Постанова № 34470221, 28.10.2013, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 жовтня 2013 року Справа № 916/1159/13 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого - судді Селіваненко В.П.

суддів Жаботиної Г.В., Ковтонюк Л.В.

у відкритому судовому засіданні за участю представників сторін:

від позивача: Сіндряков О.В.

від відповідача: Зуйкова Ю.Р., Чернік О.Ю.

розглянувши касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"

на постанову Одеського апеляційного господарського суду від 13.08.2013р.

у справі №916/1159/13 Господарського суду Одеської області

за позовом Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"

до Публічного акціонерного товариства "ОДЕСЬКА ТЕЦ"

про стягнення 9012711,39грн.

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство „Національна акціонерна компанії „Нафтогаз України" звернулось до Господарського суду Одеської області з позовом до Публічного акціонерного товариства „Одеська ТЕЦ" про стягнення 9012711,39грн., з яких: 7282604,54грн. - основного боргу, 62101,92грн. - втрат від інфляційних процесів, пеня у розмірі 773050,55грн., 7 % штрафу в сумі 652652,32грн., 3% річних - 242302,05грн. та судовий збір у розмірі 68820,00грн.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 01.07.2013р. (суддя Гуляк Г.І.) позов задоволений в повному обсязі, стягнуто з відповідача на користь позивача 7282604,54грн. - основного боргу, 62101, 92грн. - втрат від інфляційних процесів за весь час прострочення, пеня у розмірі 773050,55грн., 7 % штрафу в сумі 652 652, 32грн., 3% річних - 242302,05грн. та судовий збір у розмірі 68820,00грн.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 13.08.2013р. (судді: Головей В.М., Мирошниченко М.А., Шевченко В.В.), зазначене судове рішення скасоване в частині стягнення з Публічного акціонерного товариства „Одеська ТЕЦ" на користь Публічного акціонерного товариства „Національна акціонерна компанія „Нафтогаз України" пені в сумі 773 050,55грн., 7% штрафу в розмірі 652652,32грн. та інфляційних нарахувань в розмірі 62101,92грн. Резолютивна частина рішення викладена в наступній редакції:

„Позовні вимоги Публічного акціонерного товариства „Національна акціонерна компанія „Нафтогаз України" задовольнити частково.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Одеська ТЕЦ" на користь Публічного акціонерного товариства „Національна акціонерна компанія „Нафтогаз України" :

7282604 (сім мільйонів двісті вісімдесят дві тисячі шістсот чотири) грн. 54 коп. - основного боргу;

242302 (двісті сорок дві тисячі триста дві) грн. 05 коп. -3% річних;

57464 (п'ятдесят сім тисяч чотириста шістдесят чотири) грн.70 коп. - відшкодування понесених витрат по сплаті судового збору за розгляд позову. В решті частині позову відмовити."

Не погоджуючись з прийнятою у справі постановою в частині вирішення спору щодо стягнення пені та штрафу, Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просить її скасувати та прийняти в цій частині нове рішення, яким повністю задовольнити позовні вимоги щодо стягнення сум пені та штрафу. В решті постанову залишити без змін.

У відзиві на касаційну скаргу Публічне акціонерне товариство „Одеська ТЕЦ" просить оскаржену постанову залишити без змін як законну та обґрунтовану, а касаційну скаргу - без задоволення як безпідставну.

Розглянувши касаційну скаргу, перевіривши правильність застосування господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, Вищий господарський суд України дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Господарськими судами встановлено:

26.01.2012р. між позивачем (продавець) та відповідачем (покупець) укладено договір про закупівлю природного газу №22/12-ПР-23 (далі договір), за умовами якого продавець зобов'язується поставити покупцеві імпортований природний газ, а покупець зобов'язався прийняти і оплатити природний газ в обсязі, зазначеному у п. 1.1. договору.

Відповідно до п. 1.2. продавець передає покупцю в період з 01 січня 2012 р. по 31 грудня 2012 р. природний газ в обсязі до 30 800 тис. куб. м.

Пунктом 3.1 договору сторони погодили ціну за 1000 куб. м. природного газу .

Умовами п. 4.1 договору передбачено, що оплата за природний газ з урахуванням вартості транспортування територією України проводиться покупцем виключно грошовими коштами в такому порядку: оплата в розмірі 30% (30 відсотків) від вартості запланованих місячних обсягів проводиться не пізніше ніж за 5 (п'ять) банківських днів до початку місяця поставки; оплати в розмірі по 35 % (тридцять п'ять відсотків) від вартості запланованих місячних обсягів проводиться до 5 числа та до 15-го числа поточного місяця поставки. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ з урахуванням вартості транспортування територією України здійснюється до 14 числа місяця, наступного за місяцем поставки газу.

Сторони узгодили у п. 6.1.1 та п. 6.1.2 договору, що покупець зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі сплачувати за поставлений газ, підписувати акт приймання-передачі газу, поставленого продавцем покупцеві у відповідному місяці поставки.

Відповідно до п.7.3 договору у разі порушення покупцем умов п. 4.1 цього договору, покупець зобов'язується (крім суми заборгованості) сплатити пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу, а за прострочення понад 30 (тридцять) днів додатково сплатити штраф у розмірі 7 (семи) відсотків від суми простроченого платежу.

Позивач на виконання умов договору відповідно до актів - приймання передачі природного газу №13 від 31.01.2012 р., №20 від 29.02.2012 р., № 21 від 31.03.2012 р., № 21 від 30.04.2012 р. поставив відповідачу, а той прийняв природний газ на загальну суму 53445163,63грн.. Однак, відповідач в порушення умов вищезазначеного договору, за фактично отриманий природний газ у вказаний період (з січня по квітень 2012р.) розраховувався не у повному обсязі та в порушення встановлених договором строків, внаслідок чого, станом на момент звернення з позовом, мав заборгованість у розмірі 7282604, 54 грн..

У зв'язку з порушенням відповідачем зобов'язань за договором щодо оплати отриманого природного газу позивачем нараховано 62101,92грн. - втрат від інфляційних процесів, пеня у розмірі 773050,55грн., 7 % штрафу в сумі 652652,32грн., 3% річних - 242302,05грн.

Господарськими судами також встановлено, що ухвалою Господарського суду Одеської області від 15.06.2001р. було порушено провадження у справі №Б-17-2-1-7-5-6-21-2-32-39-18/01-5010 про банкрутство Публічного акціонерного товариства „Одеська ТЕЦ" з одночасним введенням мораторію на задоволення вимог кредиторів відповідача., яка розглядалася судом і на час вирішення спору судами попередніх інстанцій у даній справі.

Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши правильність розрахунків позивачем сум інфляційних втрат та 3% річних, апеляційний господарський суд встановив, що розраховуючи вказані суми, позивач не врахував дефляційні процеси, що мали місце у період прострочення (з 16.01.2012р. по 15.10.2012р.), а також не врахував дати виникнення боргу (після 15 числа місяця), тому за розрахунком суду втрати від знецінення коштів у вказаний період відсутні, а відтак, підстави для задоволення позову в частині стягнення суми інфляційних втрат відсутні. Розрахунок суми річних визнаний судом правильним.

З урахуванням встановлених обставин та норм наведеного законодавства, суд апеляційної інстанції правомірно погодився з висновком суду першої інстанції в частині наявності підстав для задоволення позову в частині стягнення сум основного боргу та 3% річних.

Щодо вирішення спору в частині стягнення сум пені та штрафу, суд касаційної інстанції також погоджується з висновком суду апеляційної інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до положень ст. 1 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (у редакції, чинній на момент виникнення правовідносин) мораторій на задоволення вимог кредиторів - це зупинення виконання боржником грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), термін виконання яких настав до дня введення мораторію, і припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов'язань щодо сплати податків і зборів, застосованих до прийняття рішення про введення мораторію.

Частиною 4 ст. 12 цього Закону встановлено, що мораторій на задоволення вимог кредиторів вводиться одночасно з порушенням справи про банкрутство.

Таким чином, із моменту введення мораторію боржник не може виконувати як грошові зобов'язання та зобов'язання щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), що виникли до введення мораторію, так і заходи, спрямовані на забезпечення їх виконання.

Згідно з абз. 2 ч. 4 ст. 12 Закону протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів забороняється стягнення на підставі виконавчих документів та інших документів, за якими здійснюється стягнення відповідно до законодавства; не нараховуються неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування та інші види загальнообов'язкового державного соціального страхування, податків і зборів (обов'язкових платежів).

Тобто, вказана норма встановлює загальну заборону на нарахування штрафу і пені протягом часу дії мораторію на задоволення вимог кредиторів. Зміст цієї заборони не пов'язаний з визначенням поняття мораторію і не обмежений ним. Заборона чинна протягом дії мораторію. Тому неустойка за невиконання грошових зобов'язань не нараховується в силу прямої заборони законом, безвідносно до часу їх виникнення. Крім того, не може розглядатися питання про поширення чи непоширення мораторію на не нараховану неустойку, оскільки законом виключена можливість виникнення та існування відносин нарахування неустойки боржнику, щодо якого діє мораторій, введений при провадженні справи про його банкрутство.

Виходячи із змісту Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", боржник повинен виконувати зобов'язання, що виникли після введення мораторію, але пеня та штраф за їх невиконання або неналежне виконання не нараховуються, за винятком випадків, які можуть бути встановлені спеціальними нормами законодавства.

Таку правову позицію висловив Верховний Суд України, скасовуючи постанову Вищого господарського суду України від 06.06.2012 у справі №29/5005/16170/2011, на яку послався суд першої інстанції, вирішуючи спір в частині позовних вимог в частині стягнення сум штрафу та пені.

Згідно із ч. 1 ст. 111-28 Господарського процесуального кодексу України рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність із рішеннями Верховного Суду України.

З огляду на викладене, касаційна інстанція, перевіривши відповідно до частини 2 статті 111-5 Господарського процесуального кодексу України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у оскарженій постанові, дійшла висновку про відсутність підстав для її скасування.

Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, ст. 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" залишити без задоволення, а постанову Одеського апеляційного господарського суду від 13.08.2013р. у справі №916/1159/13 - без змін.

Головуючий суддя Селіваненко В.П.Суддя Жаботина Г.В. Суддя Ковтонюк Л.В.