Постанова № 34469979, 30.10.2013, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 жовтня 2013 року Справа № 917/120/13-г

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Дунаєвської Н.Г. - головуючого,

Мележик Н.І.,

Самусенко С.С.,

розглянувши касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Полтаваобленерго" на постанову Харківського апеляційного господарського суду від 05 червня 2013 року у справі № 917/120/13-г Господарського суду Полтавської області за позовом Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України", м. Київ, до Публічного акціонерного товариства "Полтаваобленерго", м. Полтава, про стягнення грошових коштів у сумі 835 665,69 грн.,

за участю представників сторін:

позивача - Мацегорін А.О. (дов. № 259/10 від 14.12.12);

відповідача - Гуйван П.Д. (дов. № 01-11/9611 від 22.08.13),

ВСТАНОВИВ:

У січні 2013 року позивач ДК "Газ України" НАК "Нафтогаз України" пред'явив у господарському суді позов до відповідача ПАТ "Полтаваобленерго" про стягнення 835 665,69 грн.

Вказував, що 11.10.10 між ним (постачальником) та відповідачем (покупцем) був укладений договір № 3028/06/10-1092БО-24 про постачання природного газу для вироблення теплової енергії для потреб установ та організацій, що фінансуються з державного та місцевих бюджетів, а також інших суб'єктів господарювання, згідно якого він зобов'язався передати споживачу в період з 01 жовтня 2012 року по 31 грудня 2010 року природний газ, а покупець - прийняти та здійснити оплату газу на встановлених договором умовах.

Посилаючись на порушенням відповідачем умов договору в частині строків оплати отриманого природного газу, позивач просив стягнути з відповідача на його користь 144 902,77 грн. пені, 329 452,98 грн. інфляційних втрат та 361 309,94 грн. - 3 % річних.

Рішенням Господарського суду Полтавської області 18 квітня 2013 року (колегія суддів у складі: Мацко О.С. - головуючий, Тимощенко О.М., Сірош Д.М.), залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 05 червня 2013 року (колегія суддів у складі: Хачатрян В.С. - головуючий, Білоусова Я.О., Кравець Т.В.), позов задоволено частково.

Постановлено визнати недійсним п. 9.3 договору № 3028/06/10-1092БО-24 від 11.10.10, укладеного між ДК "Газ України" НАК "Нафтогаз України" та ВАТ "Полтаваобленерго", а саме: "Неустойка нараховується за шість місяців, що передують моменту звернення з претензією або позовом".

Постановлено стягнути з ПАТ "Полтаваобленерго" на користь ДК "Газ України" НАК "Нафтогаз України" 329 452,98 грн. інфляційних втрат, 361 309,94 грн. - 3 % річних та 13 815,26 грн. судового збору.

В решті позовних вимог відмовлено.

Рішення в частині визнання недійсним п. 9.3 договору мотивовані посиланнями на невідповідність останнього вимогам ч. 2 ст. 260, ст. 261 ЦК України та ч. 6 ст. 232 ГК України.

Судові акти в частині задоволення позову обґрунтовані посиланнями на порушення відповідачем умов договору в частині строків оплати отриманого природного газу, що є підставою для покладення на нього обов'язку по сплаті інфляційних втрат та 3 % річних, які за своєю правовою природою є складовою частиною боргу.

Рішення в частині відмови в задоволенні вимог про стягнення пені обґрунтовані нарахуванням позивачем пені на підставі п. 9.3 договору, який судом визнано недійсним.

У касаційній скарзі ПАТ "Полтаваобленерго", посилаючись на порушення та неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, а саме: ст.ст. 601, 625, 693 ЦК України та ст. 43 ГПК України, просить скасувати постановлені у справі судові акти та постановити нове рішення про відмову в задоволенні вимог про стягнення інфляційних втрат та 3 % річних.

28.10.13 ПАТ "Полтаваобленерго" звернувся до Вищого господарського суду України з клопотанням про зупинення провадження у справі на підставі п. 3 ч. 2 ст. 79 ГПК України у зв'язку з тим, що на даний час відбувається правонаступництво позивача.

В задоволенні даного клопотання слід відмовити, оскільки зупинення провадження у справі на підставі п. 3 ч. 2 ст. 79 ГПК України є правом, а не обов'язком суду, а правонаступництво позивача не впливає на результати касаційного перегляду винесених у справі рішень попередніми судовими інстанціями.

Розглянувши матеріали справи і доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права у вирішенні даного спору, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з таких підстав.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та вбачається з матеріалів справи, 11.10.10 між ДК "Газ України" НАК "Нафтогаз України" (постачальником) та ВАТ "Полтаваобленерго" (покупцем) був укладений договір № 3028/06/10-1092БО-24 про постачання природного газу для вироблення теплової енергії для потреб установ та організацій, що фінансуються з державного та місцевих бюджетів, а також інших суб'єктів господарювання, згідно якого постачальник зобов'язався передати споживачу в період з 01 жовтня 2012 року по 31 грудня 2010 року природний газ, а покупець - прийняти та здійснити оплату газу на встановлених договором умовах.

Пунктом 4.1 договору сторони погодили поетапну оплату отриманого природного газу. Остаточний розрахунок за фактично спожиті обсяги газу здійснюються на підставі акта приймання-передачі природного газу до 20 числа місяця, наступного за місяцем поставки газу.

Відповідно до ст.ст. 11, 629 ЦК України договір є однією з підстав виникнення зобов'язань та є обов'язковим для виконання сторонами.

За приписами ст. 526 ЦК України та ст. 193 ГК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно п. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Судами попередніх інстанцій встановлено, що на виконання умов договору № 3028/06/10-1092БО-24 позивачем в період з 01 жовтня 2012 року по 31 грудня 2010 року було передано відповідачу природний газ на загальну суму 10 184 146,11 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи актами приймання-передачі газу за вказаний період, який оплачений відповідачем в повному обсязі, проте із порушенням строків оплати, встановлених п. 4.1 договору.

Приписами ч. 2 ст. 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми права, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Встановивши порушення відповідачем договірного зобов'язання в частині своєчасної оплати отриманого природного газу у вказаному періоді, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованих висновків про наявність правових підстав до стягнення з відповідача інфляційних втрат та 3 % річних.

Крім того, п. 7.3.1 договору сторони погодили, що в разі порушення покупцем умов п. 4.1 договору, покупець сплачує на користь постачальника пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу, за кожен день простроченого платежу.

В силу ст. 611 ЦК України та ст. 230 ГК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Відповідно до п. 9.3 договору неустойка нараховується за шість місяців, що передують моменту звернення із претензією або позовом.

Частиною шостою статті 232 ГК України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Статтею 253 ЦК України передбачено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Виходячи зі змісту зазначених норм, початком для нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання буде день, наступний за днем, коли воно мало бути виконано. Нарахування санкцій триває протягом шести місяців. Проте законом або договором можуть бути передбачені інші умови нарахування.

Відповідно до частини першої статті 223 ГК України при реалізації в судовому порядку відповідальності за правопорушення у сфері господарювання застосовуються загальний та скорочені строки позовної давності, передбачені ЦК України, якщо інші строки не встановлено ГК України.

За змістом пункту 1 частини другої статті 258 ЦК України щодо вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) передбачено спеціальну позовну давність в один рік.

Поняття позовної давності міститься в статті 256 ЦК України - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Порядок обчислення позовної давності в силу вимог частини другої статті 260 ЦК України не може бути змінений за домовленістю сторін.

Відтак, частиною шостою статті 232 ГК України визначено строк та порядок нарахування штрафних санкцій, а строк, протягом якого особа може звернутись до суду за захистом свого порушеного права, встановлюється ЦК України.

Враховуючи викладене, положення пункту 9.3 договору, в якому сторони фактично змінили порядок обчислення позовної давності за вимогами про стягнення пені за прострочену суму, оскільки встановили, що строк позовної давності за вимогами про стягнення неустойки починає свій перебіг не з моменту прострочення платежу, а з дати, що визначається шляхом зворотнього відрахунку шести місяців від дати звернення постачальника з позовом, що суперечать вимогам частини другої статті 260, статті 261 ЦК України та частини шостої статті 232 ГК України.

З вказаних обставин правильно виходили суди попередніх інстанцій визнаючи недійсним п. 9.3 укладеного між сторонами у справі договору та відмовляючи в задоволенні вимог про стягнення пені, нарахованої позивачем на підставі даного пункту договору.

Доводи касаційної скарги про відсутність правових підстав для стягнення з відповідача інфляційних втрат та 3 % річних, не заслуговують на увагу суду, оскільки спростовуються вище викладеним та ґрунтуються на неправильному тлумаченні скаржником приписів ст. 625 ЦК України, якою передбачено право вимоги кредитора до боржника про сплату індексу інфляції та 3 % річних за весь час прострочення.

За таких обставин, судом апеляційної інстанції на підставі встановлених фактичних обставин, з'ясовано дійсні права і обов'язки сторін та правильно застосовано матеріальний закон, що регулює спірні правовідносини.

Суд дав оцінку наявним у справі доказам за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, що відповідає вимогам ст. 43 ГПК України, переоцінка доказів, відповідно до ст. 1117 ГПК України, не входить до повноважень суду касаційної інстанції.

Постанова апеляційного господарського суду прийнята з дотриманням норм матеріального та процесуального законодавства, доводи касаційної скарги правильності викладених у ній висновків не спростовують, в зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування законного та обґрунтованого судового акту колегія суддів не вбачає.

На підставі наведеного та керуючись статтями 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України -

ПОСТАНОВИВ:

1. У задоволенні клопотання Публічного акціонерного товариства "Полтаваобленерго" про зупинення провадження у справі № 917/120/13-г відмовити.

2. Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Полтаваобленерго" залишити без задоволення.

3. Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 05 червня 2013 року у справі № 917/120/13-г залишити без змін.

Головуючий суддя: Н.Г.Дунаєвська

Судді: Н.І. Мележик

С.С. Самусенко