Постанова № 34471410, 16.10.2013, Миколаївський окружний адміністративний суд

Миколаївський окружний адміністративний суд вул. Заводська, 11, м. Миколаїв, 54001 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Миколаїв

16 жовтня 2013 року cправа № 814/3012/13-а

Суддя Миколаївського окружного адміністративного суду Марич Є. В. розглянув у порядку письмового провадження справу за

адміністративним позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Базука", вул. Спортивна, 15, кв. 1, м. Миколаїв, 54000 представник позивача: Клюєва І.С., вул. Садова, 1, оф. 206, м. Миколаїв, 54001

до Державної податкової інспекції у Заводському районі м. Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби, вул. Г.Петрової, 2-а, м. Миколаїв, 54029

проскасування податкових повідомлень - рішень від 26.04.2013 № 0000872202, від 26.04.2013 № 0000862202

В С Т А Н О В И В:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "Базука", звернувся до суду з позовом до відповідача, Державної податкової інспекції у Заводському районі м. Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби, про скасування податкових повідомлень-рішень від 26.04.2013 № 0000872202, від 26.04.2013 № 0000862202.

Позов обґрунтовано тим, що податкові повідомлення-рішення прийняті відповідачем без достатніх правових підстав, з перевищенням своїх повноважень, отже, є незаконними і підлягають скасуванню. У позивача є у наявності всі первинні документи, які підтверджують факт отримання товарів та послуг; відповідач не подав будь-яких доказів, які б вказували на невідповідність договорів про поставку дизельного палива та організацію транспортних послуг вимогам законодавства.

Відповідач подав письмові заперечення проти позову, в яких зазначив, що актом перевірки встановлено неправомірне віднесення позивачем до складу валових витрат і витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування, вартість придбаних товарів та послуг, а також завищення податкового кредиту по взаємовідносинах з контрагентами. Оскаржувані податкові повідомлення-рішення відповідач вважає правомірними, в задоволенні позову просив відмовити (том справи 1, арк. 185-188).

Позивач у судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не сповістив, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином (том справи 2, арк. 25).

Відповідач подав клопотання про розгляд справи в порядку письмового провадження.

З врахуванням положень частини 6 статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України справа вирішується в порядку письмового провадження на підставі наявних у ній доказів.

Суд дослідив матеріали і обставини справи, якими позовні вимоги та заперечення, і встановив наступне.

З 10.06.2013 по 11.06.2013 фахівцем відповідача проведена позапланова документальна виїзна перевірка Товариства з обмеженою відповідальністю "БАЗУКА" з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні правових відносин з ТОВ "НЕГОЦИАНТР-АГРО" за період з 01.04.2012 по 30.06.2012 та ТОВ "АЛЬ-ФА" за період з 01.07.2012 по 30.09.2012.

Під час перевірки встановлено порушення позивачем п. 138.1, п. 138.2, п. 138.8 ст. 138, п.п. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток в сумі 68 503 грн; п. 198.3 ст. 198, п. 200.1, п. 200.2 ст. 200 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість у сумі 65241 грн (том справи 1, арк. 16).

За результатами перевірки складено Акт від 11.06.2013 № 1725/22-200/34034048 (том справи 1, арк. 7-16).

Відповідно до акта перевірки та заперечень відповідача позивач штучно сформував податковий кредит по податку на додану вартість по взаємовідносинах з ТОВ "НЕГОЦИАНТР-АГРО" на суму 1556 грн за червень 2012 року (при цьому, актом ДПІ у Приморському районі м. Одеси Одеської області ДПС встановлено втрату документів ТОВ "НЕГОЦИАНТР-АГРО", які підтверджують правомірність формування показників податкової звітності; відповідно до службової записки ВПМ ДПІ в Приморському районі м. Одеси проведено заходи, за результати яких встановлено, що одним із постачальників ТОВ "НЕГОЦИАНТР-АГРО" в червні 2012 року є ТОВ "Фокус Зона", яке в свою чергу формує податковий кредит від ТОВ "Двутавр" (в акті перевірки зазначено про не встановлення реальності здійснення фінансово-господарської діяльності ТОВ "Двутавр" з контрагентами за червень 2012 року; що операції із придбання та реалізації мали не реальний характер, товар не перевозився і не зберігався, послуги не надавались та не отримувались), зазначені доводи стали підставою неможливості фактичного придбання ТОВ "Базука" у ТОВ " НЕГОЦИАНТР-АГРО " послуг.

Згідно з актом перевірки та заперечень відповідача позивач штучно сформував податковий кредит по податку на додану вартість по взаємовідносинах з ТОВ "АЛЬ-ФА" на суму 63685 грн за вересень 2012 року (при цьому, актом ДПІ у Центральному районі м. Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби встановлено, що одним із постачальників ТОВ "АЛЬ-ФА" у вересні 2012 року було ПП "ПРЕМІУМ ТЕЛЕКОМ", проте згідно Системи автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України ПП "ПРЕМІУМ ТЕЛЕКОМ" не декларувало взаємовідносин з ТОВ "АЛЬ-ФА" за вересень 2012 року; актом ДПІ у Скадовському районі Херсонської області ДПС встановлено, що ФГ "В.Лоза" мало господарські взаємовідносини з контрагентами, зокрема, з ТОВ "АЛЬ-ФА" (актом встановлено також відсутність управлінського, технічного персоналу, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів) та встановлено, що ТОВ "АЛЬ-ФА" задекларувало операції з купівлі товарів (робіт, послуг) у ТОВ "ПРЕМІУМ ТЕЛЕКОМ", проте останнє не декларувало в своїй податковій звітності взаємовідносин з ТОВ "АЛЬ-ФА" у вересні 2012 року), зазначені вище доводи стали підставою неможливості фактичного придбання ТОВ "Базука" у ТОВ " АЛЬ-ФА " товарів та послуг.

Крім того, відповідно до акта перевірки позивач завищив витрати, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування, на суму 68 503 грн, оскільки відніс до складу таких витрат, витрати не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами.

На підставі даних, отриманих за наслідками перевірки, винесено податкове повідомлення-рішення від 26.06.2013 № 0000862202 про збільшення суми грошового зобов'язання зі сплати податку на прибуток за основним платежем у розмірі 68503 грн та штрафної (фінансової) санкції (штрафу) у розмірі 17125,75 грн (том справи 1, арк. 18) та від 26.06.2013 № 0000872202 про збільшення суми грошового зобов'язання зі сплати податку на додану вартість за основним платежем у розмірі 65241 грн та штрафної (фінансової) санкції (штрафу) у розмірі 16310, 25 грн (том справи 1, арк. 17).

При цьому, витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6-138.9, підпунктами 138.10.2-138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу. Витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу (стаття 138 Податкового кодексу України).

Об'єктом оподаткування є: прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135-137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138-143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу (підпункт 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України).

Податковий кредит складається з сум податків протягом звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку (пункт 198.3 статті 198 Податкового кодексу України).

Сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду. При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом (пункти 200.1, 200.2 статті 200 Податкового кодексу України).

Форма та порядок заповнення податкової накладної затверджуються центральним органом державної податкової служби (п. 201.2 ст.201 Податкового кодексу України).

Виходячи зі змісту наведених вище норм законодавства, право на віднесення сум ПДВ, сплачених при придбанні товару, до податкового кредиту виникає у суб'єкта господарювання у разі дотримання ним наступних умов: 1) фактичності придбання такого товару, тобто, реальності відповідної господарської операції; 2) наявності податкових накладних, складених особою, зареєстрованою платником податку, чи митних декларацій на підтвердження придбання такого товару та сплати відповідної суми ПДВ; 3) подальшого використання придбаного товару в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності підприємства.

З матеріалів справи вбачається, що позивач мав взаємовідносини з контрагентами за договорами поставки та надання транспортних послуг.

Позивач, виступаючи покупцем товарів та послуг, отримав від контрагентів відповідний товар та послуги, що підтверджується первинними документами.

З огляду на зазначене вище, суд звертає увагу, що придбанням товарів/послуг - правочин. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (стаття 203 Цивільного кодексу України).

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (стаття 215 Цивільного кодексу України).

Правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним (частини 1, 2 статті 228 Цивільного кодексу України).

Таким чином, при визначенні правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо. Тобто, факт порушення публічного порядку повинен бути доведеним певними засобами доказування.

На підтвердження зазначеного свідчить позиція Вищого адміністративного суду України, викладена у постанові від 14.11.2012 № К/9991/50772/12: "…правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаним судом недійсним (частина 1 статті 204 Цивільного кодексу України).

Головною підставою вважати правочин нікчемним являється її недійсність, встановлена законом. Саме законом, а не актами, які б факти в цьому акті не були відображені. Вказані ж в акті висновки є суто суб'єктивною думкою державного податкового ревізора-інспектора, оскільки були зроблені за відсутності інформації, яка надається в передбаченому законодавством порядку.

Крім того, відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України N 9 від 06.11.2009 було звернено увагу на наступне: "…вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду у разі наявності відповідної суперечки. Такий позов може пред'являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. В цьому випадку в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або відмову в цьому. Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги у разі нікчемності правочину і наявності рішення суду про визнання правочину недійсним. Наслідком визнання правочину (договору) недійсним не може бути його розірвання, оскільки це взаємовиключні вимоги. Якщо позивач посилається на нікчемність правочину для обґрунтування іншої заявленої вимоги, суд не має права посилатися на відсутність судового рішення про встановлення нікчемності правочину, а повинен дати оцінку таким аргументам позивача. Відповідно до статей 215 і 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним і про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину можуть бути заявлені як однією із сторін правочину, так і іншою зацікавленою особою, права і законні інтереси якої порушені здійсненням правочину".

Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність".

Відповідно до частини 2 статті 61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Тобто, чинним законодавством України відповідальність юридичної особи за зобов'язаннями іншої особи не передбачена.

За приписами частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони відповідно до вимог статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, обов'язок доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Як наслідок, сторони договорів діяли виключно для досягнення економічних результатів, договори позивача з контрагентами спрямовані на реальне настання наслідків, обумовлених ними, відповідають положенням цивільного, господарського і податкового законодавства, яке не встановлює обов'язку для платника податку з'ясовувати дефекти у правовому статусі його контрагента.

Згідно з положеннями Податкового кодексу України право суб'єкта господарювання на отримання бюджетного відшкодування з податку на додану вартість, безперечно, залежить від сплати вказаного податку у ціні придбання товару, використання придбаного товару у господарській діяльності та підтвердження вказаної операції відповідними первинними документами. Суб'єкт господарювання не несе відповідальності за зобов'язаннями контрагента. Якщо останнім було порушено норми чинного законодавства, то саме він повинен нести встановлену відповідальність (рішення Європейського суду з прав людини у справі за позовом товариства "Інтерсплав" проти України (2007 рік) та у справі за позовом товариства "Булвес" проти Болгарії (2009 рік)).

З урахуванням викладеного, суд вважає, що фактичне здійснення господарських операцій позивача зі своїми контрагентами підтверджене належним чином, а саме: податковими накладними, видатковими накладними, товарно-транспортними накладними, актами здачі-прийняття робіт, договорами, рахунками на оплату, рахунками-фактурами, оборотньо-сальдовими відомостями по рахунках.

Наведені документи містять необхідну для цілей оподаткування інформацію щодо змісту спірних операцій та мають усі необхідні реквізити первинних документів, що дозволяють ідентифікувати учасників цих операцій та встановити факт надання послуг, тому позивачем підтверджено факт реальності спірних операцій з контрагентами та правомірність формування валових витрат з податку на прибуток та податкового кредиту.

Разом з тим, відповідач не довів, що при здійсненні господарської діяльності, навіть за наявності усіх первинних документів, платник податків здійснив незаконну господарську діяльність, що була спрямована на отримання податкової вигоди за рахунок чи переважно з бюджету, тому позовні вимоги є обґрунтованими та їх належить задовольнити.

Згідно з частиною 1 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Керуючись статтями 11, 71, 94, 122, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Заводському районі м. Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби від 26.04.2013 № 0000862202.

3. Скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Заводському районі м. Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби від 26.04.2013 № 0000872202.

4. Зобов'язати Головне управління Державної казначейської служби України у Миколаївській області стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Базука" судові витрати із Державного бюджету України в сумі 1671, 80 грн шляхом їх безспірного списання з рахунку Державної податкової інспекції у Заводському районі м. Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби.

Постанова суду першої інстанції, якщо інше не встановлено цим Кодексом, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження. Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Є. В. Марич