяться у межах порушеної кримінальної справи.

Про проведення документальної позапланової перевірки керівник органу державної податкової служби приймає рішення, яке оформлюється наказом.

Згідно п. 81.1 ст. 81 ПК України посадові особи органу державної податкової служби мають право приступити до проведення документальної виїзної перевірки, фактичної перевірки за наявності підстав для їх проведення, визначених цим Кодексом, та за умови пред'явлення або надіслання у випадках, визначених цим Кодексом, таких документів: направлення на проведення такої перевірки, в якому зазначаються дата видачі, найменування органу державної податкової служби, реквізити наказу про проведення відповідної перевірки, найменування та реквізити суб'єкта (об'єкта), перевірка якого проводиться (прізвище, ім'я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється), мета, вид (планова або позапланова), підстави, дата початку та тривалість перевірки, посада та прізвище посадової (службової) особи, яка проводитиме перевірку. Направлення на перевірку у такому випадку є дійсним за наявності підпису керівника органу державної податкової служби або його заступника, що скріплений печаткою органу державної податкової служби; копії наказу про проведення перевірки; службового посвідчення осіб, які зазначені в направленні на проведення перевірки.

Відповідно до ч. 7 ст. 110 Кримінального процесуального кодексу України постанова слідчого, прокурора, прийнята в межах компетенції згідно із законом, є обов'язковою для виконання фізичними та юридичними особами, прав, свобод чи інтересів яких вона стосується.

В свою чергу, у відповідності до положень п. 86.9 ст. 86 ПК України та п. 7 розділу IV наказу Державної податкової адміністрації України № 984 від 22.12.2010 року «Про затвердження Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства» (зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 12.01.2011 року за № 34/18772) визначено, що у разі якщо грошове зобов'язання розраховується органом державної податкової служби за результатами перевірки, призначеної відповідно до кримінально-процесуального закону або закону про оперативно-розшукову діяльність, податкове повідомлення-рішення за результатами такої перевірки не приймається до дня набрання законної сили відповідним рішенням суду. Матеріали перевірки разом з висновками органу державної податкової служби передаються правоохоронному органу, що призначив перевірку. Статус таких матеріалів перевірки та висновків органу державної податкової служби визначається кримінально-процесуальним законом або законом про оперативно-розшукову діяльність.

Згідно з пунктом 58.4 статті 58 ПК України встановлено, що у разі коли судом за результатами розгляду кримінальної справи про злочини, предметом якої є податки, збори, винесено обвинувальний вирок, що набрав законної сили, або винесено рішення про закриття кримінальної справи за нереабілітуючими підставами, відповідний контролюючий орган зобов'язаний визначити податкові зобов'язання платника податків за податками та зборами, несплата податкових зобов'язань за якими встановлена рішенням суду, та прийняти податкове повідомлення-рішення про нарахування платнику таких податкових зобов'язань і застосування стосовно нього штрафних (фінансових) санкцій у розмірах, визначених цим Кодексом. Складання та надсилання платнику податків податкового повідомлення-рішення за податковими зобов'язаннями платника податків за податками та зборами, несплата податкових зобов'язань за якими встановлена рішенням суду, забороняється до набрання законної сили рішенням суду у справі або винесення постанови про закриття такої кримінальної справи за нереабілітуючими підставами.

Виходячи із системного аналізу вищезазначених норм права, суд дійшов висновку, що матеріали перевірки, призначеної відповідно до кримінально-процесуального закону або закону про оперативно-розшукову діяльність, разом з висновками органу державної податкової служби передаються правоохоронному органу, що призначив перевірку, а статус таких матеріалів перевірки та висновків державної податкової служби визначається кримінально-процесуальним законом або законом про оперативно-розшукову діяльність, при цьому орган державної податкової служби визначає суми грошових зобов'язань, але податкове повідомлення-рішення не приймає до набрання законної сили обвинувальним вироком, винесеним судом за результатами розгляду кримінальної справи про злочини, предметом якої є податки, збори, або рішенням про закриття кримінальної справи за нереабілітуючими підставами.

В свою чергу, суд зауважує, що положення п. 86.9 ст. 86 та п.п. 78.1.11 п. 78.1 ст. 78 ПК України не конкретизують коло осіб, щодо яких може бути призначено документальну позапланову перевірку за наявності відповідної постанови компетентної особи, винесеної в порядку кримінально-процесуального законодавства, то відповідну документальну перевірку за постановою слідчого, прокурора, органу дізнання чи суду може бути проведено щодо будь-яких осіб.

Таким чином, пункт 86.9 статті 86 ПК України врегульовує порядок оформлення результатів документальних позапланових перевірок щодо будь-яких осіб, якщо такі перевірки були проведені на підставі підпункту 78.1.11 пункту 78.11 статті 78 Кодексу, тобто в межах кримінально-процесуального законодавства чи законодавства про оперативно-розшукову діяльність.

Як було встановлено під час розгляду справи та підтверджується наявними в ні доказами, спірні податкові повідомлення-рішення контролюючим органом прийнято на підставі висновків Акта перевірки, проведеної на виконання постанови старшого слідчого з особливо важливих справ СУ ДПС у Харківській області майора податкової міліції Ткаченко М.В. від 13.05.2013 року про призначення позапланової документальної перевірки ТОВ "Крона - компані".

В свою чергу, оскільки матеріали справи не містять доказів наявності судового рішення, яке набрало законної сили, за результатами розгляду кримінальної справи в рамках якої була призначена дана перевірка, то суд дійшов висновку про відсутність у відповідача правових підстав для прийняття оскаржуваних податкових повідомлень - рішень.

В зв'язку з чим, суд дійшов висновку, що матеріали перевірки та висновки органу державної податкової служби, викладені в акті документальної позапланової перевірки ТОВ "Крона - компані" №1902/22.2-07/32759456 від 30.05.2013 року, яка була призначена на виконання постанови старшого слідчого з особливо важливих справ СУ ДПС у Харківській області відповідно до кримінально-процесуального закону, до дня набрання законної сили відповідним рішенням у кримінальній справі, можуть бути оцінені як докази виключно у рамках розслідування та розгляду такої кримінальної справи і не можуть бути підставою для прийняття податкового повідомлення-рішення про визначення платникові податків розрахованого за результатами такої перевірки грошового зобов'язання.

Враховуючи наведене, приймаючи до уваги, що перевірка підприємства позивача була призначена відповідно до кримінально-процесуального закону та за відсутності доказів набрання законної сили судовим рішенням в кримінальній справі, суд дійшов висновку, що спірні податкові повідомлення-рішення були прийняті податковим органом передчасно. Відповідач своїм правом не скористався, заперечень на адміністративний позов не надав, правомірності винесення оскаржуваних податкових повідомлень-рішень не довів

Крім того, суд зазначає, що відповідно до листа Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 року № 742/11/13-11 "Щодо однакового застосування адміністративними судами окремих приписів Податкового кодексу України та Кодексу адміністративного судочинства України" визначено, що з метою встановлення факту здійснення господарської операції, протиправності формування витрат та податкового кредиту для цілей визначення об'єкта оподаткування належить з'ясувати, зокрема, такі обставини, як: рух активів у процесі здійснення господарської операції, установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції та установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

При розв'язанні відповідних спорів судам варто враховувати принцип офіційного з'ясування обставин справи, передбачений частинами четвертою та п'ятою статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України (лист Вищого адміністративного суду України від 01.11.2011 року №1936/11/13-11 "Щодо підтвердження даних податкового обліку").

Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку про необхідність перевірки під час розгляду даної справи висновків податкового органу про порушення позивачем вимог діючого законодавства, які були покладені в основи прийняття спірних податкових повідомлень-рішень.

Так, відповідно до положень 14.1.36 ст.14 ПК України господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Згідно п. 22.1. ст. 22 ПК України об'єктом оподаткування можуть бути майно, товари, дохід (прибуток) або його частина, обороти з реалізації товарів (робіт, послуг), операції з постачання товарів (робіт, послуг) та інші об'єкти, визначені податковим законодавством, з наявністю яких податкове законодавство пов'язує виникнення у платника податкового обов'язку.

Згідно п.138.2 ст.138 ПК України - витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу. У разі якщо платник податку здійснює виробництво товарів, виконання робіт, надання послуг з довготривалим (більше одного року) технологічним циклом виробництва за умови, що договорами, укладеними на виробництво таких товарів, виконання робіт, надання послуг, не передбачено поетапної їх здачі, до витрат звітного податкового періоду включаються витрати, пов'язані з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг у цьому періоді. Платник податку для визначення об'єкта оподаткування має право на врахування витрат, підтверджених документами, що складені нерезидентами відповідно до правил інших країн.

Відповідно до пп.139.1.9 п.139.1 ст.139 ПК України, витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку. У разі втрати, знищення або зіпсуття зазначених документів платник податку має право письмово заявити про це органу державної податкової служби та здійснити заходи, необхідні для поновлення таких документів. Письмова заява має бути надіслана до/або разом із поданням розрахунку податкових зобов'язань за звітний податковий період. Платник податків зобов'язаний відновити втрачені, знищені або зіпсовані документи протягом 90 календарних днів з дня, що настає за днем надходження такої заяви до органу державної податкової служби, митного органу. Якщо платник податку поновить зазначені документи в наступних податкових періодах, підтверджені витрати включаються до витрат за податковий період, на який припадає таке поновлення.

Таким чином, при складанні податкової звітності з метою правильного відображення господарської операції повинні враховуватись відповідні документи первинного обліку, а саме по зазначених операціях придбання результатів робіт (товарів) повинні бути в наявності як і акти виконаних робіт, так і результати таких виконаних робіт (товарів).

Згідно п. 185.1 ст. 185, п. 187.1 ст. 187, п. 188.1 ст. 188 ПК України, об'єктом оподаткування податком на додану вартість є операції платників податку, окрім іншого, з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України. Датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, або дата відвантаження товарів. База оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів.

Згідно п. 201.1, 201.4, 201.6 ст. 201 ПК України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну. Податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця та є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Пунктом 200.1 ст. 200 згаданого Кодексу встановлено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду. В свою чергу, право на віднесення сум податку до податкового кредиту, згідно п. 198.1 ст. 198 виникає, окрім іншого, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг. При цьому, відповідно до п. 198.2, 198.3, 198.6 ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: або дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг, або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за встановленою ставкою, протягом такого звітного періоду, окрім іншого, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст. 201 Кодексу).

Перевіряючи правомірність віднесення позивачем сум по вищезазначеним господарським операціям до складу витрат, які підлягають оподаткуванню та формування податкового кредиту ПДВ, суд дійшов висновку про наступне.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податку.

Відповідно до абзацу 11 вищезазначеної статті Закону первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини першої ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Відповідно до вимог п.1.2 ст. 1, п.2.1 ст.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.1995 р. за № 168/704, первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення.

Відповідно до абзацу другого пункту 2.1 зазначеного Положення господарські операції -це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Аналіз вказаних норм свідчить про те, що будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичне здійснення господарської операції відсутнє, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені законодавством.

З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Як було встановлено під час розгляду справи та підтверджується наявними в ній доказами, позивач у спірний період мав господарські відносини із ТОВ «Саноїл Торг». Перевіряючи правомірність віднесення позивачем до складу витрат, що підлягають оподаткуванню та формування на їх підставі суми податкового кредиту, на підставі договірних відносин із вищезазначеними контрагентами, суд дійшов висновку про наступне.

Судом встановлено, що 22.12.2011 року між ТОВ «Саноїл Торг» (Продавець) та ТОВ "Крона - компані" (Покупець) було укладено Договір купівлі-продажу №22-12-11, відповідно до умов якого, Продавець зобов'язується передати у власність Покупця продукцію та матеріали (Товар), а покупець зобов'язується прийняти товар та оплатити його на умовах, визначених договором. Найменування, асортимент, кількість та вартість товару визначається сторонами у Специфікаціях, які є невід'ємними додатками до договору ( п.1.2. Договору). Згідно п.3.1 Договору визначено, що умови поставки товару, конкретне місце фактичного приймання-передачі товару визначається сторонами у Специфікаціях (т. 1 а.с.93-94).

Суд зауважує, що на виконання умов вказаного Договору між сторонами були погоджені відповідні специфікації, а саме:

- № 1 від 27.02.2012 року щодо поставки Товару (Українська нерафінована соняшникова олія) у кількості 602 т., загальною вартістю 5691308 грн., у т.ч. ПДВ 948551,33 грн. Умови поставки - EXW - м. Миколаїв, вул. Громадська, 117. Термін поставки до 30.04.2012 року включено (т. 1 а.с.95);

- № 2 від 27.02.2012 року щодо поставки Товару (Макуха з насіння соняшника українського походження) у кількості 267,38 т., загальною вартістю 309626,04 грн., у т.ч. ПДВ 51604,34 грн. Умови поставки - EXW - м. Миколаїв, вул. Космонавтів, 89. Термін поставки до 31.03.2012 року включено (т. 1 а.с.96);

- № 3 від 10.04.2012 року щодо поставки Товару (Макуха з насіння соняшника українського походження) у кількості 2845,9 т., загальною вартістю 3508994,7 грн., у т.ч. ПДВ 584832,45 грн. Умови поставки - EXW - м. Миколаїв, вул. Космонавтів, 89. Термін поставки до 30.04.2012 року включено (т. 1 а.с.97);

- № 4 від 11.04.2012 року щодо поставки Товару (Меляса бурякова походження) у кількості 4953,618 т., загальною вартістю 5374675,53 грн., у т.ч. ПДВ 895779,26 грн. Умови поставки - EXW - м. Миколаїв, вул. Громадська, 117. Термін поставки до 31.05.2012 року включено (т. 1 а.с.98);

- № 5 від 16.04.2012 року щодо поставки Товару (Українська нерафінована соняшникова олія) у кількості 928,9 т., загальною вартістю 9117153,5 грн., у т.ч. ПДВ 1519525,58 грн. Умови поставки - EXW - м. Миколаїв, вул. Громадська, 117. Термін поставки до 31.05.2012 року включено (т. 1 а.с.99);

- № 6 від 24.05.2012 року щодо поставки Товару (Українська нерафінована соняшникова олія) у кількості 1228 т., загальною вартістю 11998296,8 грн., у т.ч. ПДВ 1999716,13 грн. Умови поставки - EXW - м. Миколаїв, вул. Громадська, 117. Термін поставки до 29.06.2012 року включено (т. 1 а.с.100).

На виконання умов господарської угоди, Продавцем було передано у власність ТОВ "Крона - компані" Товар, про що свідчать надані позивачем та долучені до матеріалів справи копії видаткових накладених, а саме: №РН-0000123 від 27.02.2012 року (товар зазначений у специфікації № 1 від 27.02.2012 року); №РН-0000122 від 27.02.2012 року (товар зазначений у специфікації № 2 від 27.02.2012 року); №РН-0000219 від 10.04.2012 року (товар зазначений у специфікації № 3 від 10.04.2012 року); №РН-0000221 від 11.04.2012 року (товар зазначений у специфікації № 4 від 11.04.2012 року); №РН-0000238 від 16.04.2012 року та №РН-0000239 від 17.04.2012 року (товар зазначений у специфікації № 5 від 16.04.2012 року); №РН-0000319 від 24.05.2012 року та №РН-0000323 від 25.05.2012 року (товар зазначений у специфікації № 6 від 24.05.2012 року) (т. 1 а.с. 101-108).

Суд зауважує, що отримання позивачем придбаного Товару підтверджується наданими позивачем копіями Актів приймання-передачі №1 від 27.02.2012 року, №2 від 27.02.2012 року, №3 від 10.04.2012 року; №4 від 11.04.2012 року; № 5 від 16.04.2012 року та № 5/1 від 17.04.2012 року; № 6 від 24.05.2012 року та №6/1 від 25.05.2012 року (т.1 а.с. 109-116).

Крім того, як зауважив під час розгляду справи представник позивача, у зв'язку з неможливістю реалізації товару на території України, частину придбаного у ТОВ «Саноїл Торг» згідно специфікації № 2 від 27.02.2012 року Товару (Макуха з насіння соняшника українського походження) у кількості 0,56 т. було повернуто Продавцю, про що свідчить лист від 27.03.2012 року (вих. №01/27-03) та Акт повернення від 27.03.2012 року (т. 1 а.с. 47-48).

Вартість отриманого товару була повністю сплачена Покупцем, про що свідчать надані позивачем та долучені до матеріалів справи платіжні доручення.

ТОВ «Саноїл Торг» було виписано на адресу позивача податкові накладні, а саме: №137 від 27.02.2012 року (товар зазначений у специфікації № 2 від 27.02.2012 року); №138 від 27.02.2013 року (товар зазначений у специфікації № 1 від 27.02.2012 року); №262 від 10.04.2012 року (товар зазначений у специфікації № 3 від 10.04.2012 року); № 266 від 11.04.2012 року (товар зазначений у специфікації № 4 від 11.04.2012 року); №286 від 17.04.2012 року та №288 від 17.04.2012 року (товар зазначений у специфікації № 5 від 16.04.2012 року); №393 від 24.05.2012 року та №397 від 25.05.2012 року (товар зазначений у специфікації № 6 від 24.05.2012 року) (т. 1 а.с. 119-126).

Крім того, у зв'язку з поверненням частини приданого Товару, ТОВ «Саноїл Торг» було складено Розрахунок коригування кількісних і вартісних показників до податкової накладної (додаток №2 о Податкової накладної) №269 від 27.03.2012 року (т.1 а.с. 127).

Як зазначив під час розгляду справи представник позивача, приданий у ТОВ «Саноїл Торг» товар був використаний у власній господарській діяльності, а саме в послідуючому експортований за межі території України.

На підтвердження вказаних доводів позивач вказує, що 22.11.2011 року між ТОВ "Крона - компані" (Комітент) та ТОВ «ЮГЄКОТОП» (Комісіонер) було укладено Договір комісії №2212О, відповідно до умов якого Комісіонер зобов'язується від свого імені та за рахунок Комітента за комісійну винагороду зробити одну чи кілько зовнішньоекономічних угод по поставці на експорт товару, найменування, кількість, вартість яких визначається у відповідних додатках (т. 1 а.с. 144-147).

Так, на виконання умов вищезазначеного Договору, між Сторонами були погоджені відповідні Переліки майна, що передається Комітентом комісіонеру (Додатки №№1-6 до Договору із доповненнями) (т. 1 а.с.148-162).

Факт отримання Комісіонером (ТОВ «ЮГЄКОТОП») майна підтверджується наданими позивачем копіями Актів про приймання Товару по якості та кількості (т. 1 а.с. 163- 170).

Крім того, у зв'язку з поверненням частини приданого Товару, 27.03.2012 року між ТОВ "Крона - компані" та ТОВ «ЮГЄКОТОП» було погоджено Акт про повернення Товару по якості та кількості (т. 1 а.с. 171).

Позивач вказує, що ТОВ «ЮГЄКОТОП» на виконання умов Договору комісії були укладені зовнішньоекономічні договори поставки (контрагент - OREXIM LIMITED, 71, Brunswick str. Edinburg, EH75HS, United Kingdom), згідно умов яких, придбаний позивачем у ТОВ «Саноїл Торг» товар було реалізовано на експорт. Транспортування товару здійснювалось морським транспортом з порту Миколаїв.

На підтвердження факту виконання ТОВ «ЮГЄКОТОП» послуг, позивачем було надано та долучено до матеріалів справи копії відповідних первинних документів, а саме відповідних Звітів комісіонера, Актів здачі-приймання робіт та надання послуг, Зовнішньоекономічних договорів, Сертифікатів ті ін. (т. 1 а.с.172-245, т. 2 а.с. 1-108).

В свою чергу, суд зазначає, що основним доказом, який підтверджує факт переміщення товару за межі митної території України є відповідні вантажно-митні декларації (ВМД).

Так, позивачем в якості доказу експорту товару було надано відповідні ВМД, а саме: №504050000/2012/100680 від 16.03.2012р. (602 м.т. олії соняшникової нерафінованої); №504050000/2012/101354 від 29.04.2012р. (471 м.т. олії соняшникової нерафінованої); №504050000/2012/101183 від 19.04.2012р. (4953,618 м.т. меляси бурякової); №504050000/2012/100657 від 15.03.2012р. (266,82 м.т. макухи соняшникової); №504050000/2012/101355 від 29.04.2012р. (457,9 м.т. олії соняшникової нерафінованої); №504050000/2012/101247 від 24.04.2012р. (2845,9 м.т. макухи соняшникової); №504050000/2012/101716 від 31.05.2012 р. (1228 м.т. олії соняшникової нерафінованої); №504050000/2012/400614 від 25.05.2012р. (84,78 м.т. макухи соняшникової) (т. 1 а.с. 128-143).

Суд зазначає, що згідно із п. 2 Положення про вантажну митну декларацію, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 09.06.1997 р. N 574 (в редакції, що на час митного оформлення товару) визначено, що ВМД - письмова заява встановленої форми, що подається митному органу на паперовому носії або як електронний документ (електронна ВМД) і містить відомості про товари та транспортні засоби, які переміщуються через митний кордон України, митний режим, у який вони заявляються, а також іншу інформацію, необхідну для здійснення митного контролю, митного оформлення, митної статистики, нарахування та сплати податків, зборів та інших платежів.

Відповідно до п. 1.6 Порядку здійснення митного контролю й митного оформлення товарів із застосуванням, затвердженого наказом Державної митної служби Українивід 20.04.2005 р. № 314 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 27.04.2005 р. за N 439/10719 (в редакції, що на час митного оформлення товару) оформлена ВМД свідчить про надання суб'єкту зовнішньоекономічної діяльності (далі - суб'єкт ЗЕД) права на розміщення товарів у заявлений митний режим і підтверджує права й обов'язки зазначених у ВМД осіб щодо здійснення ними відповідних правових, фінансових, господарських та інших дій.

В свою чергу, положеннями п.п. 1.4, 1.8 та абз. 27 п. 2 вищезазначеного Порядку чітко закріплено обов'язок підрозділів митного органу проводити митний огляд товарів, задекларованих у ВМД.

У ході митного огляду перевіряється походження товару, наявність правовстановлюючих документів на товар та його фактична наявність.

Згідно з абз.30-33 п.3 Порядку №314 закріплено, що видача декларанту остаточно оформлених ВМД з печатками та відмітками податкового органу свідчить про завершення митного оформлення товарів.

Враховуючи наведені положення норм права, суд дійшов висновку, що факт оформлення митної декларації підтверджує не лише поміщення товару в режим експорту та посвідчує проведення такого експорту, а підтверджує проходження товаром митного контролю на предмет наявності, номенклатури, походження та ціни такого товару.

З огляду на вищевикладене, надані позивачем копії відповідних ВМД виступають документальним підтвердженням державного органу про те, що ТОВ «Крона-Компані» є власником задекларованого товару, а сам товар у зазначених у ВМД обсягах фактично експортовано на підставі відповідного зовнішньоекономічного контракту.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що надані позивачем документи підтверджують реальність господарських операцій у спірних правовідносинах, а понесення ТОВ «Крона-Компані» витрат у спірних правовідносинах шляхом вибуття безготівкових коштів з власності даного суб'єкта господарювання (в оплату вартості придбаного товару) свідчить про відсутність наміру безпідставно отримати податкову вигоду.

Доказів того, що отриманий від контрагента ТОВ «Саноїл Торг» товар не використовувався позивачем у власній господарській діяльності ні акт перевірки, ні матеріали даної адміністративної справи на містять.

Крім того, суд вважає за необхідне зауважити, що сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце.

На час виконання умов договорів та видачі податкових накладних підприємства були зареєстровані платниками податку на додану вартість.

Відповідно до положень п. 14.1.18 ст.14 ПК України бюджетне відшкодування - відшкодування від'ємного значення податку на додану вартість на підставі підтвердження правомірності сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість за результатами перевірки платника, у тому числі автоматичне бюджетне відшкодування у порядку та за критеріями, визначеними у розділі V цього Кодексу.

Згідно із приписами п.п. 14.1.181 ст.14, п.198.3, п. 198.6. ст.19 ПК України визначено, що податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу. Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду в тому числі у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

З огляду на зазначене суд дійшов висновку, що наявність податкових накладних, платіжних доручень щодо сплати податку на додану вартість в ціні товару хоч і є обов'язковими підставами для визначення податкового кредиту та бюджетного відшкодування, але не вичерпними, оскільки предметом доказування у даній справі є обставини, що підтверджують обґрунтованість визначення суми бюджетного відшкодування

Законом передбачено чіткий перелік підстав, які дають право на податковий кредит. Ці підстави дотримані позивачем в повному обсязі.

Листом Вищого адміністративного суду України від 20.07.2010 року № 1112/11/13-10 "Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби" зазначено, що у разі, якщо дії платника податку свідчать про його добросовісність, а вчинені ним господарські операції не викликають сумніву в їх реальності та відповідності дійсному економічному змісту, для підтвердження права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування достатньо наявності належним чином оформлених документів, зокрема податкових накладних. При цьому не є підставою для відмови у праві на податковий кредит та бюджетне відшкодування з податку на додану вартість порушення податкової дисципліни, вчинені контрагентом платника податку.

Крім того, виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит не ставиться у залежність від дотримання вимог податкового законодавства та сплатою податку до бюджету іншими суб'єктами господарювання. Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо декларування чи сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи.

Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на податковий кредит з ПДВ у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого права та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту. Адже, Податковий кодекс України не ставить право платника ПДВ на податковий кредит в залежність від дій або бездіяльності його контрагентів чи відсутності їх за місцезнаходженням, так само відсутності у контрагентів основних фондів, кваліфікованого персоналу тощо. І в разі порушення контрагентом податкової дисципліни відповідальність та негативні наслідки мають настати саме для цієї особи. Оскільки, позивач та його контрагент є окремими суб'єктами господарювання зі статусом юридичної особи, окремими платниками податку на додану вартість, кожен з яких має свої межі юридичної відповідальності, яка є індивідуальною, виходячи з вимог ст. 61 Конституції України.

В силу ст.18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців", якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Суд також зауважує, що чинне законодавство не покладає на платника податків обов'язку перевіряти безпосереднього контрагента на предмет виконання ним вимог податкового законодавства та його безпосередню наявність за місцезнаходженням перед тим, як відносити відповідні суми до складу витрат, що підлягають оподаткуванню та формування суми податкового кредиту з податку на додану вартість.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про те, що господарські операції між позивачем та його контрагентом мали реальний характер, діяльність позивача була спрямована на отримання економічної вигоди від підприємницької діяльності, підприємства ознак фіктивності на час здійснення господарської операції не мали, що зумовлює хибність висновків податкового органу.

Відповідно до ч. 2 ст.8 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Згідно з статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Суд звертає увагу на те, що збільшення суми грошового зобов'язання (шляхом прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень) порушує право позивача мирно володіти своїм майном, визначення якого міститься у Першому Протоколі до Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини від 20 березня 1952 року (надалі також "Протокол 1 до Конвенції"), яка є частиною національного законодавства України згідно із статтею 9 Конституції України.

Зокрема, стаття 1 Протоколу 1 до Конвенції так визначає підстави, за яких особа може бути позбавлена свого майна: "Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права"

Роз'яснення цієї норми містяться в рішеннях Європейського суду з прав людини (надалі також "ЄСПЛ"). Дані рішення згідно з статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" мають в Україні значення джерела права. Більше того, ч. 2 ст.8 КАС України вимагає врахування практики ЄСПЛ при вирішенні справ.

Так, у пункті 53 рішення в справі "Булвес" АД проти Болгарії ЄСПЛ визначив поняття власності, вказавши, що "власність"може включати як існуючу власність, так і активи, включаючи вимоги стосовно яких заявник може стверджувати, що у нього чи у неї є принаймні "правомірні очікування"отримати ефективне здійснення свого майнового права.

У рішенні в справі "Щокін проти України"(п. 49) ЄСПЛ вказав, що збільшення податковим органом зобов'язання особи з податку безперечно є втручанням до майнових прав заявника, гарантованих статтею 1 Протоколу 1 до Конвенції. Таке втручання за Конвенцією може бути визнане тільки якщо здійснене на умовах, передбачених законом. Так, у пп. 50-51 згаданого рішення ЄСПЛ зазначає: "Найпершою та найбільш важливою вимогою ст. 1 Протоколу 1 до Конвенції є те, що будь-яке втручання державних органів у мирне володіння майном повинне бути законним: друге речення першого параграфу наділяє правом позбавляти майна лише "на умовах, передбачених законом"і другий параграф визначає, що Держава має право контролювати використання майна шляхом введення в дію "законів". Більше того, верховенство права, один з фундаментальних принципів демократичного суспільства, притаманний всім статтям Конвенції. Це поняття (поняття "закону") вимагає, перш за все, щоб заходи, що застосовуються, ґрунтувалися на національному законодавстві. Воно також посилається на якість закону, що застосовується, вимагаючи його доступності для осіб, яких він стосується, точності та передбачуваності в його застосуванні."

Таким чином, будь-які дії, спрямовані на позбавлення особи її майна є незаконними, якщо контролюючі органи діють не у відповідності до закону.

Неприпустимість притягнення до відповідальності однієї компанії, у випадку за неправомірні дії іншої компанії підтверджується практикою Європейського суду з прав людини.

Так, в пункті 71 рішення у справі "Булвес"АД проти Болгарії"ЄСПЛ дійшов такого висновку: "... Суд вважає, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків щодо своєчасного декларування ПДВ і, як наслідок, сплачувати ПДВ повторно разом із пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності".

Отже, Європейський суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення з боку його контрагентом.

Виходячи з наведеного, фактичні обставини справи об'єктивно засвідчують здійснення господарської діяльності між позивачем та контрагентом і правомірність віднесення позивачем до складу витрат, що підлягають оподаткуванню та формуванню податкового кредиту з податку на додану вартість суми витрат, відповідно до первинних бухгалтерських документів та по податковим накладним, які виписані на виконання умов викладених вище договірних відносин.

Відповідно до ч.ч. 4 ст. 71 КАС України встановлено, що суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

Якщо особа, яка бере участь у справі, без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які вона посилається, суд вирішує справу на основі наявних доказів.

Дослідивши наявні у справі докази в їх сукупності за правилами ст.86 КАС України, суд відмічає, що суб'єкт владних повноважень у спірних правовідносинах не забезпечив належної реалізації владної управлінської функції.

Оцінюючи дії відповідача на відповідність критеріям зазначеним в ч. 3 ст. 2 КАС України, суд дійшов до висновку, що оспорюванні податкові повідомлення-рішення були прийняті не на підставі законодавства.

Частиною 2 ст.71 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач, будучи суб'єктом владних повноважень та заперечуючи проти адміністративного позову не виконав покладений на нього ч.2 ст.71 КАС України обов'язок а не довів юридичної та фактичної обґрунтованості мотивів винесення спірних податкових повідомлень-рішень.

Відповідно приписів ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно підпункту 21.1.1 пункту 21.1 статті 21 ПК України посадові особи контролюючих органів зобов'язані дотримуватися Конституції України та діяти виключно у відповідності з цим Кодексом та іншими законами України, іншими нормативними актами.

З огляду на вищезазначене, оцінивши наявні в матеріалах справи докази в їх сукупності, суд приходить до висновку, що приймаючи спірні податкові повідомлення-рішення податковий орган діяв не на підставі вимог діючого законодавства, в зв'язку з чим, заявлені позивачем вимоги з приводу їх скасування є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Судові витрати підлягають розподілу відповідно до положень ч. 1 ст. 94 КАС України.

На підставі викладеного, керуючись ст. 19 Конституції України, ст.ст. 9, 11, 94, 128, 159, 160- 163, 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Крона - компані" до Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області про скасування податкових повідомлень-рішень - задовольнити.

Скасувати податкові повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області №0001542202 від 14.06.2013 року ( за формою "Р") та №0001562202 від 14.06.2013 року (за формою "П").

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Крона - компані" (04074, м. Київ, вул. Лугова, 12, код ЄДРПОУ 32759456) судовий збір в сумі 2 294 (дві тисячі двісті дев'яносто чотири) грн. 00 коп.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги у 10-денний строк з дня отримання копії постанови.

Постанова набирає законної сили у порядку, передбаченому ст. 254 КАС України.

Повний текст постанови виготовлено 01.11.2013 року.

Суддя Горшкова О.О.